Ухвала суду № 95874295, 30.03.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7446/19

Провадження 2-п/711/34/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчик Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.,

представника відповідача Поповича О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси №711/7446/19 від 05.03.2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

встановив:

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 березня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» борг за договором позики 96 392 грн.85 коп. та сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 921 грн. 00 коп., а всього: 98 313 грн. 85 коп.

02 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Заяву про перегляд заочного рішення обґрунтовує тим, що дізнався про винесене заочне рішення в січні 2021 року, після ознайомлення з отриманими документами з державної виконавчої служби «Про відкриття виконавчого провадження». Восьмого лютого 2021 року написав дві заяви до Придніпровського районного суду про видачу копії повного заочного рішення суду та ознайомлення з матеріалами справи. 11 лютого 2021 р. отримав через представника ОСОБА_2 копію повного заочного рішення суду. Також вказав, що він, як відповідач, ніяких повідомлень, судових повісток, документів з суду не отримував. Таким чином він був позбавлений можливості знати про час і місце розгляду справи, тому що не був повідомлений належним чином.

Що стосується заперечення проти позовних вимог позивача та докази, якими воно ґрунтується, то заявник зазначив наступне:

Відповідно до графіку розрахунків (а.с. 42-43), що є не від`ємною частиною Договору позики №69038 від 02.09.2016р., сума договору становить 2300,00 грн., сума до сплати процентів 372,60 грн., дата погашення 11.09.2016р., разом до сплати 2672,60 грн.

Заявник вказує, що визнає вимоги позивача частково, в частині стягнення з його, як відповідача, заборгованості за основним зобов`язанням, яка складається із суми позики - 2300,00 грн та процентів за користування позикою в межах строку кредитування (дев`ять днів) за період з 02 вересня 2016 року по 10 вересня 2016 року (включно) в сумі 372,60 грн, разом - 2672,60 грн.

Іншу частину вимог позивача про стягнення заборгованості він заперечую.

Згідно позовної заяви сторінка 2 (а.с.2) та п. 1.5 Договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов:

1.8 процента від суми позики, але не менше ніж 20 гривень за перший день користування позикою;

1.8 процента від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п. 1.2 цього Договору.

Вважає, що згідно договору він повинен заплатити по 1,8 процента за 9 днів (строк позики). Це сума 372,60 грн. відповідно до графіку розрахунків до договору позики (а.с. 42-43). Цей розмір заборгованості по відсоткам (згідно 1.5 Договору позики) набагато менший від сумі 45258,85 грн. наведеної в позовній заяві (а.с. 2) та Довідці щодо заборгованості за Договором позики (а.с.44). В довідці та інших документах позивача не наведено розрахунок цієї суми по відсотком, згідно 1.5 Договору позики.

Також заявник вказує, що в назві довідки написано «... за Договором №69038 від 01.09.2016 року» (а.с. 44), також невірна дата Договору, як 01.09.2016р., відображена в позовній заяві стор. 1 та стор. 7 (а.с. 1, а.с. 7). Це суперечить матеріалам справи - «Договір позики № 69038 від 02.09.2016» (а.с. 35), Графік розрахунків (а.с. 42-43) до Договору позики №69038 від 02.09.2016р. (а.с. 42-43), які надав позивач з позовною заявою, де дійсна дата Договору позики - 02.09.2016р.

В повідомленні ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 30.08.2019 р. написано про переказ коштів 2300 грн. 01.09.2016 року (а.с. 45) а згідно даних з його особистого кабінету на сайті позивача, Товариства «ВЕЛЛФІН», https://creditup.com.ua (додаток стор. 1-2) він отримав суму позики в розмірі 2300 грн. 02 вересня 2016 р. та відповідно п. 1.4 Договору дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вважається датою укладення Договору позики, а це відповідно 02 вересня 2016 року.

Невірна дата позики впливає на достовірність нарахування відсотків за користування позикою, де рахується кількість календарних днів.

Що ж до вимоги про стягнення нарахованих та не виплачених відсотків за користування позикою, він вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1.2 Договору позики строк дії договору 9 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Пунктом 1.3 договору позики визначено, що позика надається строком на 9 днів.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , договір про надання фінансових послуг повинен містити строк дії договору, що є його обов`язковою умовою. Це свідчить, що сторони договору погодили строк його дії 9 календарних днів.

Таким чином, відповідно до умов Договору позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» як фінансова установа надало позичальнику суму позики, а останній зобов`язався повернути надану позику у повному обсязі 11 вересня 2016 року. Тому позивач відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 11 вересня 2016 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Оскільки після спливу визначеного Договором позики строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, заявник вважає вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» в частині стягнення процентів за Договором позики за період з 11 вересня 2016 року по 04 вересня 2019 року, за межами строку кредитування, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, просив переглянути заочне рішення від 05 березня 2020 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 69038.

Ухвалою суду від 05 березня 2021 поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Прийнято заяву до провадження та призначено судове засідання.

В судовому засідання представник заявника (відповідача) ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , заяву про перегляд заочного рішення підтримав та просив її задовольнити на підставі доводів викладених у ній та доданих до неї доказів.

Представник позивача ТОВ «ВЕЛЛФІН» в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши думку представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме згідно відомостей відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради від 19 вересня 2019 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є АДРЕСА_1 з 15.07.2009р. (а.с. 55).

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі відкрито на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 вересня 2019 року.

Виклики, направлялися відповідачу ОСОБА_1 на адресу зазначену в позовній заяві.

Згідно поштового відправлення (а.с. 59) відповідач ОСОБА_1 судову повістку разом з позовною заявою не отримав, конверт повернувся на адресу суду без зазначення причини не вручення.

Всі наступні судові виклики відповідач ОСОБА_1 не отримував, оскільки конверти з судовими повістками надіслані з рекомендованим повідомленням повернулися на адресу суду без вручення адресату у зв`язку із його відсутністю (а.с. 120,132, 143).

Відповідно до ч.1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Відповідно до ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, з огляду на положення вказаної вище статті ЦПК України, вбачається, що відповідач був неодноразово належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи №711/7446/19.

Разом з тим, суд враховує, що розглядаючи питання про скасування заочного судового рішення, суд керується положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і відповідною практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№№ 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) ЄСПЛ зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої в цілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.

Водночас з`ясування причин неявки не може бути підставою для скасування заочного рішення. Для цього відповідач має вказати докази, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни. Тобто якщо б ці докази були відомі суду при розгляді справи, то у справі було б ухвалено інше рішення.

Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них заочне рішення скасуванню не підлягає.

У зв`язку з викладеним слід зазначити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Відповідно до ч.12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Відповідач вказує на те, що заперечує проти задоволення позовних вимог та наводить ряд обставин викладених у його заяві. Проте, слід зазначити, що всі ці обставини були предметом розгляду в судовому засіданні і їм була надана належна правова оцінка під час ухвалення судового рішення.

Інших доказів, які мають значення для справи, та можуть привести до ухвалення рішення, протилежного заочному повністю або частково, або до його зміни відповідачем не надано.

Виходячи з викладеного вище, оцінюючи в сукупності подані у справі докази, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не надано доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, тому заяву про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 287, 288 ЦПК України,-

вирішив:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси №711/7446/19 від 95.03.2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заочне рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду в загальному порядку, при цьому строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 24.03.2021 року.

Головуючий: Р. В. Демчик