Рішення № 95880906, 15.03.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4495/21

У справі № 760/11767/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 року Солом"янський районний суд м. Києва

у складі:головуючого- судді- Букіної О.М.,

при секретарі- Цигановій Ю.М.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Караваєва Людмила Анатоліївна про визнання недійсним заповіту,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом і просить визнати недійсним заповіт, складений 17 березня 2016 року її сестрою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь відповідачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким заповідала останній належну заповідачу на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Посилається в позові на те, що її сестра на праві власності мала однокімнатну квартиру, в якій проживала та була зареєстрована. Зазначала, що з 2012 року ОСОБА_5 страждала на ряд тяжких захворювань (гіпертонічна хвороба 2 ст., гіпертензивне серце, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, поліостеоартроз, ураження кульшових суглобів, остеохондроз поперекового відділу хребта, вузловий зоб 1 ст., хронічний ерозивний гастрит, хронічний панкреатит, хронічний гепатит неуточненої етіології), алкоголізувалася, внаслідок чого станом на 16.03.2016 року рівень її гемоглобіну в крові знизився до 20 одиниць при показнику 40 - 45 - загроза життю, що призвело до порушення її здатності розуміти значення своїх дій та керування ними. Дільничний лікар ОСОБА_6 16.03.2016 року оглядала заповідача та виписала направлення на госпіталізацію.

Наступного дня 17.03.2016 року об 13.15 годині на дому у заповідача був посвідчений оспорюваний заповіт та одночасно 17.03.2016 року ОСОБА_5 була видана довіреність на користь відповідачки на збір та підготовку документів для відчуження спірної квартири заповідача.

17.03.2016 року о 15.40 заповідач каретою швидкої допомоги доставлена до КМКЛ № 6, де ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла.

04.04.2016 року позивач подала заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу КМНО Халявко Н.М., від якої дізналася про існування оспорюваного заповіту.

Стверджує, що за життя заповідач ніколи не казала про бажання складати заповіт тим більше на сусідку ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що оспорюваний заповіт від 17.03.2016 року слід визнати недійсним, так як на момент його складання заповідач не усвідомлювала своїх дій і не керувала ними в зв`язку зі станом свого здоров`я.

З урахуванням викладеного вище просила позов задовольнити.

07.07.2016 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 08.07.2016 року у справі відкрито провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 21.07.2016 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

15.09.2016 року представником позивача подано заперечення на позовну заяву у якому остання проти позовних вимог заперечувала.

Зазначила, що з ОСОБА_5 були сусідками та товаришували, вона допомагала їй, оскільки ОСОБА_5 тяжко хворіла і майже не ходила. Саме тому вона вирішила заповісти їй свою квартиру, а сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_3 мало чим їй допомагала, їй цікава була лише її квартира.

Вказувала, що особисто ОСОБА_5 попросила її викликати до дому нотаріуса та посвідчити заповіт на її користь. Оформлення довіреності пояснила тим, що вона була необхідна для здійснення оплати за ОСОБА_5 комунальних платежів та звернення до обслуговуючих організацій щодо проблемних питань по її квартирі: оплаті, нарахуванням і т.і.

Вважає, що під час посвідчення оспорюваного заповіту 17.03.2016 року ОСОБА_5 розуміла значення своїх дій та могла ними керувати, а нотаріус Караваєва Л.А. перевірила її дієздатність та волевиявлення.

З урахуванням викладеного вище просила у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 03.04.2017 року у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу. Ухвала сторонами по справі не оскаржувалася.

29.09.2017 року на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта № 539 від 11.08.2017 року (а.с. 219-222 т. 1).

В судовому засіданні 02.07.2018 року та 30.01.2019 року були допитані експерти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.04.2018 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування медичної документації.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2020 року у справі було призначено повторну посмертну комплексну судово-медичну та судово-психіатричну експертизу. Ухвала сторонами по справі не оскаржувалася.

10.06.2020 року на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта № 33 від 23.04.2020 року (а.с. 108-113 т. 2).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала із підстав наведених у позовній заяві та просила їх задовольнити.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні проти заявлених вимог заперечували із підстав зазначених у запереченні на позовну заяву та просила суд відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

За змістом ч.3 ст.203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст.215 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним згідно з ч.1 ст.225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 21 т. 1).

Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 32,1 кв.м., з них житлової 17,0 кв.м.

Позивачка є рідною сестрою померлої ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження позивача та ОСОБА_5 (а.с. 39-40 т. 1).

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 17/2016, заведеної ПНКМНО ОСОБА_9 , за прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися дві особи: позивачка в порядку спадкування за законом та відповідачка в порядку спадкування за заповітом (а.с. 15-32 т. 1).

Відповідно до договору дарування від 15.07.2004 року зазначена вище квартира належала на праві власності ОСОБА_5 . (а.с. 18 т. 1).

У зазначеній квартирі ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована, що підтверджується довідкою Ф-3 від 04.04.2016 року (а.с. 19-20 т. 1).

ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра не перебувала, що підтверджується довідкою КМПНД №5 від 22.05.2017 року.

Протягом 07.11.2012 року - 23.11.2012 року ОСОБА_5 проходила стаціонарне лікування у КМКЛ №6, що підтверджується випискою № НОМЕР_2 . Лікарями були зазначені наступні захворювання: гіпертонічна хвороба 2 ст., гіпертензивне серце, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, поліостеоартроз, ураження кульшових суглобів, остеохондроз поперекового відділу хребта, вузловий зоб 1 ст., хронічний ерозивний гастрит, хронічний панкреатит, хронічний гепатит неуточненої етіології.

Відповідно до дослідження крові Національного інституту хірургії та трансплантології АМН України ім. О.О. Шалімова у ОСОБА_5 станом на 16.03.2016 року було діагностовано наявність 20 одиниць гемоглобіну.

Відповідно до даних амбулаторної картки ОСОБА_5 відомості про амбулаторне чи стаціонарне лікування хворої протягом 2013-лютий 2016 року відсутні.

16.03.2016 року ОСОБА_5 оглядалася лікарем-терапевтом ОСОБА_6 , яка видала направлення на госпіталізацію.

17.03.2016 року об 13.15 годині приватний нотаріус КМНО Караваєва Л.А. посвідчила заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 , яким заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений заповіт у зв`язку зі станом здоров`я ОСОБА_5 складено та посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13-14 т. 1).

Одночасно, 17.03.2016 року приватний нотаріус КМНО Караваєва Л.А. посвідчила від імені ОСОБА_5 на ОСОБА_4 довіреність на збір та підготовку документів для відчуження спірної квартири (а.с. 15 т. 1).

17.03.2016 року о 15.40 ОСОБА_5 каретою швидкої допомоги доставлена до КМКЛ № 6, що підтверджується відомостями у направленні/ордері на госпіталізацію № 215.

Інформовану добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення ОСОБА_5 не підписала.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 21 т. 1).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що він є завідувачем терапевтичним відділенням, де лікувалася ОСОБА_5 бачив її в день поступлення, поступала у вкрай важкому стані, приймав її другий лікар. Спілкуватися з нею, коли вона знаходилась у відділенні було неможливо, отримати відповіді було вкрай важко, відповідала однослівно, не могла відповісти, що з нею трапилося. Вона не змогла підписати жодного документу. Кров переливалася по життєвих показаннях. В неї був хронічний стан, в якому вона знаходилася тривалий час, не раптова кровотеча. Вона була в свідомості, розмовляла, але вона не оцінювала свій стан, в сопорозному стані, оглушенні, якщо її розтормошити, вона могла щось відповісти, але не завжди правильно. Аби в нього тоді попросили дозволу щоб хвора щось підписала, він би не дозволив. Вона півдоби лежала в коридорі, там із нею він спілкувався, бо в неї гемоглобін був 20, це термінальний стан, потрібна була інформація, коли це з нею сталося, чи не було гострої кровотечі. Це захворювання не одного дня. Не могла повідомити, які ліки вона приймала. Вона фактично була в сопорозному стані, оглушення.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , повідомила, що вона лікар терапевт і ОСОБА_5 була її пацієнткою. Поступила у вкрай важкому стані, не може сказати чи була в свідомості. Вона була в стані оглушення. Вона як лікар оцінювала соматичний стан хворої, психічний стан не пам`ятає, вона потребувала стороннього догляду.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, що вона є дільничним лікарем-терапевтом. У ОСОБА_5 була ІХС, кардіосклероз, НК2Б-3. В 2016 році була важка, казала, що напевно помре. В неї була серцева недостатність. В березні 2016 року була важка соматично, але повністю адекватна у психічному стані. Визвали вранці до 12 години. Хвора страждала фізично, не психічно, відповідала правильно, скаржилася на велику задуху, важка була, зазначала, що хворій треба було робити крапельницю, вона не могла ходити по кімнаті, спускатися. Про цероз печінки та псоріаз вона не знала. Зазначала, що хвора була нормальною і все пам`ятала.

Згідно з висновком судово - психіатричного експерта № 539 від 11.08.2017 року у ОСОБА_5 , 1955 р.н., на момент складання заповіту 17.03.2016 року о 13.15 виявлені ознаки Астенічного стану соматогеннообумовленого (МКХ-10: F06.8). за своїм психічним станом вона усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними у вищезазначений період.

Допитана експерт ОСОБА_7 зазначала, що вона особисто як доповідач зверталася до інших членів комісії щодо доцільності залучення до проведення цього експертного дослідження лікаря-гематолога з метою визначення ступеню впливу хронічної анемії підекспертної (20 одиниць гемоглобіну у крові станом на 16.03.2016 року) на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними 17.03.2016 року. Вказувала, що інші члени комісії не підтримали її, а до суду з відповідним клопотання вона не зверталася, враховували покази лише тих свідків, які бачили під експертну в день вчинення оспорюваного заповіту, та покази яких заслуговували уваги, при наявності 20 одиниць гемоглобіну у крові під експертна нічого підписувати не могла, без зовнішнього втручання сам по собі гемоглобін протягом доби з критично низького рівня піднятися не міг, у під експертної динаміка по гемоглобіну була негативна, оскільки 18.03.2016 року вже був сопор, кардіосклероз та хронічна анемія призводить до кисневого голодування, від якого страждають клітини мозку, на її думку щодо підекспертної існував істотний вплив на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Допитаний експерт ОСОБА_8 пояснив, що експерт ОСОБА_7 не вказувала на необхідність залучення до проведення цього експертного дослідження лікаря-гематолога з метою визначення ступеню впливу хронічної анемії під експертної (20 одиниць гемоглобіну у крові станом на 16.03.2016 року) на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними 17.03.2016 року. Зазначав, що обиралися покази лише нейтральних свідків для складання експертного висновку, під експертна повністю усвідомлювала значення своїх дій станом на 17.03.2016 року.

З огляду на допитаних у судовому засіданні судових експертів, за клопотанням представника позивача, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2020 року у справі було призначено повторну посмертну комплексну судово-медичну та судово-психіатричну експертизу.

Дана ухвала сторонами по справі не оскаржувалася.

Згідно з висновком судово - психіатричного експерта № 33 від 23.04.2020 року, проведеним Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, ОСОБА_5 , 1955 р.н., на період підписання заповіту ІНФОРМАЦІЯ_4 страждала на психічний розлад: органічне ураження головного мозку поєднаного генезу (хронічна інтоксикація, хронічна гіпоксія внаслідок анемії, церебрального атеросклерозу, гіпертонічної хвороби) із порушенням свідомості та когнітивними порушеннями. За своїм станом здоров`я у період підписання заповіту 17.03.2016 року не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно приписів ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, висновками експертів.

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України обов`язки доказування і подання доказів кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Суд вважає, що Висновок експерта № 33 від 23.04.2020 року є належним і допустимим доказом у даній справі, виходячи з такого:

- у призначенні та проведенні повторної судової експертизи було додержано вимоги чинного законодавства України;

- відсутні обставини, які б виключали участь експертів Шум С.С. та Ктітарєва О.М. у справі;

- судовий експерт не вийшов за межі своїх повноважень, надав повні відповіді на порушене питання, підтвердив їх відповідність іншим фактичним даним;

- між дослідницькою частиною та підсумковими висновками судової експертизи є узгодженість;

- Висновок є обґрунтованим та узгодженим з іншими матеріалами справи.

Оцінивши Висновок за правилами ст. 89 ЦПК України, суд не знайшов обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи, а тому суд приймає його до уваги при постановленні даного рішення у справі.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Таким чином, виходячи з висновків судово-психіатричного експерта №33 від 23.04.2020 року, суд вважає, що складений спадкодавцем заповіт не може породжувати правові наслідки, зазначені в ньому, а тому є недійсним.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 вересня 2019 року, №311/3823/15-ц від 14.11.2018 №61-5896св18 висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити передусім на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи саме в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Враховуючи вказані обставини та приведені вище, показання свідків-лікарів, показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не можуть прийматися судом до уваги в частині оцінки стану здоров`я померлої, тим більше її здатності до вчинення правочинів, оскільки дані покази суперечать обставинам, що викладені у висновку судово - психіатричного експерта № 33 від 23.04.2020 року.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, захисту у судовому порядку підлягає порушене, невизнане або оспорюване право.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 01.06.2016 року в справі № 920/1771/14, від 06.07.2016 року в справі № 910/1891/14, від 21.09.2016 року в справі №902/841/15, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судом, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Частиною 1 статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як було встановлено судом, позивачка є рідною сестрою померлої ОСОБА_5 . А тому, у разі задоволення судом позовних вимог та визнання недійсним заповіту від 17.03.2016 року відповідно до ст. 225 ЦК України, позивач має право на спадкування після смерті ОСОБА_5 за законом відповідно до ст. 1262 ЦК України.

Таким чином, позивач, як спадкоємець, має право оскарження заповіту на користь відповідача.

Отже, з огляду на викладене вище, оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з цього та задоволення позову, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 551,20 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.15, 16, 202, 203,204, 215, 225, 1216, 1218, 1233,1234, 1258, 1262, 1268-1270 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту, задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 17 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Караваєвою Людмилою Анатоліївною та зареєстрований у реєстрі за № 493.

Стягнути з ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Букіна О.М.