Рішення № 95843839, 29.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

29 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/344/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинської селищної ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Білокуракинської селищної ради (далі - відповідач), в якому просить суд:

- рішення Білокуракинської селищної ради № 86/129 від 25.11.2020 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району» скасувати;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території Білокуракинської селищної ради (колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області) на підставі його заяви, поданої до Білокуракинської селищної ради 04.05.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 04.05.2020 звернувся до голови Білокуракинської селищної ради з заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2 га, що розташована на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району (нині Білокуракинська селищна рада) для ведення особистого селянського господарства.

До заяви були додані: копія паспорта та ідентифікаційного коду; графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія посвідчення учасника бойових дій.

Рішенням Білокуракинської селищної ради №79/70 від 15.05.2020 у наданні такого дозволу було відмовлено. Підставою для відмови були такі обставини: земельна ділянка є непридатною для розорювання; земельна ділянка є природнім пасовищем з чагарниками; земельна ділянка знаходиться на дуже крутому схилі; на земельній ділянці проходить ґрунтова дорога, яка з`єднує село Попівка та центр громади смт. Білокуракине; земельна ділянка використовується для випасання корів мешканцями села Попівка. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач оскаржив його до Луганського окружного адміністративного суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 у справі № 360/3246/20 визнано протиправним та скасовано рішення Білокуракинської селищної ради № 79/70 від 15.05.2020 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району». Зобов`язано Білокуракинську селищну раду на найближчій сесії розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2020 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території Білокуракинської селищної ради (колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області) з урахуванням висновків суду.

25.11.2020 відповідачем прийнято нове рішення № 86/129 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району», яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою з тих самих підстав.

Нове рішення № 86/129 від 25.11.2020 фактично дослівно відтворює зміст скасованого рішення № 79/70 від 15.05.2020.

Усі причини, крім посилання на рішення Білокуракинської селищної ради № 80/92 від 25.06.2020, на думку позивача, є перефразованими причинами, які були предметом судового розгляду у справі № 360/3246/20.

Позивач вважає, що рішення № 86/129 від 25.11.2020 є необґрунтованим, всі підстави для відмови є надуманими, тому підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 22.01.2021 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 05.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 15.03.2021 продовжено Білокуракинській селищній раді строк для подання відзиву на позовну заяву на п`ять календарних днів з дня отримання ухвали суду.

17.03.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 18.03.2021 у задоволенні клопотання Білокуракинської селищної ради про закриття провадження у справі відмовлено.

Білокуракинська селищна рада правом надання відзиву на позовну заяву не скористалась.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 (арк. спр. 11-12), має статус учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_2 від 04.02.2016 (арк. спр. 13 зв.)

04.05.2020 позивач звернувся до голови Білокуракинської селищної ради із відповідною заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою для відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2 га, що розташована на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району (Білокуракинська селищна рада), для ведення особистого селянського господарства (арк. спр. 14).

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням від 23.10.2020 у справі № 360/3246/20, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.12.2018 за № НВ-0002488402018, земельна ділянка кадастровий номер 4420983400:03:002:0009 має цільове призначення: 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), категорія земель: Землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки кадастровий номер 4420983400:03:002:0009 до складу земельної ділянки загальною площею 34,9076 га входять: яри, пасовища, чагарникова рослинність природного походження, землі під дорогами, зокрема під ґрунтовими, рілля та землі, які перебувають у стадії меліоративного освоєння та відновлення родючості ґрунтів.

Відповідно до заяви старости сіл Шовкунівка, Дем`янівка на земельній ділянці кадастровий номер 4420983400:03:002:0009 знаходиться дорога, яка зв`язує села з Попівським та Курячівським старостинськими округами, присутні великі косогори, що при розорюванні може призвести до ерозії ґрунтів.

Згідно з заявою Старостинського округу № 12 сіл Попівка, Рудове на земельній ділянці кадастровий номер 4420983400:03:002:0009 проходить ґрунтова дорога, яка з`єднує село Попівка та центр громади смт Білокуракине, та використовується для випасання корів мешканцями села Попівка.

Відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 13.05.2020 земельна ділянка кадастровий номер 4420983400:03:002:0009 є природним пасовищем з чагарниками, крутий схил, нерозорана, не придатна для розорювання.

15.05.2020 на 79 сесії Білокуракинської селищної ради сьомого скликання прийнято рішення № 79/70 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району", яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зі змісту рішення № 79/70 встановлено, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 2,0 га стало: земельна ділянка є непридатною для розорювання, є природнім пасовищем з чагарниками, знаходиться на дуже крутому схилі, на земельній ділянці проходить ґрунтова дорога, яка з`єднує село Попівка та центр громади смт Білокуракине, земельна ділянка використовується для випасання корів мешканцями села Попівка.

Не погоджуючись з рішенням № 79/70 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району", позивач оскаржив його до Луганського окружного адміністративного суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 у справі № 360/3246/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю:

визнано протиправним та скасовано рішення Білокуракинської селищної ради №79/70 від 15.05.2020 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району";

зобов`язано Білокуракинську селищну раду на найближчій сесії розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2020 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території Білокуракинської селищної ради (колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області) з урахуванням висновків суду (арк. спр. 15-18).

На виконання вказаного рішення, відповідачем повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 04.05.2020 та рішенням вісімдесят шостої сесії Білокуракинської селищної ради сьомого скликання від 25.11.2020 № 86/129 відмовлено у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території, яка за даними Державного земельного кадастру враховується в колишній Дем`янівській сільській раді Білокуракинського району Луганської області (арк. спр. 19, 42).

Підставою для повторної відмови стали такі обставини: рішенням 80 сесії Білокуракинської селищної ради №80/92 від 25.06.2020; земельну ділянку зарезервовано за жителями громади; на земельній ділянці проходить ґрунтова дорога, яка з`єднує найближче

сполучення між селами громади; земельний масив використовується для сінокосіння та випасання худоби; враховано протокол засідання постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами регламентований главою 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України.

Відповідно до частини 1 цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з частиною 2 статті 121 ЗК України розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 ЗК України.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відтак, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" установлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства.

Судом установлено, що за наслідками повторного розгляду поданої позивачем заяви від 04.05.2020 рішенням вісімдесят шостої сесії Білокуракинської селищної ради сьомого скликання № 86/129 від 25.11.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою. Як свідчить зміст цього рішення, підставою для такої відмови стало: рішення 80 сесії Білокуракинської селищної ради №80/92 від 25.06.2020, яким земельну ділянку зарезервовано за жителями громади; на земельній ділянці проходить ґрунтова дорога, яка з`єднує найближче сполучення між селами громади; земельний масив використовується для сінокосіння та випасання худоби; враховано протокол засідання постійної комісії з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього середовища).

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Крім того, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

За встановлених обставин та враховуючи положення вищевказаних норм законодавства, суд доходить висновку, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, за яких позивачеві могло бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою, викладена у рішенні від 25.11.2020 № 86/129, є незаконною.

Таким чином, суд робить висновок, що Білокуракинська селищна рада при розгляді заяви позивача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки діяла не на підставі та не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

За підсумком наведеного, з урахуванням застосування належного способу захисту, суд доходить висновку про протиправність рішення Білокуракинської селищної ради № 86/129 від 25.11.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га.

Проте, суд бере до уваги, що під час розгляду справи судом Білокуракинська селищна рада рішенням від 16.03.2021 № 8/107 скасувала своє рішення від 25.11.2020 № 86 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району».

За таких обставин відсутні підстави для скасування спірного рішення в судовому порядку, оскільки його скасовано самим відповідачем.

Тому вимога про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 25.11.2020 № 86 не належить до задоволення.

Вирішуючи вимогу позивача про зобов`язання Білокуракинської селищної ради надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання або відмови в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл на розробку проєкту землеустрою або відмовити в його наданні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд акцентує увагу на тому, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 (провадження №К/9901/32364/18).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Таким чином, оскільки відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою з незаконних підстав, які не підтверджуються матеріалами справи та встановленими судом обставинами, а суд дійшов висновку про те, що рішення відповідача є протиправним, у суб`єкта владних повноважень залишається лише один варіант поведінки - прийняття позитивного рішення про надання позивачу відповідного дозволу.

При цьому суд враховує повторність неправомірної відмови відповідача за результатами розгляду тієї ж самої заяви позивача.

Так, судом встановлено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 у справі № 360/3246/20 визнано протиправним та скасовано рішення Білокуракинської селищної ради №79/70 від 15.05.2020 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району"; зобов`язано Білокуракинську селищну раду на найближчій сесії розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2020 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території Білокуракинської селищної ради (колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області) з урахуванням висновків суду.

Вказане рішення суду набрало законної сили та набуло статусу остаточного. І хоча цим рішенням на відповідача не було покладено обов`язок надати позивачу дозвіл на розроблення проєкту із землеустрою, суд виходить з того, що:

по-перше, цим судовим рішенням констатовано незаконність відмови відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проєкту землеустрою;

по-друге, відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду;

по-третє, зазначений спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача виявився неефективним, оскільки відповідач повторно надав позивачу незаконну відмову, що зумовило необхідність повторного звернення до суду.

Разом з тим, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Відтак, за обставин, коли відповідач фактично не врахував висновків суду у справі № 360/3246/20 та повторно прийняв рішення з очевидними ознаками незаконності, саме собою скасування судом такого рішення з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не матиме ефекту, а судовий захист у такому разі буде вважатися неповним.

Тому у ситуації, що склалась, беручи до уваги, що позивач повторно вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції з метою захисту прав позивачки, гарантованих ст. 6 Конвенції.

Крім того, при вирішенні справи суд також враховує висновки ЄСПЛ щодо необхідності дотримання принципу "належного урядування". Так, у справі "Рисовський проти України" Суд зазначив, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.comS.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у цій справі судом встановлено недотримання відповідачем принципу "належного урядування" в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідач довільно трактує визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою та повторно відмовив позивачу у наданні такого дозволу з непередбачених законом підстав, незважаючи на раніше прийняте судом рішення на користь позивача з цього ж питання.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

В силу приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Відповідачем відзиву на позов або будь-яких доказів не подано, поважних причин неподання відзиву не повідомлено.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат суд не вирішує, оскільки позивач на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Білокуракинської селищної ради (код за ЄДРПОУ 04335447, місцезнаходження: 92200, Луганська область, селище міського типу Білокуракине, площа Шевченка, б. 4) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Білокуракинську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів, на території Білокуракинської селищної ради (колишньої Дем`янівської сільської ради Білокуракинського району Луганської області) на підставі його заяви від 04.05.2020.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя І.О. Свергун