Рішення № 95870925, 30.03.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року № 320/5108/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ТОВ «Ергопак» до ГУ ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Ергопак" з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 05.03.2020 року № 0000870402 та № 0000880402.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податковим органом протиправно, без дослідження усіх обставин було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.11.2020 закрито підготовче провадження та прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що на підставі 20.1.4, п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст 75, п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПК України податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ергопак» з питань правомірності декларування суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за листопад 2019 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення, що декларувалась у липні-серпні, жовтні 2019 року та поточного від`ємного значення з ПДВ.

За результатами перевірки складено акт від 11.02.2020 № 125/10-36-04-02/31364122.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого підприємством:

завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду у розмірі 706 613, в т.ч.:

за липень 2019 року - 249 197 грн.

за серпень 2019 року - 284 784 грн.

за жовтень 2019 року - 172 632 грн.;

завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі - 485 225 грн., в т.ч.:

за серпень 2019 року - 6607 грн.;

за жовтень 2019 року - 154 337 грн.

за листопад 2019 року - 324 281 грн.

Як слідує з акту перевірки, відповідачем встановлено включення ТОВ «Ергопак» до податкового кредиту сум ПДВ, сформованих від ризикових контрагентів:

1. ТОВ «АВЕШ ГРУП», з яким позивачем укладено Договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 17.05.2013 року №17/05.

Предмет Договору на транспортно-експедиторське обслуговування від 17.05.2013 №17/05: експедитор зобов`язується організувати та здійснити перевезення довіреного йому Замовником вантажу до пункту призначення в Україні, країнах СНД та інших країнах і передачу його особі, яка має право на одержання вантажу, а Замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу строки та на умовах, передбачених Договором.

Взаємовідносини між ТОВ «Ергопак» та ТОВ «АВЕШ ГРУП» за період липень, серпень, жовтень, листопад 2019 року на загальну суму 5 109 100 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 851 517, в т.ч. по періодах: липень 2019 року: загальна сума коштів, що підлягаю сплаті – 1 242 700 грн., в т.ч. ПДВ – 207 116,67 грн. Серпень 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 1 366 200 грн., в т.ч. ПДВ - 227 700 грн. Жовтень 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 1 291 600 грн., в т.ч. ПДВ 215 266, 67 грн. Листопад 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 1 208 600 грн., в т.ч. ПДВ 201 433,33 грн. Номенклатура згідно податкових накладних: транспортно-експедиційні послуги та експедиторська винагорода.

Згідно акту перевірки по деяких державних номерних знаках автомобілів, вказаних в податкових накладних, якими здійснено перевезення вантажу, відсутня інформація щодо державної реєстрації, відсутні транспортні ліцензії та встановлено неможливість здійснення перевезень господарчих товарів. Шляхом аналізу відкритих джерел інформації встановлено відсутність транспортних засобів та ліцензій на транспортні засоби у ТОВ «АВЕШ ГРУП».

У ході проведення перевірки наданих документів та баз даних відповідачем встановлено, що ТОВ «АВЕШ ГРУП», який надає послуги з транспортно-експедиційних послуг, у перевіряємому періоді придбано автотранспортні послуги по перевезенню вантажу у суб`єктів господарювання, по яким прийнято рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості. Відповідачем встановлено неможливість надання послуг по транспортуванню вантажів у зв`язку з відсутністю транспортних засобів, трудових ресурсів, надходження послуг з джерела невідомого походження.

Згідно наданої до перевірки оборотно-сальдової відомості по рахунку 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами» за липень, серпень, жовтень, листопад 2019 року по ТОВ «АВЕШ ГРУП» розрахунки за надані послуги в перевіряємому періоді здійснено не в повному обсязі, кредиторська заборгованість станом на 30.11.2019 року становить 863 550,00 грн.

1. ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ», з яким позивачем укладено Договір поставки від 17.05.2013 №17/05.

Предмет Договору поставки від 17.05.2013 №17/05: постачальник зобов`язується передати, а Покупець прийняти та оплатити на умовах передбачених даним Договором Товар в кількості, асортименті та по цінах, вказаних у Специфікаціях, видаткових накладних та рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Взаємовідносини між ТОВ «Ергопак» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» за період липень, серпень, жовтень, листопад 2019 року на суму 2 041 928 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 340 321 грн, в т.ч. по періодах: липень 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 252482., в т.ч. ПДВ – 42080,33 грн. Серпень 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 382146 грн., в т.ч. ПДВ - 63691 грн. Жовтень 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 670212 грн., в т.ч. ПДВ 111702 грн. Листопад 2019 року: загальна сума коштів, що підлягає сплаті – 737088 грн., в т.ч. ПДВ 122848 грн.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що згідно наданої до перевірки оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за липень, серпень, жовтень, листопад 2019 року по ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ», розрахунки за надані послуги в перевіряємому періоді здійснено не в повному обсязі, кредиторська заборгованість станом на 30.11.2019 року становить 862 088,00 грн. У ході проведення перевірки наданих документів та аналізу баз даних встановлено, що ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» реалізований поліетилен, у перевіряємому періоді придбано у суб`єктів господарювання ризикової категорії

На думку податкового органу зазначене дає підстави вважати, що у ТОВ «АВЕШ ГРУП» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Відповідач в акті перевірки дійшов висновку, що:

- діяльність з ТОВ «АВЕШ ГРУП» має наступні ознаки відсутності здійснення операцій неможливість реального здійснення зазначених операцій з надання транспортно-експедиційних послуг;відсутність трудових ресурсів; відсутність на підприємстві автотранспортних засобів, необхідних для надання зазначених послуг; відсутність державної реєстрації та наявності транспортних ліцензій автотранспортних засобів, номери яких зазначено в податкових накладних; надходження послуг з джерела невідомого походження; здійснення розрахунків не в повному обсязі.

- діяльність з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» має наступні ознаки відсутності здійснення операцій неможливість реального здійснення зазначених операцій з реалізації поліетилену; відсутність у перевізника товарів автотранспортних засобів, необхідних для надання зазначених послуг; надходження товарів з джерела невідомого походження;здійснення розрахунків не в повному обсязі.

На думку відповідача, перевіркою не можливо підтвердити здійснення операцій по вказаним постачальникам на адресу ТОВ «ЕРГОПАК» та встановлено надходження товарів/послуг з джерела невідомого походження, тобто такі товари/послуги не постачалися та не надавалися. У результаті завищено суму податкового кредиту по декларації за липень, серпень, жовтень, листопад 2019 року на суму ПДВ 851 517 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «АВЕШ ГРУП» та на суму ПДВ 340 321 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ», що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21):

за липень 2019 року - 249 197 грн.

за серпень 2019 року - 284 784 грн.

за жовтень 2019 року - 172 632 грн.,

та до завищення суми бюджетного відшкодування у розмірі - 485 225 грн., в т.ч.:

за серпень 2019 року - 6607 грн.

за жовтень 2019 року - 154 337 грн.

за листопад 2019 року - 324 281 грн.

Не погоджуючись з актом перевірки, позивач подав до ГУ ДПС у Київській області заперечення на акт від 20.02.2020№ 61.

Листом від 03.03.2020 №7480/10/10-36-04-02-10 ГУ ДПС у Київській області висновки акту залишено без змін, а заперечення ТОВ «Ергопак» - без задоволення.

На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення: від 05.03.2020 №0000870402, яким визначено суму завищеного бюджетного відшкодування 485 225,00 грн, штрафні (фінансові санкції) у розмірі 121 306,25 грн та №0000880402, яким визначено суму завищеного від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 706 613,00 грн.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав до ДПС України скаргу від 16.03.2020 № 78.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 15.05.2020 №16247/6/99-00-08-05-02-06 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).

Згідно з пунктом 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників (пункт 2.15 Положення №88).

Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 у справі №808/2447/17 та від 31.07.2018 у справі №820/3119/17.

Реальність проведених господарських операцій між ТОВ «Ергопак» та ТОВ «АВЕШ ГРУП» підтверджується належним чином оформленими документами, а саме: договором на транспортно-експедиторське обслуговування від 17.05.2013 №17/05, актами про надання послуг, замовленнями на перевезення, товарно-траспортними накладними по яким здійснювалося перевезення, податковими деклараціями з ПДВ з додатками, оборотно-сальдовою відомістю та виписками з банку, які підтверджують взаєморозрахунки з ТОВ «АВЕШ ГРУП» за надані послуги, а також складеними та своєчасно зареєстрованими у ЄРПН податковими накладними.

Окрім того, посилання відповідача на відсутність у контрагента зареєстрованих транспортних засобів, не може бути беззаперечним доказом неможливості здійснення господарської операцій з перевезення, адже транспорт, може бути орендований у інших осіб (аналогічної думки дотримується і Вищий адміністративний суд України, про що свідчить зміст ухвали від 01.03.2012 року, винесеної у справі №К/9991/76143/11), а у Позивача відсутній обов`язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту у своїх контрагентів.

Також судом не береться до уваги посилання відповідача щодо відсутності інформації щодо державної реєстрації по деяким державним номерам автомобілів, вказаних в податкових накладних, якими здійснено перевезення вантажу, оскільки Позивачем було надано суду копії свідоцтв про державну реєстрацію вказаних транспортних засобів, посилання на які йдеться в податкових накладних та товаро-транспортних накладних. Посилання відповідача на відсутність транспортних ліцензій щодо вказаних транспортних операцій не береться судом до уваги, оскільки вказані операції із перевезення вантажу не підпадають під ліцензування відповідно до чинного законодавства.

Реальність проведених господарських операцій між ТОВ «Ергопак» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» підтверджується належним чином оформленими документами, а саме договором поставки від 11.01.2017 №1101/17-1, копіями видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових декларацій з ПДВ з додатками, актом звіряння взаємних розрахунків та випискою з банку, які підтверджують взаєморозрахунки з ТОВ «Торговий дім «Полімер Трейдінг» за отриманий товар, а також складеними та своєчасно зареєстрованими позивачем у ЄРПН податковими накладними.

Крім того, згідно аналітичної довідки підприємства, позивач закуповує у ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» поліетилен первинний (гранула), який потім використовується у власному виробництві пакетів для сміття.

Виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт використання позивачем транспортно-експедиційних послуг ТОВ «АВЕШ ГРУП» у власній господарській діяльності та товарів, поставлених від ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» у власному виробництві.

У той же час, відповідач не надав суду докази на спростування доводів позивача.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов`язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених договорів ТОВ «АВЕШ ГРУП» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» були зареєстровані в якості юридичної особи та були платником податку на додану вартість.

При цьому в акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «АВЕШ ГРУП» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання зазначених вище договорів.

Відповідач не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ «АВЕШ ГРУП» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення і виконання зазначених вище договорів.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судом встановлено, що під час взаємовідносин ТОВ «ЕРГОПАК» з ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» та ТОВ «АВЕШ ГРУП» вказані компанії мали та мають належну та необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не були позбавлені прав та/або обмежені укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством. Підприємства виписувало та надавало податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі наданих послуг, інші первинні документи, здійснювали поставки товарів та послуг, своєчасно та належним чином декларували свої податкові зобов`язання та відображали їх у додатку №5 до податкових декларації з ПДВ.

Як зазначено в положенні Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», відповідно до якого у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача як на обґрунтування своїх висновків на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у ТОВ «АВЕШ ГРУП» та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб`єктів господарювання.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Суд також наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/або трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи умови для отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи визнання понесених витрат.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти надання послуг, поставку товарів, їх оприбуткування, засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні відповідачем не доведено.

Відповідач робить висновки про нереальність господарських операцій ТОВ «ЕРГОПАК» з ТОВ «АВЕШ ГРУП» і ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» та визначено подальшим контрагентам відповідність критеріям ризиковості, формування активу з джерела невідомого походження лише на підставі даних податкового обліку, наявних в інформаційних базах ДПС.

Суд звертає увагу, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу і жоден нормативний акт не передбачає використання інформації з баз даних ДПС для визнання факту нереальності господарських операцій між суб`єктами господарської діяльності.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «АВЕШ ГРУП» і ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ». Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності господарськи операцій не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Більш того, під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані неуповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз; зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ «АВЕШ ГРУП» і ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ», у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контрольованих) ними підприємств.

Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі №826/1244/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прима-С» до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з ТОВ «АВЕШ ГРУП» і ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ», а також докази використання у власній господарській діяльності, за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду даної справи.

Крім того, під час розгляду справи судом не встановлено недобросовісність позивача як платника податку на додану вартість. У свою чергу, відповідачем не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 у справі №813/8500/13-а зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов`язує право на зменшення об`єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.

Водночас, суд зауважує на тому, що право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагента або про допущені ним порушень податкового законодавства.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Висновок відповідача про нереальність операцій із контрагентами – постачальниками товарів/послуг компаній ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» та ТОВ «АВЕШ ГРУП», не може обґрунтовуватись посиланнями на операції третіх осіб, учасником яких позивач не виступав, оскільки останній об`єктивно позбавлений можливості досліджувати питання походження товару та послуг по всьому ланцюгу його поставки/ їх надання.

Аналогічних висновків притримується у своїй практиці і Верховний Суд, зазначаючи, що «норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків (...) за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними», а тому «посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента по ланцюгу постачання, а також на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь - які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно - аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону» (постанова КУ9901/3787/18 від 12.06.2018 року у справі № 826/16272/13-а).

Як свідчать матеріали справи, позивачем було надано відповідачу як в ході перевірки, так і в ході адміністративного оскарження повний перелік первинно-бухгалтерських документів, які підтверджують факт реальності господарських операцій між вище вказаними контрагентами.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було пред`явлено суду будь-які належні докази нереальності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» і ТОВ «АВЕШ ГРУП».

Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» та ТОВ «АВЕШ ГРУП» є формальними та необ`єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов`язань та податкового кредиту.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПОЛІМЕР ТРЕЙДІНГ» та ТОВ «АВЕШ ГРУП» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданим, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентом враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Отже, викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення Позивачем вимог п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, ст. 198, п.200.1, п. 200.4, ст.200 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку про протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2020 № 0000870402 та № 0000880402.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас позивач довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів/послуг у вказаних контрагентів.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 21800,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 17693 від 05.06.2020 року та №17692 від 05.06.2020 року.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 05.03.2020 №0000870402 та №0000880402 .

Стягнути на користь ТОВ «Ергопак» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у розмірі 21800 (двадцять одна тисяча вісімсот) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.