Рішення № 95878231, 24.03.2021, Семенівський районний суд Полтавської області

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37

Справа №547/283/18

Провадження №2/547/4/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2021 року смт Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання Ю.В.Юрченко,

представника позивача – адвоката В.В.Трембача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 у приміщенні Семенівського районного суду Полтавської області, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної агрофірми "Україна" про визнання договору оренди землі недійсним,

представник відповідача – адвокат О.В.Бондаренко,

ВСТАНОВИВ:

1.У березні 2018 року позивач звернулася до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди землі з кадастровим номером 5324580400:00:001:0253 площею 3,63 га, що укладений між спадкодавцем позивача ОСОБА_2 та Приватною агрофірмою «Україна». В обґрунтування позову вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину право власності на вказану земельну ділянку перейшло позивачеві. ОСОБА_4 не підписувала із відповідачем договір оренди землі щодо вказаної земельної ділянки.

2.Відповідач у відзиві проти позову заперечував, вказав, що спірний договір оренди землі 01.03.2011 підписано власником земельної ділянки ОСОБА_4 , як орендодавцем. Остання будь-яких позовів до відповідача щодо можливого не підписання договору оренди землі за життя не пред`являла.

3.У справі оголошувалися перерви, відкладалися судові засідання, зупинялося та поновлювалося провадження тощо, у т.ч. з огляду на відповідні клопотання представника відповідача, зміну головуючого судді, призначення судової експертизи, вирішення клопотань експерта.

4.Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю, наголосив, що висновком експерта підтверджено не підписання спадкодавцем ОСОБА_4 спірного договору оренди землі. Про існування договору позивач дізналася у 2017 році після звернення до відділу Держгеокадастру щодо наявних прав оренди на земельну ділянку ОСОБА_4 , яку позивач успадкувала за законом. Позивач бажає вільно розпорядитися земельною ділянкою, але не може цього зробити через зареєстрований стосовно відповідача договір оренди землі від 01.03.2011.

5.Відповідач представника у судове засідання не направив, подав відзив, про причини неявки представника суд не повідомив, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

6.Суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК України).

Тобто процесуальний обов`язок доведення позовних вимог, у т.ч. надання відповідних письмових доказів, покладено саме на позивача. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, у т.ч. у разі відсутності відповідача у судовому засіданні чи не складення ним відзиву на позов.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Суд, за правилами загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов таких висновків.

Суд встановив таке.

7.Згідно договору оренди землі № б\н від 01.03.2011 (а.с. 72, 73) ОСОБА_3 , як орендодавець, передала, а відповідач ПАФ "Україна", як орендар, отримав у строкове платне користування на строк 10 років земельну ділянку загальною площею 3,63 га.

Договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему у Семенівському районі Полтавської області за реєстраційним номером №532458044000507 від 08.06.2011.

Матеріали справи містять копію акту-приймання передачі вказаної земельної ділянки від 01.03.2011 (а.с. 35).

7.1.Отже відповідач наразі має зареєстроване за ним право оренди землі на земельну ділянку кадастровий номер 5324580400:00:001:0253 площею 3,63 га.

8. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.03.2015 позивач є спадкоємцем земельної ділянки з кадастровим номером 5324580400:00:001:0253 площею 3,6279 га.

8.1.Тобто наразі позивач є власником земельної ділянки за спірним договором оренди землі.

9.Висновком експерта Полтавського відділення Харківського наукового-дослідного інституту судових експертиз ім. засл.проф. М.С.Бокаріуса А.В.Гритченко від 18.02.2021 № 1399 встановлено, що підписи в графі "Орендодавець" розділу "Підписи сторін" договору оренди землі № б\н від 01.03.2011 виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с. 224-228).

10.Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

11.Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020, справа № 145/2047/16-ц сформувала таку позицію.

11.1.За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

11.2.Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

11.3. Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

11.4.У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

11.5.Відповідно до ст.ст. 387, 391 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (правова позиція Верховного Суду України, постанова № 6-3090цс15 від 02.03.2016).

11.6.Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

12.Відтак суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позову через невірно обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав, на що, зокрема, вказує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020, справа № 145/2047/16-ц.

13.Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити, зокрема, негаторний позов про повернення земельної ділянки.

14.У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстави для покладення на відповідача судових витрат, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Приватна агрофірма"Україна" (Полтавська обл., Великобагачанський р-н, с. Радивонівка, ідентифікаційний код 03772192).

Повне судове рішення складене 30.03.2021.

Суддя В.Ф.Харченко