Рішення № 95898984, 30.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року м. Київ № 640/8352/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській областіпровизнання протиправною та скасування вимоги,-ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, код ЄДР: 39393260), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) віл 12.11.2018 № Ф134733-53 (ф. «У») на суму 15 819,54 грн.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 03.09.2012 по 08.01.2019 за № 2 334 000 0000 005235.

У період з 05.02.2015 по 22.04.2016 та з 02.11.2015 по 23.11.2018 він проходив військову службу по мобілізації.

Пояснює, що після звільнення від проходження військової служби він проходив тривале стаціонарне лікування захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби:

Так, за час проходження військової служби та подальшого лікування захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, відповідач виписав йому три вимоги про сплату боргу (недоїмки) за одним і тим самим номером № Ф-134733-53, зокрема, від 12.11.2018 на суму 15819,54 грн.

Позивач наголошує на протиправності спірної вимоги, оскільки виходячи з положень ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», п. 9-2 ч. 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», позивач звільнений від сплати єдиного соціального внеску за вказаний період.

Позиція відповідача.

Відповідач надіслав відзив на позову заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків, за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки, внаслідок чого і було сформовано оскаржувану вимогу.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою суду від 16.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

12.11.2018 відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) віл 12.11.2018 № Ф134733-53 (ф. «У»), якою, за порушення сплати ЄСВ з ОСОБА_1 вирішень стягнути суму заборгованості у розмірі 15 819,54 грн.

Разом з тим, позивач не погоджуючись з вказаною вимогою звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

В силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Поряд з цим, 08.06.2014 набрав чинності Закон України від 20.05.2014 № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон № 1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-2, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява особи, яка бере добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів такою особою протягом 10 днів після її демобілізації або після закінчення лікування (реабілітації).

Законом № 1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться також в Інструкції № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 28.03.2016 № 393), зокрема, п. 7 розд. ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

Таким чином, за змістом наведених норм звільняються від нарахування та сплати єдиного внеску під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску - фізичні особи-підприємці (визначені ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби.

При цьому, аналіз наведених норм також дає підстави вважати про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої п. 9-2 ч. 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду", метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.

Крім того, у силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

З урахуванням викладеного, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України в особі командира військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №260/117/19.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки Вишгородського районного військового комісаріату від 29.03.2019 № 42 (том 1 а.с. 19), рядовий запасу ОСОБА_1 проходив військову службу по мобілізації з 05.02.2015 по 22.04.2016, а також проходив військову службу по контракту з 02.11.2016 по 23.11.2018 та був направлений на військову службу до військової частини А0799.

Разом з тим, нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску включає у себе період з 2017 року (граничний термін сплати 09.02.2018) по IІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати - 19.10.2018), тобто період, в який позивач проходив військову службу по контракту, що, у силу наведеного вище, виключає нарахування останньому єдиного внеску за вказаний період, у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про протиправність прийнятої вимоги віл 12.11.2018 № Ф134733-53 (ф. «У») на суму 15 819,54 грн., що є наслідком її скасування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу відповідачем не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій щодо формування та надсилання на адресу позивача податкової вимоги.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом судовий збір не сплачувався, відшкодування витрат на оплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на рахунок позивача не проводиться.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) віл 12.11.2018 № Ф134733-53 (ф. «У») на суму 15 819,54 грн., прийняту Головним управлінням ДФС у Київській області.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін