Рішення № 95902956, 29.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.03.2021Справа № 910/21034/20

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТекХостинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрешклін»

про стягнення 12 439,18 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТекХостинг» (надалі - ТОВ «ТекХостинг») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрешклін» (надалі - ТОВ «Фрешклін») про стягнення 12 439,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару на підставі договору поставки №445 від 27.03.2020, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача передоплати у розмірі 8 000,00 грн., неустойки у розмірі 4 000,00 грн., 3% річних у розмірі 172,46 грн. та інфляційних у розмірі 266,72 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходження ТОВ «Фрешклін» поштовим відправлення за №0105475181146, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.

В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 06.01.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

В той же час, відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення стосовно позову до суду не подав.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

27.03.2020 між ТОВ «Фрешклін» (постачальник) та ТОВ «ТекХостинг» (покупець) був укладений договір поставки №445 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується на умовах даного договору поставити товар відповідно до специфікації до даного договору, а покупець прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором, згідно рахунку-фактури.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що вартість визначається постачальником в рахунку -фактурі та специфікації до даного договору.

Згідно з п. 3.1.1 Договору товар має бути поставлений постачальником протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання оплати.

Відповідно до п. 4.1 Договору визначено наступні умови оплати в розмірі: 100% від загальної вартості товару, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання специфікації до договору.

Згідно із специфікацією №1 сторони дійшли згоди про поставку медичних масок «Medicom» Китай (тришарова, блакитна, 50 шт/уп) сертифікована!, в кількості 1 000 шт., загальною вартістю з ПДВ 8 000,00 грн.

На виконання умов Договору відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №1010 від 27.03.2020 на суму 8 000,00 грн., яка сплачена позивачем згідно платіжного доручення №4380 від 27.03.2020.

ТОВ «ТекХостинг» звернулося до ТОВ «Фрешклін» із претензією №570 від 20.10.2020, в якій повідомило про відмову від поставки товару та вимагало повернення попередньої оплати у розмірі 8 000,00 грн. та сплати штрафних санкцій у розмірі 4 000,00 грн. і 3% річних у розмірі 133,77 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару за Договором, у зв`язку з чим позивач просить повернути на його користь суму передоплати у розмірі 8 000,00 грн.

Укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи (платіжне доручення №4380 від 27.03.2020) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача передоплату за товар у загальному розмірі 8 000,00 грн. на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання позивачу товару на підставі Договору на суму 8 000,00 грн.

Згідно частини 2 ст. 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.

ТОВ «ТекХостинг» звернулося до ТОВ «Фрешклін» із претензією №570 від 20.10.2020, в якій повідомило про відмову від поставки товару, припинення (розірвання) з 20 жовтня 2020 року Договору та вимагало негайного (не пізніше 30 жовтня 2020 року) повернення попередньої оплати у розмірі 8 000,00 грн. та сплати штрафних санкцій у розмірі 4 000,00 грн. і 3% річних у розмірі 133,77 грн.

Таким чином, із реалізацією покупцем його права на повернення передоплати за договором, правочин, що витікає з цього договору, припиняється та виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензія №570 від 20.10.2020 була направлена засобами поштового зв`язку 27.10.2020, прете згідно інформацій з сайту АТ «Укрпошта» за номером відправлення 0315072721412 так і не вручена відповідачу, при цьому, відправлення не вручено під час доставки 05.11.2020.

Відповідно до пункту 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

За таких обставин, зазначену претензію відповідачу пред`явлено 05.11.2020 і у відповідача виникло грошове зобов`язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 8 000,00 грн., яке відповідач мав виконати не пізніше 12.11.2020.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 8 000,00 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «ТекХостинг» про стягнення з ТОВ «Фрешклін» передоплати у розмірі 8 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 4 000,00 грн., 3% річних у розмірі 172,46 грн. та інфляційних у розмірі 266,72 грн. за прострочення виконання зобов`язання за період з 31.03.2020 по 18.12.2020.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку з передачі товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Відповідно до п. 6.2 Договору у випадку порушення постачальником строків поставки товару, відповідно до п. 3.1.1 даного договору, постачальник виплачує покупцю пеню, розраховану в розмірі 10% від суми, що підлягає до поставки, за кожен день прострочення в поставці, але не більше 50%.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення строків поставки товару пені, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, пеня, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, не тільки за невиконання грошового зобов`язання, а відтак суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 000,00 грн.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних суд зазначає наступне.

За твердженням позивача, оскільки сума сплачена покупцем на користь постачальника фактично являється попередньою оплатою, то відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Ключовим у застосуванні вказаних вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов`язання. До цього моменту можливим є нарахування процентів у якості плати, після цього моменту - нараховуються відсотки річні відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

В даному випадку, моментом з якого відповідач користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов`язання, є 13.11.2020, а відтак підстави для стягнення 3% річних та інфляційних нарахованих за період з 31.03.2020 по 12.11.2020 відсутні.

Отже, в даному випадку, правомірним є нарахування 3% річних та інфляційних за період з 13.11.2020 по 18.12.2020.

Здійснивши власний розрахунок, суд вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 23,61 грн. та інфляційні у розмірі 176,94 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 8 000,00 грн., пені у розмірі 4 000,00 грн., 3% річних у розмірі 23,61 грн. та інфляційних у розмірі 176,94 грн. В іншій частині позовних вимог (3% річних у розмірі 148,85 грн. та інфляційні у розмірі 89,78 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТекХостинг» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрешклін» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, будинок 2/30; ідентифікаційний код 38139448) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТекХостинг» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, будинок 100; ідентифікаційний код 41309272) суму попередньої оплати у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 23 (двадцять три) грн. 61 коп., інфляційні у розмірі 176 (сто сімдесят шість) грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 2 226 (дві тисячі двісті двадцять шість) грн. 45 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий