Рішення № 95903337, 30.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.03.2021Справа № 910/1568/21Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп"

до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 176 561,76 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 176 561,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки №20/05/109 від 29.05.2020.

Проте, відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

У зв`язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг в розмірі 168 151,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 5 956,73 грн. та три проценти річних в розмірі 2 453,83 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 11.02.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення за №01054 77330335.

10.03.2021 року до канцелярії суду від відповідача надійшли заява про поновлення процесуального строку та відзив на позовну заяву.

В обґрунтування заяви про поновлення процесуального строку зазначено, що у зв`язку з тим, що в позовній заяві відповідачем у справі зазначено ДП «НАЕК «Енергоатом» м. Київ, ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 була направлена до дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом» (м. Київ) та отримана нею 11.02.2021р. Але стороною спірного договору поставки №20/05/109 від 29.05.2020 є відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» ДП «НАЕК «Енергоатом», який розташований в м. Енергодарі Запорізької області. Але оскільки позовна заява була подана за місцезнаходженням Дирекції ДП «НАЕК «Енергоатом», яка не має необхідних документів та інформації для її розгляду та здійснення представництва інтересів в суді, ухвала Господарського суду м. Києва від 08.02.2021 була направлена до ВП АЕМ супровідним листом № 10-17/483 від 16.02.2021 та надійшла до ВП АЕМ 25.02.2021, що підтверджується датою отримання у вхідному штампі на вказаному листі. Зазначене позбавило ВП АЕМ з незалежних від нього причин можливості надати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. ч. 1, 2 ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

За приписами частин 1-3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Дослідивши наведені позивачем обставини в обґрунтування пропуску процесуального строку для відзиву, суд визнає їх поважними, у зв`язку з чим клопотання позивача про поновлення строку для подання відзиву підлягає задоволенню.

15.03.2021 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

29.05.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (постачальник) та відокремленим підрозділом «Атоменергомаш» державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) було укладено договір поставки №20/05/109.

Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язався поставити в передбачені даним договором строки покупцю визначену у цьому пункті продукцію загальною вартістю 168 151,20 грн. (з ПДВ), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вказану продукцію.

Загальна сума договору складає 168 151,20 грн. (п. 3.1 договору).

Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки (п. 10.1 договору).

На виконання своїх зобов`язань за договором позивач відвантажив відповідачу продукцію на загальну суму 168 151,20 грн., що підтверджується підписаними видатковими накладними, а саме:

- №725 від 30.07.2020 року на суму 162 880,80 грн., продукція одержана відповідачем 03.08.2020, про що зроблена відповідна відмітка,

- №731 від 30.07.2020 року на суму 2 928,00 грн., продукція одержана відповідачем 03.08.2020, про що зроблена відповідна відмітка,

- №734 від 30.07.2020 року на суму 2 342,40 грн., продукція одержана відповідачем 06.08.2020, про що зроблена відповідна відмітка.

Як зазначено позивачем, станом на моменту звернення до суду відповідач не погасив борг за одержаний товар.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в даному договорі, протягом 60 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).

Суть спору фактично зводиться до того, що позивач обраховує перебіг передбаченого п. 4.1 договору строку на оплату товару з дати отримання відповідачем товару, в той час як відповідач вважає, що перебіг такого строку повинен обраховуватись із дати завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (дати завершення вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).

За приписами ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виходячи із принципу свободи договору згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України, сторони спору у пункті 4.1 договору пов`язали початок перебігу строку на оплату вартості поставленого позивачем товару із відповідною подією - завершенням приймання продукції за якістю (проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою) і цей день не враховується при обчисленні періоду прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції.

Тотожної правової позиції дотримується Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.

На момент поставки та прийняття продукції у ВП АЕМ діяло «Положення про організацію вхідного контролю продукції» ПЛ-Д.43.19.001-18 (далі - Положення), відповідно до якого вхідний контроль - контроль продукції постачальника, що надійшла до споживача або замовника та призначена для використання під час виготовлення, ремонту та експлуатації продукції (ДСТУ 3021-95 «Випробування і контроль продукції. Терміни та визначення»).

Відповідно до п.1.4 Положення метою ВК є недопущення у виробництво продукції, що не відповідає умовам договорів на закупівлю, технічним вимогам та умовам постачання, КД, вимогам діючих правил, норм та стандартів з ядерної і радіаційної безпеки.

За результатами вхідного контролю складається документ «Ярлик на придатну продукцію», який підтверджує, що продукція відповідає всім встановленим вимогам, які повинні бути перевірені при проведенні ВК та який є (з моменту його складання) невід`ємною частиною супровідної документації на продукцію (розділ «Терміни та визначення понять» Положення).

Згідно з п. 7.10 Положення «Ярлик на придатну продукцію» або «Акт на невідповідну продукцію» є остаточними документами за результатами ВК, до яких додаються всі проміжні документи.

Як вбачається із наданих відповідачем ярликів на придатну продукцію №462, 469, 470, процедура вхідного контролю поставленої позивачем за видатковою накладною №725 від 20.07.2020 року була завершена відповідачем 03.08.2020 року та за видатковими накладними №731, 734 від 30.07.2020 року - 06.08.2020 року, а тому саме з цих дат (03.08.2020 та 06.08.2020) починається перебіг встановленого п. 4.1 договору строку на оплату товару.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відтак, з урахуванням положень статті 253 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку, поставлений позивачем за видатковою накладною №725 від 30.07.2020 товар повинен був бути оплачений відповідачем до 02.10.2020 включно, а за видатковими накладними №731 та 734 від 30.07.2020 - до 05.10.2020 включно.

В матеріалах справи відсутні докази оплати поставленого товару.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором поставки у відповідача перед позивачем в сумі 168 151,20 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з неналежним виконання грошових зобов`язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 2 453,83 грн. нараховані станом на 28.01.2021 та інфляційні втрати в розмірі 5 956,73 грн. нараховані станом на 14.01.2021.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів162880.8003.10.2020 - 28.01.20211183 %1576.432928.0006.10.2020 - 28.01.20211153 %27.622342.4006.10.2020 - 28.01.20211153 %22.09За перерахунком суду загальний розмірі 3% річних становить 1 626,14 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 827,69 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції03.10.2020 - 14.01.2021162880.801.0325267.27168148.0706.10.2020 - 14.01.20212928.001.03294.693022.6906.10.2020 - 14.01.20212342.401.03275.752418.15За перерахунком суду загальний розмірі інфляційного збільшення становить 1 626,14 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення інфляційного збільшення в розмірі 519,02 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В свою чергу, у відзиві Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", посилаючись своє на скрутне фінансове становище та запровадження карантину в Україні, просило суд зменшити заявлені до стягнення товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" 3% річних до 1 000,00 грн. та інфляційні втрати до 2 500,00 грн.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З аналізу положень статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, 27.04.2018 у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 у справі №905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних до 1 000,00 грн. та інфляційних втрат до 2 500,00 грн.

При цьому, під час вирішення заяви відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат суд не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки, по-перше, у вказаній постанові жодним чином не йшлося про можливість зменшення на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України інфляційних втрат.

По-друге, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновок був сформований у справі, в якій загальна сума правомірно нарахованих штрафу, пені та 3% річних перевищувала в два рази суму простроченої заборгованості.

Натомість у даній справі нараховані товариством з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" 3% річних, стягнення яких є правомірним, не перевищує 1% від суми заборгованості, а відтак обставини справи №910/1568/21 є відмінними від обставин у справі №902/417/18.

Також, суд зазначає, що запровадження по всій території України карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, впливає як на діяльність відповідача, так і інших суб`єктів господарювання у сфері торгівлі, в тому числі на діяльність позивача.

Відтак, наведені відповідачем обставини не звільняють державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від відповідальності за порушення зобов`язань.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 129, ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Лоуд Груп" (02141, м. Київ, вул. Олександра Мишуги, будинок 2, офіс 416; ідентифікаційний код 37017486) основний борг в розмірі 168 151 (сто шістдесят вісім тисяч сто п`ятдесят одна) грн. 20 коп., три проценти річних в розмірі 1 626 (одна тисяча шістсот двадцять шість) грн. 14 коп., інфляційне збільшення в розмірі 5 437 (п`ять тисяч чотириста тридцять сім) грн. 71 коп. та судовий збір в розмірі 2 628 (дві тисячі шістсот двадцять вісім) грн. 30 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий