Рішення № 95840553, 23.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.03.2021Справа № 910/17767/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Анастасової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/17767/20

За позовом Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС"

про стягнення 385809,36 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шарков Андрій Анатолійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (далі - відповідач) про стягнення 385 809,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором надання послуг №38-НП-17 від 09.10.2017 не розрахувався за отримані послуги, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу у розмірі 297280,00 грн, 3% річних у розмірі 23704,64 грн, пеню у розмірі 26 751,15 грн та інфляційні втрати у розмірі 38073,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/17767/20, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В судовому засіданні 02.02.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зобов`язання позивача надати належний розрахунок ціни позову, продовження строку підготовчого засідання на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 16.02.2021.

В судовому засіданні 16.02.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 09.03.2021.

01.03.2021 до відділу діловодства суду позивачем подано детальний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частина 5 статті 46 ГПК України передбачає, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

З поданого клопотання вбачається, що, хоча за новим розрахунком позивача заявлені до стягнення інфляційні втрати є меншими у порівнянні з розміром, заявленим у позовній заяві, втім подане клопотання не містить волевиявлення заявника про зменшення розміру позовних вимог, відтак судом розглядається спір в розмірі позовних вимог, що визначений у позовній заяві.

В судовому засіданні 09.03.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи по суті на 23.03.2021.

В судове засідання 23.03.2021 представник позивача не з`явився, втім подав клопотання про розгляд справи без його участі.

В свою чергу, відповідач взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

Так, частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. а саме: 01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 28-А, н/п 6, офіс 1.

Станом на дату розгляду справи конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв`язку з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою», вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи і не повідомив суду про причини неявки, а позивач подав клопотання про розгляд справи без його участі, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 23.03.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В нарадчій кімнаті 23.03.2021 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» (далі - замовник) та Фізичною особою-підприємцем Шарковим А.А. (далі - виконавець) укладено договір надання послуг №38-НП-17 (далі - договір) за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується за завданням та виробничими програмами замовника надавати, а замовник оплачувати послуги, вид, кількість, терміни виконання та ціна яких, вказуються в специфікації надання послуг (додаток, який є невід`ємною частиною договору), на умовах, що викладені у цьому договорі.

У специфікації надання послуг №1 від 09.10.2017 (далі специфікація №1) сторони погодили: найменування послуг (товару) - пошиття: індивідуальне обмундирування (3581) (штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4, клас 7); строки (терміни) надання - до 02.12.2017; загальна кількість товару (послуг) - 5000; ціна за одиницю товару (без ПДВ) - 150,00 грн; ціна товару (без ПДВ) - 750000,00 грн.

У специфікації надання послуг №2 від 23.11.2017 (далі специфікація №2) сторони погодили: найменування послуг (товару) - пошиття: індивідуальне обмундирування (3581) (штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4, клас 7); строки (терміни) надання - до 23.12.2017; загальна кількість товару (послуг) - 1500; ціна за одиницю товару (без ПДВ) - 150,00 грн; ціна товару (без ПДВ) - 225000,00 грн.

Завдання та виробничі програми замовником надаються виконавцеві шляхом електронного та/або факсимільного зв`язку та відправленням оригіналу на поштову адресу виконавця або службою доставки. Результатом надання послуг є виготовлений виконавцем з давальницької сировини (матеріалів) замовника товар згідно з специфікації надання послуг (далі - товар) та встановленими до виготовлення товару вимогами (пункти 1.2, 1.3 договору).

Умовами пункту 2.1 укладеного договору, сторони передбачили, що вартість послуг, включаючи маркування та пакування товару, визначається згідно з специфікаціями надання послуг, які є невід`ємними частинами договору.

У пункті 2.2 договору передбачено, що оплата наданих послуг (товару) здійснюється на наступних умовах: - 30% вартості послуг (товару) замовник попередньо оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання від виконавця належним чином оформленого рахунку-фактури; - 70% вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі у разі відсутності порушення пункту 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору сторони погодили, що якість послуг (товару) повинна відповідати вимогам нормативно-технічної документації, яка вказується в специфікаціях надання послуг та надається виконавцю замовником при укладенні цього договору. Виконавець гарантує, що товар не має дефектів, пов`язаних, з процесом його пошиття. Строк пред`явлення претензії щодо неналежної якості та кількості товару становить 180 календарних днів з дня приймання послуг (товару) замовником. Разом із претензією замовник надає виконавцю акт невідповідності послуг (товару).

Приймання-передача послуг (товару) здійснюється у межах строку їх надання за місцем їх виконання уповноваженими представниками сторін. Передача послуг (товару) може здійснюватися частинами (партіями) достроково. При необхідності приймання-передача послуг (товару) здійснюється згідно з інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за: - кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6; - якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7 (пункти 4.5 та 4.7 договору).

Приймання-передача послуг (товару) оформлюється актом приймання-передачі послуг та підписується уповноваженими представниками сторін (пункт 4.9 договору).

Умовами пункту 9.1 укладеного договору передбачено, що він діє до 31.12.2017 року, але у будь-якому разі до виконання сторонами зобов`язань за договором у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надані, а відповідачем прийняті роботи (послуги) загальною вартістю 975000,00 грн у кількості 6500 одиниць товару, а саме: за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №37 від 07.12.2017 на суму 4500,00 грн з кількістю 30 одиниць, №46 від 14.12.2017 на суму 625500,00 грн з кількістю 4170 одиниць, №48 від 19.12.2017 на суму 150000,00 грн з кількістю 1000 одиниць та №52 від 23.12.2017 на суму 195000,00 грн з кількістю 1300 одиниць.

При цьому, за актом невідповідності послуг (товару) за якістю №1/ШКЛП від 29.12.2017 позивачу були повернуті для виправлення недоліків (дефектів) штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4, клас 7 у кількості 6000 одиниць.

За результатом повторного прийняття наданих послуг товару за актом невідповідності послуг (товару) за якістю №3/ШКЛП від 06.02.2018 позивачу були повернуті для виправлення недоліків (дефектів) штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4, клас 7 у кількості 5910 одиниць.

Після виправлення недоліків, за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №2 від 09.03.2018, що підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплений печатками, позивачем надані, а відповідачем прийняті роботи (послуги) загальною вартістю 886500,00 грн з кількістю 5190 одиниць.

Отже, прийняття товару відбулося 29.12.2017 у кількості 500 одиниць (за результатом складення акту невідповідності послуг (товару) за якістю №1/ШКЛП), 06.02.2018 у кількості 90 одиниць (за результатом складення акту невідповідності послуг (товару) за якістю №3/ШКЛП) та 09.03.2018, після виправлення недоліків, у кількості 5910 одиниць (за актом здачі прийняття робіт (надання послуг).

Тоді як, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг належним чином не виконав сплативши лише 677720,00 грн у зв`язку з чим виник борг у розмірі 297280,00 грн.

При цьому, позивач зазначає, що у зв`язку з наявною простроченою заборгованістю відповідача за договором надання послуг №38-НП-17 та за іншими договорами укладеними між сторонами, перераховані відповідачем у серпні 2018 року кошти у загальному розмірі 215800,00 грн за платіжними дорученнями №817 від 03.08.2018 у розмірі 103800,00 грн та №1726 від 13.08.2018 у розмірі 112000,00 грн, враховуючи, що відповідачем не вказано конкретного договору по якому проводилася оплата в серпні 2018 року, ним було самостійно розподілено сплачені грошові кошти, в рахунок погашення боргових зобов`язань відповідача виходячи з черговості їх виникнення.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що оплата наданих послуг (товару) здійснюється на наступних умовах: - 30% вартості послуг (товару) замовник попередньо оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання від виконавця належним чином оформленого рахунку-фактури; - 70% вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі у разі відсутності порушення пункту 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 2.2 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих робіт (послуг) за договором на момент розгляду справи настав.

Разом з цим судом враховано, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 923/712/17 та від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг за договором було виконано частково, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 297280,00 грн.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості було перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 215800,00 грн згідно платіжних доручень №817 від 03.08.2018 та №1726 від 13.08.2018, проте у призначенні платежу відповідачем не вказано за яким саме договором здійснюється сплата коштів.

Тож, враховуючи що відповідачем не вказано конкретного договору по якому проводилася оплата в серпні 2018 року, позивачем правомірно здійснено самостійний розподіл сплачених грошових коштів, виходячи з акту звірки взаємних розрахунків, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання послуг (товару) та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманих послуг, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 297280,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми (пункт 6.4 договору).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати отриманих послуг (товару), на підставі наведених вище норм чинного законодавства та 6.4 договору, позивачем нараховано пеню у загальному розмірі 26751,15 грн.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 23704,64 грн та інфляційні втрати у розмірі 38073,57 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних за вказаний період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, за розрахунком суду, інфляційні втрати за визначений позивачем період є більшими.

Однак, статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивач вказує про стягнення інфляційних втрат саме у розмірі 38073,57 грн, то позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаркова А.А. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та висновок суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 232, 236- 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «АБІТ-ТЕКС» про стягнення 385809,36 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 28-А, н/п 6, офіс 1; ідентифікаційний код 39830791) на користь Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 297280 (двісті дев`яносто сім тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп., пеню у розмірі 26751 (двадцять шість тисяч сімсот п`ятдесят одна) грн 15 коп., 3% річних у розмірі 23704 (двадцять три тисячі сімсот чотири) грн 64 коп., інфляційній втрати у розмірі 38073 (тридцять вісім тисяч сімдесят три) грн 57 коп. та судовий збір у розмірі 5787 (п`ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн 14 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2021.

Суддя Т.В. Васильченко