Рішення № 95842146, 29.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року Справа № 160/12326/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О. С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А1302, Військової частин А1962 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

05.10.2020 року ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А 1302 (вул. Дачна, 5, смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272, код ЄДРПОУ 07946341), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Військова частина А 1962 (вул. Дачна, 5, смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272, код ЄДРПОУ 24973411), в якій позивач просить, а саме:

- визнати протиправними дії Військової частини А 1302 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно;

- зобов`язати Військову частину А 1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно;

- визнати протиправними дії Військової частини А 1302 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

- зобов`язати Військову частину А 1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1302 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини;

- визнати протиправними дії Військової частини А 1302 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину А 1302 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 31.07.2020 року по дату винесення рішення судом у даній справі.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивача було звільнено з військової служби в запас, у зв`язку із закінченням строку контракту та виключено з особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини А1302. Однак при звільненні зі служби відповідач не провів повного розрахунку, зокрема, не виплатив компенсацію за неотримане речове майно, індексацію, сердній заробіток період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, за чим порушив його права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі № 160/12326/20 та вирішено здійснювати розгляд справи суддею одноособово в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

22.12.2020 року судом отримано відзив Військової частини А1302 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якій відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 обіймав посаду заступника командира з морально-психологічного забезпечення Військової частини А 1962. Військова частина А1962 є окремою військовою частиною, яка має власну гербову печатку, свою окрему речову службу, самостійну, окрему від Військової частини А1302 фінансову службу. Військова частина А1962 знаходиться на усіх видах забезпечення у Військовій частині А1302, але усі виплати здійснюються на підставі наказів, які видає командир Військової частини А1962, командир Військової частини А1302 не може вносити будь-які зміни чи доповнення до наказів командира Військової частини А1962. Тобто, в даному випадку, Військова частина А1302, є лише виконавцем.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року судом витребувано у Військової частини А 1302 та у Військової частини А1962 інформацію, що стосується розгляду справи № 160/12326/20.

25.02.2021 року судом отримано пояснення Військової частини А1302 по справі № 160/12326/20, згідно з якими всі витребувані довідки знаходяться у Військовій частині А1962.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Військову частину А 1962 (вул. Дачна, 5, смт. Черкаське, Новомосковський район, Дніпропетровська область, 51272, код ЄДРПОУ 24973411). Витребувано у Військової частини А 1962 інформацію, що стосується розгляду справи № 160/12326/20, а саме:

- належним чином завірену довідку про розмір нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 суми розрахунку при звільненні;

- належним чином завірену довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2018 - 2020 роки.

- належним чином завірену копію наказу про прийняття ОСОБА_1 на службу до Військової частини А1962.

15.03.2021 року судом отримано від Військової частини А1962: довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 15.03.2021 року; витяг з роздавальної відомості на виплату грошового забезпечення № 242/8; витяг з наказу командира Військової частини А1962 від 01.07.2017 № 55.

23.03.2021 року судом отримано відзив Військової частини А1962 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому військова частина зазначає, що позивач повинен був сплатити судовий збір за подання позовної заяви, оскільки його вимоги не підлягають звільненню від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір». Позивач проходив службу у Військовій частині А1962 з 01.07.2017 року по 30.07.2020 року, тому позовні вимоги про стягнення індексації за грошове забезпечення з 01.01.2016 року по 29.07.2017 року є незаконними та необгрунтованими, оскільки в цей період позивач не проходив службу і не був поставлений на грошове забезпечення. Позивач при зверненні до суду не надав розрахунку із зазначенням розміру періоду за який має бути нараховано індексацію, розмір індексації із зазначенням індексу споживчих цін, що перевищив 103%. Для виплати в 2017, 2018 роках було відсутнє фінансування для виплати індексації грошового забезпечення та з цієї причини не здійснювалось. Станом на 30.07.2019 командуванням Військової частини А1302 та відповідно до Військової частини А1962 відпрацьовано та подано до вищого командування заявку на виділення коштів для сплати компенсації за неотримане речове майно позивачу. Тільки після перерахунку коштів головним управлінням речового забезпечення Генерального штабу Збройних Сил України Військовій частині А1302, кошти будуть перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1 . До спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 та ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки компенсація військовослужбовцям за затримку і порушення строків виплати грошового забезпечення передбачена Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01.07.2017 року наказом командира Військової частини А1962 №55 підполковника ОСОБА_1 , призначеного наказом командира Військової частини А1314 (по особовому складу) від 27 червня 2017 року № 115 на посаду заступника командиру кадру частини морально-психологічного забезпечення Військової частини А1962, який прибув із військової частини польова пошта В5223, з 01 липня 2017 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення і є таким, що з 01 липня 2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 1111 гривень на місяць, шпк «майор».

31.07.2020 року наказом командира Військової частини А1962№ 172 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення, звільненого наказом командувача військ оперативного командування «Схід» (по особовому складу) від 25 липня 2020 року № 205 відповідно до пункту другою частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обв`язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що 31 липня 2020 року справи та посаду здав.

28.08.2020 року позивачем на ім`я командира військової частини А1302 було направлено заяву про виплату компенсації за неотримане речове майно та індексацію, що підтверджується матеріалами справи.

Незважаючи на подану позивачем заяву, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, індексацію на час звільнення позивача не проведено.

Вказана обставина відповідачем не заперечується та підтверджується письмовими пояснення у відзиві на позовну заяву.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та індексації протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснюється Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 р. (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно ч.1 ст.9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №475 від 07.06.2017 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

На виконання вищевказаної статті Закону постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

Так, п.п. 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п.4, 5 Порядку №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. (далі - Положення).

Пунктом 3 указу Президента України №1153/2008 від 10.12.2008р. дія такого Положення поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.

За приписами абз.1, 3 п.242 розділу ХІІ Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Проаналізувавши вище наведене законодавчі норми, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.

Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення позивача із заявою, грошова компенсація за неотримане речове майно позивачеві виплачена не була. Вказана обставина відповідачем не заперечується.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини А 1302 та Військової частини А 1962 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та зобов`язання Військову частину А 1302 та Військову частину А 1962 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно із п. 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

За умовами п.4 цього Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 року у справі №825/694/17.

Приписами ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положеннями пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

З наведеного вбачається, що з огляду на пункт 5 Порядку № 1078, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Разом з тим, базовим вважається місяць прийняття на роботу або місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим (крім місяця прийняття на роботу).

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у військовій частині А 1962 з 01.07.2017 року, то саме липень 2017 року має бути базовим місяцем в даному випадку.

З наданої Військовою частиною А1962 № 78 від 15.03.2021 року видно, що з грудня 2018 року позивачу нараховано індексацію.

Водночас, судом встановлено, що у 2017 році з серпня по листопад величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

З огляду на викладене, в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Збройних Сил України не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 за №95 Про захист заробітної плати, ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або коли немає такого законодавства, угоди чи рішення в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі №21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин щодо стягнення середнього заробітку норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що обов`язок підприємства виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку пов`язаний безпосередньо з фактом фактичного розрахунку, що відсутнє по даній адміністративній справі.

Нормами КЗпП України та іншими нормами законодавства не передбачено проміжного стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У зв`язку з відсутністю фактичного розрахунку із зазначенням конкретного дня такого розрахунку (з урахуванням не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що встановлено судом), по справі відсутні підстави, визначені статтею 117 КЗпП України, що виключає на момент розгляду справи наявність обов`язку відповідача виплатити середній заробіток позивачу за час затримки розрахунку.

Судом також враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена в справі №6-144ц13, відповідно до якої не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Тобто, Верховний Суд України також у своєму рішенні зазначив, що середній заробіток повинен стягуватися за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, у даній адміністративній справі весь період невиплати не визначений (з урахуванням не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що встановлено судом), так як відсутня подія фактичного розрахунку, що вказує на передчасність заявлення вимог про стягнення відповідних сум на підставі статті 117 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог в цій частині.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1302, Військової частин А1962 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А1302 та Військової частини А 1962 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

Зобов`язати Військову частину А 1962 (вул. Дачна, 5, смт. Черкаське, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл., 51272, код ЄДРПОУ 24973411) нарахувати та зобов`язати Військову частину А1302 (вул. Дачна, 5, смт. Черкаське, Новомосковський р-н, Дніпропетровська обл., 51272, код ЄДРПОУ 07946341) виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна