Рішення № 95897615, 22.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2021 р. № 520/6905/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Бондара О.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача 1 - Крупської К.М.,

представника відповідача 2 - Крупської К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними рішення, скасування наказу та поновлення на посаді, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 41 від 02.04.2020 про неуспішне проходження начальником відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області № 848к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та органів прокуратури з 05.05.2020;

- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в органах прокуратури з 06.05.2020;

- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) в органах прокуратури на посаді начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області з 06.05.2020;

- стягнути з прокуратури Харківської області (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, ЄДРПУО 02910108) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 06.05.2020 і до моменту фактичного поновлення на роботі;

- стягнути з прокуратури Харківської області (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, ЄДРПУО 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн;

- стягнути з прокуратури Харківської області (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького. 4, ЄДРПУО 02910108) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу та інші судові витрати.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваним наказом № 848к від 30.04.2020, прокурор Харківської області, керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпунктами 2, 3, підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", звільнив його з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та органів прокуратури, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури). Однак, позивач стверджує, що станом на момент його звільнення Генеральним прокурором не видавався наказ про ліквідацію Генеральної прокуратури України. Крім того, відомості про перебування Генеральної прокуратури України в стані припинення, а також про створення Офісу Генерального прокурора були відсутні й в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Генеральним прокурором накази про скорочення штатної чисельності не видавалися. У зв`язку з цим позивач вважає, що Генеральна прокуратура України не перебувала в стані припинення, то вказане фактично свідчить про не настання події, з якою пов`язано можливість застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Крім того, в оскаржуваному наказі не зазначено чіткої конкретизації підстав звільнення.

Разом з тим, на переконання позивача, положення Закону України "Про прокуратуру" не містять конкретних механізмів правового регулювання відносин, що пов`язані із питаннями щодо звільнення посадових/службових осіб в органах прокуратури у зв`язку з скороченням посад та ліквідацією органів прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Позивач зазначає, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених саме КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо).

Крім того, позивач вказує, що застосована щодо нього така підстава звільнення як не проходження атестації відсутня у спеціальній нормі - статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Зокрема, позивач наголошує, що згідно з пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 113-IX передбачено, що прокурори усіх рівнів мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації, що і було дотримано позивачем.

Ухвалою суду від 15.06.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання .

Протокольною ухвалою судді від 22.03.2021 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник Харківської обласної прокуратури у судовому засіданні проти позову заперечував, надав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача з посади на підставі пункту 9 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Інші доводи позивача, не спростовують даного факту та не звільняють суб`єкта владних повноважень від необхідності застосування у спірних правовідносинах спеціальних норм права, які мають перевагу перед загальними.

Представник Офісу Генерального прокурора у судовому засіданні проти позову заперечував, надав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що позивачем на виконання положень пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону від 19.09.2019 №113-ІХ з метою переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора була подана заява про проходження атестації за визначеною формою, на підставі якого останнього було допущено до проведення атестації, яка здійснювалася відповідними кадровими комісіями. За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки позивачем набрано 61 бал, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв`язку з чим кадровою комісією № 2 на підставі пунктів 13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону від 19.09.2019 №113-ІХ, пункту 6 розділу І, пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221, прийнято рішення від № 41 від 02.04.2020 про неуспішне проходження начальником відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Як зазначає представник відповідача 2, у відповідності до підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури є підставою для його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". За наведених вище обставин, прокурором Харківської області і був виданий оскаржуваний наказ № 848к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та органів прокуратури. При цьому представник відповідача наголошує, що норми Закону України "Про прокуратуру" в даному випадку є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Також представник відповідача вказує, що до спірних правовідносин норми КЗпП України не застосовуються, а доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної прокуратури України під час його звільнення братися до уваги не можуть, оскільки звільнення за пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" застосовується за наявності підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу ІІ Закону від 19.09.2019 №113-ІХ, які не містять такої умови як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, оскільки в цьому випадку юридичним фактом для звільнення позивача було рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Крім того представник відповідача зазначив, що положення Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ та Закону України "Про прокуратуру" є чинними та неконституційними у встановленому порядку не визнавались, а тому підлягають обов`язковому застосуванню та виконанню.

Суд, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та надані до суду докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 з березня 2004 року працював у органах прокуратури Харківської області, а квітня 2016 року переведений на посаду начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури області.

Судом встановлено, що на виконання пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" позивачем подано заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію у встановлений строк і за визначеною формою, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації прокурорів.

За результатами проходження першого етапу атестації позивач набрав 61 балів, внаслідок чого рішенням Другої кадрової комісії № 41 від 02.04.2020 визнано таким, що не успішно пройшов атестацію за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Наказом прокурора Харківської області № 848к від 30.04.2020 ОСОБА_1 звільнений з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Вважаючи своє звільнення протиправним та таким, що порушує його конституційні права і свободи, а також вважаючи неправомірним рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії № 41 від 02.04.2020 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX, який оприлюднено в газеті "Голос України" 24.09.2019 № 182 та в ряді інших видань, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Зокрема, згідно з пунктом 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частин 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-УІІ).

За приписами пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Конституційний Суд України у рішенні від 08.07.2003 № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців" (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що "атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною 6 статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про державну службу". Згідно з цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема "Про державну податкову службу в Україні" (ст. 15), "Про прокуратуру" (ст. 46), "Про статус суддів" (глава VII)" (абз. 5 пп. 5.1 п. 5 мотивувальної частини).

Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.

Згідно із приписами пункту 11 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Приписами пункту 13 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Відповідно до пункту 16 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

Згідно із пунктом 17 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Відповідно до положень пункту 18 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" разі успішного проходження атестації прокурор за умови наявності вакансії та за його згодою може бути переведений Генеральним прокурором на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, а керівником обласної прокуратури - на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі та в окружній прокуратурі, яка розташована у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. При цьому переведення прокурора може бути здійснено в орган прокуратури, що є рівнозначним, вищим або нижчим щодо органу прокуратури, в якому він обіймав посаду прокурора на день набрання чинності цим Законом, з урахуванням вимог щодо стажу роботи в галузі права, визначених у статті 27 Закону України "Про прокуратуру". При переведенні на посаду прокурора окружної прокуратури вимоги щодо стажу, передбачені частиною першою статті 27 Закону України "Про прокуратуру", не поширюються на прокурорів військових прокуратур, які успішно пройшли атестацію.

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Пунктами 3 та 4 розділу І Порядку №221 передбачено, що атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Згідно з підпунктами 3, 4 розділу ІІ Порядку №221 тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку №221 прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем було подано у встановленому законодавством порядку та строки відповідну заяву. Водночас, як свідчать наявні в матеріалах справи докази та підтверджено сторонами, позивач у визначений час прибув для проходження атестації та будь-яких заперечень стосовно її проходження не висловлював.

За результатами складеного іспиту у формі анонімного тестування на знання та вміння у застосуванні закону позивач набрав 61 балів, тобто менше від прохідного балу, що підтверджується відомостями про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора.

Оскільки позивач за результатом тестування не набрав достатньої кількості балів, суд приходить до висновку, що рішення Другої кадрової комісії № 41 від 02.04.2020 про неуспішне проходження начальником відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області ОСОБА_1 , прийняте відповідно до приписів підпункту 13, 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", пункту 6 розділу І, пункту 6 розділу III Порядку № 221, є таким, що прийнято правомірно.

Щодо доводів позивача про неналежне функціонування програмного забезпечення під час проходження тесту, суд зазначає, що в матеріалах справ відсутні належні та допустимі докази звернення позивача до членів комісії про технічні проблеми, подання відповідних заяв до комісії. Також суд зазначає, що у примітках відомості про результати тестування від позивача відсутні будь-які зауваження щодо процедури складання іспиту.

Інші доводи позивача, що викладені в позовній заяві не впливають на висновки суду у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення Другої кадрової комісії "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосування закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" № 41 від 02.04.2020 є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, а позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування вищевказаного рішення задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу прокурора Харківської області № 848к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та органів прокуратури з 05.05.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається та діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про прокуратуру", у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 №113-IX, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 16 Закону України "Про прокуратуру" гарантовано особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з частиною третьою цієї статті прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені статтями 2, 5-1 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" він позбавлений прав та гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України, зокрема, переважне залишення на роботі, право на пропозицію іншої роботи в установі, що реорганізується, що свідчить про порушення його конституційних прав і свобод, які що полягають у праві на працю та захисту від незаконного звільнення.

У контексті зазначеного, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, яка також підтримана Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 року у справі №807/211/17, під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Виходячи з викладеного, положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Саме таку позицію висловлено Верховним Судом у постанові у справі № 804/211/16 від 08 жовтня 2019 року.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що із оскаржуваного наказу № 848к від 30.04.2020 вбачається, що він виданий на підставі статті 11 Закону України "Про прокуратуру", пунктів 2, 3 підпункту 1 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ОСОБА_1 звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Вказаний Закон набрав чинності 25.09.2019.

Відповідно до пункту 6 Розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно підпункту 2 пункту 19 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" цього Закону прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Виходячи з аналізу наведеної норми, законодавець виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а саме у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду та у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.

Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.

Необхідно зауважити, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то самого лише посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 817/3397/15.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Генерального прокурора від 27.12.2019 № 358 "Про окремі питання забезпечення початку роботи Офісу Генерального прокурора" юридичну особу "Генеральна прокуратура України" перейменовано в "Офіс Генерального прокурора" без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02.01.2020.

Згідно наказу Генерального прокурора № 410 від 03.09.2020 "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань юридичну особу, прокуратуру Харківської області в Харківську обласну прокуратуру.

Окрім того, наказом Генерального прокурора №414 "Про день початку роботи обласних прокуратур" визначено день початку роботи обласних прокуратур 11.09.2020.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що 15.09.2020 Прокуратуру Харківської області перейменовано на Харківську обласну прокуратуру.

Таким чином, виходячи зі змісту вказаних наказів, вбачається лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, Прокуратури Харківської області - на Харківську обласну прокуратуру, без процедури ліквідації чи реорганізації.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 815/1554/17, пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз`єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1. ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2. скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Колегія суддів наголосила, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов`язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Також Верховний суд вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Також відповідачем не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів.

В контексті зазначеного суд вважає за можливе звернутись до прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо якості закону, яка характеризує її наступним чином:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте, надання законом виконавчій владі, нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;

5) якість закону пов`язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;

6) жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Вказані принципи знайшли своє відображення у рішеннях Європейського суду з прав людини: у справі "Ґавенда проти Польщі" від 14 березня 2002 року; у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року; у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16 лютого 2000 року; у справі "Волохи проти України" від 02 листопада 2006 року; у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12 липня 2001 року; у справі "Фадєєва проти Росії" від 09 червня 2005 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про невідповідність наказу про звільнення позивача вимогам Закону України "Про прокуратуру", оскільки має місце порушення принципу юридичної визначеності щодо підстави звільнення, який є однією із складових принципу верховенства права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ прокурора Харківської області № 848к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та органів прокуратури з 05.05.2020 відповідно до пункту 9 частини 1 статті 53 Закону України "Про прокуратуру" є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Що стосується позовних вимог в частини поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області з 06.05.2020, суд зазначає наступне.

Під час розгляду справи встановлено, та не заперечувалося учасниками справи, про закінчення процедури атестації працівників Генеральної прокуратури України.

Поряд з цим, на переконання суду, оскаржуваний наказ прокурора Харківської області № 848к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки не містить конкретних підстав для його прийняття, оскільки відбулась лише зміна власної назви відповідача з прокуратури Харківської області на Харківську обласну прокуратуру. Крім того, зі змісту наказу неможливо встановити, яке саме рішення кадрової комісії стало підставою для його видачі.

У силу вимог статей 72 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Однак, відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження правомірності його рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Крім того, зважаючи на те, що відбулась лише зміна назви відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, у даних правовідносинах до застосування підлягає Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, відповідно до пункту 2.15 якої визначено, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача з 06.05.2020 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 05.05.2020 - посаді начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури прокуратури Харківської області.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно пункту 5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки Прокуратури Харківської області від 20.05.2020 № 18-383 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1445,00 грн (а.с. 56-57 т.1).

У свою чергу згідно з пунктом 3 Розділу ІІ № 113-IX передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (Постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури").

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.05.2020 по 22.03.2021 становить 315010,00 грн.

Поряд із тим, з приводу позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури з 06.05.2020, суд зазначає, що вказані позовні вимоги поглинаються позовними вимогами в частині поновлення позивача з 06.05.2020 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 05.05.2020.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з підстав, викладених вище.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання.

Також, вимоги щодо стягнути з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано до суду доказів надання йому правничої допомоги. Крім того, позивач самостійно представляв свої інтереси у суді.

Щодо стягнення з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 суми сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що при зверненні до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що за подання позову в частині скасування наказу про звільнення зі служби, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 був звільнений в силу закону.

Таким чином, позивач сплатив судовий збір за розгляд судом позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії № 41 від 02.04.2020 про неуспішне проходження начальником відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Відповідно до частин 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що судом відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії № 41 від 02.04.2020 про неуспішне проходження начальником відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, то і судовий сбір не підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань прокуратури Харківської області.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61050, код 02910108), Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, код 00034051) про визнання протиправними рішення, скасування наказу та поновлення на посаді - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області № 848к від 30.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) з посади начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області та органів прокуратури з 05.05.2020.

Поновити ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) в органах Харківської обласної прокуратури на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на день звільнення - 05.05.2020 з 06.05.2020.

Стягнути з Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури 315010,00 (триста п`ятнадцять тисяч десять) грн 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 05.05.2020 та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 30 березня 2021 року.

Суддя О.О.Горшкова