Рішення № 95863652, 29.03.2021, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/11821/20

Провадження № 2/750/469/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2021 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря - Левченко А.С.,

за участю представника позивача - Омельяненко О.Ю.,

представника відповідача - ОСОБА_2.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом до відповідача, в якому просить, відповідно до клопотання про уточнення позовних вимог від 23.03.2021, стягнути заборгованість за послуги з централізованого теплопостачання за період з 01.10.2017 до 31.10.2020 у сумі 8021 грн. 65 коп.; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.11.2017 до 31.10.2020 у сумі 1952 грн. 63 коп.; три відсотки річних у сумі 329 грн. 27 коп. та втрати від інфляційних процесів у сумі 375 грн. 43 коп.

Обґрунтовано позов тим, що відповідач є споживачем послуг з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води, які надавалися позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . В порушення вимог чинного законодавства відповідач припинила своєчасно і в повному обсязі здійснювати плату за надані послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка нею в добровільному порядку не погашена.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з липня 2018 року фактично не користувалася послугами з централізованого опалення та гарячого постачання за вказаною адресою, оскільки з цього часу була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій вказала, що відповідач є споживачем послуг в розумінні частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 (що діяв в спірний період), оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їй на праві власності належить Ѕ частина квартири АДРЕСА_3 , а отже вона, як споживач, зобов`язана сплачувати за послуги відповідно до обов`язку, визначеного в пункті 5 частини 3 статті 20 вказаного Закону. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна і окрім права на володіння, користування та розпорядження своїм майном, власник несе тягар утримання майна, визначений ст. 322 ЦК України.

Також представник позивача зазначила, що надана представником відповідача довідка про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 , не спростовує факту проживання відповідача за адресою знаходження її майна, а саме: АДРЕСА_4 .

Щодо розрахунку послуги з централізованого постачання гарячої води представник позивача вказала, що в серпні 2018 року за адресою: АДРЕСА_4 було проведено заміну водолічильника, про що було складено акти від 14 серпня 2018 року на абонента ОСОБА_1 , що свідчить про її проживання за вказаною адресою і після зняття з реєстрації місця проживання, а саме з 17 липня 2018 року. Відповідно до акту № 1 від 14.08.2018 на дату демонтажу водолічильника у квартирі відповідача, показники води становили 683 куб.м., що відображено в розрахунку заборгованості за централізоване постачання гарячої води у відповідний період. Згідно акту № 2 від 14.08.2018 про монтаж водолічильника показники становили 1 куб.м. гарячої води. З 14.08.2018 показники використаної гарячої води за адресою: АДРЕСА_4 не передавались і нарахування за відповідну послугу не проводилось.

Відповідач надіслала до суду заперечення, в яких зазначила, що позивач, посилаючись на наявність її майна за адресою: АДРЕСА_4 , жодним чином даного факту не підтверджує. Натомість, відповідно до акту обстеження, складеного комісією Новокаховської міської ради, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 з жовтня 2014 року. Таким чином, у період, за який нарахована заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води, а також за послуги з теплопостачання, вона фізично перебувала в іншому місті та області, а тому відповідними послугами не користувалася, у зв`язку із чим просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача подала до суду пояснення на заперечення відповідача в яких вказала, що в своїх запереченнях відповідач посилається на акт обстеження, складений комісією Новокаховської міської ради, але жодного акту обстеження ні до відзиву, ні до заперечення нею не подано, також такі акти не містять і матеріали справи. Разом з відзивом на позовну заяву ОСОБА_1 надає лише довідку від 12.01.2021 про реєстрацію місця проживання, видану відділом реєстрації Новокаховської міської ради про те, що вона з 17 липня 2018 року зареєстрована в АДРЕСА_2 , але дана довідка не спростовує факту проживання ОСОБА_1 за адресою знаходження її майна, а саме: АДРЕСА_4 .

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила суд його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води для суб`єктів усіх форм власності.

Відповідач є споживачем послуг з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води, які надавалися позивачем за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору, який оформлюється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року. На підставі частини 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (який діяв на момент виникнення спірних відносин) такий договір є договором приєднання.

ОСОБА_1 є власником 1/2 частини у квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 8-9).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказана вище квартира з 12.09.2012 по 13.08.2018 була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 в цілому, а після поділу майна подружжя їй належить Ѕ частина вказаної квартири (а.с. 8-9).

Згідно зі статтею 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ. Зокрема, цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 зазначеного Закону, до комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Згідно із пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Також, пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (який регулював спірні відносини до вступу в силу Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ) було передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до частини 5 та 6 статті 21 та частини 5 та 6 статті 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Тарифи на комунальну послугу з постачання гарячої води, що виробляється за допомогою систем автономного опалення та/або індивідуального теплового пункту, формуються та встановлюються окремо для кожного багатоквартирного будинку з урахуванням собівартості виробництва надання такої послуги, а також рентабельності суб`єкта господарювання, що провадить таку діяльність.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Згідно із пунктом 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Як на заперечення проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що вона послугами з централізованого теплопостачання та постачання гарячої води не користувалася, а тому обов`язку сплачувати за ці послуги у неї не виникло.

Проте, відповідач, як власник частини квартири, має нести витрати на утримання нерухомого майна.

Позивач надавав послуги з опалення квартири за адресою: АДРЕСА_4 , співвласником якої є відповідач, а тому сума боргу в розмірі 8021 грн. 65 коп. за послуги з опалення має бути стягнута з відповідача на користь позивача, оскільки розмір заборгованості відповідачем не спростований.

Також, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1952 грн. 63 коп., оскільки відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що такі послуги нею не споживалися.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що з липня 2018 року вона була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_2 , проте з акту № 1 про розпломбування, демонтаж водолічильника від 14.08.2018 та акту № 2 про монтаж, опломбування водолічильника від 14.08.2018 вбачається, що вказані акти складені в присутності ОСОБА_1 і нею підписані (а.с. 49, 50).

Крім того, з копії довідки № 1/21 від 25.02.2021 вбачається, що ОСОБА_1 з 06 вересня 2018 року і по теперішній час працює в ПТ «Ломбард Сапфір» Тобінський А.Я. і компанія» на посаді «завідувач ломбарду» (а.с. 81).

Заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води нараховано станом на серпень 2018 року, показники лічильника враховані згідно акту № 1 про розпломбування, демонтаж водолічильника від 14.08.2018, який підписаний ОСОБА_1 , а тому належних доказів, що відповідач не користувалась послугами з централізованого постачання гарячої води відповідачем не надано.

Також доводи відповідача про те, що вона з 2014 року не проживала за місцем знаходження свого майна жодними доказами не підтверджені. Акт про проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . з жовтня 2014 року до матеріалів справи не надано і такий акт надавачу послуг не надавався.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на споживачів покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих комунальних послуг належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, а саме: за послуги з централізованого теплопостачання за період з 01.10.2017 до 31.10.2020 у сумі 8021 грн. 65 коп.; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.11.2017 до 31.10.2020 за показниками лічильника станом на 14.08.2018 (після цієї дати нарахування за гаряче водопостачання не проводилось) у сумі 1952 грн. 63 коп., що підтверджується розрахунками (а.с 10, 11).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом .

Згідно із частиною 2 статті 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин, оскільки відповідачем порушено зобов`язання щодо обов`язкової оплати в установлені строки наданих позивачем послуг, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого теплопостачання та централізованого постачання гарячої води підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена у статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (який регулював спірні відносини до вступу в силу Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ) правова норма щодо відповідальності споживача за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

За таких обставин, суд також знаходить підстави для стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2019 року в справі № 210/5796/16-ц (провадження № 61-1647св17).

За таких обставин, враховуючи наявні у справі докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача, заявлених до відповідача.

Також, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 279, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Реміснича, 55-б, м. Чернігів; ідентифікаційний код юридичної особи - 03357671) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення у сумі 8021 грн. 65 коп. (вісім тисяч двадцять одну грн. 65 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води у сумі 1952 грн. 63 коп. (одна тисяча п`ятдесят дві грн. 63 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» втрати від інфляційних процесів у сумі 375 грн. 43 коп. (триста сімдесят п`ять грн. 43 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» три відсотки річних у сумі 329 грн. 27 коп. (триста двадцять дев`ять грн. 27 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» 1051 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя