Рішення № 95897631, 30.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

30.03.2021р. справа №520/1701/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області провизнання протиправною та скасування вимоги, -встановив:

Матеріали позову одержані судом 04.02.2021р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 05.02.2021р. Відповідно до ч. 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 09.03.2021р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2020 року №Ф-131159-17 щодо нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн..

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що протягом 2006-2021р.р. фактично не здійснює підприємницьку діяльність, доходу у межах господарської діяльності не одержує. Наголошував, що у період з жовтня 2017р. працював найманим робітником.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог закону, зокрема, ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п.1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015р. №449). Стверджував, що згідно даних інформаційної системи податкових органів, позивач перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, самостійно не виконував обов`язків щодо сплати єдиного соціального внеску, у зв`язку з чим в автоматизованому режимі були проведені нарахування за період з 2017 по 2019 р. та складено оскаржувану вимогу.

Відзив на позов надійшов до суду 10.03.2021р., і за таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За твердженням заявника, унаслідок проходження процедури державної реєстрації фізична особа – громадянин ОСОБА_1 набула статусу фізичної особи-підприємця 20.07.2006р.

Згідно з відомостями копії трудової книжки ОСОБА_1 , у період 17.10.2007 р. по 26.05.2009 р. заявник працював у ФОП ОСОБА_2 ; з 05.05.2014 р. по 31.01.2018 р. - в ГО «Аква фітнес клуб «Волна»; з 06.08.2018 р. по 29.11.2019 р. - у ТОВ «Едельвейс»; з 28.09.2020 р. та по теперішній час - у ТОВ «ДЖИММІ».

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності заявника не здійснювалась.

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що 14.11.2019р. Головним управлінням ДПС у Харківській області без проведення будь-якої перевірки та без складання жодних письмових документів відносно заявника, було прийнято оскаржувану вимогу № Ф-131159-17 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 35588,74 грн. (а.с.13).

До складу спірної суми недоїмки структурно входить: 1) 8.448,00грн. недоїмки за 2017 рік, 3) 2.457,18 грн. недоїмки за І квартал 2018 р.; 3) 2.457,18 грн. недоїмки за ІІ квартал 2018 р.; 4) 2.457,18 грн. недоїмки за ІІІ квартал 2018 року; 5) 2.457,18 грн. недоїмки за IV квартал 2018 року; 6) 2.754,18 грн. недоїмки за І квартал 2019 року; 7) 2.754,18 грн. недоїмки за ІІ квартал 2019 року; 8) 2.754,18 грн. недоїмки за ІІІ квартал 2019 року; 9) 2.754,18 грн. недоїмки за ІV квартал 2019 року; 10) 2.078,12 грн. недоїмки за січень-лютий 2020 р.; 11) 1.039,06 грн. недоїмки за червень 2020 р.; 12) 3.178,12 грн. за ІІІ квартал 2020 р.

Дізнавшись про наявність недоїмки з ЄСВ, заявник розпочав процедуру з`ясування стану розрахунків з Державою по оплаті ЄСВ.

Так, 04.12.2020 р. заявником було направлено скаргу на спірну вимогу до ДПС України.

Рішенням від 23.12.2020 р. скаргу було залишено без задоволення.

Стверджуючи про протиправність оскарженого управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу прийняття вимоги та нарахування недоїмки по ЄСВ, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті і перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень владного суб`єкта, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Таким законом відносно справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі за текстом - ЄСВ) є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI (далі за текстом – Закон № 2464-VI).

За визначеннями п.п.2 і 6 ч.1 ст.1 Закону № 464-VI, єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ до кола платників ЄСВ віднесені і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У порядку ч.1 ст.78 КАС України заявник визнав обставини власної реєстрації у якості ФОП, а відтак, ця обставина додатковому доказуванню у ході розгляду справи не підлягає.

З 01.01.2017р. відповідно до абз.1 і 2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII та Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) було запроваджено спеціальне правило, у силу якого відсутність доходу ФОП у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу не звільняло громадянина від виконання публічного обов`язку з оплати ЄСВ, а зумовлювало проведення платежу з ЄСВ, який є не меншим за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, з 01.01.2017р. обов`язок з оплати ЄСВ підприємцем не поставлений законодавцем у залежність від події наявності чи відсутності доходу.

Тому усі аргументи заявника про протилежне визнаються судом юридично неспроможними.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає також і на положення Податкового кодексу України, у розумінні п.п.14.1.226 ст.14 якого самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Звідси слідує, що категорія «самозайнята особа» за змістом норм Податкового кодексу України поглинає як фізичних осіб–підприємців, так і осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність, а сама категорія "незалежна професійна діяльність" позначена законодавцем безвідносно до такої ознаки (критерію) як отримання доходу.

За визначенням п.п.14.1.195 ст.14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

З огляду на положення наведених вище норм матеріального права суд доходить до переконання про те, що проголошене ст.43 Конституції України право громадянина на працю може бути реалізоване конкретною людиною одночасно: 1) у статусі фізичної особи - підприємця, 2) у статусі самозайнятої особи, 3) у статусі найманого працівника, 4) у статусі виконавця зобов`язань за договором найму (підряду).

У силу ч.1 ст.2 Закону №2464-VI дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положеннями ст.4 Закону №2464-VI визначено, що платниками ЄСВ є, зокрема, роботодавці (за найманих працівників), фізичні особи - підприємці (самі за себе та найманих працівників), самозайняті особи (самі за себе та найманих працівників).

При цьому, виходячи із задекларованої Законом №2464-VI мети соціального захисту оплата однією і тією ж людиною декількох публічних платежів однієї і тієї ж правової природи - ЄСВ у межах окремих аспектів функціонування людини як учасника суспільних відносин (а саме: у статусі фізичної особи - підприємця, у статусі самозайнятої особи, у статусі найманого працівника, у статусі виконавця зобов`язань за договором найму (підряду) не призводить до покращення майнового стану як майбутнього отримувача пенсії.

Тому, відносно спірного випадку суд вважає релевантним правовий висновок постанови Верховного Суду від 27.11.2019р. по справі №160/3114/19, згідно з яким якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Так, заявником була подана копія трудової книжки серії НОМЕР_1 . Відповідно до записів у цій книжці заявник з 05.05.2014 р. по 31.01.2018 р., з 06.08.2018 р. по 29.11.2019 р. та з 28.09.2020 р. та по теперішній час виконував функції найманого працівника за трудовим договором, тобто належав до категорії осіб, обов`язок за оплату ЄСВ за яких покладений на роботодавця.

Продовжуючи розгляд справи, суд зауважує, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення з приводу справляння ЄСВ за період 01.01.2017р. - 30.09.2020р., а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого волевиявлення, позаяк усупереч вимогам національного закону України контролюючим органом не взято до уваги обставин виконання заявником протягом 05.05.2014р. - 31.01.2018р., 06.08.2018р. - 29.11.2019р. та з 28.09.2020р. по теперішній час функцій найманого працівника за трудовим договором.

Ці обставини (участь заявника у трудових відносинах у якості найманого працівника) звільняє заявника від повторної оплати ЄСВ за цей же самий період часу, а виокремлення суми ЄСВ за інші періоди часу у межах даної конкретної справи не видається за можливе.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Суд вважає, що з огляду на приписи ч.2 ст.2 КАС України владний суб`єкт попередньо винесенню оскарженого рішення був повинен визначитись з усіма юридично значимими факторами, у тому числі і дати належну юридичну оцінку обставинам роботи заявника у якості найманого працівника.

Між тим, у спірних правовідносинах контролюючий орган ці обставини проігнорував, унаслідок чого вчинені контролюючим органом порушення закону спричинили настання негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування оскарженого правового акту індивідуальної дії та визнання протиправним управлінського волевиявлення контролюючого органу з приводу справляння ЄСВ за період 01.01.2017р.-30.09.2020р. у цілому.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір». Так, заявником при зверненні до суду було сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 03.02.2021 р. Отже, співвідносно до обсягу задоволених вимог, вказана сума підлягає присудженню на користь заявника за рахунок владного суб`єкта.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 12.11.2020р. № Ф-131159-17

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (ідентифікаційний код - 43143704; місцезнаходження - 61002, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко