Рішення № 95902779, 09.02.2021, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

09.02.2021 р. м. Ужгород Справа № 907/448/20

За позовом Буштинської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, смт. Буштино Тячівського району

до відповідача Фізичної особи – підприємця Довгій Василя Васильовича, смт. Буштино Тячівського району

про стягнення 22 812 грн.,

Суддя господарського суду – Пригара Л.І.

Секретар судового засідання – Тягнибок К.О.

представники:

Позивача – не з`явився

Відповідача – не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Буштинською селищною радою Тячівського району Закарпатської області, смт. Буштино Тячівського району заявлено позов до відповідача Фізичної особи – підприємця Довгій Василя Васильовича, смт. Буштино Тячівського району про стягнення 22 812 грн.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач в позовній заяві посилається на те, що за результатами проведеної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Буштинської селищної ради за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року, складено довідку від 27.06.2019 року. Відповідно до вказаної довідки, ревізією виявлено порушення по об`єкту “Реконструкція будівлі Буштинської селищної ради по вул. Головна, 91, смт. Буштино Тячівського району з переплануванням і ремонтом приміщень, заміною системи опалення та електричних мереж першого поверху” та зазначено про те, що підрядником ФОП Довгій В.В. безпідставно включено кошти на покриття ризиків на суму 22 812 грн. У зв`язку з наведеним, позивач просить стягнути з відповідача суму 22 812 грн. збитків.

Відповідач не скористався наданим йому правом надати суду відзив на позов, на виклик суду жодного разу не з`явився, хоча підготовчі засідання судом неодноразово відкладалися. Враховуючи, що про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвали суду було надіслано на його офіційну юридичну адресу, повідомлення про вручення ухвал суду долучено до матеріалів справи), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

При цьому, заявою б/н від 16.11.2020 року просить суд закрити провадження у даній справі, у зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки ним сплачено суму 21 671 грн. 40 коп. після пред`явлення позивачем позову до суду.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

23.11.2016 року між Буштинською селищною радою Тячівського району Закарпатської області (замовником, позивачем у справі) та Фізичною особою – підприємцем Довгій Василем Васильовичем (підрядником, відповідачем у справі) був укладений договір підряду на “Реконструкцію будівлі Буштинської селищної ради по вул. Головній, 91 в смт. Буштино Тячівського району з переплануванням і ремонтом приміщень, заміною системи опалення та електричних мереж першого поверху” № 4, згідно умов якого замовник передає, а підрядник приймає на себе роботи по “Реконструкції будівлі Буштинської селищної ради по вул. Головній, 91 в смт. Буштино Тячівського району з переплануванням і ремонтом приміщень, заміною системи опалення та електричних мереж першого поверху”. Замовник забезпечує фінансування вказаного об`єкту відповідно до плану фінансування на поточний рік (п.п. 1.1. та 1.3. Договору).

Пунктом 2.1. Договору, сторони визначили, що складовими договору, крім цього документа, є затверджена в установленому порядку проектно-кошторисна документація на будівництво, додаткові угоди, інші договірні документи (рішення, узгодження, приписи, інструкції, вказівки тощо) щодо предмету Договору та умов його виконання.

За положенням п. 4.1., Договору початок виконання робіт оформляється договором підряду, завершення виконання – Актом державної комісії про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Договірна ціна робіт, виконання яких доручається підряднику цим договором, визначена на основі зведеного кошторису і становить 1 246 519 грн. 37 коп., в тому числі єдиний податок – 5% в сумі 62 325 грн. 97 коп. (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п.п. 12.1., 12.2., 12.6., 12.7., 12.8., замовник зобов`язаний забезпечувати фінансування робіт, доручених для виконання підряднику, відповідно до плану фінансування на поточний рік. План фінансування складається з урахуванням коштів, виділених у бюджеті в розрізі кварталів. Замовник перераховує підряднику аванс в розмірі 30% від суми фінансування в 2016 році для придбання підрядником будматеріалів для виконання робіт, в сумі 370 000 грн. згідно постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23.04.2014 року “Про питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти”. Розрахунки за виконані роботи здійснюються щомісячно в межах договірної ціни та виділених коштів на фінансування за окремі види робіт. Платежі здійснюються в розмірі 95 відсотків від загальної суми виконаних робіт. Остаточні платежі проводяться після завершення робіт і затвердження акта прийняття об`єкта в експлуатацію. Підставою для здійснення розрахунків є підписані сторонами Акти прийняття виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2в) та Довідка про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-3), які складаються підрядником і подаються для підписання замовнику на електронних та паперових носіях до 29-го числа звітного місяця. Замовник за участю підрядника чи самостійно перевіряють обґрунтованість поданих їм документів і зобов`язані їх підписати та передати підряднику впродовж 5 календарних днів, якщо платежі за виконані роботи є проміжними, і впродовж 28 днів, якщо платежі за виконані роботи є остаточними. Замовник за участю підрядника має право коригувати вартість робіт, що підлягають оплаті, у випадках: - необґрунтованості в поточних документах обсягів роботи, невідповідності їх проектній документації, будівельним нормам і правилам, неправильного застосування цін і розцінок; - виявлення будь-яких помилок, упущень, які стосуються раніше підписаних документів. Спірні питання, що виникають між сторонами в процесі розрахунків і з яких сторони не дійшли згоди, вирішуються у визначеному правовими нормами порядку.

За приписами п. 18.1. Договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його повного виконання, але в будь-якому випадку до 31.12.2016 року.

За Актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 за лютий 2017 року замовник прийняв без зауважень виконані підрядником (відповідачем у справі) роботи на загальну суму 211 260 грн. 86 коп., до складу яких включена сума 21 672 грн. коштів на покриття ризиків.

За результатами ревізії окремих питань селищного бюджету та окремих питань фінансово-господарської діяльності Буштинської сільської ради за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року, проведеної працівником відділу контролю у галузі промисловості, інфраструктури та ЖКГ управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, виявлено порушення, які відображені у довідці ревізії окремих питань селищного бюджету та окремих питань фінансово-господарської діяльності Буштинської сільської ради за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року.

Так, ревізією встановлено, що при визначені вартості робіт по об`єкту “Реконструкція будівлі Буштинської селищної ради по вул. Головній, 91 в смт. Буштино Тячівського району з переплануванням і ремонтом приміщень, заміною системи опалення та електричних мереж першого поверху”, в порушення п. 6.2.10 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 “Правила визначення вартості будівництва”, які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 року № 293, підрядною організацією ФОП Довгій В.В., у акті форми № КБ-2в за лютий 2017 року безпідставно включено кошти на покриття ризиків на суму 22 812 грн. (в тому числі сума єдиного податку у розмірі 5%).

Позивач зазначає, що 02.08.2019 року на виконання довідки ревізії, на адресу відповідача було надіслано лист № 459/02-31 від 02.08.2019 року, яким просив відповідача повернути позивачу кошти завищеної вартості робіт у розмірі 22 812 грн. Однак, відповідач даний лист залишив без відповіді та кошти у розмірі 22 812 грн. на рахунок позивача не повернув.

Неповернення відповідачем суми 22 812 грн., стало підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми як завданих збитків в примусовому порядку.

В процесі розгляду справи, відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 21 671 грн. 40 коп.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі у разі відсутності предмету спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості в розмірі 21 671 грн. 40 коп. погашена відповідачем в процесі розгляду справи, про що суду подані відповідні докази, провадження у справі щодо стягнення суми 21 671 грн. 40 коп. підлягає закриттю в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Щодо стягнення решти суми 1 140 грн. 60 коп. збитків, суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між Буштинською селищною радою Тячівського району Закарпатської області (замовником) та Фізичною особою – підприємцем Довгій Василем Васильовичем (підрядником) був укладений договір підряду на “Реконструкцію будівлі Буштинської селищної ради по вул. Головній, 91 в смт. Буштино Тячівського району з переплануванням і ремонтом приміщень, заміною системи опалення та електричних мереж першого поверху” № 4 від 23.11.2016 року. Під час укладення вказаного договору його сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов.

Відповідачем на виконання договору підряду були виконані роботи на суму 211 260 грн. 86 коп. з ПДВ, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт № 1 за лютий 2017 року, який позивачем був підписаний без будь-яких зауважень та застережень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами ревізії окремих питань селищного бюджету та окремих питань фінансово-господарської діяльності Буштинської сільської ради за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року, проведеної працівником відділу контролю у галузі промисловості, інфраструктури та ЖКГ управління Західного офісу Держаудитслужби в Закарпатській області, виявлено порушення, які відображені у довідці ревізії окремих питань селищного бюджету та окремих питань фінансово-господарської діяльності Буштинської сільської ради за період з 01.01.2016 року по 31.03.2019 року.

Так, ревізією встановлено, що при визначені вартості робіт по об`єкту “Реконструкція будівлі Буштинської селищної ради по вул. Головній, 91 в смт. Буштино Тячівського району з переплануванням і ремонтом приміщень, заміною системи опалення та електричних мереж першого поверху”, в порушення п. 6.2.10 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 “Правила визначення вартості будівництва”, які затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 року № 293, підрядною організацією ФОП Довгій В.В., у акті форми № КБ-2в за лютий 2017 року безпідставно включено кошти на покриття ризиків на суму 22 812 грн. (в тому числі сума єдиного податку у розмірі 5%).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ст. 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново – господарськими визнаються цивільно – правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності та регулюються Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договори укладені між сторонами по справі, як цивільно – правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Загальний порядок укладення господарських договорів унормовано у ст. 181 Господарського кодексу України, зокрема, п. 1, п. 6 якої визначено наступне: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до частини четвертої статті 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

За приписами ст. 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із статтею 858 Цивільного кодексу України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

При цьому статтею 853 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як наслідок, перевірка складових вартості виконаних робіт, які включені до акта, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.

В матеріалах справи наявний акт виконаних підрядних робіт за лютий 2017 року, який підписаний обома сторонами без будь-яких зауважень і застережень, що свідчить про належне виконання підрядником умов договору та прийняття цих робіт замовником без претензій щодо їх виду, якості, об`ємів (кількості) та вартості у відповідності умовам договору за іншими показниками. Крім того, позивач не мав претензій щодо обсягу і якості наданих послуг.

Мотивована відмова від приймання виконаних робіт з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами.

Отже, умови Договору підряду сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було.

Згідно зі статтею 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись з позовом, позивач розмір заявлених до стягнення збитків у розмірі 22 812 грн. визначив виходячи із проведеної ревізії та, як наслідок, складеної за результатами такої перевірки довідки.

У той же час статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, що завдані правопорушенням. Тобто, відшкодуванню підлягають збитки, які знаходяться у причинному зв`язку з правопорушенням. За таких умов визнається, що причинний зв`язок між порушенням та збитками має бути безпосереднім або прямим.

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все, необхідно з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (статті 623 Цивільного кодексу України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Згідно ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести неправомірність поведінки особи, внаслідок якої завдано шкоду, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вину завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Вимоги про стягнення збитків можуть бути задоволені лише у випадку якщо буде доведено кожний з елементів складу правопорушення. Недоведення хоч би одного з них виключає можливість задоволення вимоги про стягнення збитків.

Згідно з частиною 1 статті 614 Цивільного Кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату за належно виконані підрядні роботи за договором підряду, а тому, такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору підряду і вони не можуть вважатися збитками.

Доводи позивача про те, що підставою для стягнення збитків з відповідача є довідка ревізії, є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Акт перевірки (аудиту) - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

При цьому, акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазначалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

До того ж, акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу ст. 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Так, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Тобто, укладання сторонами у справі договору підряду, дії сторін по виконанню їх умов, у тому числі проведення відповідних робіт та їх оплата є підтвердженням того, що сторони перебували у договірних відносинах.

Таким чином, обсяг прав, обов`язків та відповідальності сторін по справі мають врегульовуватися тими положеннями чинного законодавства, які визначають умови проведення підрядних будівельних робіт та договором.

Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками довідка ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Зазначена довідка ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт. Відтак, довідка ревізії фінансово-господарської діяльності сама по собі не може бути достатнім доказом порушення відповідачем зобов`язань за договорами підряду.

Таким чином, виявлені ревізією порушення не впливають на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.

Отже, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, посилання на висновки перевірки ревізії, як на підставу для задоволення позовних вимог, є неправомірними.

Разом з тим, виявлені за результатами ревізії фінансово-господарської діяльності позивача порушення можуть бути підставою для притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”, органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” законні вимоги службових осіб державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Враховуючи вищезазначене вбачається, що до повноважень Держаудитслужби віднесено фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, та, у разі виявлення порушень законодавства, право на пред`явлення обов`язкових до виконання вимог щодо усунення таких порушень. Відшкодування збитків, виявлених під час здійснення фінансового контролю, може бути зазначено у вимозі, проте їх відшкодування (стягнення) відбувається в судовому порядку за позовом органу фінансового контролю.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що на підставі здійсненої перевірки і складеної довідки органами Аудиторської служби вжито будь-які з вищезазначених заходів (в тому числі звернення до суду щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства).

Отже, посилання позивача на довідку, складену за результатом ревізії його фінансово-господарської діяльності, як на беззаперечну підставу для стягнення збитків не встановлює в розумінні ст. 75 ГПК України обставин завищення ціни у договорі, які не потребують доведення, оскільки це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 року у справі № 922/2310/17.

Вирішуючи спір про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладання на винну особу зазначеної міри відповідальності, в той час як в межах розгляду даної справи позивачем не доведено факту порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, або виконання укладеного договору з порушенням умов, що виключає застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач доказів на підтвердження викладених ним обставин суду не надав, аргументи позову не знайшли свого підтвердження у матеріалах даної справи та положеннях законодавства.

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 1 140 грн. 60 коп.

За положеннями ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Разом з тим, у відповідності до ст. 7 Закону України “Про судовий збір” cплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми 21 671 грн. 40 коп. закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

07.12.2020 року до Господарського суду Закарпатської області надійшла заява позивача про повернення йому із Державного бюджету суми судового збору із позовних вимог в сумі 21 671 грн. 40 коп., провадження щодо стягнення яких у справі закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки в порядку вищенаведеної норми позивачем подано заяву про повернення йому із державного бюджету сплаченого судового збору від позовних вимог, в частині яких закрито провадження у даній справі, сума судового збору у розмірі 1 996 грн. 90 коп. обрахована від суми 21 671 грн. 40 коп. позовних вимог, підлягає поверненню із державного бюджету платнику – Буштинській селищній раді Тячівського району Закарпатської області, смт. Буштино Тячівського району.

Оскільки поверненню підлягає тільки частина судового збору, сплаченого за платіжним дорученням № 72 від 16.06.2020 року на суму 2 102 грн., оригінал такого доручення залишається у матеріалах справи № 907/448/20.

Судові витрати в частині суми 105 грн. 10 коп. підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 – 79, 86, 129, 210, 220, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову в частині стягнення суми 1 140 грн. 60 коп. відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми 21 671 грн. 40 коп. закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

4. Судовий збір в розмірі 1 996 грн. 90 коп., із загальної суми судового збору 2 102 грн., сплаченого згідно платіжного доручення № 72 від 16.06.20120 року, повернути із Державного бюджету України платнику – Буштинській селищній раді Тячівського району Закарпатської області, 90556, Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Головна, будинок 91 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04349685).

5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

6. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 30.03.2021 року.

Суддя Пригара Л.І.