Рішення № 95865477, 18.03.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/12211/20

Провадження № 2/127/1868/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

за участю: секретаря Яковенко Д.Д.,

представників позивача Глівінської С.Є., Миронова О.А.,

представника відповідача Вінницької обласної ради – Сеніва А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, про скасування арешту, –

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної ради, ОСОБА_2 про скасування арешту, мотивуючи позов тим, що 30.01.2008 року між ОСОБА_3 , який діяв за довіреністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу в секції №8 кімнати 507: кімната 507-1, відповідну частку приміщень загального користування 2/25 коридору І, ІІ, ІV, ХV, ХVІ; 2/25 духової ІХ; 2/25 туалету Х, ХІ, ХІІІ; 2/25 умивальника VІІІ, ХІІ; 2/25 комори V, VІ, VІІ, ХІV; 2/25 кухні ІІІ, - загальною площею 17,6 кв.м., житловою площею 11,5 кв.м., яка становить 2/25 часток секції №8, загальною площею 216,5 кв.м. в будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, щ він проживав і прописаний в Чернігівській області, а придбав вказану кімнату для матері, в якої був інсульт і необхідно було її лікувати у Вінниці, а згодом доглядати за нею. Після оформлення нотаріального договору ОСОБА_1 не здійснив реєстрацію права власності у КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», оскільки терміново потрібно було повертатись до Чернігівської області. У Вінниці він був лиш наїздами для догляду за хворою матір`ю. І лише зараз позивач вирішив дооформити кімнату, проте йому було відмовлено, в зв`язку з реєстрацією обтяження речових прав на нерухоме майно.

Так, ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.03.2011 року у справі №2-53/11 забезпечено позов шляхом накладення арешту на 47/50 часток будівлі гуртожитку, які зареєстровані за ОСОБА_4 . Остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 30.03.2012 року витребувано від ОСОБА_2 у власність Вінницької обласної ради 47/50 часток будівлі вказаного гуртожитку загальною площею 2876 кв.м. В результаті набрання рішенням суду законної сили, на думку позивача, суд повинен був скасувати арешт. Вказане рішення суду було звернуто до примусового виконання, а також змінено спосіб та порядок його виконання. Проте, Вінницькою обласною радою було повідомлено Замостянський ВДВС, що гуртожиток не можливо прийняти через неточність в розмірах площ, які можна приймати в обласну комунальну власність. На підставі цього, виконавчий документ було повернуто без подальшого виконання.

ОСОБА_1 наразі позбавлений права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, тому звернувся до суду за захистом своїх прав і просить:

-скасувати арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 11034662; підстава обтяження: ухвала б/н 25.03.2011, Замостянськийрайонного суду м. Вінниці; об`єкт обтяження: будинок, 47/50 часток будівлі гуртожитку, адреса: АДРЕСА_1 ; додаткові дані: 10-71, 05.04.2011 вх. 933/02-32;

-судові витрати покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 17.07.2020 року було задоволено клопотання представника відповідача та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Представник відповідача Вінницької обласної ради в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, надав відзив та пояснив, що в мотивувальній частині рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 7/72-10 суд дійшов до висновку про те, що приміщення гуртожитків по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 з поміж іншого являється предметом договору купівлі-продажу від 03.03.1994 року №23. При цьому, вказаним рішенням суду визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 03.03.1994 року №23. Вподальшому, рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 30.03.2012 року витребувано від ОСОБА_2 у власність Вінницької обласної ради 47/50 часток будівлі вказаного гуртожитку загальною площею 2876 кв.м. Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 вважає себе власником кімнати № НОМЕР_1 у спірному гуртожитку, проте не є власником цього нерухомого майна, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином, накладення арешту на спірне майно не порушує прав та інтересів позивача, оскільки він не є його власником. Просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Згодом представником було подано суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не не з`явився, хоча про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області в судове засідання не з`явився, проте надав письмове пояснення, відповідно до якого, за дорученням Вінницької обласної ради Управління, займається організацією приймання у обласну комунальну власність гуртожитків за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Згідно з рішенням суду у власність Вінницької обласної ради передається 47/50 часток будівлі гуртожитку, але ні в одному із офіційних документів не уточнено, що таке 3/50 частки, які не передаються. Також, більше 35 мешканців вказаного гуртожитку заявляють, що їх кімнати вже приватизовані. Разом з тим, при провадженні виконавчих дій спірне нерухоме майно не було прийнято комісією з приймання-передачі, так як індивідуально не визначено частки нерухомого майна та виявлено 35 кімнат, що знаходяться у приватній власності інших осіб. Станом на 06.08.2013 року приватизованих площ в гуртожитку становить 858, 7 кв.м. або 15/50 частки гуртожитку. З огляду на це, голова комісії звернувся до прокуратури Вінницької області та ВДВС щодо звернення в суд з проханням про заміну частки, яка підлягає передачі, з 47/50 на 35/50. Проте, Замостянський ВДВС повідомив, що оскільки представниками стягувача нерухоме майно не прийнято, то виконавче провадження підлягає завершенню, а виконавчий документ поверненню без виконання стягувачу.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З паспорта громадянина України вбачається, що позивач з 30.01.1992 року зареєстрований в Чернігівській області (а.с. 4-5).

Відповідно до відомостей КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. академіка О.І. Ющенка Вінницької обласної ради» №29/426 від 28.01.2020 року вбачається, що ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні в 22 відділенні КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» з 27.11.07 по 06.12.07 після чого, була переведена у 5 відділення для хворих з порушенням мозкового кровообігу цієї ж лікарні, де перебувала з 06.12.2007 року по 21.12.2007 року (а.с. 9).

Зі змісту договору купівлі-продажу від 30.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Довгалюк Л.В., судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 купив у ОСОБА_4 від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_3 , в секції №8 кімнати 507: кімната 507-1, відповідну частку приміщень загального користування 2/25 коридору І, ІІ, ІV, ХV, ХVІ; 2/25 духової ІХ; 2/25 туалету Х, ХІ, ХІІІ; 2/25 умивальника VІІІ, ХІІ; 2/25 комори V, VІ, VІІ, ХІV; 2/25 кухні ІІІ, - загальною площею 17,6 кв.м., житловою площею 11,5 кв.м., яка становить 2/25 часток секції №8, загальною площею 216,5 кв.м. в будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 (а.с. 7).

Згідно витягу з державного реєстру правочинів, вказаний вище договір було зареєстровано в реєстрі 30.01.2008 року (а.с. 8). Проте, реєстрація нерухомого приміщення не була здійснена у визначеному законом порядку. Суд звертає увагу, що відсутність реєстрації права власності не позбавляє позивача у праві користування та володіння цим майном, а лише обмежує його право в розпоряджені ним.

Відповідно до відомостей КП «ВМБТІ» №7211 від 06.08.2019 року, згідно матеріалів інвентаризаційної справи №40767 на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 року реєстрація рава приватної власності за ОСОБА_1 на кімнату № НОМЕР_1 не провоилась (а.с. 10).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Вихристюк М.А. від 03.12.2019 року було відмовлено ОСОБА_6 , що діє на підставі довіреності, у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на кімнату в гуртожитку, що АДРЕСА_3 , за суб`єктом: ОСОБА_1 , оскільки встановлено наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно (а.с. 11).

Так, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.02.2020 року судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником 89/100 часток гуртожиткув АДРЕСА_1 , на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду асоціації «Розвитку та праавозахисту підприємництв». Разом з тим, на підставі ухвал Замостянського районного суду м. Вінниці б/н від 16.11.2009 року та від 25.03.2011 року було зареєстровано обтяження за реєстраційними номерами 9278460 та 11034662 (а.с. 12).

З матеріалів справи вбачається, що дійсно ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.03.2011 року у справі №2-536/11 до набрання рішенням суду у справі законної сили, було накладено арешт на 47/50 часток будівлі гуртожитку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 та зареєстрованих за ОСОБА_4 (а.с. 17).

Згодом, ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 10.03.2010 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18.05.2010 року, скасовано арешт на жилі та нежилі приміщення гуртожитку по АДРЕСА_1 , які належать на праві приватної власності ОСОБА_4 , згідно ухвали Замостянського районного суду м. Вінниці від 16.11.2009 року (а.с. 13-14).

Таким чином, наразі існує обтяження майна під реєстраційним номером 1034662, яке є предметом спору.

Крім того, суд зввертає увагу, що під час аналізу вказаної вище Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_4 була власником 89/100 часток гуртожитку, на 47/50 часток з них було накладено арешт. Зі змісту ухвали суду про накладення арешту не вбачається, чи входить площа кімнати 507 до обсягу арештованого майна, оскільки арешт міг бути накладений і на іншу частину майна. Так, площа кімнати, яку придбав позивач, становить 17,6 кв.м., а площа, на яку накладено арешт, 2876 кв.м.

Суд звертає увагу, що в справі, у якій був накладений спірний арешт, 30.03.2012 року Замостянським районним судом м. Вінниці було ухвалено заочне рішення, яке набрало законної сили, яким позов прокуратури Вінницької області в інтересах Вінницької обласної ради задоволено та витребувано від ОСОБА_2 у власність Вінницької обласної ради 47/50 часток будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , загальною площею 2876 кв.м., загальною вартістю 422,9 тис. грн. (а.с. 19-20, 21-22). Зі змісту вказаного рішення суду вбачається, що в зв`язку із смертю ОСОБА_4 , її було замінено на належного відповідача ОСОБА_2 , який є її сином. Також в рішенні вказано, що право власності на гуртожиток за ОСОБА_4 було набуто протиправно.

Положенням ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.06.2010 року у справі №7/72-10 визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 03.03.1994 року №23, укладений між Фондом комунального майна Вінницької області та Організацією оренди Вінницького орендного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного управління в частині купівлі-продажу гуртожитків, розташованих по АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 (а.с. 15-16).

На підставі вказаного рішення суду, 29.10.2012 року Замостянським районним судом м. Вінниці було видано виконавчий лист №206/1892/2012 (а.с. 23), який був звернутий до примусового виконання. Так, постановою старшого державного виконавця Замостянського відділу ДВС ВМУЮ 14.11.2012 року було відкрито виконавче провадження (а.с. 23 зворіт).

Під час виконання рішення суду виконавцем було подано до суду заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду. В результаті розгляду зазначеної заяви Вінницький міський суд Вінницької області 24.12.2012 року постановив ухвалу про задоволення заяви, змінивши спосіб та порядок виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 30.03.2012 року по справі №206/1892/2012 шляхом передачі у власність Вінницької обласної ради 47/50 часток будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 , загальною площею 2876 кв.м., загальною вартістю 422,9 тис. грн. (а.с. 24).

Зі змісту рішення Вінницької обласної ради №569 від 20.06.2013 року судом встановлено, що було вирішено прийняти у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області витребуване за рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 30.03.2012 року по справі №206/1892/2012 нерухоме майно - 47/50 часток будівлі гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2876 кв.м., залишковою вартістю 422900,00 грн., від Замостянського відділу ДВС ВМУЮ. Вказане майно було передано безоплатно зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області у комунальну власність територіальної громади міста Вінниці. Також було вирішено створити комісію з прийняття- передачі зазначеного нерухомого майна, яка здійснить приймання- передачу майна з оформленням необхідних документів (а.с. 25-26).

Разом з тим, в матеріалах справи міститься лист комісії по прийманню гуртожитків в обласну комунальну власність від 06.08.2013 року, адресованого головному державному виконавцю Замостянського відділу ДВС ВМУЮ, в якому зазначено, що гуртожиток розташований за адресою: вул. Станіславського, б. 16, м. Вінниця, не може бути прийнятий в обласну комунальну власність через неточності в розмірах площ, які можна приймати в обласну комунальну власність. Так, згідно з рішенням суду, в обласну комунальну власність необхідно передати 47/50 частки будівлі гуртожитку. Тобто, 181 м2 (3/50), не мали прийматися, так як вони приватизовані. Але, на даний час приватизованих площ в гуртожитку вже 858,7 м2 або 15/50 частки гуртожитку. Комісія не може приймати в обласну комунальну власність вже приватизовані кімнати. Виходячи з викладеного, комісія просила прокуратуру Вінницької області, Замостянського відділу ДВС ВМУЮ звернутись в суд проханням змінити частку гуртожитку, яка підлягає передачі в обласну комунальну власність, з 47/50 на 35/50 і накласти заборону на подальшу приватизацію в даному гуртожитку до передачі його в міську комунальну власність (а.с. 27).

На виконання вказаного прохання державним виконавцем Замостянського відділу ДВС ВМУЮ було подано суду заяву щодо встановлення способу і порядку виконання рішення суду шляхом передачі у власність Вінницької обласної ради 35/50 часток будівлі гуртожитку, проте ухвалою суду від 14.10.2013 року заяву було залишено без розгляду. З огляду на це, 24.06.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 29-30, 161-162).

Отже, підсумовуючи викладене, судом встановлено, що наразі є рішення суду №206/1892/2012 про передачу у власність спірного майна, яке досі не виконане.

В зв`язку з надходженням заяви від представника відповідача Вінницької обласної ради про застосування позовної давності, суд вирішує питання про доцільність застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Також, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В своїй заяві представник відповідача зазначає, що з позовною заявою ОСОБА_1 звернувся в суд 04.06.2020 року, в якій зазначив, що він лише 05.02.2020 року дізнався про арешт нерухомого майна, який було накладено ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.03.2011 року. Таким чином, з моменту постановлення ухвали Замостянського районного суду м. Вінниці і до звернення в суд з позовом про скасування арешту, пройшло 9 років 2 місяці 1 тиждень і 3 дні. Отже, позивачем без поважних причин пропущено строк на звернення до суду на 6 років 2 місяці 1 тиждень і 3 дні.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд не погоджується з твердженням представника відповідача щодо пропуску строку позивачем позовної давності, оскільки на час постановленя судом ухвали про забезпечення позову, позивач не був стороною у справі, тому йому не було відомо про її існування. Таким чином, початок перебігу строку позовної давності не слід рахувати з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено, а тому відсутні підстави для відмови у позові на цій основі.

За змістом ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Судом встановлено, що станом на 2013 рік в спірному нерухомому майні не були індивідуально визначені частки, разом з тим виявлено 35 кімнат, що знаходяться у приватній власності інших осіб. При цьому, за рішенням суду пердається 47/50 часток будівлі гуртожитку, а щодо 3/50 частки, які не передаються - не вказано.

Доказів щодо визначення, на сьогоднішній день індивідуальних часток в гуртожитку, позивачем суду не надано.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Позивачем у справі відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України, не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Крім того, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, що його житлова площа не належить до передачі у власність Вінницької обланої ради, за рішенням суду.

Таким чином, на сьогоднішній день склалась ситуація, яка позбавляє суд можливості скасувати арешт, оскільки він був накладений на 47/50 часток будівлі гуртожитку, проте позивачем не надано жодного правовстановлюючого документу на власність ОСОБА_4 , який би містив зазначення цієї частки та з чого вона складається. Так, в договорі купівлі-продажу від 30.01.2008 року зазначено (без частки) лише про купівлю позивачем в секції №8 кімнати 507: кімната 507-1, відповідну частку приміщень загального користування 2/25 коридору І, ІІ, ІV, ХV, ХVІ; 2/25 духової ІХ; 2/25 туалету Х, ХІ, ХІІІ; 2/25 умивальника VІІІ, ХІІ; 2/25 комори V, VІ, VІІ, ХІV; 2/25 кухні ІІІ, - загальною площею 17,6 кв.м., житловою площею 11,5 кв.м., яка становить 2/25 часток секції №8, загальною площею 216,5 кв.м. З огляду на вказану обставину, суд не має можливості встановити обсяг нерухомого майна, на яке було накладено арешт.

Крім того, співставляючи розмір загальної площі кімнати придбаної позивачем (17,6 кв.м.), та розмір забезпечення позову (2876 кв.м.), судом встановлено, що розмір приватної власності позивача значно менша розміру площі, на яку було накладено арешт. З огляду на це, суд вважає, що заявляючи таку вимогу ОСОБА_1 зачіпає права й охоронювані законом інтереси інших осіб, зокрема ОСОБА_2 , з якого і було витребувано спірне майно.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача є недоведеними.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Вінницької обласної ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, про скасування арешту не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України та враховуючи те, що суд відмовляє у задоволені позову, судовий збір слід залишити за позивачем.

Також в зв`язку з відмовою в задоволенні позову не підлягають задоволенню вимога позивача та його преставника про стягнення витрат ОСОБА_1 , які він поніс на оплату правової допомоги.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 261, 267, 317, 319, 321, 355, 391 ЦК України, ст.ст. 3, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вінницької обласної ради, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, про скасування арешту - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 29.03.2021 року.

Суддя: