Рішення № 95836827, 29.03.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/9253/20

Справа № 760/28457/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі:головуючого: судді - Зуєвич Л.Л.,

за участю секретаря судового засідання - Кушніра Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (

АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позов та його обґрунтування

24.12.2020 до Солом`янського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява в якій позивач просить стягнути з відповідача 146 630,00 грн. заборгованості та покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.04.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу холодильного обладнання. На виконання цього договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 4 300 Євро, що підтверджується відповідною розпискою.

Позивач зазначає, що враховуючи, що між ним та відповідачем не було укладено у письмовому вигляді основного договору купівлі-продажу холодильного обладнання із зазначенням його моделі, розміру, потужності, кількості, типу системи охолодження та інших технічних характеристик, та не було погоджено терміну передачі товару позивачу, то вказані кошти отримані відповідачем безпідставно та мають бути повернуті позивачу.

Позивач неодноразово самостійно та через свого представника звертався до відповідача з вимогою повернути сплачені кошти, однак відповідач їх не повернув.

Процесуальні дії суду

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2020 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31.12.2020 позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).

Процесуальні заяви у справі

08.02.2021 суду надійшов відзив до якого додано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що по-перше, відповідач позовні вимоги не визнає, а по друге, розгляд даної справи становитиме складність, що потребує пояснень сторін.

24.02.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, серед додатків до якої міститься клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що позивач не заперечує щодо розгляду даної справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін і бажає взяти участь у судовому розгляді.

Суд розглянувши клопотання відповідача та позивача про необхідність розгляду даної справи у судовому засіданні з викликом сторін, відмовив в їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд звертає увагу на те, що у вказаних клопотаннях про розгляд справи з викликом сторін міститься лише вимога про такий розгляд та не зазначено будь-яких обставин, що перешкоджають ухваленню судового рішення за наявними у справі матеріалами.

При цьому суд зазначає, що спрощене провадження, як з викликом, так і без виклику сторін спрямоване на всебічний, повний та об`єктивний розгляд справи з дослідженням всіх наданих сторонами доказів, вивченням всіх заяв сторін по суті справи, тобто спрощене провадження без виклику сторін не є провадженням в якому розглядаються безспірні вимоги.

Сторони не були позбавлені можливості викласти свої доводи, аргументи, міркування, заперечення у письмових заявах по суті справи, надавати суду свої докази на спростування взаємних вимог та заперечень у строки визначені судом або законом, та в повній мірі користується правами, передбаченими ЦПК України.

При цьому, суд враховує, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

За відсутності правових підстав для задоволення клопотань про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін суд дійшов висновку про їх відхилення.

На підставі викладеного розгляд справи здійснювався в письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Відзив на його обґрунтування

У своєму відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач зазначає, що позивач дійсно передав йому аванс та в усній домовленості зобов`язався через декілька днів передати решту суми вартості обладнання - 4 200 Євро та отримати від відповідача обумовлений товар, однак, саме позивач вказаних дій не виконав, натомість майже через 2,5 роки звернувся з вимогою щодо повернення авансу.

Також, звертає увагу суду, що позовна заява містить суперечності щодо того, які правовідносини між сторонами встановились та мали місце у подальшому.

Зазначає, що до позовної заяви на додано доказів, що відповідач не передав позивачу товар у встановлений строк в результаті своїх винних дій.

Відповідь на відзив

24.02.2021 у відповіді на відзив позивач зазначає, що доводи відповідача не спростовують позовних вимог, які є обґрунтованими та законними.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що безпідставність утримання коштів відповідачем виникла у зв`язку з тим, що сторони не уклали основного договору купівлі-продажу холодильного обладнання з погодженням усіх істотних умов договору.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що позивач (покупець) та відповідач (продавець) в усному порядку домовились укласти в майбутньому договір купівлі-продажу холодильного обладнання.

На виконання домовленості, 03.04.2018 ОСОБА_2 отримав кошти у сумі 4 300 Євро від ОСОБА_1 , в якості авансу за майбутній продаж холодильного обладнання, що підтверджується розпискою написаною та підписаною ОСОБА_2 , копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.7). Переклад розписки від 03.04.2018 з російської на українську мову також долучений до матеріалів справи (а.с. 8)

22.09.2020 на адресу ОСОБА_2 адвокатом Пікою М.Є. було надіслано претензію з вимогою повернути ОСОБА_1 суму попередньої оплати у розмірі 4 200 Євро протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії. (а.с.12)

Докази направлення зазначеної претензії залучені до матеріалів справи, а саме копії опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку ПАТ «Укрпошти» (а.с.13) та копія списку згрупованих поштових відправлень листів (а.с.14).

Факт отримання зазначеної претензії відповідачем 28.09.2020 підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.15).

У відповідь на претензію, ОСОБА_2 надав лист в якому повідомив, що до претензії не долучено документів, які б підтверджували повноваження адвоката. (а.с.16)

13.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з претензією в якій вимагав протягом 2 календарних днів з моменту отримання претензії повернути 4 200 Євро (а.с.18)

Факт направлення вказаної претензії підтверджується залученими до матеріалів справи копіями опису вкладення у цінний лист № 9813700210830 (а.с.19), накладної ПАТ «Укрпошти» та фіскальними чеками ПАТ «Укрпошта» (а.с.20).

Факт отримання зазначеної претензії ОСОБА_2 19.10.2020 підтверджується долученою до матеріалів справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.21).

Листом від 26.10.2020 ОСОБА_2 зазначив, що придбав товар, який просив терміново отримати сплативши залишок ціни 4 200 Євро. (а.с. 22). Крім того, у вказаному листі відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 порушив обумовлені терміни отримання товару, йому необхідно сплатити за два з половиною роки грошові кошти у сумі 25 грн. за добу за його зберігання, а також подвійну облікову ставку НБУ, як неустойку.

16.11.2020 ОСОБА_1 повторно надіслав на адресу ОСОБА_2 претензію (а.с. 23-24), у якій зазначив, що у розписці про отримання 4 300 Євро відсутня істотна умова договору купівлі-продажу, яка і не була узгоджена усно, а саме: індивідуальні характеристики товару. Відповідач, не отримавши решту 4 200 Євро та не узгодивши з позивачем індивідуально визначені характеристики холодильного обладнання, діяв самовільно та придбав не узгоджений з позивачем товар. На підставі наведеного, просив у відповідача протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії повернути 4300 євро.

Факт направлення вказаної претензії підтверджується залученими до матеріалів справи копіями опису вкладення у цінний лист, накладною і фіскальним чеком ПАТ «Укрпошти» (а.с.25).

Факт отримання зазначеної претензії 25.11.2020 відповідачем підтверджується копією долученого до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.26).

Норми права, які застосував суд

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 Цивільного кодексу України /далі - ЦК України/).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (в певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, установлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Відповідно до абзацу 4 ч. 1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до ст. 655, ч. 1 ст.656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Разом з тим, згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Водночас, суд враховує, що ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) вказано, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначено наступне:

«Згідно зі статтею 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

З огляду на викладене, встановивши, що у передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що платіж, переданий ОСОБА_1 ОСОБА_3 за попереднім договором, є авансом та підлягає поверненню власникові в розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки позивачка передала ОСОБА_3 аванс у розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_3 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40 тис. доларів США, становила 1 млн 016 тис. 899 грн 20 коп.

Доводи касаційної скарги по про те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми частини другої статті 533 ЦК України, є безпідставними.

Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 40 тис. доларів США в межах позовних вимог».

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 642/203/14-ц (провадження № 61-19005св18) зазначено, що оскільки відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попередній договір не був укладений у формі, встановленій для основного договору, то до спірних правовідносин необхідно застосувати статтю 1212 ЦК України.

Велика Палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначила, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Мотиви суду

Судом встановлено, що сторони в усній формі погодили укладення в майбутньому договору купівлі-продажу холодильного обладнання.

Доказів укладення між сторонами попереднього договору купівлі-продажу у письмовій формі суду не надано.

На виконання усної домовленості ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 аванс в сумі 4 300 Євро, факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача ОСОБА_2 не заперечується, та підтверджується розпискою від 03.04.2018 (а.с. 7).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд зазначає, що істотними умовами договору купівлі-продажу вважаються умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатись укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов.

Згідно з ч. 1 ст. 635 ЦК України істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.3 ст. 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Матеріали справи не містять доказів укладення договору купівлі-продажу холодильного обладнання та погодження такої істотної умови договору, як предмет договору купівлі-продажу.

На підставі наведеного, суд приходить висновку про відсутність договірного характеру правовідносин між сторонами.

Отже, посилання відповідача на неналежне виконання зобов`язань у спірних правовідносинах саме зі сторони позивача у справі та приписи ст. 692, 693 ЦК України не можуть бути прийняті до уваги.

Згідно з ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 642/203/14-ц /провадження № 61-19005св18/).

Згідно ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконано в гривнях. Якщо у зобов`язання зазначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як слідує з позовної заяви позивачем визначено гривневий еквівалент заборгованості у сумі 4 300 Євро станом на день звернення з позовом (21.12.2020) у розмірі 146 630,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано:

«Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні».

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обрання способу захисту є правом позивача, який в даному випадку обрав способом відновлення порушених прав - повернення належних йому коштів (наданих відповідачу в євро) в національній валюті, що не суперечить приписам законодавства.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1,2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становитиме щонайменше 8 000,00 грн. При цьому вказується, що у договорі про надання правничої допомоги від 02.09.2020, укладеному між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Микола Піка і Партнери» сторони погодили погодинну оплату роботи адвоката у розмірі 1 000,00 грн за одну годину роботи.

Проте матеріали справи не містять ні самого договору про надання правничої допомоги від 02.09.2020, ні доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт на його виконання, ні доказів сплати позивачем адвокату витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України). Відповідна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Проте на підтвердження надання послуг професійної правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Пікою М.Є. до суду надано лише копію ордеру (серія ВС № 1051556) та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (№ 2014 від 08.09.2012).

В матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, з якого суд міг би встановити порядок оплати наданих правових послуг, акт виконаних робіт та розрахунок витрат на правову допомогу саме у розмірі 8 000,00 грн.

Враховуючи наведене, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 8 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогою немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, відшкодування позивачу витрат зі сплати судового збору у сумі 1 466,30 грн суд покладає на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 146 630,00 грн (сто сорок шість тисяч шістсот тридцять гривень) заборгованості, а також 1 466,30 грн (одна тисяча чотириста шістдесят шість гривень тридцять копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) або через відповідний суд (п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич