Рішення № 95857419, 26.02.2021, Калинопільський районний суд Черкаської області (до 25.04.2025 - Катеринопільський районний суд Черкаської області)

Справа № 698/10/19

Провадження № 2/698/132/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Баранова О.І.,

за участю секретаря Триліс Я.О.,

представника позивача Токар О.М. ,

відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Катеринопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, уточненим в ході розгляду справи. На обґрунтування позовних вимог зазначено, що Вироком Богуславського районного суду Київської області від 03 липня 2018 року у кримінальній справі №358/88/18, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України і призначено покарання у виді обмеження волі строком на два роки. На підставі ЗУ «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання.

За обставинами справи, судом встановлено, що ОСОБА_3 , 12.05.2017 року, близько 22 год. 00 хв., в порушення ст.15 Закону України «Про дорожній рух», введеного в дію постановою Верховної Ради України №2953-ХІІ від 28.01.1993р., не пройшовши повного курсу навчання за відповідними програмами та не отримавши в установленому порядку права на керування транспортними засобами відповідної категорії, в порушення п.п. «а», п.2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 р., не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії «СЕ» - составом транспортного засобу з тягачем категорії «С» та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів, керуючи вантажним сідловим тягачем «Renault АЕ 420», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , укомплектованим напівпричепом-контейнеровозом ЧМЗАП 9998, реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , здійснював перевезення цегли у кількості 7000 шт.

Керуючи вказаним автомобілем, рухаючись зі швидкістю близько 60 км./год. по спуску автодороги Р04 на відстані 500 метрів від дорожнього знаку 5,45 (згідно ПДР) «Кінець населеного пункту «Медвин» за межами населеного пункту с. Медвин Богуславського району Київської області в напрямку від смт. Катеринопіль, Черкаської області до м. Київ, ОСОБА_3 , не врахував погодні умови, дорожню обстановку та, в порушення п.1.5., п.п. «Б», п. 2.3., 12.1., 12.2., 12.3, Правил дорожнього руху України при здійсненні гальмування транспортного засобу допустив виїзд на зустрічну смугу руху та зіткнення з автомобілем «MAN» 12.220, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному напрямку.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «MAN» 12.220, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження: «садна правої гомілки, перелом обох кісток правої гомілки».

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №40 (по мед. документації) від 07.12.2017 р., виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді перелому обох кісток правої гомілки викликає розлад здоров`я більше 21-го дня і відноситься до ушкоджень середньої тяжкості.

Позивач ОСОБА_4 , проходив лікування після отриманої травми - закритого перелому обох кінцівок правої гомілки зі зміщенням уламків в період з 13.05.2017 року по 29.05.2017 року, та з 17.05.2018 р. по 29.05.2018 р. стаціонарно. Відповідно до даних індивідуальної карти амбулаторного хворого від 30.05.2017 року потерпілий ОСОБА_4 , проходив амбулаторне лікування після отриманої травми - закритого перелому обох кінцівок правої гомілки зі зміщенням уламків в період з 30.05.2017 року по 15.10.2017 року. Станом на 15.06.2017 року ОСОБА_4 знаходився у вимушеному лежачому положенні. Права нижня кінцівка іммобілізована гіпсовою лонгетою. Об`єм рухів у правому гомілковому ступеневому суглобі різко знижений, рухи болючі. Виражений набряк м`яких тканин правої гомілки та її деформація.

Страховим полісом №АК2278526 від 02.03.2017 року укладеним між ОСОБА_2 та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус», передбачене відшкодування страхових виплат в разі завдання шкоди за участю забезпеченого транспортного засобу в розмірах: за шкоду завдану життю та здоров`ю в розмірі страхового ліміту - 200000 (двісті тис.) гривень.

Матеріальні витрати позивача понесені на лікування становлять 5896,84 грн., є повністю в межах суми визначеної Полісом та відшкодовані Страховиком в повному обсязі, при цьому, в частині моральної шкоди ОСОБА_4 . Страховиком було сплачено лише 294,25 грн. за договірними зобов`язаннями. Позивач ОСОБА_4 вважає таке відшкодування недостатнім, та решту суми в розмірі 29705,75 грн. вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Обґрунтовуючи заявлену моральну шкоду в розмірі 30000 грн., позивач вказує, що з моменту завдання йому травми, він фактично втратив можливість працювати, адже, до ДТП, ОСОБА_4 виконував обв`язки водія вантажних автомобілів на підприємстві ТОВ «ТПК Регіон», смт. Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області. Безпосередньо характер виконуваної роботи полягав у перевезенні великотоннажних вантажів (загалом вугілля), завантаження та розвантаження їх. Після завданих обвинуваченим внаслідок ДТП тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 , не зміг більше виконувати свої обов`язки, адже йому категорично заборонено будь-яке навантаження на пошкоджену ногу.

За таких обставин, ОСОБА_4 вимушений був звільнитись з добре оплачуваної роботи, і, щоб продовжувати утримувати свою сім`ю, так як є одруженим та займається вихованням малолітньої доньки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхав на заробітки до Республіки Польща, де перебуває на даний час.

Позивач ОСОБА_4 зазначає, що внаслідок отриманої травми ноги через вчинену ОСОБА_3 ДТП, не зміг продовжити роботу, внаслідок чого втратив можливість забезпечувати сім`ю, та вимушений був виїхати на заробітки за кордон, де перебуває по 2-3 місяці поспіль, не маючи можливості бачити як росте його донька, він беззаперечно втратив нормальні життєві зв`язки, не з власної волі змінив повністю свій уклад життя, який відтепер має негативне відображення. Більше того, потерпілий немає прогнозів лікарів щодо повного видужання.

Зважаючи на вищенаведене, враховуючи те, що між діями ОСОБА_3 та завданою позивачу ОСОБА_4 , моральною шкодою, є прямий причинний зв`язок, враховуючи характер та обсяг завданих моральних та фізичних страждань, втрат немайнового характеру, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку моральну шкоду в розмірі 29705,75 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн., що підтверджено належними та допустимими доказами.

В судовому засіданні представник позивача Токар О.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить суд їх задовольнити з підстав викладених в уточненій позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні наполягав на тому, що з його боку, як власника авто були виконані страхування автомобіля, оплачені операції та всі витрати які були на той час. Вважає що виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_4 та просить суд стягнути суму заявлених позовних вимог з винуватця ДТП - відповідача ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні своєї вини не заперечив, пояснив, що готовий виплатити заявлену суму моральної шкоди за уточненими позовними вимогами частинами, оскільки на даний час є безробітнім, перебуває на обліку в Центрі зайнятості, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Заслухавши пояснення представника позивача і відповідачів, дослідивши письмові докази по справі, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти і відповідні ним правовідносини.

Відповідно до норми ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що вироком Богуславського районного суду Київської області від 03 липня 2018 року у кримінальній справі №358/88/18, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України і призначено покарання у виді обмеження волі строком на два роки. На підставі ЗУ «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_3 звільнено від призначеного покарання. (а.с. 7-9).

Зі змісту вказаного вироку вбачається, що ОСОБА_3 , 12.05.2017 року, близько 22 год. 00 хв., в порушення ст.15 Закону України «Про дорожній рух», введеного в дію постановою Верховної Ради України №2953-ХІІ від 28.01.1993р., не пройшовши повного курсу навчання за відповідними програмами та не отримавши в установленому порядку права на керування транспортними засобами відповідної категорії, в порушення п.п. «а», п.2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001 р., не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії «СЕ» - составом транспортного засобу з тягачем категорії «С» та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів, керуючи вантажним сідловим тягачем «Renault АЕ 420», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , укомплектованим напівпричепом-контейнеровозом ЧМЗАП 9998, реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , здійснював перевезення цегли у кількості 7000 шт.

Керуючи вказаним автомобілем, рухаючись зі швидкістю близько 60 км./год. по спуску автодороги Р04 на відстані 500 метрів від дорожнього знаку 5,45 (згідно ПДР) «Кінець населеного пункту «Медвин» за межами населеного пункту с. Медвин Богуславського району Київської області в напрямку від смт. Катеринопіль, Черкаської області до м. Київ, ОСОБА_3 , не врахував погодні умови, дорожню обстановку та, в порушення п.1.5., п.п. «Б», п. 2.3., 12.1., 12.2., 12.3, Правил дорожнього руху України при здійсненні гальмування транспортного засобу допустив виїзд на зустрічну смугу руху та зіткнення з автомобілем «MAN» 12.220, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався у зустрічному напрямку.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «MAN» 12.220, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження: «садна правої гомілки, перелом обох кісток правої гомілки».

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №40 (по мед. документації) від 07.12.2017 р., виявлені у ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді перелому обох кісток правої гомілки викликає розлад здоров`я більше 21-го дня і відноситься до ушкоджень середньої тяжкості (а.с. 10-11).

Вказаний вирок суду набрав законної сили 03.08.2018 року.

Таким чином судовим рішенням було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка спричинила ОСОБА_4 , як майнову, так і моральну шкоду.

Відповідно до ст. 82 ч. 6 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права і способом захисту цивільних прав може бути відшкодування, в тому числі, моральної (немайнової) шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (ст.ст. 16, 1168 ЦК України).

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Таким чином, будь-який факт протиправної поведінки щодо особи має наслідком отримання даною особою моральної шкоди, оскільки вона впевнена, що її права є непорушними (ст. 21 Конституції України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31 березня 1995 року, (надалі - Пленум ВСУ), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як визначається п. 3 Пленуму ВСУ моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, внаслідок вчиненого відповідачем ОСОБА_3 кримінального правопорушення у позивача ОСОБА_4 тривалий час був порушений звичний для нього устрій життя, позивач пережив негативні емоції та душевні страждання.

Згідно роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Під час судового розгляду встановлена наявність завданої моральної шкоди позивачу, яка полягала у моральних стражданнях, у зв`язку з перенесеним стресом внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, порушенням звичного способу життя через тривалий час лікування зокрема: проходження лікування після отриманої травми - закритого перелому обох кінцівок правої гомілки зі зміщенням уламків в період з 13.05.2017 року по 29.05.2017 року, та з 17.05.2018 р. по 29.05.2018 р. стаціонарно. Крім того, відповідно до даних індивідуальної карти амбулаторного хворого від 30.05.2017 року потерпілий ОСОБА_4 , проходив амбулаторне лікування після отриманої травми - закритого перелому обох кінцівок правої гомілки зі зміщенням уламків в період з 30.05.2017 року по 15.10.2017 року. Станом на 15.06.2017 року ОСОБА_4 знаходився у вимушеному лежачому положенні. Права нижня кінцівка іммобілізована гіпсовою лонгетою. Об`єм рухів у правому гомілковому ступеневому суглобі різко знижений, рухи болючі. Виражений набряк м`яких тканин правої гомілки та її деформація.

Судом встановлено, що після того, як сталась ДТП у позивача ОСОБА_4 докорінно змінився життєвий уклад, він фактично втратив можливість працювати водієм, адже, до ДТП, ОСОБА_4 виконував обв`язки водія вантажних автомобілів на підприємстві ТОВ «ТПК Регіон», смт. Єрки, Катеринопільського району, Черкаської області. Безпосередньо характер виконуваної роботи полягав у перевезенні великотоннажних вантажів (загалом вугілля), завантаження та розвантаження їх. Після завданих ОСОБА_3 внаслідок ДТП тілесних ушкоджень, ОСОБА_4 , не зміг більше виконувати свої обов`язки водія, адже йому категорично заборонено будь-яке навантаження на пошкоджену ногу, у зв`язку із чим позивач вимушений був звільнитись з добре оплачуваної роботи, і, щоб продовжувати утримувати свою сім`ю: дружину та малолітню доньку, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхав на заробітки до Республіки Польща, де перебуває на даний час та не має змоги бачачи як росте його донька, беззаперечно втратив нормальні життєві зв`язки, а також не має прогнозів лікарів щодо повного видужання.

У справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (заяви №9214/80, 9473/81 і 9474/81 рішення від 28.05.1985 року, серія А, пункт 96), Європейський суд з прав людини, встановив, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами.

У справі «Савула проти України» (заява №12868/05, рішення від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року), пункт 18), у справі «Войтенко проти України» (заява №18966/02, рішення від 29.06.2004 року, пункт 59), у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (заява №42255/04, рішення від 01.07.2010 року, пункт 37), у справі «Мельниченко проти України» (заява N 17707/02, рішення від 19.10.2004 року, пункт 78 ) Європейський суд з прав людини встановив, що порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача ОСОБА_2 про виконані зобов`язання перед ОСОБА_4 щодо оплати збитків позивачу на час ДТП та необхідність стягнення моральної шкоди з винуватця ДТП ОСОБА_3 з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тлумачення положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

На час ДТП, в результаті якої постраждав позивач ОСОБА_4 , транспортний засіб вантажний сідловий тягач «Renault АЕ 420», реєстраційний номер: НОМЕР_1 , укомплектованим напівпричепом-контейнеровозом ЧМЗАП 9998, реєстраційний номер: НОМЕР_2 , належав ОСОБА_2 .

Як зазначено у Постанові № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як зазначено у Постанові № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Вирішуючи справу суд визнає, що власник транспортного засобу може законно передавати його у користування лише тій особі, яка має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа є відповідальною за завдання шкоди.

Таким чином, тягар цивільної відповідальності має нести особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та внаслідок дій якої сталася дорожньо-транспортна пригода, тобто особа, яка була водієм автомобіля.

Згідно із ст. 1190 ЦК особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Враховуючи той факт, що на час ДТП особою, яка на відповідній правовій підставі, володіла транспортним засобом був ОСОБА_2 , а винуватець ДТП, ОСОБА_3 , не перебував з ним у трудових відносинах та керував транспортним засобом за відсутності законних підстав, оскільки не мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії «СЕ» - составом транспортного засобу з тягачем категорії «С» та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів, суд визнає, що відповідачі за позовом ОСОБА_4 мають нести солідарну відповідальність.

При визначені розміру заподіяної моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідачів суд виходить з наступного.

На час ДТП транспортний засіб, належний відповідачу ОСОБА_2 був застрахований страхувальником Товариством з додатковою відповідальністю «Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Глобус» відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за полісом №АК2278526 від 02.03.2017 року. За вказаним полісом передбачене відшкодування страхових виплат в разі завдання шкоди за участю забезпеченого транспортного засобу в розмірах: за шкоду завдану життю та здоров`ю в розмірі страхового ліміту - 200000 гривень. (а.с.12).

Матеріальні витрати позивача понесені на лікування становлять 5896,84 грн., є повністю в межах суми визначеної Полісом та відшкодовані Страховиком в повному обсязі, при цьому, в частині моральної шкоди ОСОБА_4 . Страховиком було сплачено лише 294,25 грн. за договірними зобов`язаннями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) відступила від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, та зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно з ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпечуваного транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п.23.1 ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

За приписами ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_4 , суд враховує характер та обсяг його моральних страждань в результаті вчинення кримінального правопорушення, а саме завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12.05.2017 року у вигляді закритого перелому обох кінцівок правої гомілки зі зміщенням уламків. ОСОБА_4 у зв`язку із отриманими внаслідок ДТП травмами проходив тривалий курс лікування у лікувальних закладах, зазнав суттєвих моральних страждань, пов`язаних із погіршенням стану здоров`я та необхідністю його довготривалого відновлення, внаслідок чого були порушені нормальні життєві зв`язки.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що позивач зазнав значної емоційної напруги та стресу, фізичного болю і ушкодження здоров`я, суд визнає розумним та обґрунтованим заявлений ОСОБА_4 розмір моральної шкоди - 29705,75 грн., яка підлягає стягненню з відповідачів в солідарному порядку.

Крім того, в уточнених позовних вимогах позивач ОСОБА_4 просить стягнути з відповідачів 6000 грн. судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1 ч. 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст.137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано:

-Договір про надання послуг адвоката від 16.01.2018 року, укладений між позивачем ОСОБА_4 та адвокатом Токар О.М.;

-Додаток №1 про проведений розрахунок до договору про надання послуг адвоката від 16.01.2018 року;

-Розрахунок з детальним описом виконаних робіт для наданої правничої допомоги, де зазначено, що адвокатом Токар О.М. було витрачено: 3 години на опрацювання судової практики, 4 години на виготовлення позовної заяви та додатків; орієнтовна участь у судових засіданнях 4 години. Вартість однієї години визначено 600 грн., загальна вартість робіт становить 6500 грн.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК).

Більш широкого переліку документів, що підтверджують розмір витрат кодекс не містить, однак з даного приводу є чимало правових висновків Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018р. суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Суд визнає, що сума заявлених позивачем до відшкодування відповідачами судових витрат на правничу допомогу адвоката співмірна із складністю справи, кваліфікацією і досвідом адвоката, узгоджується з умовами укладеного між адвокатом та клієнтом договором про надання юридичних послуг та здійснення правового захисту (представництва).

Таким чином, суд приходить до переконання, що з відповідачів на користь позивача слід стягнути в солідарному порядку судові витрати пов`язані з оплатою позивачем професійної правничої допомоги в розмірі 6000 грн., оскільки факт їх оплати підтверджені належними та допустимими доказами.

Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1177, 1187, 1200 ЦК України, Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 133, 137, 258, 259, 263-265, 268, 352-354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Уточнені позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки - задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ): 29705 грн. (Двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ять) гривень 75 копійок в рахунок відшкодування заподіяної джерелом підвищеної небезпеки моральної шкоди та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 (Шість тисяч) гривень, а всього стягнути 35705 гривень 75 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий Баранов О.І.