Рішення № 95839937, 17.03.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2021м. ДніпроСправа № 904/5316/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Жарої О.І., розглянув спір

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46", м. Дніпро

до відповідача-1: Виконавчого комітету Дніпровської міської Ради, м. Дніпро

відповідача-2: Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про визнання незаконним та скасування рішення, недійсним свідоцтво та скасування державної реєстрації права власності

Представники:

від відповідача-1 Пастернак В.В.

від відповідача-2 Пастернак В.В.

від позивача Гусакова О.Б.

СУТЬ СПОРУ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету міської ради № 46 від 27.11.1991 в частині передачі у власність відповідачу підвалу житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № IX поз. 1-20, площею 168,4 кв. м, за адресою: м. Дніпро, пр. Газети Правда (Слобожанський), буд. 46 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення за адресою: м. Дніпро, пр. Газети Правда (Слобожанський), буд. 46, яке видане Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради від 21.06.2006, серії ЯЯЯ № 442102;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно щодо підвалу житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № IX поз. 1-20, площею 168,4 кв. м, що належить територіальній громаді міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради за адресою: м. Дніпро, пр. Газети Правда (Слобожанський), буд. 46 .

Судові витрати позивач просить покласти на відповідачів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 15.11.2015 установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» було ухвалено рішення щодо створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: м. Дніпропетровська, просп. Слобожанський, 46 та надали йому назву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46», що підтверджується протоколом № 1 від 15.11.2015.

28.01.2016 в Єдиному державному реєстрі за № 12241020000075438 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46.

Посилаючись на законодавство України позивач зазначає, що власниками підвалу в будинку за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46. були співвласники багатоквартирного будинку, тому ними було створено Об`єднання для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, в тому числі й допоміжним приміщенням (підвалом).

Проте, згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 188498321 від 12.11.2019, Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі права власності володіє нежитловим приміщенням, а саме: підвалом житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 168,4 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.11.1991 № 46.

Таким чином, відповідач-2 фактично володіє на підставі права власності допоміжним приміщенням (підвалом) житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 168,4 кв.м, який повинен був передатися безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, що порушує норми законодавства України.

Враховуючи викладене позивач вважає, що існування свідоцтва про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006 порушує права власників квартир багатоквартирного будинку.

У відзиві на позов відповідач-2 проти заявлених вимог заперечує, з огляду на таке.

Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» терміни допоміжні приміщення та нежитлові розмежовано наступним чином:

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Статтею 4 Житлового кодексу України зазначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жили будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Таким чином, відповідач-2 звертає увагу, що при приватизації квартир громадяни набувають права власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку та не набувають права власності на нежитлові приміщення, власником яких можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава тощо.

Так, нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються в комунальну власність відповідних міських, сільських, селищних рад.

За результатом техобстеження, спірний об`єкт є відокремленим об`єктом нерухомого майна, яке не відноситься до допоміжного приміщення, призначене для забезпечення належної експлуатації в цілому житлового будинку № 46 по просп. Слобожанському у м. Дніпрі.

Таким чином, відповідач-2 вказує на те, що спірне нежитлове приміщення, в розумінні Цивільного кодексу України та відповідно до ДБН В 2.2.-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

З огляду на викладене, відповідач-2 вважає, що позивач не довів належним чином необхідність віднесення спірного об`єкту як допоміжного, та воно не може жодним чином слугувати для обслуговування будинку та бути призначеним для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того, відповідач-2 вказує на те, що для того щоб спірне приміщення стало спільною сумісною власністю позивача, однієї ознаки щодо місцезнаходження об`єкта в підвалі, недостатньо.

Для відповідного розмежування допоміжного та нежитлового приміщення необхідно також виходити із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання (функціональне призначення; загальна характеристика сукупності властивостей приміщення, спосіб і порядок використання приміщення).

Отже, на думку відповідача-2, наявні в матеріалах справи докази спростовують висновки позивача щодо належності спірного приміщення ОСББ, як допоміжного.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-2 просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

19.11.2019 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/5316/19, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.12.2019, про що постановлено ухвалу.

У підготовчому засіданні 16.12.2019 представником позивача подано клопотання про призначення судової експертизи.

Розгляд клопотання позивача про призначення судової експертизи відкладено до наступного підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 16.12.2019 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 13.01.2020.

У підготовчому засіданні 13.01.2020 представник позивача підтримав подане клопотання від 16.12.2019 про призначення судово-будівельної експертизи, проведення якої просить доручити експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою від 13.01.2020 господарським судом зупинено провадження у справі у зв`язку з призначенням судової експертизи, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На адресу суду від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи по матеріалах справи № 904/5316/19.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі усунуті, господарським судом поновлено провадження у справі № 904/5316/19 та продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання призначено на 19.01.2021, про що постановлено ухвалу суду.

Повноважні представники сторін в підготовче засідання 19.01.2021 не з`явилися, у зв`язку з чим розгляд підготовчого засідання відкладався до 10.02.2021, про що постановлено ухвалу суду.

У підготовчому засідання, що відбулось 10.02.2021, представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фізичну особу-підприємця Муху Ігоря Івановича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Клопотання позивача про залучення третьої особи господарським судом відтерміновано.

Ухвалою суду від 10.02.2021 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 16.02.2021.

Представник відповідача надав до суду заперечення на заяву представника позивача про залучення до участі у справі третьої особи.

16.02.2021 представник позивача в підготовче засідання не з`явився, останнім було надіслано на електронну адресу суду заяву про проведення засідання без його участі.

Також, у вказаній заяві представник позивача просить закрити підготовче засідання, клопотання щодо залучення третьої особи залишити без розгляду.

Господарським судом задоволено подану представником позивача заяву, клопотання останнього про залучення третьої особи залишено без розгляду.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 ГПК України, у зв`язку з чим господарським судом завершено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.03.2021, про що постановлено ухвалу суду.

Під час судового засідання 10.03.2021 господарський суд вислухавши вступне слово учасників процесу, оголосив перерву до 17.03.2021, про що представники сторін повідомлені під розписку.

17.03.2021 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у справі є обставини щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету міської ради; визнання недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно щодо нежитлового приміщення; скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно щодо підвалу житлового будинку.

Як зазначає позивач 15.11.2015 установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» було ухвалено рішення щодо створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: м. Дніпропетровська, просп. Слобожанський, 46 та надали йому назву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46», що підтверджується протоколом № 1 від 15.11.2015.

28.01.2016 в Єдиному державному реєстрі за № 12241020000075438 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46.

Посилаючись на законодавство України позивач зазначає, що власниками підвалу в будинку за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46. були співвласники багатоквартирного будинку, тому ними було створено Об`єднання для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, в тому числі й допоміжним приміщенням (підвалом).

Проте, згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 188498321 від 12.11.2019, Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі права власності володіє нежитловим приміщенням, а саме: підвалом житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 168,4 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006, яке видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 27.11.1991 № 46.

Таким чином, позивача зазначає, що відповідач-2 фактично володіє на підставі права власності допоміжним приміщенням (підвалом) житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 168,4 кв.м, який повинен був передатися безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, що порушує норми законодавства України.

Враховуючи викладене позивач вважає, що існування свідоцтва про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006 порушує права власників квартир багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим останній звернувся до суду за захистом свої прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до приписів частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2015 установчими зборами об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» було ухвалено рішення щодо створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: м. Дніпропетровська, просп. Слобожанський, 46 та надали йому назву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46», що підтверджується протоколом № 1 від 15.11.2015.

28.01.2016 в Єдиному державному реєстрі за № 12241020000075438 було здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Правда 46» за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46.

За приписами статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Звертаючись з даним позовом, позивач зазначає, що згідно з частиною 2 статті Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Пунктом 2 частиною 1 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Крім того, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 у справі № 1-2/2004, яким в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини 1 статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так:

Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Таким чином, на думку позивача, спірний об`єкт нерухомості - підвал багатоквартирного будинку за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46, передається безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир.

У зв`язку з чим на момент 2006 року власниками підвалу були співвласники багатоквартирного будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, просп. Слобожанський, буд. 46.

На підставі чого позивач вважає, що відповідач-2 протиправно володіє на підставі права власності допоміжним приміщенням (підвалом) житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 168,4 кв.м, який повинен був передатися безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків, що порушує норми чинного законодавства України.

Проте, як зазначає позивач та вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за № 188498321 від 12.11.2019, Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на підставі права власності володіє нежитловим приміщенням, а саме: підвалом житлового будинку літ. А-5 нежитлове приміщення № ІХпоз.1-20, площею 168,4 кв.м, що підтверджується свідоцтвом про право власності серія ЯЯЯ № 442102 від 21.06.2006, яке видано виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (а.с.25).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом № 2482-XII.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

При вирішенні спору господарський суд керується вимогами частини другої статті 10 Закону № 2482-XII, за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

При цьому законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2482-XII допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме, у Рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У Рішенні від 09 листопада 2011 року у справі № 14-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» Конституційний Суд України вказав, що за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення‚ як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку‚ має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.

Разом з тим нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

На час приватизації позивачами квартир було чинним Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, у пункті 17 якого прямо вказувалося, що нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Порядок передачі відомчого житлового фонду у комунальну власність визначається Кабінетом Міністрів України.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, інженером з технічної інвентаризації Сібірою Є.І. (сертифікат АЕ 003381 від 10.07.2014) проведено технічне обстеження від 12.11.2019 на предмет встановлення, чи є спірний об`єкт (нежитлове приміщення № ІХ поз. 1-20, площею 176,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 46) допоміжним.

Відповідно до висновку за результатом обстеження, встановлено, що вказане нежитлове приміщення представляє собою відокремлений, виділений в натурі об`єкт нерухомого майна, який має окремий вихід.

У вказаному нежитловому приміщенні знаходяться транзитні комунікації, в ньому відсутнє обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення, а також обладнання забезпечення потреб усього житлового будинку.

Таким чином, було встановлено, що спірний об`єкт є відокремленим об`єктом нерухомого майна, яке не відноситься до допоміжного приміщення, призначене для забезпечення належної експлуатації в цілому житлового будинку № 46 по просп. Слобожанському в м. Дніпрі.

Відповідно до пункту 2.53 розділу «Нежитлові поверхи (приміщення) Державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005» нежитлові поверхи (приміщення), нежитлові приміщення - приміщення громадського призначення, крім приміщень громадського призначення гуртожитків і житлових будинків для осіб похилого віку та сімей з інвалідами, повинні мати входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини.

Таким чином, суд доходить висновку, що нежитлове приміщення, в розумінні Цивільного кодексу України та відповідно до ДБН В.2.2-15-2005 (нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду) є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Господарський суд звертає увагу щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Отже, саме на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46", як позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний об`єкт (нежитлове приміщення № ІХ поз. 1-20, площею 176,1 кв.м. за адресою: м. Дніпро, просп. Газети «Правда», буд. 46) відноситься до допоміжного приміщення у багатоквартирному будинку.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права чи охоронюваного законом інтересу відповідачами на момент звернення до господарського суду та відповідно необхідність його відновлення, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються позивача.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Правда 46" до Виконавчого комітету Дніпровської міської Ради та до Дніпровської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, недійсним свідоцтво та скасування державної реєстрації права власності - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, шляхом подання апеляційної скарги у порядку статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 29.03.2021.

Суддя І.Ф. Мельниченко