Вирок № 95879915, 30.03.2021, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/602/20

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді: Шевчук Л.П.,

при секретарі судових засідань: Славич К.В.,

з участю сторін провадження:

прокурора: Петрусевич А.Б.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника Руденка О.С.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

представника Клепікової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене 02.07.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019020100000569 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , одруженого, пенсіонера, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, -

в с т а н о в и в:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він 26.06.2019 біля 16 год 00 хв, перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 , здійснював монтування паркану, який межує із домоволодінням за адресою АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 .. В цей час до ОСОБА_1 підійшла ОСОБА_2 та зробила йому зауваження з приводу неправильного визначення меж земельних ділянок. В подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на грунті особистих довготривалих неприязних відносин, пов`язаних із поділом меж подвір`я виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 , маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , умисно, розуміючи протиправність своїх дій, маючи на меті спричинення шкоди здоров`ю, наніс один удар лопатою в ділянку правого передпліччя ОСОБА_2 ..

Внаслідок вказаних дій ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді синця та садна на правому передпліччі, які згідно висновку судово-медичної експертизи №183 від 21.02.2020 виникли від дії тупого твердого предмета та належать до легких тілесних ушкоджень.

Вказані дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України не визнав повністю. Суду показав, що 26.06.2019 зранку він почав облаштовувати паркан свого домоволодіння в АДРЕСА_1 , яке межує із домоволодінням №33 по цій же вулиці, і де проживає потерпіла разом із матір`ю. Для облаштування паркану він заливав цементний розчин в опалубку паркану. Через деякий час до нього підійшла мати потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , і почала говорити, що він робить все не так, але він її не слухав і продовжував працювати. Приблизно о 15 год. до нього підійшла потерпіла ОСОБА_2 і намагалася переконати, що він не так робить паркан. На її слова він не реагував і продовжував працювати. Коли він останній раз набрав із ящика розчин та розвернувся аби кинути його в опалубку, то побачив, що потерпіла вже трималася руками за опалубку, і він, несучи повну цементного розчину лопату, яка була совковою для зручності роботи, по інерції зачепив потерпілу, адже він не побачив, що потерпіла вже тримається руками за опалубку. Умислу вдарити потерпілу у нього не було, він, не знаючи, що потерпіла трималася руками за опалубку, кидаючи цементний розчин, не міг вчасно зупинитися. Можливо потерпіла і сама вдарилася об опалубку. Під час виконання будівельних робіт він перебував на своїй земельній ділянці, не заходячи, при цьому, на земельну ділянку потерпілої. Потерпіла сама підійшла до нього. Також вказав, що на момент коли до нього підійшла потерпіла ОСОБА_2 , її матері ОСОБА_3 вже не було біля нього, він її не бачив і де вона перебувала йому не відомо. Примиритися із потерпілою він намагався, однак потерпіла була проти цього. Окрім того, зазначив, що у них із потерпілою та її матір`ю вже тривалий час, близько трьох років, конфлікт з приводу меж їх земельних ділянок. За ініціативою потерпілої до них постійно приїжджають різні органи для перевірки меж земельних ділянок. Потерпіла та її мати постійно висловлюють претензії до нього, що він не так зробив паркан, не так зробив дах на власному будинку, не так було здійснено розмежування їх земельних ділянок. Зазначив, що їх із потерпілою земельні ділянки знаходяться на різних рівнях, його земельна ділянка вище розташовується за земельну ділянку потерпілої. Під час досудового розслідування він не визнавав своєї вини, але чому слідчий зазначив, що він визнає вину, йому не відомо. З ним не проводився слідчий експеримент.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 суду показала, що із обвинуваченим вони є сусідами та знайомі давно. Окрім того, між ними вже тривалий час існує конфлікт через те, що у нього все побудовано невірно. Щодо обставин справи зазначала наступне. 26.06.2019 вона близько 15 год прийшла з роботи, побачила, що мати стояла біля обвинуваченого та спілкувалася із ним. Вона підійшла до них. Мати повідомила, що обвинувачений невірно будує паркан. Вона запитала, що він робить, адже паркан заходить на її земельну ділянку, показала йому межовий стовбчик. Сусід слухати її не хотів та продовжував працювати. Вона знаходилася впритул до опалубки, показувала на стовбчик, а обвинувачений кидав розчин. В один момент обвинувачений, набравши в лопату розчину, розвернувся до неї та вдарив її лопатою по руці, внаслідок чого у неї пішла кров. Після цього вони із матір`ю пішли додому аби надати матері медичну допомогу, оскільки мати розхвилювалася. Швидку медичну допомогу ні для матері ні для себе вона не викликала. На наступний день вона звернулася із заявою до дільничного, а в лікарню з приводу отриманого ушкодження вона звернулася 28.06.2019.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду показала, що потерпіла ОСОБА_2 є її дочкою, а обвинувачений ОСОБА_1 є її сусідом. Між нею і її дочкою та обвинуваченим вже тривалий час існують конфлікти з приводу меж їх земельної ділянки та земельної ділянки обвинуваченого. Щодо обставин справи зазначила, що 26.06.2019 вона побачила що обвинувачений копає котлован, вона йому сказала, щоб він не копав так близько, бо у неї поряд погріб і вся вода тече у погріб. Вона просила аби він відступив і копав попід свою межу, а він попід її межу викопав котлован і бетоновув його. Приблизно о 15 год прийшла з роботи її дочка, яка також казала йому не робити паркан там де він його робить, вказувала йому не те де знаходиться межа. На що він вдарив її лопатою по руці і у дочки пішла кров з руки. Після цього дочка пішла додому, обмила руку і зав`язала її. В лікарню дочка пішла на наступний день.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка слідчий СВ Вінницького РВП ВВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 суду показав, що в його провадженні перебувало вказане кримінальне провадження. На запитання учасників кримінального провадження повідомив, що слідчий експеримент із обвинуваченим ним не проводився, оскільки в цьому не було необхідності, адже обвинувачений на досудовому слідстві визнавав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення. Огляд місця події також не проводився, оскільки в цьому не вбачалося необхідності. Потерпіла самостійно зверталася в лікарню. Постановою від 30.09.2019 ним було закрито кримінальне провадження через відсутність складу кримінального правопорушення. Проте ця постанова була прокурором скасована і надано письмові вказівки у кримінальному провадженні, які він виконав.

В судовому засіданні були досліджені також письмові докази, надані стороною обвинувачення:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей про кримінальне правопорушення №12019020100000569 від 02.07.2019 року;

- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 01.07.2019, відповідно до якого ОСОБА_2 просить прийняти міри до ОСОБА_1 , який 26.06.2019 наніс їй тілесні ушкодження;

- акт судово-медичного дослідження (обстеження) №720 ОСОБА_2 , яке розпочато 01.07.2019 та закінчено 08.07.2019;

- висновок судово-медичної експертизи №183 відносно ОСОБА_2 , яка розпочата 14.02.2020 та закінчена 21.02.2020;

- протокол допиту підозрюваного ОСОБА_1 від 27.02.2020;

- протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 05.07.2019;

- протокол проведення слідчого експерименту із потерпілою ОСОБА_2 від 13.02.2020 із додатком - відеофіксацією проведення слідчого експерименту;

- постанова слідчого СВ Вінницького РВП ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження від 30.09.2019;

- постанова прокурора Вінницької місцевої прокуратури Бессолової С.В. від 07.11.2019 про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження;

- письмові вказівки прокурора слідчому у кримінальному провадженні №12019020100000569 в порядку п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України.

Дослідивши всі надані стороною обвинувачення в судовому засіданні докази, проаналізувавши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 125 КК України не доведена.

Відповідно до положень статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. При цьому, за змістом ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили.

При ухваленні вироку, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору, достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення та для вирішення питань, які зазначені в статті 374 КПК України.

Згідно положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Презумпція невинуватості є одним із основних принципів сучасного кримінального провадження. Окрім того, це положення закріплено в пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в якій зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального правопорушення вважається невинним, до тих пір поки його винність не буде встановлена в законному порядку.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні на ряду з іншими підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Обов`язок доказування обставин, покладається на слідчого, прокурора, потерпілого.

Згідно ч.3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства: верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, оцінивши всі докази в сукупності та встановивши, що під час судового провадження не здобуто та не надано безсумнівних доказів, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення особою ухвалює виправдувальний вирок.

Суд звертає увагу на те, що в ході надання стороною обвинувачення письмових доказів прокурором були надані протоколи допиту обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 , які суд оцінює критично.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази повинні відповідати критеріям належності та допустимості.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Відповідно до пунктів 3 та 4.2 ст. 87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння: порушення права на захист та отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.

Таким чином, суд не приймає до уваги надані стороною обвинувачення в якості доказів вини ОСОБА_1 протоколи допитів обвинуваченого та свідка ОСОБА_3 , що були проведені під час досудового слідства, та вважає їх недопустимими доказами.

Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

Проте, як вбачається із наданих стороною обвинувачення витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №12019020100000569 від 02.07.2019, відомості про вчинене ОСОБА_1 кримінальне правопорушення було внесено до ЄРДР 02.07.2019. Відповідно до акта судово-медичного дослідження (обстеження) №720 потерпілої ОСОБА_2 було розпочато 01.07.2019 на підставі направлення слідчого СВ Вінницького РВП ОСОБА_4. За результатами вказаного судово-медичного дослідження у ОСОБА_2 було виявлено легкі тілесні ушкодження. Оглядом висновку судово-медичної експертизи №183, розпочатої 14.02.2020, ОСОБА_2 встановлено, що він грунтується лише на матеріалах кримінального провадження, й зокрема в його основу покладено акт судово-медичного дослідженні №720.

З огляду на положення ч. 3 ст. 214 КПК України та зазначені письмові докази, що надані стороною обвинувачення, суд приходить до висновку, що вказані письмові докази є недопустимими, оскільки слідчим було вчинено вказані дії - видача потерпілій ОСОБА_2 направлення від 01.07.2019, до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Суд визнає неналежним доказом представлений стороною обвинувачення протокол слідчого експерименту від 13.02.2020 із відеозаписом, проведений із потерпілою ОСОБА_2 , оскільки за обсягом його відомостей не встановлено жодних переконливих та безсумнівних даних того, що вони стосуються безпосередньо заподіяння ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, обставини та факти чого підлягають встановленню в межах пред`явленого йому обвинувачення.

Розцінюючи покази свідка ОСОБА_3 та потерпілої ОСОБА_2 з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, суд приходить до висновку, що покази вказаного свідка та потерпілої не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_1 .. Вказаний свідок є матір`ю потерпілої ОСОБА_2 , вона сама пояснювала, що дійсно між нею та обвинуваченим вже тривалий час існують конфлікти через межі їх земельних ділянок. В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 не змогла грунтовно розповісти про обставини вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а всі її пояснення зводилися лише до існуючого між ними із обвинуваченим довготривалого конфлікту з приводу меж їх земельних ділянок.

Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Сумнівний характер вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який серед іншого знайшов свій вияв у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема його Рішенні від 21.07.2011 року у справі "Коробов проти України", в якому зазначено, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування висунутого обвинувачення в кримінальному провадженні покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. У даній справі суд зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках визначеної законом змагальної процедури в кримінальному процесі.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення.

Надані стороною обвинувачення докази не спростовують дані висновки суду щодо наявності підстав для виправдання.

Суд вважає, що зібрані у справі докази не підтверджують вказаного обвинувачення, всі можливості зібрання додаткових доказів вичерпані, а сумніви щодо доведеності обвинувачення слід тлумачити на користь обвинуваченого.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до остаточного висновку, що обвинуваченого ОСОБА_1 слід визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдати його у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Цивільний позов по справі не заявлявся, процесуальні витрати - відсутні.

Керуючись ст. 62, 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 22, 84-87, 89, 91-96, 124, 174, 284, 337, 368, 370, 371, 373-376, 395 КПК України суд, -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 125 КК України та виправдати його у зв`язку з недоведенням вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілій.

Суддя Л.П. Шевчук