Рішення № 95897647, 30.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.03.2021 р. справа №520/15166/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління) про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними та скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Аргументуючи заявлені вимоги позивач зазначив, що вчинена адміністративним органом відмова у поновленні виплати раніше призначеної пенсії є протиправною та спричинила виникнення моральної шкоди.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом – владний суб’єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, пенсійний орган) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що вчинене владне управлінське волевиявлення з приводу відмови у поновленні виплати пенсії цілком узгоджується із змістом та обсягом повноважень, обставинами фактичної дійсності, приписами закону.

Відповідач, Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області (далі за текстом – терорган ДКСУ) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що стягнення моральної шкоди має відбуватись за рахунок коштів пенсійного органу.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

08.06.1994р. заявник був документований пенсійним посвідченням, що доводить існування події призначення пенсії (а.с.88-91).

23.09.1999р. заявник був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон строком дії до 23.09.2009р. (а.с.108).

Листом УПтаСЗН адміністрації Московського району Харківської міської ради від 18.06.2020р. №01-4554 підтверджені обставини існування у минулому архівної пенсійної справи заявника.

Листом Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації від 02.07.2020р. №12174/10 підтверджені обставини існування у минулому відкритого на ім’я заявника особового рахунку по пенсії у зв`язку із інвалідністю внаслідок загального захворювання ІІІ групи.

05.03.2020р. на території Держави Ізраїль заявником була видана довіреність, у тексті якої заявник декларує приналежність до громадянства України, але у якості документа про підтвердження особи указує документ Держави Ізраїль (а.с.115-118).

Зверненням установленого формуляру заявник в особі представника за довіреністю 05.03.2020р. порушив перед Управлінням процедуру поновлення з 07.10.2009р. виплати раніше призначеної пенсії (а.с.81-82).

До складу матеріалів звернення заявника входили, зокрема: довіреність на представників; посвідчення особи Держави Ізраїль (копія); трудова книжка (копія); документ про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків (копія); пенсійне посвідчення (копія); лист ДМС України від 24.04.2020 р.

19.06.2020р. за цим зверненням Управлінням в особі відділу з питань перерахунків пенсій №28 було прийнято письмове рішення №5958/1658 про відмову у поновленні пенсії за віком. (а.с.85, 86).

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для вчинення саме такого волевиявлення владним суб`єктом були обрані приписи п.1.1, п.2.1, п.2.9, п.2.22, п.2.23 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (затверджене постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1, зареєстроване у Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом – Порядок №22-1); а фактичною підставою послугувало судження адміністративного органу про неподання зацікавленою особою внутрішнього паспорту громадянина України.

Листом від 23.06.2020р. Управління сповістило заявника відносно прийняття рішення №5958/1658 від 19.06.2020р.

Отже, згаданий лист не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні п.18 ч.1 ст.4 та п.19 ч.1 ст.4 КАС України.

Не погодившись із відповідністю закону вчиненої адміністративним органом відмови, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист і за приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Оскільки обидва перелічені закони регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в частині правил вирішенні на користь приватної особи колізій у тлумаченні закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

У силу положень ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).

Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Таким чином, обов`язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії шляхом прийняття окремого письмового рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.

Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає можливості вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас із цим, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №748/696/17 (адміністративне провадження №К/9901/16284/18) якщо зміст звернення очевидно дає змогу оцінити намір заявника та у разі долучення до звернення усіх необхідних документів, то вимога адміністративного органу про форму заяви і застосування наслідків недотримання форми звернення є надмірним формалізмом.

У спірних правовідносинах заявник подав до пенсійного органу письмове звернення установленого формуляру.

При цьому, предметом звернення заявника було питання про поновлення виплати раніше вже призначеної пенсії, а не про призначення пенсії вперше.

За приписами ч.2 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У ході розгляду справи судом виявлено, що правові висновки Верховного Суду з приводу поновлення виплати раніше вже призначеної громадянину України, котрий виїхав на постійне проживання за межі Держави Україна, пенсії після прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009р. №25-рп/2009 викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18.

У силу цих правових висновків: 1) право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом; 2) пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом; 3) пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни; 4) згідно з пунктом 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії; 5) поновлення раніше призначеної пенсії громадянину України, який виїхав на постійне проживання поза межі України має відбуватись не з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України, а з календарної дати прийняття рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009; 6) вимоги щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають; 7) вимоги про компенсацію втрати частини доходів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд відмічає, що у спірних правовідносинах Управління взагалі не керувалось пунктом 2.8 Порядку №22-1, хоча саме приписи цієї норми є спеціальними відносно випадку поновлення виплати раніше вже призначеної пенсії.

Застосування Управлінням інших приписів Порядку №22-1 слід визнати неправомірним та несприятливим для заявника, позаяк процедура за п.2.8 Порядку №22-1 не вимагає обов`язкового подання зацікавленою будь-яких документів (у тому числі і діючого паспорта громадянина України) у той час як процедура за п.2.9 Порядку №22-1 прямо містить таку вимогу.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Звідси слідує, що у процедурі поновлення раніше призначеної пенсії у порядку ч.2 ст.49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний орган не позбавлений можливості / змоги (а у разі виникнення обґрунтованих сумнівів – обтяжений обов`язком) витребувати від компетентних органів Держави Україна відомості про належність конкретної людини до громадянства України.

У спірних правовідносинах владний суб`єкт самостійно такого обов`язку не виконав, натомість висунувши до заявника необґрунтовану та завідомо неможливу до виконання вимогу про подання внутрішнього паспорта громадянина України.

Така вимога адміністративного органу явно та очевидно суперечить як положенням п.2.8 Порядку №22-1, так і визнаним усіма учасниками справи обставинами тривалого та безперервного/постійного проживання заявника поза межами держави Україна, що поза будь-яким розумним сумнівом виключає ймовірність існування випадку наявності у заявника саме внутрішнього паспорта громадянина України.

Суд вважає, що за приписами Порядку №22-1 у процедурі призначення (поновлення) пенсії діючий паспорт громадянина України виконує одночасно три самостійні функції, а саме: 1) підтверджує належність фізичної особи - заявника до громадянства України; 2) підтверджує вік фізичної особи - заявника; 3) підтверджує місце проживання фізичної особи - заявника (адже за національним законом пенсійні органи здійснюють реалізацію владних повноважень за принципом територіального розподілу юрисдикції).

Проте, положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не містять норм для аналогічного висновку, хоча і запроваджують правило пенсійного забезпечення саме громадян України (ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли питання про відповідність зацікавленої особи критерію за ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" адміністративний орган повинен вирішувати не у спосіб витребування додаткових документів від самої людини, а у спосіб витребування відомостей від компетентних органів Держави Україна відомості про належність конкретної людини до громадянства України.

Суд повторно наголошує, що у спірних правовідносинах адміністративний орган не забезпечив виконання такої функції у максимально сприятливому для приватної особи форматі.

На виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України у цілях зясування об`єктивної істини за власною ініціативою безвідносно до правових позицій сторін та процесуальної поведінки учасників справи суд витребував від Державної міграційної служби України відомості про належність заявника до громадянства України.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Лист Управління від 23.06.2020р. не є рішенням владного суб`єкта, а тому суд не знаходить підстав для скасування цього листа у якості управлінського волевиявлення.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.

У спірних правовідносинах має місце не подія вчинення Управлінням бездіяльності (на чому помилково наполягає заявник), а подія прийняття рішення №5958/1658.

Тому позов за епізодом визнання бездіяльності протиправною підлягає відхиленню.

Управлінське волевиявлення з приводу відмови у поновленні пенсії викладено не в листі Управління в особі Відділу з питань перерахунків пенсій №28 від 23.06.2020р., а у рішенні від 19.06.2020р. №5958/1658.

Тому позов за епізодом скасування рішення, оформленого листом від 23.06.2020р. також підлягає відхиленню.

Вимоги про скасування рішення Управління в особі Відділу з питань перерахунків пенсій №28 від 19.06.2020р. №5958/1658 заявник не заявляв.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

У зв`язку із відсутністю події вчинення пенсійним органом бездіяльності при вирішенні звернення заявника від 05.03.2020р., а також у зв`язку із відсутністю події прийняття пенсійним органом при вирішенні звернення заявника від 05.03.2020р. рішення у формі листа від 23.06.2020р. заявлені вимоги позову слід залишити без задоволення.

Указане зумовлює і необхідність залишення без задоволення вимог стосовно спонукання до вчинення дії з поновлення виплати пенсії та стосовно стягнення моральної шкоди.

Водночас із цим, забезпечуючи виконання вимог ч.1 ст.2, ч.4 ст.9, ч.4 ст.242 КАС України безвідносно до правових позицій сторін спору та процесуальної поведінки учасників справи, оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував неповно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення (у формі рішення від 19.06.2020р. №5958/1658) не узгоджується із обставинами фактичної дійсності та змістом належних норм права.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Оскільки відсутні об`єктивні дані, котрі б беззаперечно та поза будь-яким розумним сумнівом засвідчили обставини вибуття заявника з громадянства України, а реально вчинена пенсійним органом відмова у поновленні пенсії у формі рішення від 19.06.2020р. №5958/1658 закону не відповідає, то суд вбачає підстави для застосування ч.2 ст.9 КАС України, виходу поза межі позову (якими є сукупність таких параметрів як: вимоги позову (тобто предмет спору) та підстави позову (тобто юридичні та фактичні аргументи позивача)), скасування реально існуючого волевиявлення адміністративного органу.

У даному конкретному випадку існування будь-яких інших юридично значимих факторів поза розумним сумнівом слід визнати виключеним, а відтак, у силу абз. 1 ч. 4 ст. 245 КАС України суд вважає за необхідне обтяжити адміністративний орган обов`язком вчинити вірне управлінське волевиявлення у спосіб поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст.23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За правилами абз.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під час розгляду справи заявником не подано до суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів виникнення у спірних правовідносинах ані моральної шкоди взагалі, ані існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між подією вчинення адміністративним органом управлінського волевиявлення та подією погіршення правового становища особи чи розладу унаслідок саме цього істотних життєвих зв`язків.

За таких обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову за цим епізодом.

Доводи відповідача, тероргану ДКСУ, не увагу суду не заслуговують, позаяк не враховують специфіки функціонування органів системи ПФУ, котра полягає у відсутності взагалі будь-яких власних коштів та надходження на рахунки терорганів ПФУ коштів спеціального цільового призначення – для виплати пенсій, котрі у силу свого правового режиму не можуть бути стягнуті як моральна шкода.

У разі ж визнання судом обґрунтованою та доведеною вимоги приватної особи про стягнення моральної шкоди саме ГУ ДКСУ в Харківській області зобов`язано сформувати і передати на рівень центрального органу державної виконавчої влади у сфері обслуговування фізичного обігу державних фінансів документи про проведення відповідних платежів.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в особі Відділу з питань перерахунків пенсій №28 від 19.06.2020р. №5958/1658.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити з 07.10.2009р. виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії.

Позов у решті вимог – залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.