Вирок № 95838336, 29.03.2021, Вовчанський районний суд Харківської області

Вовчанський районний суд Харківської області

справа № 616/94/20

провадження № 1-кп/617/98/21

В И Р О К

Іменем України

29 березня 2021 року

м.Вовчанськ Харківської області

Вовчанський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Петрової Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Павлюкової С.М.

сторін кримінального провадження:

прокурора - Гусєйнова А.П.

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - адвоката Боровського С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Вовчанську Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019220250000248 від 27.11.2019року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Приколотне Великобурлуцького району Харківської області, громадянина України, з середньою технічною освітою, офіційно не працює, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.1 ст.187, ч.2 ст.263 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У кінці жовтня 2019 року ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу ТОВ «Приколотнянський МЕЗ», що розташований за адресою: смт Приколотне вул.Центральна, 45 Великобурлуцького району Харківської області, виявив на землі металевий кастет. У цей час та за вказаних обставин у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , будучи обізнаним з вимогами чинного законодавства, в порушення вимог ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», п.2 «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576 (зі змінами), «Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і холощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 року № 622 з наступними змінами та доповненнями, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, посягаючи на громадську безпеку, що супроводжувалось незаконним поводженням із холодною зброєю, без передбаченого законом дозволу придбав, шляхом привласнення знайденого кастету та після чого почав незаконно носити предмет типу «кастет», володіючи ним постійно, зберігаючи даний предмет в обраному самостійно місці - при собі та надалі до 26.11.2019 року, в цілях самооборони.

Після чого, 26 листопада 2019 року, під час перебування ОСОБА_1 в приміщенні кабінету № 17 СВ Великобурлуцького відділення поліції Вовчанського ВП ГУНП в Харківській області, в ході проведення поверхневої перевірки останнього, відповідно до ст.34 ЗУ «Про Національну поліцію», ОСОБА_1 в присутності понятих, із лівої передньої кишені штанів, які були одягнені на ньому, добровільно, видав працівникам поліції для огляду металевий предмет типу «кастет», який в подальшому в ході проведення огляду місця події 26.11.2019 року в період часу з 22 год. 00 хв. по 22 год. 30 хв. був вилучений.

Відповідно до висновку експерта №11/497СЕ-19 від 04.12.2019 року за результатами судово-криміналістичної експертизи холодної зброї, наданий на дослідження металевий предмет, вилучений у ОСОБА_1 , є металевим кастетом та відноситься до категорії не клинкової ударно-дробильної холодної зброї. Виготовлений за типом неклинкової ударно - дробильної холодної зброї, саморобним способом.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.263 КК України, тобто носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

Крім того, 26 листопада 2019 року близько 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи на відкритій ділянці місцевості, що знаходиться поблизу комплексу споруд гаражів на відстані 80 м. від місця свого проживання, а саме: буд. АДРЕСА_2 , помітив свою колишню співмешканку ОСОБА_2 , яка проходила поблизу вказаного комплексу споруд гаражів, при цьому остання тримала в правій руці свій мобільний телефон марки Nokia 3.1 Plus 3/32Gb, синього кольору. У даний час, місці та при вказаних обставинах у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, а саме: мобільного телефону ОСОБА_2 , поєднаний із застосування насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна з застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої ОСОБА_2 , керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи небезпеку своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, ОСОБА_1 підбігши до ОСОБА_2 ззаду, наніс їй один удар кулаком в область голови зліва, після чого ОСОБА_2 , тримаючи в правій руці телефон марки Nokia 3.1 Plus 3/32Gb, синього кольору повернулася обличчям до нього. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна з застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я, діючи умисно, ОСОБА_1 підійшовши до ОСОБА_2 , взяв своєю правою рукою телефон, що перебував в її руці, намагаючись його витягнути з правої руки ОСОБА_2 , але не маючи змоги витягнути даний телефон з її рук, ОСОБА_1 продовжив здійснювати свої протиправні дії та перебуваючи в положенні обличчям до ОСОБА_2 , на відстані приблизно 0,4 м., тримаючи правою рукою мобільний телефон, що перебував в її правій руці, з метою подолання супротиву останньої, наніс їй два удари кулаком лівої руки в область обличчя, а саме в область правої частини носа та губ, від отриманих ударів в ОСОБА_2 почала текти кров з носу.

В подальшому ОСОБА_1 , скориставшись тим, що внаслідок заподіяного удару, ОСОБА_2 відчуває фізичний біль та втратила пильність, вихватив з її рук мобільний телефон марки Nokia 3.1 Plus 3/32Gb, вартістю 2398 грн. 75 коп. та утримуючи викрадене майно при собі, залишив місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

У результаті протиправних дій з боку ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 спричинено наступні тілесні ушкодження: синець в області носу на його фоні садна, садна в області задньої поверхні шиї, синець в області слизової губи, які відносяться до легких тілесних ушкоджень згідно до п.2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995; перелом кісток носу без зміщення, які відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю більш 6 днів, але менш ніж три тижня (21 день) згідно до п.2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.187 КК України, а саме: розбій, напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Допитаний у судовому засіданні у якості обвинуваченого ОСОБА_1 свою провину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, розкаявся та дав суду свідчення щодо обставин вчинення злочину, як про це викладено в обвинувальному акті. В скоєному щиро розкаюється, неодноразово просив пробачення у потерпілої, повністю відшкодував потерпілій спричинену шкоду, просить суд його строго не карати. Пояснив суду, що вони з потерпілою ОСОБА_2 колишнє подружжя, у них є неповнолітній син, який повністю перебуває на його утриманні та мешкає з ним, подія, що сталася виникла з причини непорозумінням між ними. Просить врахувати, що він зробив для себе висновки, просить суд дати йому шанс на виправлення без позбавлення волі.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Обвинувачений ОСОБА_1 вважав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ним не оспорюються. Цю позицію також висловив і прокурор.

Потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про проведення судового засідання за її відсутності, цивільний позов не подавала, будь-яких претензій до ОСОБА_1 не має.

Показання ОСОБА_1 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою вину у повному обсязі та не заперечує фактичні обставини скоєних кримінальних правопорушень, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст визнаних фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування злочинах при обставинах, викладених в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які нікім не оспорюються та розглядає справу на підставі ч.3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно ст.17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним (справа Дж. Мюрей проти Сполученого Королівства).

Відповідно до п. 1 Постанови ПВС України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику у справах проти життя та здоров`я особи», необхідно звернути увагу судів на необхідність суворого додержання вимог законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров`я особи. Однієї з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. 3 та ст. 27 Конституції України права людини на життя і здоров`я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 2 ст. 263 КК України, як носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу та за ч. 1 ст. 187 КК України, розбій, напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які є в матеріалах кримінального провадження, обвинуваченим не оспорюються.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 згідно з п.1,2 ч. 1 ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданого збитку потерпілій.

Верховний Суд України у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, офіційно не працює, має на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повністю відшкодував спричинену шкоду, потерпіла претензій матеріального та морального характеру не має, дані про ведення асоціального способу життя за місцем проживання відсутні, його щире каяття в скоєному.

Згідно з абз.17 ч. 1 ст. 368 КПК України ухвалюючи вирок суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Відповідно до висновку досудової доповіді Великобурлуцького районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 25.03.2021 встановлено середній ризик повторного вчинення кримінального правопорушення та середній ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства, зазначено про відсутність ймовірності вчинення нових правопорушень. Самостійно утримує та виховує сина, кримінальних зв`язків не підтримує, стосунки з рідними та близькими добрі. Беручи до уваги інформацію, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_1 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення та обмеження волі на певний строк може ставити небезпеку для суспільства.

Вимогами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

За таких обставин, призначаючи покарання ОСОБА_1 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, наявність декількох пом`якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, його відношення до скоєних злочинів та щире розкаяння у вчиненому, відшкодування спричиненою шкоди в добровільному порядку, позицію потерпілої, яка не має претензій до обвинуваченого, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.187, ч.2 ст.263 КК України у виді позбавлення волі в межах санкцій частин цих статтей, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Водночас, обставин, які б явно свідчили, що застосування судом статті 75 КК України буде неправомірним та недостатнім для забезпечення мети покарання ОСОБА_1 не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.75 КК України з врахуванням висновків, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2002 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 2 лютого 2021 року у справі № 361/7311/19.

Таким чином, суд, враховуючи зазначені обставини, додержуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про можливість досягнення мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_1 від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж максимального іспитового строку, встановленого у ст. 75 КК, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення.

Суд приходить до переконання, що саме таке покарання для обвинуваченого ОСОБА_1 відповідає вимогам справедливості при застосуванні покарання і відображує співмірність злочину та кари і тільки таке покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 судом не обирався.

Цивільний позов не заявлений.

Суд, відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України стягує з ОСОБА_1 на користь держави вартість витрати за проведення судово-криміналістичної експертиза та судової товарознавчої експертизи.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368,370,373,374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 263 та ч. 1 ст. 187 КК України та призначити йому покарання:

-за ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

-за ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, в строк відбування покарання за цим вироком зарахувати засудженому строк попереднього ув`язнення під час досудового провадження з 12.02.2020 по 01.04.2020.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку в 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до ст.76 КК України, на період іспитового строку покласти на ОСОБА_1 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку.

Стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати в розмірі 628,04 грн. (шістсот двадцять вісім грн. 04 коп.) за проведення судово-криміналістичної експертизи холодної зброї № 11/497СЕ-19 від 04.12.2019 року на користь держави (код доходів 24060300, п\рахунок UA548999980000031116115020005, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999680, отримувач платежу УК Слобідсь/мХарСлобідськи/24060300).

Стягнути з ОСОБА_1 процесуальні витрати в розмірі 471,03 грн. (чотириста сімдесят одна грн. 03 коп.) за проведення судової товарознавчої експертизи №6/2918СЕ-19 від 03.12.2019 року на користь держави (код доходів 24060300, п\рахунок UA548999980000031116115020005, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999680, отримувач платежу УК Слобідсь/мХарСлобідськи/24060300).

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

- металевий предмет, зовні схожий на холодну зброю, а саме кастет, вилучений в ході поверхневої перевірки ОСОБА_1 , який зберігається в шафі зберігання зброї Великобурлуцького відділення поліції Вовчанського відділу Головного управління Національної поліції в Харківській області, квитанція № 39 від 05.12.2019 року - знищити;

-сім карта мобільного оператора Vodafone, на якій наявне маркування з цифр « НОМЕР_1 », яка зберігається в матеріалах кримінального провадження, - повернути власнику ОСОБА_2 .

Вирок суду в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним, відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, оскарженню не підлягає. В іншій частині вирок може бути оскаржено учасниками процесу, протягом 30-ти діб з моменту його проголошення до Харківського апеляційного суду через Вовчанський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Роз`яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя Петрова Н.М.