Рішення № 95903057, 17.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2021Справа № 910/17655/20за позовом Акціонерного товариства "Київгаз"

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про стягнення 2 560 204,63 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Секретар судового засідання Вовчик О.В.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Київгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), яка складається з 2 239 105,54 коп. - пені, 253 960,71 грн - 3% річних та 67 138,38 коп. - інфляційних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.12.2020.

02.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позову. Окрім того, разом із відзивом на позовну заяву від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та заява про застосування строків позовної давності.

Протокольною ухвалою від 02.12.2020 відкладено підготовче засідання на 23.12.2020.

18.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наводить аргументи на спростування доводів відповідача.

23.12.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення по суті спору.

Протокольною ухвалою суду від 23.12.2020 відкладено підготовче засідання на 27.01.2021.

Протокольною ухвалою суду від 27.01.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 16.02.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2021

16.03.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із хворобою представника відповідача. Подане клопотання не підписано ЕЦП.

Протокольною ухвалою від 17.03.2021 вказане клопотання залишено без розгляду, оскільки подане клопотання у встановленому порядку не підписано ЕЦП.

Враховуючи, що відповідач скористався наданими йому процесуальними права, подав до суду відзив на позовну заяву та письмові пояснення на заперечення, суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 17.03.2021 суд заслухав вступне слово представника позивача, який підтримував позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.

У судовому засіданні 17.03.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.05.2018 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (споживач) подало до Акціонерного товариства "Київгаз" (оператор ГРМ) заяву-приєднання №295907 до умов публічного договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

30.04.2018 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (споживач) приєдналося до публічного договору розподілу природного газу №295907.

В подальшому, у зв`язку зі збільшенням об`єктів газоспоживання, відповідачем подавалися заяви-приєднання до публічного договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №295907 від 01.08.2018 та 01.10.2018.

Відповідно до п. 1.3 договору фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь - яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку №1 (для побутових споживачів) або у додатку №2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору.

Таким чином, з 01.05.2018 відповідач отримує послуги з розподілу природного газу на підставі публічного договору, укладеного з АТ "Київгаз".

Згідно з п. 2.1 договору оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку визначені цим договором.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць, протягом якого надаються послуги з розподілу природного газу.

У відповідності до п. 6.4 договору оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до 01 числа розрахункового періоду. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводяться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг з урахуванням раніше перерахованих коштів. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який є побутовим, до 05 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунку оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок оператора ГРМ. Споживач має право здійснювати оплату за договором розподілу природного газу через банківську платіжну систему, онлайн-переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу оператора ГРМ та в інший не заборонений законодавством спосіб.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.

На виконання умов договору позивач, за період з жовтня 2019 по січені 2020 року включно надав, а відповідач прийняв послуги з розподілу природного газу на загальну суму 224 533 405,01 грн, що підтверджується підписаними між сторонами договору актами прийому-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою.

У зв`язку із порушенням відповідачем п. 6.4 договору щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивачем нараховано пеню у розмірі 2 239 105,54 грн, 3% річних у розмірі 253 960,71 грн та інфляційні витрати у розмірі 67 138,38 грн, за період з жовтня 2019 по січень 2020 включно.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про ринок природного газу" розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 Розділу 1 Глави 1 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи.

Згідно з п. 1 Розділу 1 Глави VI Кодексу газорозподільних систем, доступ споживачів, у тому числі побутових споживачів, до ГРМ для споживання природного газу надається за умови та на підставі укладеного між споживачем та Оператором ГРМ (до ГРМ якого підключений об`єкт споживача) договору розподілу природного газу, що укладається за формою типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2498 (типовий договір розподілу природного газу), в порядку, визначеному цим розділом.

Судом встановлено, що 30.04.2018 відповідач приєднався до публічного договору розподілу природного газу №295907, шляхом звернення до позивача із заявою-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №295907 від 02.05.2018.

У подальшому, у зв`язку зі збільшенням об`єктів, відповідачем подавались заяви-приєднання до публічного договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №295907 від 01.08.2018 та 01.10.2018.

Судом також встановлено, що у відповідності до п. 6.4 договору оплата вартості послуг з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до 01 числа розрахункового періоду. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за публічним договором розподілу природного газу №295907 від 30.04.2019 належним чином, надавши послугу з розподілу природного газу на загальну суму 224 533 405,01 грн, що підтверджується актами приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою від 31.10.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, які підписані та скріплені печатками контрагентів.

Однак, в порушення умов вказаного договору, відповідач розрахувався за поставлений природний газ з порушенням строків, передбачених договором.

При цьому, останній зазначає, що прострочення виконання зобов`язань за договором відбувалося менше ніж на місяць та не з його вини, оскільки відповідач здійснює оплату за рахунок коштів, що надходять на рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий в ПАТ "Державний ощадний банк України".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем прострочено виконання зобов`язань за договором розподілу природного газу щодо здійснення своєчасної оплати за надані послуги.

Щодо доводів відповідача про проведення оплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на кого покладено спеціальні обов`язки", внаслідок чого відповідач сплачує надані позивачем послуги - за рахунок коштів, що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті в уповноваженому банку та які розподіляються згідно алгоритму, встановленому Регулятором щомісячно, на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014, у відповідача є відкриті у ПАТ "Державний ощадний банк України" рахунки із спеціальним режимом використання для кожної категорії споживачів, то такі доводи до уваги судом не приймаються, оскільки на час укладення договору між позивачем та відповідачем - 30.04.2018, зазначений урядовий акт діяв, при цьому, сторонами погоджено умови договору, які не обмежуються лише алгоритмом, встановленим КМУ, а отже за послуги з розподілу природного газу, надані позивачем, відповідач повинен розраховуватися належним чином.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо своєчасної оплати за надані послуги, позивач нараховує пеню у розмірі 2 239 105,54 грн, 3% річних у розмірі 253 960,71 грн та інфляційні витрати у розмірі 67 138,38 грн, за період з жовтня 2019 по січень 2020 включно.

Згідно п. 6.5 договору, у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором, сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. У разі відсутності графіка погашення заборгованості оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зараховувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.

Графік погашення заборгованості між сторонами не укладався.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача щодо несвоєчасної оплати наданих послуг, а відтак суд зауважує, що більш вірогідними доказами є надана позивачем роздруківка оборотів рахунку 361 та інформація про надходження коштів на рахунки АТ "Київгаз" за період 01.10.2019-31.01.2020.

З долучених позивачем доказів вбачається, що на початок спірного періоду за відповідачем обліковувалася заборгованість, а поточні платежі враховувалися позивачем в рахунок погашення попередньої заборгованості.

Враховуючи неналежне виконання КП "Київтеплоенерго" своїх зобов`язань за договором з розподілу природного газу №295907 щодо здійснення своєчасної оплати за надані послуги, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає правомірним нарахування пені у розмірі 2 239 105,54 грн.

Водночас, статтею 233 ГК України передбачене право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

При цьому, правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінивши докази у справі у їх сукупності, суд встановив, що відповідачем було здійснювалося погашення боргу з поточних рахунків із спеціальним режимом використання, на які надходять кошти споживачів (фізичних та юридичних осіб).

З огляду на те, що позивачем не надано доказів понесення ним будь-яких майнових втрат внаслідок прострочення боржника, і при цьому причинами прострочення виконання зобов`язання відповідачем є причини, які перебувають поза його волею, на переконання суду застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем не може відповідати критеріям розумності та справедливості, а тому суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені, відповідно зменшити її розмір на 50% до 1 119 552,77 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично правильними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідачем разом із відзивом на позовну заяву заявлено заяву про застосування строків позовної давності. Подана заява мотивована тим, що відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України, встановлено позовну давність тривалістю шість місяців. Зазначений строк позивачем пропущено, а тому відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до п. 35, 45 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу; транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов`язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

За договором розподілу природного газу оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені договором. Обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ст. 315 Господарського кодексу України не розповсюджується на відносини щодо розподілу природного газу, а відтак заява про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Суд відхиляє посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 23.07.2020 у справі №920/180/19 та від 16.07.2020 у справі №920/206/19, з огляду на те, що правовідносини у зазначених справах виникли на підставі договорів транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії2 від 27.09.2001.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Як встановлено ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За вказаних обставин суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення пені у розмірі 1 119 552,77 грн, суми інфляційних витрат у розмірі 67 138,38 грн та 3% річних у розмірі 253 960,71 грн.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Київгаз" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ - 40538421) на користь Акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 4-Б, код ЄДРПОУ - 03346331) 1 119 552 (один мільйон сто дев`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві) грн 77 коп. - пені, 253 960 (двісті п`ятдесят три тисячі дев`ятсот шістдесят) грн 71 коп. - 3% річних, 67 138 (шістдесят сім тисяч сто тридцять вісім) грн 38 коп. - інфляційних витрат та 38 403 (тридцять вісім тисяч чотириста три) грн 07 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 29.03.2021.

Суддя Н.І. Зеленіна