Рішення № 95888056, 16.03.2021, Веселівський районний суд Запорізької області

Справа № 313/956/20

Провадження № 2/313/40/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцової О.В., позивача ОСОБА_1 ,представника позивача адвоката Шубіна О.П., представника відповідача Бєлікова А.І., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

ВCТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я в сумі 150 000, 00 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він з січня 2011 року по червень 2019 року з відповідачем перебував у трудових відносинах, так як працював на посаді машиніста бульдозериста.

Внаслідок тривалого стажу роботи на підприємстві в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, які перевищували нормативні значення, під час роботи на бульдозері з зачищення грунту для підготовчих та опоряджувальних робіт у ході будівництва об`єктів різного призначення, озеленення території, транспортування грунту автомобільними самоскидами, землевозними візками, скреперами і гідро механізованим способом шляхом намивання та відсутності юридичних підстав для переводу мене на іншу роботу за станом здоров`я, він зазнав хронічного професійного захворювання за діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В.ЛН другого ступеня (J44.8). Захворювання професійне.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач завдав йому моральної шкоди, яка полягає у втраті здоров`я, стан якого погіршується щороку та внаслідок чого він зазнає фізичних та моральних страждань. Через професійне захворювання має проблеми з диханням, постійним кашлем з біллю в грудній клітині. Змушений постійно застосовувати медикаментозне лікування, дотримуватись обмеження фізичних навантажень та проходити регулярні медичні огляди за Індивідуальною програмою реабілітації інваліда шляхом стаціонарного лікування в спеціалізованих відділеннях на протязі 2020 – 2022 роки.

Через стан здоров`я змінився його життєвий уклад, що вимагає додаткових зусиль для організації подальшого життя.

Це все спричинило виникнення пригніченого стану, внаслідок чого він почав нервово відноситися до оточуючого світу, що суттєво відзначилося на його моральному та психічному стані, а також на моральному стані його родини.

Представник відповідача ОСОБА_2 надав суду відзив на позову якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с.28-32).

Під час судового розгляду справи позивач та його представник позов підтримали.

Представник відповідача ОСОБА_2 , просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позов та додаткових поясненнях (а.с.28-32, 62-63).

Крім того, у судових дебатах представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 надав медичні довідки про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника від 27.12.2010 р. та 31.12.2011 р. б/н, а також картку робітника, що видані КУ «Веселівською районною центральною лікарнею» за місцем його мешкання, де медичною комісією було визначено/встановлено у позивача загальний діагноз - здоровий та такий, що придатний для роботи за професією машиніст бульдозера.

В період часу з 2011 по 2019 роки, ОСОБА_1 щороку надавав до ПрАТ «ЗЗРК» відповідні довідки медичного огляду, згідно яких медичними комісіями він визнавався здоровим та таким, що годний для роботи за професією - машиніст бульдозера, що і було головною підставою для допустити його ПрАТ «ЗЗРК» до виконання свої обов`язків.

Представник відповідача вважає, що у професійному захворюванні є і вина позивача в формі грубої необережності, так як ОСОБА_1 не бажав настання несприятливих наслідків, але передбачав їх і ставився до цього байдуже або намагався їх самовпевнено приховати та уникнути.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених норм.

Вибір працювати в шкідливих для здоров`я умовах чи ні - це свідомий вибір працівника на підставі особистого волевиявлення, що ОСОБА_1 було і зроблено.

За час роботи за професією - машиніст бульдозера особисто ОСОБА_1 та його законні представники жодного разу з приводу його стану здоров`я з заявами, скаргами, зверненнями та пропозиціями до ПрАТ «ЗЗРК» не звертались, що підтверджується довідкою завідувача канцелярією адміністративно - господарського відділу ПрАТ «ЗЗРК».

ОСОБА_1 навмисно наражаючи себе на важку працю і шкідливі умови знав, що будь яке повідомлення від нього так і від медичних закладів про фактичний стан його здоров`я могло призвести до переведення на інше робоче місце або у разі не згоди до звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП, що негативно вплинуло б на наявність стажу машиніста бульдозера та подальшого оформлення пільгової пенсії.

Дії і твердження позивача ОСОБА_1 щодо стану його здоров`я мають розцінюватись як протиправні та такі, що не відповідають дійсності.

ОСОБА_1 а ні в тексті позовної заяви, а ні під час судового слухання так і не зміг довести саме: моральні страждання (переживання) які виникли через ушкодження здоров`я, порушення стосунків з оточуючими людьми, порушення чи втрату нормальних життєвих зв`язків через неможливість активного громадського життя, необхідність додаткових зусиль для організації свого життя і т.п.

Відповідно до статті 60 ЦПК України обставини, які обґрунтовують вимоги і які мають значення для ухвалення рішення у справі, підлягають доказуванню. Жодних доказів, що перелічені ним у позові негативні наслідки та які мають місце в його житті, ОСОБА_1 суду не надав.

Праця за професією - машиніст бульдозера передбачає пільговий вихід на пенсію при наявності відповідного стажу та досягненні 50 років. І це не шокуюча або болюча новина, про це ОСОБА_1 знав і прагнув до цього ще з початку своєї трудової діяльності.

Позивач звільнений з роботи не за станом здоров`я, а за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком по списку № 1. Тобто, в цьому випадку не йде мова про втрату робочого місця та професії у зв`язку з встановленням профзахворювань, яка годувала ОСОБА_1 і його сім`ю, та про додаткові зусилля для організації подальшого життя.

У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань виходив Позивач визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Позивач пред`явивши вимоги про стягнення з ІІрАТ «ЗЗРК» компенсації за заподіяну йому шкоду, не надав жодних належних та допустимих доказів, а саме в чому полягають душевні страждання, приниження, страх і неспокій порушення стосунків з людьми, необхідність яких додаткових зусиль для організації свого життя та в чому виразилася втрата нормальних життєвих зв`язків, також не надано доказів в обгрунтування розміру моральної шкоди.

В матеріалах справи відсутні розрахункові документи (чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрачання коштів на придбання лікарських засобів, що є єдиними доказами, які можуть свідчити про понесення позивачем витрат на придбання ліків та проходження ним тривалого курсу лікування.

Позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоду виключно словами, що містяться у позові.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Визначення розміру моральної шкоди повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам виваженості, розумності і справедливості.

Визначений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди в сумі 150 000, 00 грн. є умовним, безпідставним, не підтвердженим будь - якими доказами та несправедливим і вказує на недобросовісність і зловживання ним своїм правом. Сума моральної шкоди є завеликою.

Вислухавши представників сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 у період часу з 13.01.2011 р. по 03.06.2019 р. працював машиністом бульдозеру ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат», що підтверджується записами у моїй трудовій книжці серії НОМЕР_1 виданої 08.08.1980 р. (а.с.9-10).

03.06.2019 р. позивач звільнений з посади машиніста бульдозеру ПрАТ «ЗЗРК» за власним бажанням, в зв`язку з виходом на пенсію.

Загальний стаж ОСОБА_1 на підприємстві склав 8 років 4 місяця.

Позивач має хронічне професійне захворювання за діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В.ЛН другого ступеня (J44.8).

Вказані обставини в повній мірі встановлені та підтверджуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння), складеного 12.02.2020 р. та затвердженого заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області Ганненко О. від 13.02.2020 р. за формою П-4. (а.с.15-16).

Відповідно до п.18 Акту розслідування комісією встановлено причини виникнення хронічного професійного захворювання, а саме внаслідок наявності на моєму робочому місці машиніста бульдозера ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» шкідливих виробничих факторів, зокрема: пилу з вмістом діоксиду кремнію кристалічного (2,9 – 3,25%) – 4,4-6,61 мг/м3 при гранично допустимій концентрації – 4,0 мг/м3; пилу рослинного та тваринного походження з домішками діоксиду кремнію (2,07%) – 4,12 мг/м3 при гранично допустимій концентрації – 4,0 мг/м3.

Крім того, вищевказані обставини та встановлення професійного характеру захворювання підтверджується також Протоколом № 88 від 21.01.2020 р. Державної установи «Український науково – дослідний інститут промислової медицини» (індекс 50096, м. Кривий Ріг, вул. Виноградова, буд. 40), Випискою із медичної карти № 80 стаціонарного хворого ОСОБА_1 (форма первинної облікової документації № 027/о) та Медичним висновком лікарсько – експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність хронічного професійного захворювання (отруєння).

Про встановлення позивачеві діагнозу: хронічне обструктивне захворювання легень другої стадії (пиловий бронхіт другої стадії, емфізема легень другої стадії), група В.ЛН другого ступеня (J44.8). Захворювання професійне, Державною установою «Український науково – дослідний інститут промислової медицини» повідомлено відповідача про хронічне професійне захворювання (отруєння) листом від 22.01.2020 р. за вих. № 08/21 – 0183 ( а.с.14).

02.03.2020 р., Медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) позивачеві встановлено безстроково ІІІ групу інвалідності за наслідками професійного захворювання, що підтверджується Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у надані медичної та соціальної допомоги серії НОМЕР_2 від 02.03.2020 р. та Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 653325 від 02.03.2020 р., виданих Медико-соціальною експертною комісією, а також пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 від 26.05.2020 р. виданого за видом пенсії: «за віком, 3 гр. трудове каліцтво» ( а.с.19-20).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

За Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України 08.04.2014 № 248, умови праці машиніста бульдозера віднесено до 3.2 класу (шкідливі). Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦКУтаст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п. 3) ч. 1 ст. 268 ЦК України, відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.

У відповідності до ст. 4 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з частинами першою, другою статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці » роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 р. судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 р. «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 р. з питання відшкодування моральної шкоди безпосередньо работодавцем, у абзаці 9-му пункту 5-го встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідний правовий висновок з розгляду аналогічного спору викладено у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 р. у справі № 212/3137/17-ц (провадження № 61-37529св18), якою Об`єднана палата Касаційного цивільного суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2018 р. у справі № 215/5607/15-ц (провадження N 61-13361св18) та зазначила, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-V111 від 02.06.2016 р. висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Доводи відповідача щодо відсутності його вини у заподіяні моральної шкоди відповідачу, необґрунтовані та спростовані актом форми П-4 від 12.02.2020 р. про встановлення професійного захворювання у зв`язку з роботою у шкідливих умовах праці.

Твердження відповідача про те, що, будучи обізнаним та повідомленим підприємством про негативні наслідки впливу шкідливих факторів праці на власне здоров`я, позивач ОСОБА_1 самостійно уклав трудовий договір та продовжував виконувати роботу в таких умовах тривалий час, тим самим, з власної ініціативи свідомо допустив погіршення свого здоров`я, а оскільки діюче законодавство допускає роботу у важких та шкідливих умовах праці, а також на інші обставини, зазначені у відзиві на позов та судових дебатах не має підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача, - не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається саме на власника або уповноважений ним орган. З акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.02.2020 р. зазначено, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, які перевищували нормативні значення, під час роботи на бульдозері з зачищення грунту для підготовчих та опоряджувальних робіт у ході будівництва об`єктів різного призначення, озеленення території, транспортування грунту автомобільними самоскидами, землевозними візками, скреперами і гідро механізованим способом шляхом намивання та відсутності юридичних підстав для переводу на іншу роботу за станом здоров`я.

Суд приходить до висновку, що позивач довів безпосередній зв`язок між отриманим ним професійним захворюванням та роботою на підприємстві відповідача.

За таких обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманих позивачем ОСОБА_1 захворювань, і пов`язані з ними фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, в сумі 50 000,00 грн.

Питання з судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 268, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 13 Закону України» Про охорону праці», керуючись ст. ст. 1-13, 81, 89,141, 247, 276, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», код ЄДРПОУ 00191218 (71674, Запорізька область, Василівський район, с. Мала Білозерка, Веселівське шосе 7 км) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , моральну шкоду завдану ушкодженням здоров`я в сумі 50 000,00 грн.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнути з Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат», код ЄДРПОУ 00191218 (71674, Запорізька область, Василівський район, с. Мала Білозерка, Веселівське шосе 7 км) на користь держави судовий збір у сумі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.03.2021 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

16.03.2021