Рішення № 95866313, 23.03.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/1296/20

Провадження № 2/638/537/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Куценко К.Д., Ткаченка В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якому просить, з урахуванням уточнень, розірвати шлюб, укладений між сторонами та неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 25.04.2018 року вона з відповідачем уклала шлюб, від якого мають спільну дитину - доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за місцем реєстрації позивача. Зазначає, що протягом останнього часу стосунки з чоловіком розладились, зникло взаєморозуміння і взаємоповага, стали частими сварки. Вже тривалий час кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами. Фактично сім`я припинила своє існування, на даний час проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Крім того зазначає, що з березня 2019 року з донькою проживають окремо від відповідача, налагодити побут їй допомагає її батько. Вказує, що працює в Харківському механічному технікумі ім. О.О. Морозова з 01.09.2015 року викладачем англійської мови, але на даний час знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною. Вказує, що відповідач не працює, з 29.07.2018 року не приймає участі у вихованні дитини, припинив надавати матеріальну допомогу на її утримання.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив не розривати шлюб та визначити місце проживання доньки разом із ним. Зазначає з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини, що у матерів тепер немає переваги в подібних суперечках. Вказує на відсутність доказів необхідності розірвання шлюбу, натомість наполягає на збереженні шлюбу, вважає, що це відповідає інтересам дитини. Вказує, що на протязі всього часу у шлюбі відповідач не зраджував дружині, не вживав алкоголь, не пиячив, не став наркоманом, не бив, не кривдив, не принижував дружину, повністю жили за рахунок відповідача, коли окремо проживали, дарував подарунки, оплачував туристичні мандрівки. Зазначає, що з самого народження постійно знаходиться поруч з донькою та дружиною, поки дружина не покинула його та не переїхала до свого батька. Зазначає, що намагався налагодити стосунки з позивачем, виступив з ініціативою звернутись до сімейного психолога, яка запропонувала позивачу пройти курс лікування, провести бесіди, пропити препарати. Зауважує, що для нього сім`я та ведення здорового образу життя - це головне, однак на його думку позивач не розділяє його цінності, використовує дитину для отримання грошей. Вказує, що забезпечував та забезпечує дружину та дитину. Вважає, що знаходження дитини разом з ним сприятиме більш духовному, культурному розвитку дитини. При цьому зазначає, що позивач вживає алкогольні напої, постійно залишає дитину вдома, у сусідів та у кого прийдеться без свого нагляду, чим не виконує належним чином своїх обов`язків. Вважає, що подальше знаходження дитини у позивача є небезпечним для життя і здоров`я дитини, натомість він може забезпечити кращі умови проживання дитини разом з відповідачем, безпеку, спокій, може забезпечити кращім доглядом, турботою, вихованням, розвитком - моральним, духовним, культурним, розумовим, фізичним.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якому зазначила про свою незгоду з наданим відповідачем відзивом. Зазначила, що вважає, що сварки, відсутність поваги до неї на очах дитини здебільшого і суперечить інтересам дитини, відповідач відмовився зареєструвати дитину за своєю адресою постійного місця проживання та надати їй власне прізвище. Вважає, що відповідач не готовий до самостійного сімейного життя. Вказує, що відповідачем не надано до суду доказів в підтвердження обставин, зазначених у відзиві. Вказує, що дитина цілодобово знаходиться під її наглядом, доглядом і піклуванням, у разі необхідності на допомогу приходить няня, яку винаймають певний час за численними рекомендаціями, дитина не знаходиться покинутою зі сторонньою особою. На підставі викладеного просить її позовні вимоги задовольнити, а вимоги, викладені у відзиві - залишити без задоволення.

Відповідачем надано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких посилався на відсутність переваги у матері дитини у правовідносинах, заперечував обставини, викладені позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву, посилався на відсутність доказів зазначених позивачем обставин.

Позивачем надано до суду пояснення на заперечення відповідача, в яких додатково зазначила, що факт припинення надання відповідачем матеріальної допомоги встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Посилалась на введення карантинних заходів на території України з огляду на неможливість особистих побачень відповідача з дитиною.

Ухвалою судді від 12.03.2020 року після усунення недоліків позовної заяви, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Ухвалою суду від 22.10.2020 року зупинено провадження у справі та сторонам надано строк у два місяці для примирення.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, просив справу розглянути за відсутності представника Департаменту служб у справах дітей ХМР, надав письмові пояснення, згідно яких підтримав позовні вимоги з тих підстав, що позивач виконує свої батьківські обов`язки, створила належні умови для проживання малолітньої.

Суд, заслухавши вступне слово сторін, представника позивача, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, не суперечать законодавству та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 25.04.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №1080.

Від шлюбу подружжя має дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією про народження серії НОМЕР_2 від 31.07.2018 року.

З матеріалів позову вбачається, що дитина зареєстрована та проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 22.05.2019 року, довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 22.05.2019 року, актом обстеження умов проживання від 07.07.2020 року та не заперечується сторонами у справі.

Згідно ст.21, 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки.

Згідно ч.1 ст.55 СК України, дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.112 СК України та відповідно до ст.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що сторони сумісного господарства не ведуть, у встановлений судом строк не примирились, шлюбно-сімейні відносини остаточно припинені, суд вважає що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам та інтересам дитини, а тому шлюб між сторонами повинен бути розірваний.

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Щодо вимог позивача про визначення місця проживання дитини, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працює викладачем англійської мови у Харківському механічному технікумі ім.О.О.Морозова з вересня 2015 року, за період з вересня 2020 року по грудень 2020 року загальна сума доходу становить 38 548,76 грн., на обліку у КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває.

Відповідно до інформаційної довідки №604 від 14.08.2020 року, наданої головним лікарем комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №13» Харківської міської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в КНП «Міська дитяча поліклініка №13» Харківської міської ради з 23.03.2019 року. Мати регулярно приводить свою дитину на прийом до лікаря, робить дитині всі планові щеплення. В період хвороби дитини мати зверталась до лікаря за медичною допомогою та здійснювала необхідний догляд за дитиною. Дівчинка виглядає доглянутою та охайно вдягнута.

Спеціалістами служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради проведено обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_1 , де фактично проживає малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також мати ОСОБА_1 та дідусь дитини - ОСОБА_5 .

Згідно акту обстеження умов проживання від 07.07.2020 року умови проживання дитини задовільні. В наявності холодне і гаряче водопостачання, каналізація, центральне опалення, електропостачання, газопостачання, квартира мебльована, є техніка та побутова техніка. Для виховання дитини створені всі умови для проживання та відпочинку. Санітарно-гігієнічні норми не порушено.

Представником третьої особи - Департаменту служб у справах дітей ХМР було надано висновок про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого, діючи як представник органу опіки та піклування, Департамент служб у справах дітей ХМР вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 .

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 піклується за дитиною, створює належні умови для її розвитку та виховання. Позивач має постійну роботу, на диспансерному обліку не перебуває, що підтверджується довідкою з КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» №450 від 12.08.2020 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 160, ч. 1 ст. 161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди стосовно того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, і особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я, інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 11 листопада 1959р., зокрема у принципі 6, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Статтею 9 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано постановою ВР за № 789-ХІІ від 27 лютого 1991р., визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке зазначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коди батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку надала належні і неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому суд зауважує, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти вимог позовної заяви.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. ст.ст.55, 105, 110, 112, 114, 141, 160, 161 Сімейного Кодексу України, ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 9 Конвенції про права дитини, принципу 6 Декларації прав дитини, керуючись ст.ст.141, 258, 259, 263-265, 289, 352-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити у повному обсязі.

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 25 квітня 2018 року Харківським міським відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис №1080 - розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвища залишити без змін.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 29.03.2021 року.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ;

Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської ради, ЄДРПОУ 26489104, м.Харків, вул.Чернишевського буд.55.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк