Рішення № 95896831, 29.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13643/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом Військової частини А3571 до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків,-

ВСТАНОВИВ :

Військова частина А3571 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини А3571 на відшкодування заподіяних збитків, завданих державі за фактом часткового розукомплектування техніки на суму 17064,65 грн. (65121, м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а, р/р НОМЕР_1 , МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, код ЄДРПОУ 08419537).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що солдат ОСОБА_1 під час проходження військової служби на посаді колишнього пожежного пожежної обслуги військової частини А3571 прийняв майно, яке було закріплено за ним під звіт, про що свідчить його підпис на наказі командира військової частини А3571 від 25.12.2016 року №401 "Про закріплення за підрозділами частини озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів". Виконання службових обов`язків передбачає матеріальну відповідальність за ввірене йому майно у разі нестачі, втрати та інших випадках. Під час виконання своїх службових обов`язків відповідач допустив факт нестачі майна, за що був притягнутий до матеріальної відповідальності наказом командира військової частини АЗ571 №14-від 28.01.2019 року на загальну суму 17 064,65 грн. у зв`язку із чим позивач звернувся до суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у справі №420/13643/20 за позовом Військової частини А3571до ОСОБА_1 про стягнення суми збитків.

Відповідач - ОСОБА_1 належним чином та своєчасно повідомлявся про встановлений Ухвалою суду від 27.01.2021р. строк для подання відзиву на позовну заяву, проте наявна у матеріалах справи судова кореспонденція, яка надсилалася на адресу відповідача, повернулась до суду з відповідним поштовим повідомленням з відміткою органу поштового зв`язку - “за закінченням встановленого строку зберігання”.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.127 КАС України часом вручення повістки вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч.11 ст.126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Таким чином, з урахуванням наведеного, відповідач - ОСОБА_1 належним чином, та своєчасно повідомлялася про встановлений Ухвалою суду від 27.01.2021р. строк для подання відзиву на позовну заяву.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини А3571 від 25.12.2016 року №401 "Про закріплення за підрозділами частини озброєння, військової техніки та інших матеріальних засобів" з 2016 року матеріально-відповідальною особою, відповідно до додатку №1 до наказу командира військової частини А3571 від 25.12.2016 року №401, за зварювальні агрегати АДБ-309 і ЗРУ ЄСБ-4ВЗ-1М1 (АБ-4-П/115) є солдат ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини А3571 від 28.11.2018 року №318 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом часткового розукомплектування зварювального агрегату АДБ-309У1 №2961 (силовий двигун ЗМЗ-З 20-01 №1235838, генератор ГС-303У2 №2961, 1981 року виготовлення на базі причепу 1-П-1,5 шасі № НОМЕР_2 ) та ЗРУ АБ-4-П/115 №ЕС23618212 (генератор №б/н,1981 року виготовлення на базі причепу 1 -П-1,5 шасі №б/н).

За результатом службового розслідування складеного акт 41/8 від 28.01.2019 року, відповідно до якого встановлено, що осіб які безпосередньо скоїли розукомплектування (крадіжку) в ході службового розслідування, виявлено не було, але державі була нанесена дійсна пряма шкода, заподіяна розукомплектуванням (розкраданням) техніки та бездіяльністю посадових осіб військової частини, причинами розукомплектування є невиконання своїх обов`язків як матеріально-відповідальної особи солдатом ОСОБА_2 який в порушення вимог ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України проявив безвідповідальне ставлення до ввіреного йому майна та допустив розукомплектування техніки, внаслідок чого було нанесено збиток державі на суму - 11662,25 грн. З метою відшкодування збитків, нанесених державі, у відповідності до пунктів 13, 14 ‘"Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі", затверджену Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року №243/95-ВР, солдат ОСОБА_2 підлягає притягненню до повної матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної шкоди. Запропоновано за невиконання своїх обов`язків, як матеріально-відповідальної особи, що призвело до розукомплектування, відповідно до пунктів 13, 14 "Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі", затверджену Постановою Верховної Ради України від 23,06.1995 року №243/95-ВР, солдата ОСОБА_3 притягнути до повної матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної шкоди.

Наказом командира військової частини А3571 № 14 від 28.01.2019 року «Про результати службового розслідування» за невиконання своїх обов`язків як матеріально-відповідальної особи, що призвело до розукомплектування, відповідно до пунктів 13, 14 "Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі", затверджену Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року №243/95-ВР, солдата ОСОБА_3 притягнуто до повної матеріальної-відповідальності у розмірі заподіяної шкоди. Юрисконсульту військової частини організувати претензійно-позовну роботу щодо стягнення з солдата ОСОБА_3 грошових коштів - у розмірі 17064,65 грн., у встановленому законом порядку.

Наказом командира військової частини А3571 № 5-РС від 01.06.2020 року (по особовому складу), відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» солдата ОСОБА_1 , колишнього пожежного пожежної обслуги, який знаходиться в розпорядженні командира військової частини А3571, призупинити військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби ЗСУ з 09 червня 2017 року.

Наказом командира військової частини А3571 №106 від 01.06.2020 року (по стройовій частині), солдата ОСОБА_1 , колишнього пожежного пожежної обслуги, який знаходиться в розпорядженні командира військової частини А3571, який самовільно залишив військову частину 22 травня 2017 року, увільненого від займаної посади та якому призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби ЗСУ наказом командира військової частини А3571 (по особовому складу) № 5-РС від 01.06.2020 року, призупинити строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислугу у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключити зі всіх видів забезпечення з 09 червня 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди.

Так, на думку суду, позовні вимоги Військової частини А3571 про стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини А3571 на відшкодування заподіяних збитків, завданих державі за фактом часткового розукомплектування техніки на суму 17064,65 грн. (65121, м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а, р/р UА398201720313251001204001171, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, код ЄДРПОУ 08419537), задоволенню не підлягають, з урахуванням наступного.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проходження військової служби в Збройних Силах України, врегульовано Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 року №2232-ХІІ.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 року №548-XІV(надалі - Статут).

Згідно з вимогам статті 127 Статуту солдат у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, а також за утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, за збереження виданого йому майна.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21.09.1999 року №1075-XIV (надалі – Закон №1075-XIV).

Згідно статті 1 Закону №1075-XIV, військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Стаття 3 №1075-XIV передбачає, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку.

Згідно статті 7 Закону №1075-XIV, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Згідно статті 9 Статуту, військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно приписів статей 26 та 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Пунктом 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі передбачено, що відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Згідно з пунктом 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.

Відповідно до пункту 4 вказаного Положення, відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.

У разі притягнення особи, яка заподіяла матеріальну шкоду державі, до кримінальної відповідальності командир (начальник) військової частини зобов`язаний подати щодо неї цивільний позов до суду на суму невідшкодованої шкоди.

Пунктом 13 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Згідно з пунктом 14 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну розкраданням, марнотратством або втратою зброї та боєприпасів, оптичних приладів, засобів зв`язку, спеціальної техніки, льотно-технічного, спеціального морського і десантного обмундирування, штурманського спорядження, спеціального одягу і взуття, інвентарних речей та деяких інших видів військового майна, несуть матеріальну відповідальність у 2-10-кратному розмірі вартості цього майна. Перелік військового майна, недостача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 31 Положення, у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Суд зазначає, що постанова Верховної Ради України “Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі” від 23 червня 1995 року №243/95-ВР втратила чинність 31.10.2019 року на підставі пункту 2 розділу VI Прикінцеві положення Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03.10.2019 року №160-IX (далі - Закон №160-IX).

Таким чином, на час проведення службового розслідування та видання наказу за його результатами, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначав Закон №160-IX.

Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Частиною 4 статті 3 Закону №160-IX встановлено, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Згідно статті 4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Відповідно до положень п.п.2-6 статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Судом встановлено, що за результатами проведення розслідування складено Акт службового розслідування від 28.01.2019 року №41/8.

Частиною 7 статті 8 Закону №160-IX встановлено, що якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У матеріалах справи наявний наказ командира військової частини А3571 (з основної діяльності) від 28.01.2019 року №14 “Про результати службового розслідування». При цьому, з наданого наказу та наявних у матеріалах справи доказів наданих позивачем судом не вбачається факт означеного наказу до ОСОБА_1 під підпис, а також факт вжиття дій спрямованих на ознайомлення відповідача з даним наказом або відмови від ознайомлення.

Відповідно до статті 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що для вирішення питання про відшкодування завданої шкоди у судовому порядку необхідним є факт відмови винної особи від її добровільного відшкодування.

Однак, як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту ознайомлення ОСОБА_1 із наказом командира військової частини А3571 (з основної діяльності) “Про результати службового розслідування», або відмови від такого ознайомлення, а також відсутні докази здійснення позивачем пропозиції щодо добровільного відшкодування завданої шкоди.

Також суд вважає, що стягнення сум завданої шкоди військовослужбовцем під час проходження військової служби здійснюється за загальним правилом з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Крім того суду зазначає, що частинами третьою, четвертою та п`ятою статті 10 Закону № 160-IX, частиною першою статті 12 цього Закону передбачено випадки, коли стягнення сум завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, в тому числі й у разі відмови особи від її добровільного відшкодування. До таких випадків законом віднесено: 1) відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів; 2) відшкодування шкоди, завданої посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді; 3) у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування, шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні; 4) у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби.

Однак судом не встановлено жодного з перелічених випадків, передбачених законом №160-IX, для стягнення з ОСОБА_1 шкоди в судовому порядку.

Також, частиною 1 статті 12 Закону № 160-IX судовий порядок стягнення сум завданої шкоди можливий лише в разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, з військової служби, а не її призупинення.

З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведеність факту ознайомлення ОСОБА_1 із наказом командира військової частини А3571 (з основної діяльності) “Про результати службового розслідування» від 28.01.2019 року №14, а також відсутність доказів на підтвердження факту відмови ОСОБА_1 від добровільного відшкодування завданої шкоди, суд приходить до висновку про передчасність заявлених позовних вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року справа “РуїзТоріха проти Іспанії” (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Військової частини А3571 про стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини А3571 на відшкодування заподіяних збитків, завданих державі за фактом часткового розукомплектування техніки на суму 17064,65 грн. (65121, м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а, р/р UА398201720313251001204001171, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, код ЄДРПОУ 08419537) не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Військової частини А3571 про стягнення з ОСОБА_1 на користь військової частини А3571 на відшкодування заподіяних збитків, завданих державі за фактом часткового розукомплектування техніки на суму 17064,65 грн. (65121, м. Одеса, вул. Шкільний аеродром, 1а, р/р UА398201720313251001204001171, МФО 820172, Державна казначейська служба України, м. Київ, код ЄДРПОУ 08419537) – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.