Рішення № 95896856, 29.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2536/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1402 (код ЄДРПОУ 07760091; вул. Шевченка, 98, м. Золотоноша, Черкаська область, 19700) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

22 лютого 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А1402, у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1402 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно;

зобов`язати Військову частину А1402 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/2536/21 о 12:07:25 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 24.02.2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно ст.263 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. На виконання рішень судів у справах №420/3761/20 та №501/3292/19 позивачем отримано кошти, останній платіж проведений 16.02.2021 року. Позивач, вважає, що відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

17.03.2021 року за вх.№13233/21 від Військової частини А1402 надійшов відзив на позовну заяву, не підписаний уповноваженою особою.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у військовій частині А1402.

Наказом командира військової частини А1402 (по стройовій частині) від 26.06.2018 року №141 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини (а.с.6).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 року у справі №420/3761/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 року, стягнуто з військової частини А1402 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 26.06.2018 року включно в сумі 100166,61 грн. з урахуванням відрахувань.

На виконання рішення суду 16.02.2021 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти у сумі 80230,95 грн. (а.с.4).

Крім цього, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2019 року у справі №501/3292/19, яке набрало законної сили 28.12.2019 року, зобов`язано Військову частину А1402 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 31.03.2015 року по 26.06.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служи, а саме 26.06.2018 року.

На виконання даного рішення 24.12.2019 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти у сумі 24279,86 грн. (а.с.5).

Таким чином, остаточний розрахунок із позивачем здійснено 16.02.2021 року, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом, вимагаючи нарахування і виплатити на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.

Зазначені суми остаточно виплачені позивачеві 16.02.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

При цьому, факт проведення виплати компенсації саме 16.02.2021 року підтверджено документально.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України, а бездіяльність відповідача у вигляді непроведення нарахування та виплати цієї компенсації за зверненням позивача від 26.10.2020 року - протиправною.

При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно норм абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).

Відповідно до п.8 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу наказом від 26.06.2018 року №141, суд дійшов висновку, що при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню.

Згідно Довідки №350/205/155/62/97 від 03.04.2010 року за 2018 рік за два повні календарні місяці, що передують місяцю звільнення позивачу нараховано 26006,53 (12801,38+13205,15) грн. Протягом цих двох місяців був 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 26006,53: 61 = 426,33 грн.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року.

Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні повинен враховувати співмірність ймовірного розміру майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника, та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що спір щодо суми середнього заробітку наразі між сторонами не виник.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог, оскільки позивач не викладає вимог, що пов`язані із нарахуванням конкретної суми середнього заробітку.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.10), відтак судові витрати, які підлягають розподілу, відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1402 (код ЄДРПОУ 07760091; вул. Шевченка, 98, м. Золотоноша, Черкаська область, 19700) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1402 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.

Зобов`язати Військову частину А1402 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 року по 15.02.2021 року включно.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя М.М.Аракелян