Рішення № 95841564, 17.03.2021, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року Справа № 925/1434/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,

секретар судового засідання - Пріхно Л.А.,

за участі представників сторін:

від позивача - Поліщук В.О. - адвокат,

від відповідача - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія

"Нафтогаз України", м. Київ

до комунального підприємства теплових мереж

"Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, м. Черкаси

про стягнення 22 963 322 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулося акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради про стягнення з відповідача 27 280 921 грн. 22 коп., а саме: 19 560 612 грн. 91 коп. основного боргу, 5 503 235 грн. 86 коп. пені, 1 194 969 грн. 04 коп. 3% річних та 1 022 103 грн. 41 коп. інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання природного газу за №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10 листопада 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 10 грудня 2020 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 10 грудня 2020 року суд оголосив перерву до 15 год. 30 хв. 11 січня 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 січня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 02 лютого 2021 року.

01 лютого 2021 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з відповідача 14 395 464 грн. 17 коп. основного боргу, 5 503 235 грн. 86 коп. пені, 1 421 366 грн. 39 коп. 3% річних та 1 643 255 грн. 58 коп. інфляційних втрат.

Суд прийняв відповідну заяву до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02 лютого 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 02 березня 2021 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 02 березня 2021 року суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 17 березня 2021 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надіслав суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки відповідач вдруге не з`явився в судове засідання, суд вважає за необхідне відповідне клопотання залишити без задоволення та здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник відповідача в минулих судових засіданнях проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та вказував, що природний газ використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", якими встановлено імперативний порядок оплати за теплову енергію, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, що передбачає здійснення оплати споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання; оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється, тому відповідач, як теплопостачальна організація, не має впливу на процес розподілу отриманих від споживачів грошових коштів як оплати за спожиту теплову енергію, які зараховуються на рахунок із спеціальним режимом використання з подальшим їх перерахуванням позивачу, як гарантованому постачальнику природного газу, використаного у процесі виробництва теплової енергії, відповідно до нормативів, затверджених НКРЕКП.

Порядок оплати відповідачем за придбаний у позивача природний газ погоджений пунктом 6.3. договору постачання і передбачає здійснення споживачем (відповідачем) перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі, коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; сторони погодили, що в будь-якому випадку споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. договору, у разі, коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" та Порядку №217 під час виконання договору постачання в частині оплати вартості поставленого природного газу сторони повинні керуватися реєстрами нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, які затверджуються НКРЕКП відповідно до Порядку №217.

Згідно із затверджених постановами НКРЕКП реєстрів нормативів перерахування коштів АТ "НАК "Нафтогаз України" вбачається, що від споживачів на рахунок постачальника природного газу (позивача) перераховуються грошові кошти у відсотковому співвідношенні за такими нормативами: у жовтні 2018 року - 69,42%, у листопаді 2018 року - 69,52%, у грудні 2018 року - 69,42%, у січні 2019 року - 72,81%, у лютому 2019 року - 73,85%, у березні 2019 року - 73,89%, у квітні 2019 року - 74,09%, у травні 2019 року - 73,03%, у червні 2019 року - 73,03%, у липні 2019 року - 75,89%, у серпні 2019 року - 75,90%, у вересні 2019 року - 76,00%, у жовтні 2019 року - 76,04%, у листопаді 2019 року - 76,25 та у грудні 2019 року - 76,44%,

Станом на 10 грудня 2020 року заборгованість за договором становить 16 481 975,25 гри., що підтверджується карткою рахунку 631 за період з 26 жовтня 2020 року по 10 грудня 2020 року та платіжними дорученнями про перерахування грошових коштів НАК "Нафтогаз" по договору поставки №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року.

Відповідач, як теплопостачальна організація, вжив усіх залежних від нього заходів щодо проведення розрахунків з позивачем у частині вартості поставленого природного газу, виходячи із спеціального регулювання таких розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів перерахування коштів, що надходять на відкриті відповідачем в уповноваженому банку поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.

Визначений державою спеціальний режим проведення взаєморозрахунків відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядку №217 усуває відповідача, як теплопостачальну організацію, від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами, чи за рахунок відшкодування пільг та субсидій споживачам, і відповідач не може впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставку природного газу.

Відповідач не міг самостійно впливати на своєчасність розрахунків за поставку природного газу, а отже відсутній склад правопорушення, що згідно зі статтею 217 ГК України та статтею 614 ЦК України, позбавляє позивача можливості застосовувати до відповідача заходи відповідальності, передбачені пунктом 8.2. цього договору, а також наслідки порушення грошового зобов`язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові 18 березня 2020 року у справі №908/2304/18, проаналізувавши положення Порядку №217, Верховний Суд зробив такий висновок: відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд і полягає в автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Таким чином відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач вказував, що 16 жовтня 2020 року Об`єднаною палатою Верховного Суду у справі №903/918/19 було зроблено однозначний висновок щодо Порядку №217 стосовно того, що визначений Порядком №217 алгоритм розподілу коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №917/530/19.

Застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, не залежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.

Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Отже, нарахована пеня, 3% річних та інфляційні втрати здійснені позивачем у відповідності до чинного законодавства та умов договору постачання природного газу.

02 березня 2021 року від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, у зв`язку з тяжким матеріальним станом відповідача.

В судовому засіданні, яке відбулося 17 березня 2021 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1434/20.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за договором постачання природного газу за №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року, щодо здійснення своєчасного розрахунку за спожитий природний газ та посилався на приписи статей 526, 530, 610, 612, 549, 625 ЦК України, ст. ст.193, 230, 231 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 02 жовтня 2018 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (в подальшому найменування позивача було змінено на акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник)) та комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу за №1374/18-КП-36.

Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. договору).

Позивач свої зобов`язання за договором постачання природного газу виконав повністю та поставив відповідачу у жовтні 2018 року - вересні 2019 року природний газ на загальну суму 32 175 755 грн. 81 коп., що підтверджується копіями актів приймання - передачі природного газу та не заперечується відповідачем (а.с.63-74 т.1).

Відповідно до п. 6.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 8.2 договору (в первісній редакції та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 (п.п. 5.1., 5.6.) цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Оскільки зобов`язання з оплати природного газу відповідач у встановлений договором строк не виконав, акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" нараховано комунальному підприємству теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Як вбачається з матеріалів справи кошти щодо оплати вартості поставленого природного газу відповідачем сплачувалися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 №217.

Станом на 25 січня 2021 року заборгованість за отриманий природний газ становить 14 395 464 грн. 17 коп.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов договору постачання природного газу, розрахунку з позивачем за поставлений газ.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 14 395 464 грн. 17 коп. боргу за поставлений природний газ.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення 5 503 235 грн. 86 коп. пені, 1 421 366 грн. 39 коп. 3% річних та 1 643 255 грн. 58 коп. інфляційних втрат, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань передбачених договором про постачання природного газу за №1374/18-КП-36 від 02 жовтня 2018 року.

Нарахування заявлених до стягнення грошових коштів здійснено позивачем за зобов`язаннями, що виникли в період: жовтень 2018 року - вересень 2019 року (а.с. 164-182 т.3).

Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, яка кореспондується із ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання".

Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення ст. 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Так, ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями ч.3 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку.

Водночас, ч.1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частинами 4,5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Отже, ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановленні сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у ч.ч. 4 та 5 ст. 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вимог ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18 червня 2014 року №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу ч.ч. 4,5 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18 червня 2014 року №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Таким чином, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 27 лютого 2020 року у справі №921/12/19 та 21 лютого 2018 року у справі №910/16072/16, а також в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року зі справи №903/918/19.

Аналіз приписів ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18 червня 2014 року на виконання ст. 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч.2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов`язань до теплопостачальної організації, як суб`єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем, як комунальним унітарним підприємством, господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов`язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов`язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії.

Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

Крім того, пунктом 6.3. договору постачання сторони спору погодили, що відповідач-споживач в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1. цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Також в п. 5.3. додаткової угоди №4 від 26 листопада 2018 року було передбачено, що споживач в будь-якому випадку зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту.

Умови договору про постачання природного газу, які регулюють між сторонами строки та умови розрахунків є чинними і в установленому законом порядку не визнавалися судом недійсними.

Водночас дані умови договору є оспорювані, а не нікчемними (недійсними в силу закону).

Отже, споживач взяв на себе зобов`язання, що виникає з чинного договору в будь-якому випадку своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до його умов, а тому не позбавлений був можливості внести на рахунок позивача власні кошти, виручені від здійснення своєї господарської діяльності, чи кошти, залучені як позику, кредит, шляхом проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, тощо.

Проте, свій обов`язок відповідач порушив і розрахунок за фактично переданий газ до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки не здійснив.

Прострочення виконання грошового зобов`язання в спірний період не заперечується відповідачем, підтверджується матеріалами справи та наданим суду розрахунком боргу.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено вимогу про стягнення 1 421 366 грн. 39 коп. 3% річних та 1 643 255 грн. 58 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося вище згідно з пунктом 8.2 договору (в первісній редакції договору та з 01 грудня 2018 року - пунктом 7.2. договору в редакції додаткової угоди №4 від 26 листопада 2018 року) у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 (п.п. 5.1., 5.6.) цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

В зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого газу, позивачем було заявлено також вимогу про стягнення з відповідача 5 503 235 грн. 86 коп. пені, з урахуванням подвійної облікової ставка Національного банку України.

Здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, пені та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "ЛЗ:ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3.", судом встановлено, що розмір інфляційних втрат, пені та річних нараховано вірно, а тому заявлені суми підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій судом враховано наступне:

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За положенням ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки господарським судом як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №917/1068/17, від 22 січня 2019 року у справі №908/868/18).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013.

У своєму клопотанні відповідач зазначав, що копію балансу підприємства буде надано в судовому засіданні, однак відповідних доказів суду відповідач не надав, представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Отже, відповідач не надав суду жодних доказів, що підтверджують викладені в клопотанні обставини та тяжкий матеріальний стан підприємства.

За таких обставин суд в даному випадку не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача, оскільки відповідач належним чином не довів та не обґрунтував існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій і що такий розмір з урахуванням ступеню виконання зобов`язання боржником становить непомірний тягар для боржника.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради, вул. Остафія Дашковича, 62, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02082522 на користь акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, ідентифікаційний код 20077720 - 14 395 464 грн. 17 коп. основного боргу, 5 503 235 грн. 86 коп. пені, 1 421 366 грн. 39 коп. 3% річних, 1 643 255 грн. 58 коп. інфляційних втрат та 344 449 грн. 83 коп. судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 29 березня 2021 року.

Суддя А.В.Васянович