Рішення № 95884708, 19.03.2021, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 947/31717/19

Провадження № 2/947/41/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2021

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Тельпіс Я.І., Бродецької Т.В., розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Хорошун Вадима Михайловича про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міськрада звернулася до суду з даним позовом, який згодом було уточнено, у якому просила суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Хорошун Вадима Михайловича від 10.10.2018р. індексний №43439151, яким у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно змінено відомості про об`єкт нерухомості - житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 1415840651101, шляхом зміни загальної площі 125,1 кв.м. та житлової площі 80,2 кв.м. на загальну площу 220,6 кв.м. та житлову площу 124 кв.м.; зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН невідомий) за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: гаражу літ.Б1, навісу літ.Г та прибудови до житлового будинку під літ.а1, які позначені у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ фірма «Юрікс» станом на 07.08.2018 року та стягнути судові витрати.

Позов вмотивовано тим, що Одеською міськрадою не приймалося рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1, будівельні роботи за зазначеною адресою здійснювалися ОСОБА_1 без отримання дозвільних документів, тобто самочинно, а реконструкцію будинку зроблено поза встановлений Законом порядок, тим самим зайнявши земельну ділянку, яка належить громаді м.Одеса.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.

Відповідачі відзиву на позов не надали.

Представник відповідача ОСОБА_1 - Гришин М.В. у судовому засіданні заперечував проти позову.

Інші учасники справи у засідання не прибули, повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що встановлено, що на підставі Договору дарування від 26.04.2018р. ОСОБА_1 набув у власність 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається в цілому з житлового будинку літ. «А» загальною площею 125,1 кв.м та житловою - 80,2 кв.м, гаража - літ. «Б», у зв`язку із чим 26.04.2018 року за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на відповідну частку у вищезазначеному об`єкті нерухомості.

Як вбачається з висновку щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна, виготовленого ТОВ фірмою «ЮРІКС» 16.10.2018 року

№ 6, 2/3 частини наведеного житлового будинку належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого восьмою Одеською державною нотаріальною конторою 28.01.1975 року за № 2-17474, та рішення Київського районного виконавчого комітету від 18.05.1990 року № 320.

Зазначений висновок також містить інформацію про те, що у фактичному користуванні ОСОБА_1 знаходяться приміщення будинку загальною площею 73,2 кв.м. та житловою 51,3 кв.м., гараж під літ. «Б», частина мостіння та огорожі, а у фактичному користування ОСОБА_2 знаходяться приміщення у житловому будинку загальною площею 147,4 кв.м. та житловою площею 72,7 кв.м., гараж під літ. «Б1», навіс під літ. «Г», частина мостіння та огорожі.

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис щодо права власності ОСОБА_2 на 2/3 частини житлового будинку до зазначеного реєстру внесено не було.

Отже загальна площа об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , складає 220,6 кв.м., а житлова площа 124 кв.м., що суперечить правовстановлюючим документам ОСОБА_1, зокрема, зазначеному договору дарування від 26.04.2018 року № 243.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.11.2018 року за індексним

№ 144496695 за відповідачем зареєстровано право спільної часткової власності на житловий будинок за вищезазначеною адресою, однак загальна площа якого становить вже 220,6 кв.м (збільшена на 95,5 кв.м), житлова - 124 кв.м (збільшена на 43,8 кв.м), а до його складу включено гараж літ. «Б1» та навіс під літ. «Г», які у Договорі дарування відсутні. Натомість, зазначені технічні характеристики об`єкта відображені у технічному паспорті, виготовленому ТОВ фірмою «ЮРІКС» станом на 07.08.2018 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.10.2018 року державним реєстратором виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області Хорошуном внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: видалено загальну площу 125,1 кв.м, житлову - 80,2 кв.м, замість яких останнім визначено загальну площу - 220,6 кв.м., а житлову - 124 кв.м. При цьому, підставою для реєстрації за ОСОБА_1 відповідного права власності є Договір дарування, а відомості щодо документів, на підставі яких збільшено площі вказаного об`єкта нерухомості та включено гараж літ. «Б1» та навіс під літ. «Г» до його складу, у Державному реєстрі відсутні.

Однак ОСОБА_1 такі документи а ні до юридичного департаменту Одеської міської ради, а ні до комунального підприємства «Право» не надав.

Отже суд приходить до висновку, що внаслідок безпідставного збільшення площі об`єкта нерухомості після проведення незаконної реконструкції та будівництва взагалі нових об`єктів (гаражу та навісу) за адресою: АДРЕСА_1 було самовільно зайнято земельну ділянку, яка не була оформлена для такої мети в установленому законом порядку та знаходиться у власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, що свідчить про здійснення відповідачами самочинного будівництва.

Так, ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда або інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони:

1) збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту;

3) або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Згідно ст. 263 ч.4 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.10.2018 року у справі № 520/17520/14-ц, наявність хоча б однієї з передбачених ст. 376 ЦК України ознак самочинного будівництва свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинно збудованим.

Отже суд вважає, що житловий будинок, а також інші новозбудовані об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , мають вищенаведені ознаки самочинного будівництва, і це випливає з наступного.

Згідно із ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст.5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно із п.б ч.1 ст.80 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 12 ЗК України передбачає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно зі статтею 116 ЗК України визначені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

Виходячи з положень наведених норм законодавства, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до статей 124-126 ЗК України обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, а відсутність у цієї особи таких документів, свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки.

Представник позивач стверджує, що Одеською міською радою не приймалось відповідного рішення про відведення земельної ділянки у власність чи користування ОСОБА_1 тв ОСОБА_2 , а відповідачами іншого суду не доведено.

Отже проведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будівельних робіт на земельній ділянці, яка не передавалася у встановленому порядку для виконання таких робіт, слід розглядати саме як самочинне будівництво та самовільне зайняття земельної ділянки, оскільки Одеська міська рада як орган, який у відповідності до закону наділений повноваженнями розпоряджатися землями територіальної громади м. Одеси, не приймала рішень щодо надання відповідачам у власність або у користування земельної ділянки, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Судом також встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 19.09.2018 року № 3624-VII надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є одним із етапів процедури формування земельної ділянки із земель комунальної власності, що надає особі право звернутися до певного суб`єкта господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність у сфері виготовлення проектної документації, із замовленням на розробку відповідного проекту землеустрою.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 04.12.2018 року у справі № 32/563 (провадження № 12-172гс18) звернула увагу на те, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом договору оренди за умови досягнення сторонами згоди щодо умов такого договору.

Таким чином, рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ще не означає передачу такої земельної ділянки у власність чи у користування. Більше того, конкретні межі земельної ділянки визначаються лише при розробленні проекту землеустрою та реєстрації останньої у Державному земельному кадастрі.

Суд зазначає, що рішення Одеської міської ради від 19.09.2018 року № 3624-VII прийнято органом місцевого самоврядування до прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора Хорошуна В.М. про внесення змін у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Однак, станом на момент подання цієї позовної заяви позивачем не приймалось рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи користування ОСОБА_1 та, відповідно, відсутнє зареєстроване у встановленому законом порядку речове право на таку земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 .

Отже реконструкція житлового будинку, будівництво гаражу та навісу за адресою АДРЕСА_1 , свідчить про самочинне будівництво, оскільки здійснюється на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 компетентним органом, що повністю відповідає позиції Верховного Суду щодо підстав віднесення такого будівництва до самочинного.

Крім того, будівельні роботи, направлені на будівництво абсолютно нових об`єктів нерухомого майна та збільшення площі житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , здійснювались без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи, та належно затвердженого проекту.

Листом від 04.04.2019 року № 01-8/184вх управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради повідомило про те, що згідно з даними єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів відсутня інформація стосовно реєстрації дозвільних документів на проведення будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 .

Також листом від 22.11.2019 року № 01-11/4936 департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомлено про те, що за даними архіву та відділу загального листування містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , в департаменті не зареєстровані.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення державного реєстратора про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - 10.10.2018 року) замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавцем чітко передбачено обов`язок особи звернутися до відповідного уповноваженого органу із повідомленням про початок виконання будівельних робіт, що в даному випадку відповідачем зроблено не було.

Згідно зі ст.28 Закону України «Про архітектурну діяльність» власники та користувачі об`єктів архітектури зобов`язані, зокрема, отримувати в установленому законодавством порядку документ дозвільного характеру, що дає право на виконання робіт, пов`язаних із реконструкцією, реставрацією чи капітальним ремонтом об`єкта архітектури.

Частиною 1 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), об`єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Частиною 2 цієї ж статті вищезгаданого Закону прямо встановлено, що виконувати будівельні роботи без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт забороняється.

Ігноруючи вищенаведені приписи, відповідачі не здійснили покладених на нього нормами законодавства обов`язків щодо подання відповідного повідомлення та здійснили реконструкцію будинку у поза встановлений законодавством порядок, що вказує на наявність самочинного будівництва на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з ч.8 ст.36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні про початок виконання будівельних робіт, та за виконання будівельних робіт без повідомлення.

Таким чином зазначені обставини прямо вказують на наявність самочинно реконструйованого будинку та самочинно збудованих гаражу та навісу на земельній ділянці, яка не відводилась ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 для вищевказаних цілей, що вказує на незаконність дій відповідачів щодо здійснення будівництва за адресою АДРЕСА_1 , та свідчить про порушення прав територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради та захоплення земельної ділянки, яка знаходиться у комунальній власності.

Щодо інших позовних вимог суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, на підставі Договору дарування ОСОБА_1 набув у власність 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається в цілому з житлового будинку літ. «А» загальною площею 125, 1 кв.м та житловою - 80, 2 кв.м, гаража - літ. «Б», у зв`язку із чим 26.04.2018 року за відповідачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на відповідну частку у вищезазначеному об`єкті нерухомості.

Однак, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, без зазначення жодних правових підстав для таких дій 10.10.2018 року державним реєстратором були зареєстровані виправлення у розділі щодо вказаного об`єкту нерухомого майна.

Державним реєстратором було видалено відомості щодо загальної площі об`єкта нерухомого майна - 125,1 кв.м., житлової площі - 80,2 кв.м., замість чого площу об`єкта нерухомого майна відповідно до вказаних виправлень було збільшено: загальна площа - 220,6 кв.м., а житлова площа - 124 кв.м.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на момент прийняття рішення державним реєстратором) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією з загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах.

Пунктом 4 вказаної статті передбачено, що державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Відповідно ч.1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого право набувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Також, відповідно до п.8 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 26.10.2016 року №1141 (у редакції від 06.06.2018 року № 484), під час формування заяви про внесення змін до запису Державного реєстру прав додатково до відомостей, передбачених пунктом 6 цього Порядку, вносяться відомості про:

1) тип змін до запису Державного реєстру прав:

технічна помилка в записах;

зміна відомостей, наявних у записах.

Під час формування заяви обирається один із передбачених цим підпунктом типів змін до запису Державного реєстру прав;

2) реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (у разі наявності відкритого розділу на об`єкт нерухомого майна);

3) номер запису в Державному реєстрі прав;

4) опис змін;

5) документи, подані для внесення змін до запису Державного реєстру прав:

- назва документа;

- серія документа (за наявності);

- номер документа;

- дата видачі документа;

- уповноважений суб`єкт, що видав документ;

- строк дії документа (за наявності);

- додаткові відомості про документ (за наявності).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1415840651101 державним реєстратором зазначено лише відомості щодо видаленої загальної площі та житлової площі, натомість абсолютно проігноровано вищенаведені приписи чинного законодавства щодо обов`язкових реквізитів запису про внесення змін, зокрема, не зазначено типу змін до запису, документів, на підставі яких було внесено зміни.

Сторона відповідача ОСОБА_1 звертаючись із заявою про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.10.2018 року, зазначала, що зміни щодо об`єкту нерухомого майна за №1415840651101 стосуються виправлення технічної помилки, зокрема, приведення у відповідність площі та складових частин домоволодіння у зв`язку з допущеною технічною помилкою при проведенні інвентаризації.

Натомість, як вбачається з Договору дарування від 26.04.2018р. ОСОБА_1 набув у власність 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , що складається в цілому з житлового будинку літ. «А» загальною площею 125,1 кв.м та житловою - 80,2 кв.м, гаража - літ. «Б».

У матеріалах вказаної реєстраційної справи щодо об`єкту нерухомого майна за № 1415840651101 знаходиться технічний паспорт від 07.11.2017 року (а.с.87), виготовлений ТОВ фірмою «Юрікс» на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_6 , який виступав дарувальником за Договором дарування.

У журналі внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень, який міститься у вказаному технічному паспорті від 07.11.2017 року зазначено про існування 125,1 кв.м. загальної площі та житлової площі у розмірі 80,2 кв.м.

Отже яким чином та за рахунок чого загальна площа об`єкта нерухомого майна була збільшена позивачами майже вдвічі, а ні з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а ні з реєстраційна справа щодо об`єкта нерухомого майна за № 1415840651101, не вбачається.

Проте, в матеріалах реєстраційної справи наявний лише технічний паспорт на садибний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від 07.08.2018 року, виготовлений ТОВ фірмою «Юрікс», у якому наявні вже нові господарські будівлі та зазначена збільшена площа об`єкта нерухомого майна.

Єдиним документом, згідно з яким відбулось збільшення площі забудови земельної ділянки комунальної власності м. Одеси, є технічний паспорт, який не є правовстановлюючим документом, складений вже після набуття права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, та відомості у якому не враховують змісту Договору дарування в частині площі об`єкту нерухомості.

Таким чином, зважаючи на те, що внаслідок безпідставного та необґрунтованого рішення державного реєстратора виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради фактично державою визнано право власності ОСОБА_1 на реконструйований без жодного дозвільного документу об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , вказані обставини свідчать про незаконність такого рішення державного реєстратора та є підставою для його скасування.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили самочинне будівництво у вигляді будівництва нових об`єктів нерухомого майна та реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , тим самим зайнявши земельну ділянку за вищезазначеною адресою, що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, така земельна ділянка повинна бути приведена до попереднього стану шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно зі ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Зі змісту ст.12 ЗК України випливає, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до ст.ст.124-126 ЗК України обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку та державної реєстрації майнового права на неї, а відсутність у цієї особи таких документів свідчить про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки.

Суд повторює, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , на якій розташована самочинно збудовані та реконструйований об`єкт нерухомого майна, використовується відповідачами за відсутності документів, оформлення яких є необхідним для землекористування.

Таким чином, наявність на землях комунальної власності самочинно збудованих об`єктів унеможливлює здійснення володіння, користування та розпорядження територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, яка знаходиться під відповідним об`єктом.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі № 752/8153/14-ц від 21.02.2018 року, у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України, самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником отримано право власності.

Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Власник земельної ділянки відповідно до ст. 319 ЦК України володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна може вимагати усунення

будь-якого обмеження його права власності.

Відповідно до п. б ч.3 ст.152 ЗК України до способів захисту прав на земельні ділянки належить, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Такий спосіб судового захисту спрямований на припинення порушення прав осіб, які є власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких здійснено самочинне будівництво, а також відновлює становище, яке існувало до здійснення протиправної забудови.

Згідно з ч.4 ст.376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч.7 ст.376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, самовільно зайнята відповідачами земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , що відноситься до земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, повинна бути приведена до попереднього стану шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва та самочинно реконструйованого житлового будинку за їх рахунок.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до ст.145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Згідно з ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та об`єктом права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Таким чином суд приходить до висновку про обґрунтованість заявленого позову, а тому його слід задовольнити.

На підстав ст.141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по 1921 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Хорошун Вадима Михайловича від 10.10.2018р. індексний №43439151, яким у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно змінено відомості про об`єкт нерухомості - житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1 , реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 1415840651101, шляхом зміни загальної площі 125,1 кв.м. та житлової площі 80,2 кв.м. на загальну площу 220,6 кв.м. та житлову площу 124 кв.м.

Зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН невідомий) за власний рахунок привести до попереднього стану земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва: гаражу літ.Б1, навісу літ.Г та прибудови до житлового будинку під літ.а1, які позначені у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ фірма «Юрікс» станом на 07.08.2018 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН невідомий) на користь Одеської міської ради (ЄДРПОУ 26597691) судові витрати по 1921 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання через суд першої інстанції. Якщо у засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Бескровний Я. В.