Рішення № 95843878, 18.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/827/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

представника позивача Туркас О.І.,

представника відповідача Терлецького Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування припису та постанови, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач; ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області код ЄДРПОУ 39778297, місцезнаходження: 79005, м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 8 (далі - відповідач; ГУ Держпраці у Львівській області), в якій позивач просить визнати протиправними та скасувати припис № ЛВ4572/894/АВ/П від 22.11.2019 та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4572/894/АВ/ФС від 17.01.2020.

Ухвалою від 30.01.2020 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 12.02.2020 суддя відкрила провадження у справі та призначила справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 03.09.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не навів підстав для проведення інспекційного відвідування у позивача. Крім цього, відповідач протиправно склав припис і акт в один день, що позбавило позивача права подати зауваження до акта. Позивач зазначила, що уклала з ОСОБА_2 договір цивільно-правового характеру, який не містить ознак трудового договору. Таким чином, позивач не використовувала найману працю, а відтак і не допускала особи до виконання роботи без оформлення трудових відносин.

06.03.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що інспекційне відвідування проведено за інформацією ДПС та її територіальних органів. Припис про усунення порушень не може бути складений одночасно з актом інспекційного відвідування лише у тому разі, якщо акт підписується об`єктом відвідування із зауваженнями. Праця ОСОБА_2 не була юридично самостійною та спрямованою на одержання конкретного результату, а здійснювалася у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій та була покликана на досягнення господарської діяльності позивача. Таким чином, позивач протиправно оформив відносини із ОСОБА_2 шляхом укладення цивільно-правового договору та фактично допустив особу до виконання роботи без оформлення трудових відносин. Відтак оскаржені припис та постанова є правомірними.

12.03.2020 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що характер правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 є цивільно-правовим. Законодавством не передбачено обмежень на укладення цивільно-правових договорів у разі якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання. Пояснення ОСОБА_2 на наданому відповідачем відеозаписі не можна брати до уваги, оскільки їх отримання відбулось до моменту пред`явлення направлення на проведення перевірки. Крім цього, не слід брати до уваги пояснення ОСОБА_3 , оскільки вона не була обізнана про правовідносини позивача із ОСОБА_2 . В оскаржених приписі та постанові вказано ОСОБА_2 замість ОСОБА_2 . Представник позивача також зазначила, що до позивача може бути застосоване стягнення не більше десятикратного розміру заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, а тому відповідач застосував неправильний розмір штрафу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.04.2016. Основний вид економічної діяльності - 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

ГУ Держпраці у Львівській області прийняло наказ «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » від 18.11.2019 № 2258-П. Згідно з пунктом 2 такого наказу захід державного контролю у формі інспекційного відвідування вирішено провести з 18 по 28 листопада 2019 року.

18.11.2019 ГУ Держпраці у Львівській області видало направлення про проведення у ФОП ОСОБА_1 заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування. Термін дії направлення - з 18 по 28 листопада 2019 року. Предметом здійснення заходу - додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин.

За результатами проведеного інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 інспектор праці ОСОБА_5 склала акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 22.11.2019 № ЛВ4572/894/АВ (далі - акт інспекційного відвідування від 22.11.2019), у якому зафіксувала порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413.

22.11.2019 інспектор праці ОСОБА_5 видала позивачу припис про усунення виявлених порушень № ЛВ4572/894/АВ/П (далі - припис про усунення порушень від 22.11.2019).

17.01.2020 начальник Головного управління Держпраці у Львівській області прийняла постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ4572/894/АВ/ФС (далі - оскаржена постанова), якою за порушення частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413 на позивача накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.

Вважаючи вказані припис та постанову протиправними, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (далі - Конвенція), що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV.

Згідно з частиною першою статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

У частині першій статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з частиною першою статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019 (тут і надалі у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 823).

В абзаці першому пункту 2 вказаного Порядку визначено, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Підстави проведення інспекційного відвідування викладені у пункті 5 Порядку № 823, згідно з яким такі проводяться:

1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту;

4) за рішенням суду;

5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин;

6) за інформацією:

Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати;

ДПС та її територіальних органів про:

- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;

- факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень;

- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб`єкта господарювання;

Пенсійного фонду України та його територіальних органів про:

- роботодавців, які нараховують заробітну плату 30 і більше відсоткам працівників менше мінімальної;

- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу;

- роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків;

- фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року;

- роботодавців, в яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці, що завершився;

- роботодавців, в яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації;

- роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів;

- роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників;

7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю;

8) за дорученням Прем`єр-міністра України;

9) за зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

10) за запитом народного депутата;

11) у разі невиконання вимог припису.

Суд встановив, що підставою для проведення інспекційного відвідування слугував акт (довідка) про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) Головного управління ДФС у Лвьівській області від 12.07.2019 № 1042/13.10-07/40/34964. У зазначеному акті встановлено, що у приміщенні за адресою АДРЕСА_2 ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність. У вказаному приміщенні перебували наймані працівники, які виконували функції офіціантів та щодо яких відсутні документи щодо їх працевлаштування.

Таким чином, суд критично оцінює доводи позивача щодо відсутності підстав для проведення інспекційного відвідування, позаяк інформація територіальних органів ДПС є самостійною підставою для проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування.

Надаючи оцінку аргументам позивача про те, що відповідач протиправно склав акт і припис в один день, що позбавило її права подати зауваження до акта, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 19-20 Порядку № 823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 823 якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Відповідно до пункту 24 вказаного Порядку припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

У приписі зазначається строк для його виконання. У разі встановлення строку більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи щодо усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

З аналізу наведених положень, можна дійти висновку про те, що інспектор праці позбавлений права вносити припис в той самий день що й акт лише у тому разі, коли об`єкт відвідування надав зауваження до такого акта.

Разом з тим, дослідивши зміст акта інспекційного відвідування від 22.11.2019, суд констатує, що у ньому відсутні будь-які зауваження позивача.

Крім цього, у матеріалах справи відсутні докази подання позивачем зауважень упродовж трьох робочих днів після дня підписання акта.

Враховуючи викладене, суд вважає, що складення акта інспекційного відвідування та припису в один день не суперечить положенням Порядку № 823, а тому доводи позивача у цій частині є безпідставними.

До того ж, необхідно додати, що позивач не була позбавлена права надати зауваження до акта, проте таким правом не скористалася.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування згідно з положеннями Порядку № 823.

Щодо порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

- засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

- на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

- на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

В оскаржених приписі та постанові встановлено, що ОСОБА_2 виконувала трудову функцію в інтересах позивача без оформлення трудових відносин.

На підтвердження встановлених обставин відповідач надав відеозапис, на якому вказана особа підтвердила виконання роботи офіціанта у ФОП ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 пояснила, що 20.11.2019 працювала у ФОП ОСОБА_1 , а саме надавала послуги з обслуговування клієнтів. За виконану роботу 20.11.2019 отримала кошти у розмірі 500,00грн.

Аргументи позивача про те, що в оскаржених приписі та постанові вказано ОСОБА_2 замість ОСОБА_2 , суд, враховуючи надані у судовому засіданні пояснення вказаної особи, відхиляє, оскільки така помилка не впливає на виявлені інспектором праці факти.

Таким чином, виконання 20.11.2019 ОСОБА_2 роботи офіціанта у ФОП ОСОБА_1 підтверджується зібраними у справі доказами та не заперечується позивачем.

Разом з тим, заперечуючи проти виконання саме трудової функції ОСОБА_2 , позивач зазначила, що вказана особа надавала послуги за цивільно-правовим договором.

У цьому контексті, суд зауважує, що позивач не надала відповідачу під час проведення інспекційного відвідування такого договору.

Вирішуючи питання суті (природи) взаємовідносин позивача із ОСОБА_2 та можливості надання їм цивільно-правового характеру, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Укладення трудового договору передбачено у статті 24 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На виконання частини третьої статті 24 КЗпП України Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 17.06.2015 №413, якою затверджено Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 30.07.2020 у справі №160/8063/18, від 11.03.2021 у справі № 2340/3415/18.

Суд встановив, що предметом цивільно-правового договору №20/11/1 про надання послуги з обслуговування клієнтів від 20.11.2019 (далі - цивільно-правовий договір від 20.11.2019), укладеного між ФОП ОСОБА_1 (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець), є надання разової послуги по обслуговуванню клієнтів.

Відповідно до пункту 1.2. розділу 1 вказаного договору виконавець зобов`язується надати разову послугу з обслуговування клієнтів кафе протягом 3 (трьох) годин одного дня, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надану послугу.

Згідно з актом №22/11/1 про прийняття-передачу наданих послуг по цивільно-правовому договору від 22.11.2019 у період 20.11.2019 виконавець виконав та передав наступні послуги: обслуговування клієнтів кафе протягом трьох годин. Вартість послуги складає 500,00 грн. Сума до виплати за мінусом податків та зборів, утриманих податковим агентом, складає 402,50 грн.

З видаткового касового ордеру від 27.01.2020 вбачається одержання ОСОБА_2 402,50 грн на підставі акта №22/11/1 про прийняття-передачу наданих послуг по цивільно-правовому договору від 22.11.2019 №20/11/1.

Суд наголошує на тому, що професія офіціанта, яку згідно із згаданим цивільно-правовим договором займала ОСОБА_2 , узгоджується з метою основної діяльності ФОП ОСОБА_1 , яка займається мобільним харчуванням, ресторанною справою.

Суд зазначає, що положення цивільно-правового договору від 20.11.2019 не містять який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не зазначено будь-якого кінцевого результату, жодним пунктом договору не встановлено обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання, а також не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

В акті №22/11/1 про прийняття-передачу наданих послуг по цивільно-правовому договору від 22.11.2019 не конкретизовано в якому об`ємі надано послугу офіціантом ОСОБА_2 .

Виходячи з наведеного, суд вважає, що цивільно-правовий договір від 20.11.2019 не був спрямований на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а був пов`язаний із самим процесом праці, що є характерним для виконання трудової функції.

Таким чином, відповідач дійшов обґрунтованого установку про наявність трудових правовідносин між позивачем та ОСОБА_2 , а відтак і необхідність укладення трудового договору.

Суд також враховує те, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

Крім цього, шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

Отже, порушення позивачем вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413 шляхом допуску ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу встановлені відповідачем обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Надаючи оцінку аргументам позивача про застосування відповідачем неправильного розміру штрафу, суд дійшов до таких висновків.

Частина друга статті 265 КЗпП України до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, тобто до 01.02.2020, передбачала, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, тобто з 02.02.2020, частина друга статті 265 КЗпП України встановлює, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Таким чином, до 01.02.2020 включно розмір штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору становив тридцять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а з 02.02.2020 - 10 розмірів мінімальної заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що порушення позивачем частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413 виявлено 22.11.2019, а притягнуто позивача до відповідальності 17.01.2020.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1/99-рп вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Виходячи з наведеного, враховуючи те, що на момент вчинення позивачем порушення вимог трудового законодавства та на момент притягнення її до відповідальності частина друга статті 265 КЗпП України передбачала штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, то накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 125190,00 грн (30 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 2019 рік) є правомірним.

З огляду на викладені висновки, суд вважає, що припис про усунення виявлених порушень № ЛВ4572/894/АВ/П та постанова Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 17.01.2020 №ЛВ4572/894/АВ/ФС прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, що свідчить про їх правомірність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними і скасування припису та постанови, - відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 29 березня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.