Рішення № 95849344, 10.03.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9102/20

(2/199/1431/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Завродській Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2020 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що між сторонами 30 серпня 2017 року було укладено договір позики №250312 в електронній формі, за умовами якого відповідач отримала в позику 2150 гривень на умовах строковості, зворотності та платності. Позивач свої договірні зобов`язання виконав, надавши обумовлену суму грошових коштів у позику, а відповідач отримані кошти в обумовлений договором строк не повернула, внаслідок чого в неї виникла заборгованість перед позивачем, розмір якої станом на 16 грудня 2020 року становить 65326,89 гривень, з яких 2150 гривень - основний борг, 21509,46 гривень - заборгованість по відсоткам, 41667,43 гривні - заборгованість по простроченим відсоткам. За викладених обставин позивач просив задовольнити його позов в повному обсязі, стягнувши вказану суму боргу, а також поклавши на відповідача судові витрати по справі.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач в судове засідання також не заявилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, подала суду відзив на позов, в якому просила суд відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості та недоведеності, оскільки позивачем не подано суду належних та допустимих доказів дійсності укладення між сторонами договору позики в електронній формі, зокрема доказів підписання у будь-якій формі відповідачем такого договору, ознайомлення її із розробленими позивачем правилами надання позики, доказів того, що сайт позивача, через який надається позика, є інформаційно-телекомунікаційною системою, доказів перерахування позивачем на банківський рахунок відповідача грошових коштів тощо. Крім того, відповідач просила суд застосувати загальні строки позовної давності, вважаючи, що вони збігли 30 вересня 2020 року, в той час як позивач подав до суду позов лише 29 грудня 2020 року. (а.с.129-134)

За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засіданні та здійснити розгляд даної цивільної справи по суті за відсутності сторін, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що позивач діє на підставі Статуту та зареєстрований, як фінансова установа згідно Свідоцтва №16103225 від 27.10.2015 року (а.с.69, 70).

30 серпня 2017 року між позивачем, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, було укладено договір позики №250312 у формі електронного документу на підставі заявки позичальника для отримання позики з особистого кабінету на відповідному інтернет-ресурсі https://creditup.com.ua. З боку відповідача договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. (а.с.78-86)

Пунктами 1.1-1.3, 1.6, 1.7 вказаного договору позики передбачено, що позикодавець надає позичальнику у позику на споживчі цілі грошові кошти в сумі 2150 гривень на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначені договором строки, а також сплатити проценти за користування позикою. Строк позики складає 30 днів, позика має бути повернута до 29 вересня 2017 року, а розмір процентів, що має бути сплачений позичальником за вказаний період згідно графіку, становить 812,7 гривень. (а.с.82-86)

30 серпня 2017 року позивачем в порядку, встановленому п.1.4 договору позики, на картковий рахунок, вказаний відповідачем, перерахована сума позики в розмірі 2150 гривень, що підтверджується повідомленням ТОВ «ТОВ «Вей Фор Пей» від 16 грудня 2020 року за вих.№4381-ВП, що здійснює організацію та переказ грошових коштів для позивача згідно договору про організацію переказу грошових коштів від 18 травня 2016 року за №ВП-180516-3 (а.с.100-103).

Також судом встановлено, що позивачем із посиланням на невиконання відповідачем свого договірного зобов`язання із своєчасного повернення позики нараховано відповідачу заборгованість, загальний розмір якої станом на 04 січня 2021 року (уточнений розрахунок заборгованості) становить 65326,89 гривень, з яких 2150 гривень - основний борг, 21509,46 гривень - заборгованість по відсоткам, 41667,43 гривні - заборгованість по простроченим відсоткам. Разом з тим, згідно того ж розрахунку відповідачем в рахунок повернення позики сплачено низку платежів в розмірі 792,7 гривень (28 вересня 2017 року), 812,7 гривень (29 жовтня 2017 року), 812,7 гривень (28 листопада 2017 року), 812,7 гривень (28 грудня 2017 року), що сукупно становить 3230,8 гривень. (а.с.87-99)

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, окрім положень зазначених вище договорів, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст.11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є договір позики (ст.1046 ЦК України).

Нормою ст.1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

За змістом ст.ст.202, 205, 207, 626, 639 ЦК України договір, як різновид правочину, вважається таким, що вчинений у письмовій (електронній) формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Положеннями ст.3 ч.1 п.5 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Нормами ч.ч.3-6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Нормою ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 3 ч.1 п.п.6, 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Частинами 12, 13 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частиною 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.

Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частино 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Положеннями ст.1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 ЦК України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Згідно ст.16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені в ходу розгляду справи на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між сторонами договору позики №250312 від 30 серпня 2017 року в електронній формі, яка прирівнюється за законом до письмової, шляхом прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) позивача укласти такий договір у мережі Інтернет на інтернет-ресурсі https://creditup.com.ua , як різновиду інформаційно-телекомунікаційної системи. При цьому прийняття відповідачем пропозиції укласти означений договір здійснено шляхом заповнення нею формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі та підписанням за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За таких обставин укладений між сторонами договір позики за своїм змістом та формою відповідає вимогам, визначеним законом на момент його укладення, та є підставою для виникнення у сторін прав та обов`язків, передбачених цим договором. Свої договірні зобов`язання позивачем виконано в повному обсязі та надано відповідачу позику в обумовленій договором сумі шляхом перерахування на визначений відповідачем банківський рахунок. Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання у визначений договором строк не виконала, оскільки погасила заборгованість за тілом позики та процентами за її користування у повному розмірі, визначеному графіком розрахунків та п.п.1.1, 1.3 договору позики, остаточно лише 28 грудня 2017 року. Прострочення виконання зобов`язання має наслідком нарахування неустойки у випадках, визначених договором або законом, а також застосування положень ст.625 ч.2 ЦК України, однак позивач вимог щодо їх застосування у даному позові не заявляє. За таких обставин, хоча відповідач і прострочила виконання свого договірного зобов`язання, однак все ж таки виконала його в повному обсязі, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, а отже і про необхідність відмови у задоволенні позову в часині стягнення з відповідача на користь позивача тіла позики та нарахованих процентів за користування позикою протягом визначеного договором 30 денного строку, на який надавалась позика.

З урахуванням на викладені вище висновки та підстави суд не приймає до уваги заперечення сторони відповідача проти позову в частині відсутності доказів укладення сторонами договору позики №250312 від 30 серпня 2017 року в електронній формі.

Щодо решти заявлених позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім процентів за користування позикою поза межами означеного вище строку, на який надавалась така позика, суд вважає ці позовні вимоги безпідставними і таким, що не підлягають задоволенню. Правова позиція суду ґрунтується на тому, за змістом норм цивільного законодавства, зокрема наведеного вище, а також усталеної судової практики після спливу визначеного договором строку, на який надавалась позика (строку кредитування), право позикодавця (кредитодавця) нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється, а права та інтереси позикодавця/кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц, від 04 лютого 2020 року по справі №912/1120/16. Таким чином, оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а вимоги згідно ст.625 ЦК України позивачем не заявлялись, то заявлена позикодавцем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування позикою за період, який виходить за межі строку кредитування, є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Отже підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість, безпідставність заявлених позовних вимог, що зумовлює необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглядаючи подану стороною відповідача заяву про застосування строків позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов`язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.

Таким чином, приймаючи до уваги, що судом відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі в тому числі з підстав його необґрунтованості, заява про застування строків позовної давності задоволенню не підлягає навіть, якщо законом встановлені строки позовної давності, та на час звернення позивача до суду вони спливли.

Враховуючи результат розгляду справи, судові витрати позивача у вигляді сплаченого ним при зверненні до суду судового збору відшкодуванню не підлягають (а.с.5).

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.11, 15, 16, 202, 205, 207, 526, 530, 610-612, 626, 639, 525, 629, 1046-1050 ЦК України, ст.ст.3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст.5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовну Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (ЄДРПОУ 39952398; адреса місцезнаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко