Рішення № 95845225, 23.03.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4235/20

23 березня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Порплиці Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача Бігус Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області (далі - відповідач, Зборівська міська рада), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Зборівської міської ради Зборівського району Тернопільської області №663 від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал забудови індивідуальних житлових будинків";

зобов`язати Зборівську міську раду Зборівського району Тернопільської області у відповідності до заяви від 22.09.2020 року прийняти рішення "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,2000 га на території м.Зборів".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,2000 га на території м.Зборів, яка перебуває у його користуванні з 1998 року. Однак, Зборівська міська рада листом від 27.11.2020 року повідомила про не розгляд заяви позивача у зв`язку з тим, що рішенням міської ради №663 від 19.09.2017 року земельну ділянку, що перебувала у його користуванні згідно рішення №266 від 24.03.1998 року, було вилучено. Позивачем згоди про вилучення у нього із користування земельної ділянки надано не було. Також ОСОБА_1 не було відомо про рішення №663 від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал забудови індивідуальних житлових будинків", прийняте всупереч нормам земельного законодавства. Відтак, такі обставини не можуть вважатися належною підставою для відмови в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 24.12.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.

Ухвалою суду від 21.01.2021 року визнано поважними причини пропуску та поновлено строк звернення до адміністративного суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

На виконання вимог вказаної ухвали, Зборівською міською радою 11.02.2021 року подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що відповідно до рішення сесії Зборівської міської ради №266 від 24.03.1998 року земельні ділянки з резервного фонду СВЗП "Верхостав" площею 30,6 га. роздані під городи жителям м.Зборова і с.Футори. Додаток до даного рішення, а саме про список жителів м.Зборова і с.Футори в архіві Зборівської районної державної адміністрації, відсутній. Отже дане рішення не є підставою вважати, що громадянину ОСОБА_1 було передано земельну ділянку для ведення городництва у тимчасове користування. Рішенням сесії Зборівської міської ради від 17.12.1999 року №140 передано земельні ділянки відповідно до списку. З даного списку місце розташування земельної ділянки не відоме, площа земельної ділянки та цільове призначення не вказано, громадянин ОСОБА_1 не зареєстрував право власності на земельну ділянку для ведення городництва. Зборівська міська рада згідно з рішенням сесії №663 від 19.09.2017 року вирішила: вилучити з користування земельні ділянки які перебувають у користуванні жителів м.Зборова, про що повідомила в районній газеті "Зборівська дзвіниця". Позивач 22.09.2020 року звернувся до Зборівської міської ради "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність на території м.Зборів". Дана заява не була розглянута, оскільки земельні ділянки попередньо були вилучені з користування. Крім того, сесія Зборівської міської ради 22.01.2021 року прийняла рішення №315 створити індустріальний парк "Зборів" на відведеній земельній ділянці площею 16,0 га за адресою: АДРЕСА_1 . Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на його безпідставність.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимог, з підстав викладених у позові, просили задовольнити їх в повному обсязі.

Від відповідача 17.03.2021 року надійшла заява про розгляд справи без присутності представника міської рада.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Зборівської міської ради №266 від 24.03.1998 року вилучено з резервного фонду СВЗП "Верхостав" земельну ділянку площею 30,6 га, яка роздана під городи жителям м.Зборова та с.Футори. Затверджено список жителів м.Зборова та с.Футори, яким надано земельні ділянки під городи та фактичні розміри цих земельних ділянок згідно додатку (а.с.14).

Відповідно до довідки від 08.12.2020 року №03-11/282 вказаний додаток відсутній у архівному відділу Зборівської районної державної адміністрації Тернопільської області (а.с.19).

Згідно з п.37 рішення Зборівської міської ради №140 від 17.12.1999 року "Про передачу у приватну власність земельної ділянки та затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки" та додатку №1, передано безкоштовно у власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства жителям м.Зборова і с.Футори згідно з списку, серед яких, і ОСОБА_1 (а.с.10-13).

Позивач 22.09.2020 року звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,2000 га на території м.Зборів, яка перебуває у його користуванні з 1998 року (а.с.7).

Зборівська міська рада листом від 27.11.2020 року (а.с.33) повідомила позивачу, що його заява не була розглянута у зв`язку з тим, що згідно рішення Зборівської міської ради №663 від 19.09.2017 року земельну ділянку, що перебувала у його користуванні згідно рішення №266 від 24.03.1998 року, було вилучено (а.с.9).

Не погодившись із рішенням №663 від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал забудови індивідуальних житлових будинків" та ненаданнм дозволу на виготовлення технічної документації, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч.6 та 7 вказаної статті формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

За змістом ст.81, 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

прийняття спадщини;

виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як передбачено ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Крім того, приписами ст.55 Закону України "Про землеустрій" визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Відповідно до п.2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Отже, право отримати згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі має її користувач.

Водночас, згідно з п.34 ст.26, п.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

При цьому, ч.10 ст.59 цього ж Закону передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Тобто за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

З матеріалів справи видно, що рішенням Зборівської міської ради №266 від 24.03.1998 року вилучено з резервного фонду СВЗП "Верхостав" земельну ділянку площею 30,6 га, яка роздана під городи жителям м.Зборова та с.Футори. Затверджено список жителів м.Зборова та с.Футори, яким надано земельні ділянки під городи та фактичні розміри цих земельних ділянок згідно додатку (а.с.14).

Відповідно до довідки від 08.12.2020 року №03-11/282 вказаний додаток відсутній у архівному відділу Зборівської районної державної адміністрації Тернопільської області (а.с.19).

Згідно з п.37 рішення Зборівської міської ради №140 від 17.12.1999 року "Про передачу у приватну власність земельної ділянки та затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки" та додатку №1, передано безкоштовно у власність земельні ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та для ведення особистого підсобного господарства жителям м.Зборова і с.Футори згідно з списку, серед яких, і ОСОБА_1 (а.с.10-13).

Однак, оскаржуваним рішенням №663 Зборівської міської ради від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал забудови індивідуальних житлових будинків", земельну ділянку, що перебувала у користуванні ОСОБА_1 площею 0,20 га згідно рішення №266 від 24.03.1998 року, було вилучено (а.с.9).

Суд звертає увагу на те, що п.1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Механізм ж припинення права власності чи права користування земельними ділянками передбачено Главою 22 ЗК України.

Так, у ст.141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є виключно:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст.141 ЗУ України, перелік яких є вичерпним.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.149 ЗК України).

Відповідно до ч.2 ст.149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У спірних правовідносинах ж відсутня добровільна відмова позивача від земельної ділянки, тому дії Зборівської міської ради спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування ділянкою поза межами підстав, визначених у ст.141 ЗК України.

Більше того, про вилучення земельної ділянки оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 стало відомо з листа від 27.11.2020 року (а.с.33), за результатами розгляду Зборівською міською радою його звернення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

Відтак, вилучення рішенням Зборівської міської ради №663 від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал забудови індивідуальних житлових будинків" у позивача земельні ділянки пов`язане з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом його інтересів, який заперечує проти їх припинення.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009, закріплені у ст.144 Конституції України і ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (ст.25, ч.4 ст.59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (ч.9 ст.59, п.15 ч.1 ст.26).

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування. Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Водночас у ст.3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у ст.74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Окрім цього, в рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення №663 Зборівської міської ради від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал забудови індивідуальних житлових будинків", в частині вилучення з користування земельні ділянки, що перебуває у користуванні позивача згідно рішення міської ради №226 від 24.03.1998 року, не відповідає установленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, оскільки є необґрунтованим, непропорційним та прийнятим без урахування права особи - позивача, на участь у процесі прийняття рішення, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, п.70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п.73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п.58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п.74).

Як свідчать встановлені судом обставини справи, указана відповідачем причина відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) жодним чином не ґрунтується на вимогах законодавства.

Посилання ж відповідача на те, що відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 було передано земельну ділянку для ведення городництва у тимчасове користування, з огляду на відсутність додатку про список жителів м.Зборова і с.Футори до рішення Зборівської міської ради №266 від 24.03.1998 року в архіві Зборівської районної державної адміністрації, а також не відоме місце розташування, площа та цільове призначення земельної ділянки відповідно до списку переданих земельних ділянок рішенням сесії Зборівської міської ради від 17.12.1999 року №140 є безпідставним. Такі обставини жодним чином не заважали вилученню відповідачем з користування земельної ділянки, наданої саме рішенням №266 від 24.03.1998 року, площею 0,20 га.

Водночас, лист Зборівської міської ради від 27.11.2020 року, не може сприйматися судом як належна відмова позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,2000 га на території м.Зборів, яка перебуває у його користуванні з 1998 року, оскільки в силу приписів п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Отже, відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Відтак, у спірних право-відносинах має місце протиправна бездіяльність.

Як передбачено п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Разом з цим, під час розгляду справи відповідач зазначив, що розглянувши заяву ОСОБА_1 , Зборівською міською радою 22.01.2021 року прийнято рішення №323"Про відмову громадянам про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)", яке міститься в матеріалах справи.

Відтак, відсутні підстави для зобов`язання Зборівську міську раду у відповідності до заяви від 22.09.2020 року прийняти рішення "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства площею 0,2000 га на території м.Зборів", про що просить позивач.

З урахуванням наведеного, оскільки уповноважений орган прийняв рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, а перевірка правомірності рішення №323 від 22.01.2021 року позивачем у адміністративному позові не заявлялась, суд приходить до висновку, що порушене право позивача , за встановлених обставин, підлягає захисту шляхом визнання протиправною бездіяльність Зборівської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.09.2020 року.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позов підлягає до задоволення частково, то суд присуджує на користь позивача здійснені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору розмірі 1261,20 грн. згідно квитанції від 15.12.2020 року №0.0.1942265644.1 (а.с.4) та від 14.01.2021 року №0.0.1974905551.1 (а.с.30).

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Зборівської міської ради №663 від 19.09.2017 року "Про вилучення з користування земельних ділянок під квартал індивідуальних житлових будинків" в частині вилучення з користування земельні ділянки, що перебувають у користуванні жителів м.Зборова згідно рішення міської ради №226 від 24.03.1998 року, а саме ОСОБА_1 - 0,2 га.

Визнати протиправну бездіяльність Зборівської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 22.09.2020 року.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Зборівської міської ради в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 (двадцять) копійок, сплачених згідно квитанцій від 15.12.2020 року №0.0.1942265644.1, від 14.01.2021 року №0.0.1974905551.1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 березня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Зборівська міська рада Тернопільського району Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Б. Хмельницького, 13,м. Зборів,Тернопільська область,47201 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04058410);

Головуючий суддя Мандзій О.П.