Рішення № 95898876, 29.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2021 року м. Київ № 640/19535/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києвіпро визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

19.08.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії з 18.04.2020 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати досягнення 55-річного віку, тобто, з 18.04.2020.

Позивач також просив суд встановити контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати до суду звіт про його виконання.

В якості підстав позову позивач вказує на протиправність дій та рішення відповідача щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, після досягнення 55 років та наявності трудового стажу не менше 25 років, відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які не відповідають нормам чинного законодавства. Зокрема позивач зазначає, що 19.06.2020 звернувся до відповідача з письмовою заявою за призначенням пенсії по досягненню 55 річного віку, як учасник бойових дій, за наявності страхового стажу не менше 25 років відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; ГУ ПФУ у м. Києві листом від 20.07.2020 № 2600-0314-8/98954 надало відповідь з посиланням на те, що у призначенні даного виду пенсії відмовлено, у зв`язку з недоведенням підтвердженої участі у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), оборонних або наступальних тактичних діях підрозділів у призначення пенсії за віком (із зниженням віку) відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; при цьому, позивач зазначає, що його визнано учасником бойовим дій, вказане підтверджується посвідченням серії АА № 270112 від 10.12.2004, виданим на підставі рішення Комісії Збройних Сил України (протокол № 2 від 29.09.2004), довідкою з архіву ЛВО від 18.05.2000 № 1354; крім того, позивач також посилається на ряд інших документів, зокрема: довідку Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату Міністерства оборони України № 40 від 16.06.2020 в якій вказано, що згідно запису особової справи офіцера ОСОБА_1 значиться проходження військової служби з 29.06.1984 по 17.05.1986, з якої останній звільнений з дійсної військової служби наказом МО СРСР № 68 від 27.03.1986; довідку військового архіву штабу Ленінградського військового округу Російської Федерації № 1354 від 18.05.2000, в якій вказано про направлення позивача у відрядження для розмінування вибухових речовин в Волотовський район РФ з 27.04.1985 по 28.04.1985; довідку Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату Міністерства оборони України № 34 від 26.05.2020 року в якій вказано про те, що я у складі військової частини 11883 в період з 27.04.1985 по 28.04.1985 входив до складу групи розмінування території Волотовського району (РФ) та має статус учасника бойових дій; архівну довідку Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № 179/1/5517 від 07.05.2020 в якій вказано про те, що відповідно до рішення комісії Збройних Сил України (протокол № 2 від 29.09.2004) позивача визнано учасником бойових дій; відтак, з огляну на вищевказане, рішення та дії відповідача щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій є протиправними та не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки на переконання позивача, він надав належні та допустимими докази, якими було доведено право на дострокову пенсію за віком, як учасника бойових дій.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С .

27.08.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/19535/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

06.10.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Відповідно до довідки Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату від 26.05.2020 № 34 позивач у складі військової частини 11883 в період з 27.04.1985 по 28.04.1985 входив до складу розмінування території Волотовського району Російської Федерації; позивач є учасником бойових дій, це підтверджено посвідченням, однак бути учасником бойових дій не достатньо для призначення пенсії, це дає певний ряд пільг, але за переконанням відповідача, для підтвердження пенсії потрібно надати підтверджуючу (уточнюючу) довідку із зазначенням конкретних даних, а саме із зазначенням «взяття участі у бойових діях» відповідно до вимог чинного законодавства; оскільки позивачем не підтверджено участьу виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), оборонних або наступальних тактичних діях підрозділів у призначення пенсії за віком (із зниженням; віку) відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійнестрахування», ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії.

08.10.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на адміністративний позов, у якому він зазначає про невідповідність відзиву відповідача діючому законодавству України та про те, що зазначені в ньому заперечення є помилковими.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві з письмовою заявою про призначення пенсії по досягненню 55 річного віку, як учаснику бойових дій, за наявності страхового стажу не менше 25 років відповідно до п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20.07.2020 ГУ ПФУ у м. Києві листом від № 2600-0314-8/98954 надало відповідь ОСОБА_1 про те, що йому відмовлено у призначенні даного виду пенсії, оскільки останнім не було підтверджено участі у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), оборонних або наступальних тактичних діях підрозділів у призначення пенсії за віком (із зниженням віку) відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідач зазначив, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 30 років 3 місяці та 1 день.

Не погоджуючись із відмовою ГУ ПФУ у м. Києві у призначення пенсії, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком серед інших мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях.

Аналогічне положення закріплено і ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Пункт 11 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у редакції на момент отримання позивачем статусу учасника бойових дій (10.12.2004), встановлює, що учасниками бойових дій визнаються особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об`єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.12.2004 ОСОБА_1 отримав посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_1 на підставі п. 11. ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (протокол № 2 від 29.09.2004).

У довідці № 40 від 16.06.2020 зазначається, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 29.06.1984 по 17.05.1986; був звільнений з дійсної військової служби наказом МО СРСР № 68 від 27.03.1986.

Довідкою № 34 від 26.05.2020 підтверджується, що ОСОБА_1 у складі військової частини 11883 в період з 27.04.1985 по 28.04.1985 входив до складу групи розмінування території Волотовського району (РФ).

ОСОБА_1 згідно архівної довідки військового архіву штабу Ленінградського військового округу Російської Федерації № 1354 від 18.05.2000, був направлений у відрядження для розмінування вибухонебезпечних речовин в Волотовський район Російської Федерації з 27.04.1985 по 28.04.1985.

Як вбачається із архівної довідки № 179/1/5517 від 07.05.2020, в протоколі від 29.09.2004 № 2 значиться, про те, що ОСОБА_1 визнається учасником бойових дій за участь у розмінуванні.

Суд принагідно акцентує увагу на тому, що з матеріалів справи у сукупності вбачається, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу та під час її проходження у складі військової частини брав участь у розмінуванні території Волотовського району (РФ). В подальшому йому було видано посвідчення учасника бойових дій НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 23 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 16.04.2020 № 122, комісія позбавляє особу статусу учасника бойових дій у разі: наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у виконанні бойового (службового) завдання із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з військовими формуваннями інших держав і незаконними збройними формуваннями; виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення, у виконанні бойового (службового) завдання із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з військовими формуваннями інших держав і незаконними збройними формуваннями або надання недостовірних даних про особу; подання особою заяви про позбавлення її статусу учасника бойових дій.

Рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій приймають ті Комісії, які його надавали, або їх правонаступники.

Оскільки належність позивача до особи, яка має статус учасника бойових дій, ніким не оспорювалась, в тому числі і відповідачем, Комісія Збройних Сил України жодного рішення про позбавлення ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій не приймала, посвідчення останнього не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, відтак суд приходить до висновку, що позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема, пільгами щодо призначення дострокової пенсії по досягненню 55 річного віку, як учаснику бойових дій, за наявності страхового стажу не менше 25 років відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначені ж відповідачем доводи щодо необхідності підтвердження пенсії позивачу шляхом подання підтверджуючої (уточнюючої) довідки із зазначенням конкретних даних, а саме із зазначенням «взяття участі у бойових діях», суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

ОСОБА_1 була надана архівна довідка з Галузевого державного архіву Міністерства Оборони України від 07.05.2020 № 179/1/5517, в якій повідомлено, що у протоколі від 29.09.2004 № 2 значиться: «засідання комісії Збройних Сил України щодо вирішення спірних питань зарахування до вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії військовослужбовцям та розгляду спірних питань, пов`язаних із встановленням статусу ветеранів війни, яка утворена у відповідності з наказом МО України від 19.07.04 № 285».

Розглянувши клопотання кадрових органів оперативних командувань і обласних (міських) військових комісаріатів з наступних питань: про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій (за участь в розмінуванні). За рішенням комісії останнього визнано учасником бойових дій, протокол підписаний Головою комісії, всіма членами комісії, секретарем комісії та завірений гербовою печаткою.

Враховуючи той факт, що архівна довідка Міністерства Оборони України від 07.05.2020 № 179/1/5517 належним чином оформлена, підписана та завірена гербовою печаткою, а вимога відповідача щодо зазначення у довідці «взяття участі у бойових діях» не передбачена вимогами чинного законодавства, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачу дострокової пенсії за віком, як учаснику бойових дій, згідно вимог п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» носять протиправний характер.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві призначити йому з 18.04.2020 пенсію за віком, як учаснику бойових дій, то суд зазначає таке.

Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, мають право на призначення дострокової пенсії після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Як вбачається із листа ГУ ПФУ у м. Києві від 20.07.2020 № 2600-0314-8/98954, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 30 років 3 місяці та 1 день.

Звернення із заявою про призначення пенсії відбулося 19.06.2020 року.

Як видно з паспортного документа ОСОБА_1 днем його народження є ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже на момент звернення позивача із заявою про призначення пільгової пенсії до ГУ ПФУ у м. Києві (19.06.2020) йому виповнилося 55 років, а страховий стаж був достатнім для призначення пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Звернення із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відбулося 19.06.2020, а отже в межах тримісячного строку, відтак пенсія за віком має бути призначена позивачу з 19.04.2020, а не з 18.04.2020 як заявлено позивачем.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, то варто зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Зважаючи, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов`язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, з урахуванням того, що позивачем в позові не наведено обґрунтувань необхідності застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням рішення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду у цій справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 з 19.04.2020 відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) призначити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до ст. 16 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 19.04.2020.

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко