Рішення № 95857774, 29.03.2021, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/1556/19

Провадження № 2/727/384/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Чебан В.М.

при секретарі Алієв А.Г.

за участю представника позивачки ОСОБА_1

за участю представника відповідачки ОСОБА_2

за участю представника третьої особи ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , де третіми особами без самостійних вимог виступають ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання правочинів удаваними та недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, збільшивши позовні вимоги в травні 2020 року, про визнання правочинів удаваними та недійсними до відповідачки ОСОБА_4 , де третіми особами без самостійних вимог виступають ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Н.В., Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, посилаючись на те, що 16.11.2016 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір позики, оформлений розпискою, на суму 100000 доларів США. Строк виконання зобов`язань за договором встановлено 31.12.2018 року.

Вказує, що в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між нею та відповідачкою ОСОБА_4 (яка являється матір`ю ОСОБА_5 ) укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки НВІ 509483-509484 та будинку НВІ 509481-509482, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Зазначає, що за усною домовленістю, у разі виплати суми коштів, зазначених в розписці, нерухоме майно мало бути назад перереєстроване на неї.

Стверджує, що договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки укладені для приховування договору застави між двома фізичними особами.

Вказує, що жодних коштів за договорами купівлі-продажу їй як продавцю покупцем не передавалося. Крім того, з моменту укладення договорів вона з сім`єю проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 , весь час саме нею сплачувались комунальні платежі.

Зазначає, що в розписці вказано, що в якості застави вона надала будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Стверджує, що ОСОБА_5 , з метою максимального убезпечення своїх прав, як позикодавця, ініціював укладення удаваного правочину купівлі-продажу, а їй було роз`яснено, що між сторонами встановлюються відносини застави.

Вказує, що вона жодним чином не мала наміру продавати будинок, який є єдиним житлом для неї особисто та для членів її сім`ї, насправді було вчинено договір застави і майно вибуло з її володіння не з її волі, тому вона має право витребувати від відповідачки спірне нерухоме майно.

Крім того, позивачка зазначила, що в даному будинку постійно проживає її малолітня донька ОСОБА_6 . Жодних заяв щодо зняття доньки з реєстрації ні нею ні її чоловіком до КЖРЕП не подавалось. Також, орган опіки та піклування не надавав дозвіл на укладення договору купівлі-продажу будинку.

Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України та ч.1 ст.215 ЦК України, правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним.

На основі викладеного, позивачка просить суд визнати договір купівлі-продажу будинку НВІ 509481-509482 та договір купівлі-продажу земельної ділянки НВІ 509483-509484 по АДРЕСА_1 , які укладені між нею та ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16.11.2016 року, удаваними; визнати договір купівлі-продажу будинку НВІ 509481-509482 та договір купівлі-продажу земельної ділянки НВІ 509483-509484 по АДРЕСА_1 , які укладені між нею та ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16.11.2016 року, недійсними; встановити, що 16.11.2016 року між сторонами укладені договори застави будинку та земельної ділянки для забезпечення виконання договору позики від 16.11.2016 року; визнати договори застави будинку та земельної ділянки від 16.11.2016 року недійсними.

Ухвалою судді від 05 березня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , де третіми особами без самостійних вимог виступають ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Н.В., Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання правочинів удаваними та недійсними - відкрито.

Позивачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. Доповнила, що вона 16.11.2016 року позичила у третьої особи ОСОБА_5 кошти в сумі 100000 доларів США, які необхідно було віддати за борги. Вказала, що ОСОБА_5 знав її чоловік, оскільки вони з одного села. Зазначила, що вона та ОСОБА_5 проживають на Роші, всім там відомо, що ОСОБА_5 позичає гроші під відсотки. Ствердила, що ОСОБА_5 приїхав до них з ОСОБА_7 , який є його партнером. Вказала, що ОСОБА_5 роз`яснив, що вони позичають гроші тільки під заставу, зокрема в заставу переходить її будинок, на що вона погодилась. Зазначила, що вартість будинку на той час становила 200000 доларів США. ОСОБА_5 сказав їй зробити ксерокопії документів на будинок та він сам всім займеться та вибере нотаріуса. Ствердила, що вона взяла кошти на два роки, обговорені відсотки становили 3500 доларів США в місяць. Вказала, що до нотаріуса приїхав ОСОБА_5 , його мати ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , оскільки частину коштів надав ОСОБА_5 , а частину ОСОБА_7 . Зазначила, що до нотаріуса вона їхала для того, щоб укладати договір застави майна. Ствердила, що угода в нотаріуса підписувалась нею та ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_5 сказав, що у нього і так багато таких справ. Крім того, вказала, що ОСОБА_5 повідомив, що якщо вона віддасть гроші, то застава анулюється. Зазначила, що ніякого технічного паспорту у нотаріуса вона не передавала. Ствердила, що на момент укладення договорів, в будинку була прописана малолітня донька, однак ОСОБА_5 сказав, що буде сам робити оцінку майна і все інше. При цьому, вона в 2018 році звернулася в КЖРЕП, однак їй повідомили, що малолітня донька за адресою по АДРЕСА_1 не зареєстрована, що її здивувало, оскільки ні вона, ні її чоловік ніяких заяв про зняття дитини з реєстрації не писали. Також зазначила, що вона у нотаріуса написала розписку про те, що позичила під заставу будинку 100000 доларів США на два роки. Вказану розписку їй сказали написати ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , розписку вона писала під диктовку ОСОБА_5 . Ствердила, що вона віддала приблизно 150000 доларів США за два роки. Вказала, що ОСОБА_4 жодного разу не була в її будинку. Зазначила, що перші два місяці вона платила відсотки ОСОБА_5 з позиченої суми в повному об`ємі, також вона продала будинок в м.Сторожинець. Вона довіряла ОСОБА_5 . Вказала, що підписи в договорах виконані нею, однак договори вона не читала. Зазначила, що дійсно їй сказали підписатися під тим, що неповнолітніх дітей немає, однак ОСОБА_5 сказав їй, що це просто формальність. Ствердила, що ОСОБА_4 не давала їй ніяких коштів за будинок. В 2016 році вона могла продати будинок за 200000 доларів США. Вказала, що її чоловік також надав згоду у нотаріуса, однак він договори також не читав. Зазначила, що вона, крім цього разу, ніколи не позичала гроші у ОСОБА_5 . Просила задовольнити позовні вимоги.

Представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Доповнила, що позивачка ніяких заяв про зняття з реєстрації малолітньої доньки в КЖРЕП не подавала. Вказала, що в повідомленні КЖРЕП №5, яке надано суду, зазначено, що малолітня донька ніколи не була зареєстрована по АДРЕСА_1 , однак це спростовується довідками КЖРЕП №5 від 20.04.2015 року та від 20.10.2016 року, в яких містяться дані про реєстрацію малолітньої доньки. Зазначила, що позивачка визнає факт позики, про що також є рішення суду, яке на даний час вступило в законну силу. Ствердила, що в період з 2016 року по 2019 рік ніхто не звертався до позивачки з позовом про виселення, тільки в лютому 2019 року було подано позов до суду про це. Не заперечувала того, що договори підписала позивачка. Крім того, зазначила, що і розписка і договори були підписані у нотаріуса одночасно. Ствердила, що їй не відомо, хто надавав нотаріусу довідку КЖРЕП №5 про склад сім`ї. Вказала, що між сторонами була домовленість, що після повернення коштів позивачкою, будинок повертається назад позивачці, тобто фактично це були договори застави. Просила задовольнити позовні вимоги.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідачка доповнила, що позивачка дійсно продовжувала проживати в будинку. Вказала, що 12.02.2019 року нею подано позов до позивачки про виселення, на даний час провадження по справі зупинено. Зазначила, що вона оглядала будинок та придбала його з метою подальшого продажу. Вважала, що стягнення позики не пов`язане з спірними договорами. Крім того, в п.13. договору купівлі-продажу міститься інформація про те, що позивачка повинна була виселитись з спірного будинку, однак вона це не зробила. Ствердила, що дійсно вона не оплачувала комунальні послуги за будинок в цей період. Вказала, що нотаріусу під час укладення договору купівлі-продажу були надані необхідні документи, серед яких і була довідка з КЖРЕП №5 про склад сім`ї, в якій містилась інформація про реєстрацію двох повнолітніх осіб, при цьому малолітня донька не була зареєстрована. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності до позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу та договорів застави недійсними, оскільки вказані позовні вимоги заявлені 22.05.2020 року, а строк звернення до суду з цими вимогами закінчився 16.11.2019 року.

Допитаний в якості свідка третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмових поясненнях. Пояснив, що він особисто знає позивачку. Вказав, що позивачка з відповідачкою уклала договори купівлі-продажу, він був присутній у нотаріуса, оскільки відповідачка є його матір`ю. Позивачка підписала ці договори, заперечень зі сторони позивачки не було, оскільки їй терміново потрібні були кошти. Також, був присутній і чоловік позивачки. Зазначив, що приблизно через три години після нотаріуса, він позичив ОСОБА_3 кошти в сумі 100000 доларів США, про що вона написала розписку. Ствердив, що він розписку не перечитував, оскільки довіряв ОСОБА_3 . Він в заставу нічого від ОСОБА_3 не брав. Вказав, що в нього були кошти, оскільки він в цей період продав нерухомість. Зазначив, що йому відомо, що у позивачки є ряд контейнерів, тому він думав, що позивачка поверне кошти. Ствердив, що в нотаріуса було укладено договори купівлі-продажу. Вказав, що позивачка просила пожити в будинку два місяці. Зазначив, що його мати оглядала будинок. Ствердив, що він ознайомився з текстом розписки через пару днів. Суд ухвалив рішення про стягнення з позивачки на його користь коштів в сумі 100000 доларів США. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_8 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав, викладених у письмових поясненнях. Доповнила, що ОСОБА_5 позичив позивачці кошти в сумі 100000 доларів США, про що позивачка написала розписку. Шевченківським районним судом м.Чернівці ухвалено рішення про стягнення вказаних коштів з позивачки. ОСОБА_3 гроші ще не повернула. Вказала, що договори купівлі-продажу будинку та земельної ділянки не можуть бути заставою навіть за суб`єктним складом, оскільки в договорах сторонами є позивачка та відповідачка, а в розписці позивачка та третя особа. Зазначила, що позивачкою було подано заяву нотаріусу, в якій повідомлено, що по АДРЕСА_1 немає неповнолітніх дітей. Вважала, що довідку КЖРЕП №5, в якій відсутні відомості про реєстрацію неповнолітньої доньки, яка надавалась нотаріусу, могла надати тільки сама позивачка. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Третя особа приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Н.В. в судове засідання не з`явилась, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Чернівецької міської ради в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, в якій просила розглянути справу в її відсутності, позовні вимоги залишила на розсуд суду, просила при ухваленні рішення врахувати інтереси дитини.

Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що в 2016 році ОСОБА_4 купила у ОСОБА_3 земельну ділянку та будинок. Він був присутнім у нотаріуса, також там були позивачка, чоловік позивачки, відповідачка та ОСОБА_5 . Позивачка підписала договори, зауважень у неї не було. Крім того, він перебував в момент перерахунку коштів, але він не побачив, в якій сумі і якими купюрами надавалися кошти. На даний час йому відомо, що ОСОБА_3 позичала кошти у ОСОБА_5 та писала розписку.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представника позивачки, відповідачки, представника відповідачки, третьої особи, представника третьої особи, свідка, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 16.11.2016 року позивачка ОСОБА_3 отримала від третьої особи ОСОБА_5 кошти в сумі 100000 доларів США, які зобов`язалась повернути до 31.12.2018 року. В якості застави надала будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою (т.1 а.с.10), зміст якої сторонами не оспорювався.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.10.2019 року (т.1 а.с.222-224), яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 16.01.2020 року (т.1 а.с.225-226), позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 кошти в розмірі 100000 доларів США згідно розписки від 16.11.2016 року.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи ксерокопії договору купівлі-продажу, 16.11.2016 року між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (т.2 а.с.2-3), згідно з яким позивачка передала за плату, а відповідачка прийняла у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з наявної в матеріалах справи ксерокопії договору купівлі-продажу, 16.11.2016 року між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку (т.2 а.с.42-43), згідно з яким позивачка передала за плату, а відповідачка прийняла у власність житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Суд вважає, що посилання позивачки ОСОБА_3 на те, що між нею та відповідачкою ОСОБА_4 фактично було укладено договори застави на забезпечення виконання зобов`язань за розпискою укладеною між нею та третьою особою ОСОБА_5 є безпідставним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить про те, що сторони з вчиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 року у справі №6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Тобто, заставодержателем може виступати саме кредитор, а не третя особа.

Як встановлено судом, сторонами в договорі позики від 16.11.2016 року були позивачка ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5 , однак в договорах купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки сторонами являються позивачка ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 .

Суд вважає, що оскільки суб`єктний склад даних договорів є різним, тому їх неможливо тлумачити як договір застави.

Суд вважає, що наявність між позивачкою та третьою особою ОСОБА_5 розписки від 16.11.2016 року не є підставою для визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, укладених між позивачкою та відповідачкою, удаваними, оскільки надані позивачкою докази не підтверджують, що спірні договори укладено з метою приховати договори застави.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2021 року у справі №755/11208/17.

Оскільки вимоги про встановлення укладення договорів застави будинку та земельної ділянки та визнання недійсними договорів застави житлового будинку та земельної ділянки від 16.11.2016 року є похідними від визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки удаваними правочинами, тому, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, то необхідно зазначити наступне.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, після укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку від 16.11.2016 року фактичної передачі земельної ділянки та житлового будинку новому власнику відповідачці ОСОБА_4 не відбувалось.

Також, матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо сплати покупцем ОСОБА_4 продавцю ОСОБА_3 коштів за спірними договорами.

При цьому, суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_7 про те, що він перебував в момент передачі коштів відповідачкою позивачці, оскільки, як повідомив свідок, він не побачив, в якій сумі і якими купюрами надавалися кошти.

Разом з тим, покази ОСОБА_5 в частині, що ОСОБА_3 отримала кошти в сумі 100000 доларів США та написала розписку через три години після відвідування нотаріуса, на думку суду, є неспроможними, оскільки у випадку дійсного продажу ОСОБА_3 спірного будинку та отримання за це від ОСОБА_4 коштів, позивачці ОСОБА_3 не було б сенсу позичати після цього кошти у ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки КЖРЕП №5 від 28.01.2019 року (т.1 а.с.18), позивачка ОСОБА_3 продовжує проживати та зареєстрована по АДРЕСА_1 . Вказаний факт не заперечується і відповідачкою ОСОБА_4 .

Як вбачається з копій квитанцій за період з 22.11.2016 року по 04.02.2019 року (т.1 а.с.13-17), позивачка ОСОБА_3 сплачувала кошти по оплаті комунальних послуг.

Суд вважає, що в порушення ч.5 ст.203 ЦК України, спірні договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі №2-239/11.

Згідно з ч.6 ст.203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.7 ст.7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1 та 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органу опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Як встановлено судом, у позивачки ОСОБА_3 є неповнолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка станом на день укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку була малолітньою.

Відповідно до довідки КЖРЕП №5 від 16.11.2016 року (т.2 а.с.46), яка надавалась для укладення договорів, по АДРЕСА_1 зареєстровано двоє осіб: позивачка ОСОБА_3 та повнолітня донька ОСОБА_10 , однак в даній довідці відсутня інформація про реєстрацію та проживання неповнолітньої ОСОБА_6 .

Відповідно до повідомлення КЖРЕП №5 від 30.07.2020 року (т.1 а.с.244), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно паспортного обліку КЖРЕП №5 по АДРЕСА_1 на даний час не зареєстрована і не була зареєстрована.

Однак, як вбачається з довідки КЖРЕП №5 від 20.10.2016 року (т.1 а.с.109), неповнолітня ОСОБА_6 станом на 01 жовтня 2016 року була зареєстрована по АДРЕСА_1 . Аналогічна інформація міститься і в довідці КЖРЕП №5 від 20.04.2015 року (т.1 а.с.108).

Крім того, в будинковій книзі для прописки громадян, що проживають в будинку АДРЕСА_1 (т.2 а.с.205-211), міститься інформація про реєстрацію неповнолітньої ОСОБА_6 в спірному будинку.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка не надавала дозвіл на зняття з реєстрації неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , заяви та документи, на підставі яких було здійснено зняття з реєстрації неповнолітньої, в КЖРЕП №5 та у відділі ведення реєстру територіальної громади міста Чернівців Чернівецької міської ради відсутні. (Т.2 а.с. 199-200)

Стосовно показів свідка ОСОБА_11 , то суд надає їм критичну оцінку, виходячи з того, що довідку ЖРЕП від 20.10.2016 року, де значиться зареєстрованою неповнолітня ОСОБА_6 , свідок не підписувала (на довідці значаться підписи зовсім інших осіб). Крім цього, твердження даного свідка про те, що нею вносились дані в комп`ютер про те, що неповнолітня фактично проживає по даній адресі без реєстрації, жодним чином не спростовує зміст довідок про реєстрацію неповнолітньої ОСОБА_6 від 20.10.2016 р. та від 20.04.2015 р., наявних в матеріалах справи.

Відповідно до п.12 договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.11.2016 року, продавець стверджує, що згідно до ст.ст.403, 405 ЦК України та ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», цей договір не порушує права та інтереси неповнолітніх, малолітніх та інших осіб, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, що є предметом даного договору. Неповнолітні та/або малолітні діти права користування вказаним вище житловим будинком не мають.

Заяву аналогічного змісту надано позивачкою ОСОБА_3 приватному нотаріусу Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвій Н.В. (т.2 а.с.85).

Разом з тим, з копії паспорта позивачки ОСОБА_3 , наданого суду (т.2 а.с.235), вбачається, що на сторінці №9 паспорту міститься відмітка про наявність у позивачки ОСОБА_3 двох дітей, в тому числі неповнолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як встановлено судом, при укладенні договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, позивачка ОСОБА_6 надавала нотаріусу оригінал свого паспорта громадянина України, з якого нотаріус знімала копії та завіряла їх, про що свідчить відмітка «Згідно з оригіналом 16.11.2016 року Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Н.В.» (т.2 а.с.37зв., 86зв.).

Відповідно до п.1.8. Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, в редакції станом на день укладення договорів купівлі-продажу, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подачі йому довідки про склад сім`ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання.

Згідно п.1.9. Порядку, у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Тобто, у приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвої Н.В. станом на момент укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку були наявні два документи, зокрема оригінал паспорта позивачки ОСОБА_3 з відомостями про наявність малолітньої дитини та довідка про склад сім`ї з відсутністю реєстрації малолітньої дитини, однак приватний нотаріус не витребувала у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів.

Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд вважає, що оскільки договори купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку вчинені з недодержанням вимог ч.6 ст.203 ЦК України та вимог ч.5 ст.203 ЦК України, тобто правочини суперечать інтересам неповнолітньої дитини та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому їх необхідно визнати недійсними, задовольнивши в цій частині позовні вимоги.

Що стосується заяви представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності, то необхідно зазначити наступне.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вона обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків.

Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 3 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представником відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 надано суду клопотання про застосування позовної давності до вимог позивачки про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку та про визнання недійсними договорів застави, які заявлені позивачкою 22.05.2020 року при подачі уточненої нової редакції позовної заяви, однак строк звернення до суду з вказаними вимогами завершився 16.11.2019 року.

Суд вважає, що дане клопотання не підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду з вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

Позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №522/31199/13-ц.

Суд вважає, що позивачка не пропустила строк позовної давності, оскільки нові вимоги заявлені в рамках одного і того ж предмету позову, пред`явлення даних вимог відбулося шляхом їх доповнення та стосуються вони спірного нерухомого майна, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що необхідно визнати недійсними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , які укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16 листопада 2016 року (реєстрові номери 14750, 14751), задовольнивши частково позовні вимоги.

На підставі викладеного та керуючись ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», ст.7 СК України, ст.ст.6, 16, 29, 202, 203, 215, 216, 235, 253, 256, 257, 261, 264, 267, 546, 572, 626, 627, 638, 655 ЦК України, ст.ст.12, 76-81, 82, 89, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , де третіми особами без самостійних вимог виступають ОСОБА_5 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання правочинів удаваними та недійсними - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 серія НВІ 509481-509482, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16 листопада 2016 року (реєстровий номер 14750).

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 серія НВІ 509483-509484, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16 листопада 2016 року (реєстровий номер 14751).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З повним текстом рішення суду учасники справи можуть ознайомитись 27 березня 2021 року.

СУДДЯ: