Рішення № 95849702, 26.03.2021, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/756/21

Провадження №2/0203/635/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2021 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представника позивачки ОСОБА_1 ;

-представниці відповідача Паплик С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування немайнової шкоди, заподіяної здоров`ю,

у с т а н о в и в:

1. 23 лютого 2021 року позивачка звернулася до суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування немайнової шкоди, заподіяної здоров`ю. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31.05.1990 позивачка на виробництві зазнала травми п`ятого пальця правої кисті. Подія була кваліфікована як нещасний випадок на виробництві, що стався з вини роботодавця. У результаті травми позивачкою було втрачено 10% професійної працездатності. Подія потягла тривале лікування, втрату життєвого часу, зниження життєвої активності, зміни звичного способу життя. Викладене стало причиною звернення позивачки до суду з позовом про стягнення з відповідача компенсації заподіяної немайнової (моральної) шкоди в сумі 60 000,00 грн (а.с.а.с. 1 - 8, 27).

2. 25 березня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому заперечував проти позову, зазначивши, що чинне законодавство не передбачає відшкодування територіальним органами Фонду соціального страхування України немайнової шкоди. Крім того, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів викладених у позові обставин, підтвердивши лише наявність травми.

3. Представник позивачки у судовому засіданні підтримав заявлений позов, пояснивши, що 31.05.1990 позивачка на виробництві зазнала травми п`ятого пальця правої кисті. Подія була кваліфікована як нещасний випадок на виробництві, що стався з вини роботодавця. У результаті травми позивачкою було втрачено 10% професійної працездатності. Подія потягла тривале лікування, втрату життєвого часу, зниження життєвої активності, зміни звичного способу життя, між тим, жодних доказів цього у позивачки не збереглося.

4. Представниця відповідача у суді заперечувала проти позову, пояснивши, що чинне законодавство не передбачає відшкодування територіальним органами Фонду соціального страхування України немайнової шкоди, отже позивачка мала звернути свої вимоги безпосередньо до колишнього роботодавця. Крім того, позивачка не надала суду належних та допустимих доказів викладених у позові обставин, підтвердивши лише наявність травми.

5. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

6. Судом встановлено, що 31.05.1990 позивачка, виконуючи трудові обов`язки на Криворізькому цементно-гірничому комбінаті, зазнала травми п`ятого пальця правої кисті, про що свідчить акт про нещасний випадок на виробництві (форма Н-1) від 02.06.1990 №6 (а.с.а.с. 11 - 13).

7. 05 листопада 2003 року позивачці було встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, що стало підставою для виплати одноразової допомоги в сумі 5 529,80 грн (а.с. 10).

8. Крім того, від 2003 року і дотепер позивач отримує щомісячні страхові виплати, загальна сума яких станом на час розгляду справи становить 54 702,43 грн.

9. Факти щодо проведених з позивачкою розрахунків визнано у судовому засіданні її представником.

10. Заявлений позов побудовано на тому, що зазначена подія потягла для позивачки тривале лікування, втрату життєвого часу, зниження життєвої активності, зміни звичного способу життя, у результаті чого позивачка зазнала моральних страждань.

11. Розв`язуючи позов у межах заявлених вимог та наданих позивачкою доказів, суд насамперед виходить з такого.

12. Відповідно до частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

13. Згідно з частинами 2, 3 статті 12 ЦПК учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

14. За правилами, встановленими частинами 1, 3 статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

15. Статтею 76 ЦПК встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

16. За приписами частин 1, 5 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

17. Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

18. Отже, процесуальним завданням позивачки, у розумінні приведених вище норм, було доведення суду належними, допустимими та достовірними доказами, із дотриманням принципу їх достатності (статті 77 - 80 ЦПК), фактів, що підтверджують її тривале лікування, втрату життєвого часу, зниження життєвої активності, зміни звичного способу життя.

19. Між тим, на підтвердження зазначених фактів позивачкою не було надано жодного доказу, що у поєднанні з тим, що травма була заподіяна 31 рік тому, виключає можливість задоволення заявленого позову.

20. Суд також вважає за необхідне звернути увагу позивачки й на таке.

21. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

22. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

23. При розв`язанні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно насамперед з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли заподіяна моральна шкода.

24. Між тим, позивачкою проігноровано той факт відсутності жодного зв`язку між діями або бездіяльністю відповідача та настанням шкоди.

25. Судом встановлено, що позивачка зазнала травми за часів СРСР - до відновлення Україною незалежності та створення відповідача, отже підстав для покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди саме на відповідача відсутні.

26. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.09.2018 №76502946 (справа №335/11779/16-ц), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

27. З огляду на викладене суд не знаходить достатніх підстав для задоволення заявленого у справі позову.

28. У порядку статті 141 ЦПК судові витрати у справі необхідно віднести на рахунок держави.

29. Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263 - 265, 274, 275, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) у позові до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код - 41323962; 49020, Україна, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 93) про відшкодування немайнової шкоди, заподіяної здоров`ю, відмовити.

Судові витрати у справі віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 29 березня 2021 року.

Суддя М.О. Католікян