Рішення № 95832708, 22.03.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/9989/20 2/335/771/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Деркач А.А., представника позивача Рогава І.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», про захист прав споживачів, зобов`язання вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

24.11.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», про захист прав споживачів, зобов`язання вчинення дій.

Ухвалою суді від 25.11.2020 року позовну заяву було залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки .

07.12.2020 року на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем через канцелярію надано уточнену позовну заяву.

Ухвалою судді 09.12.2020 року відкрито провадження по справі вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві посилаються на те, що в вересні 2019 року нею поштою було отримано лист від ТОВ «Прості займи» за вих. № 7896521 від 13.09.2019, в якому зазначалось, що в неї існує непогашена заборгованість перед ТОВ «Служба миттєвого кредитування в розмірі 15099,00грн., яка виникла по договору № 1917619490619 від 25.06.2019, укладеному між нею та ТОВ «Служба миттєвого кредитування». В подальшому, вона отримала повідомлення в «Приват 24» про те, що закрито її кредитний ліміт 25000,00, яким вона користувалась більше 10 років, до моменту погашення заборгованості в іншому банку. На гарячій лінії «Приватбанку» їй порадили звернутись за інформацією до ТОВ «Українське бюро кредитних історій», на сайті якого 06.12.2019 року отримала свою кредитну історію, з якої дізналась про існування кредиту отриманого нібито нею на підставі договору №5556b8a-4-3726-4c3a-a271-0c6cdc626469,який згідно з даними ТОВ «Українське бюро кредитних історій» начебто було укладено 25.06.2019 року між нею та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» на суму 3400,00 гривень. З вказаної кредитної історії вона дізналась про велику кількість запитів на отримання кредитів від її імені до різних фінансових установ. З приводу вищезазначених неправомірних дій 04.08.2020 року вона звернулась до Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області з заявою про вчинення кримінального правопорушення. 12.11.2020 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення відносно ОСОБА_1 шахрайських дій щодо оформлення на її ім`я кредиту в ТОВ «Служба миттєвого кредитування». 28.10.2020 року вона звернулась до ТОВ «Служба миттєвого кредитування» з письмовою заявою в якій зазначила, що жодних договорів з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» вона не підписувала , так як не надавала жодної інформації для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, у зв`язку з чим просила вчинити дії щодо виключення інформації про договір займу № 1971619490619 від 25.06.2019 року з її кредитної історії в ТОВ «Українське бюро кредитних історій». З копії Заяви-анкети, зокрема, вбачається, що ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Комунарським РВ Запорізького МУ УМВД України в Запорізькій області від 14.09.2011; ІПН НОМЕР_2 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ; дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; мобільний телефон: НОМЕР_3 ; номер карткового рахунку НОМЕР_4 , ознайомившись з Умовами надання та обслуговування кредитів (надалі, також - Умови), що розміщені на Офіційному сайті smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua та погодившись з ними, ознайомившись з Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства (надалі, також - Правила), просила у Товариства надати їй кредит на особисті потреби у розмірі: 3400,00 грн. Розмір затвердженої суми 3400,00 грн. Строком на 16 днів до 10.07.2016 року та зобов`язалась повернути кредит у розмірі 3400,00 грн. та сплатити проценти у розмірі 1088,00 грн. Також зазначено, що надала згоду на списання суми заборгованості за кредитом з вказаного карткового рахунку. В графі «особисті відомості про клієнта» зазначено, що щомісячний дохід складає 11300грн. В графі «відомості про родину» зазначено про відсутність дітей та контактна особа - не зазначена взагалі. Останнім рядком даної заяви-анкети зазначено, що: «Клієнт: ОСОБА_1 (підпис відсутній) Дата: 25.06.2019». Також зазначено, що «у разі укладання електронного Договору підписується із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором».

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати кредитний договір, додаток 1 заява- анкета для отримання кредиту № 1917619490619 від 25.06.2019 року, укладений між нею та ТОВ «Слкжба миттєвого кредитування» на суму 3400,00 грн.- нікчемним. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-д; ідентифікаційний код юридичної особи: 33546706) внести зміни до моєї, ОСОБА_1 , кредитної історії (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), вилучивши з неї недостовірну інформацію щодо наявності у мене фінансових зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» (ідентифікаційний код юридичної особи 38839217; місцезнаходження: 69037, місто Запоріжжя, вулиця Сорок років Радянської України (Незалежної України 39а оф. 35 на підставі «Кредитний договір, Додаток Заява - анкета для отримання кредиту №№ 1917619490619 від 25.06.2019 року ( згідно з даними кредитної історії сформованої ТОВ «Українське бюро кредитних історій» договір займу№5556b8a-4-3726-4c3a-a271-0c6cdc626469.

31.12.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий ТОВ «Служба миттєвого кредитування» в якому представник зазначила, що твердження позивача, що вона не підписувала спірний кредитний договір не підтверджуються належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на словах позивача.Зазначає, що спірний кредитний договір було укладено у електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, і з огляду на ч.1 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» до нього мають бути застосовані приписи цього Закону. Згідно послідовності укладення спірного кредитного договору, клієнт заповнює свої дані на сайті відповідача. Перш ніж отримати позику, клієнт зобов`язаний ознайомитися з правилами та умовами позики переглянувши їх по посиланню і підтвердити свою згоду, поставивши відповідну галочку в пункті «З Правилами й умовами надання позики ознайомлений, і підтверджую направлення оферти у відповідності до запропонованої редакції, а також згоду на обробку персональних даних, в тому числі на передачу даних в бюро кредитних історій». Далі, після подачі заявки, клієнт отримує унікальний код підтвердження оформлення позики через CMC на свій мобільний номер вказаний при реєстрації на сайті bistrozaim.ua. CMC відправляється через зовнішній сервіс СМС-розсилок TurboSMS (https://turbosms.ua/). Після отримання CMC, клієнт повинен внести отриманий код на сайті, і таким чином підтвердити подачу заявки. Після подачі заявки, позивач отримав на свій телефон, вказаний у заявці, CMC повідомлення з унікальним кодом, який ввів на сайті bistrozaim.ua. У разі позитивного рішення про видачу позики, система генерує унікальний код, який використовується уповноваженою особою ТОВ «СМК» для підтвердження підписання кредитного договору в порядку, визначеному ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», і тільки після цього система переводить клієнту на карту суму зазначену в заявці. Верифікація і додавання карти клієнтом при оформленні договору займу здійснюється за допомогою сторонньої платіжної системи WayForPay (https://wayforpay.com/), на сторінці якої клієнт самостійно вносить номер карти, CVV, термін дії, телефон, е-mail. Ця інформація по карті зберігатися і обробляється виключно на стороні платіжної системи WayForPay. Позивач наполягає про вчинення щодо неї злочину, проте не доводить своє твердження оскільки сам факт звернення до правоохоронних органів не доводить вчинення стосовно позивача злочину. На підставі вищевикладеного в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

15.02.2020р. до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий ТОВ «Українське бюро кредитних історій» в якому зазначено, що Позивач наполягає про вчинення щодо неї злочину, проте не доводить своє твердження оскільки сам факт звернення до правоохоронних органів не доводить вчинення стосовно позивача злочину. Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного правочину. Зважаючи на те, що зобов`язання за договором не виконано належним чином та існує заборгованість ТОВ «Українське бюро кредитних історій» не має правових підстав на вилучення інформації щодо ОСОБА_1 з кредитної історії.

В судовому засіданні представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягала просила їх задовольнити. Зазначила, що кредитний договір з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» ОСОБА_1 не укладався, про його існування позивач дізналася випадково. Грошових коштів від ТОВ «СМК» не отримувала, а у заявці на отримання кредиту дійсно стоїть її прізвище, однак мобільний номер, емайл їй не належить, а у АТ «ПУМБ» ОСОБА_1 рахунків та карт немає, навіть у довідці наданій ТОВ «СМК» не має даних про власника картки, на яку було перераховані кошти. Виявивши те, що невідома особа, яка невідомо як отримала її анкетні дані, розсилає від її імені заявки на отримані кредити, ОСОБА_1 звернулася до поліції, однак їй у внесенні відомостей про злочин було відмовлено, а тому такі відомості внесено на підставі ухвали слідчого судді до ЄРДР за ч.1 ст.190 КК України. Зазначила, що через те, що внесено ТОВ «УБКІ» на підставі інформації ТОВ «СМК» відомості щодо наявності кредитного договору, який позивачем не укладався, та за яким вказано наявність заборгованості, ОСОБА_1 було заблоковано АТ КБ «Приватбанк» її кредитний ліміт, яким вона користувалася більше десяти років, а тому її права порушуються через наявність такого запису, а тому просить суд задовольнити позов ОСОБА_1 .

Представник відповідача ТОВ «Служба миттєвого кредитування» у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача ТОВ «Українське бюро кредитних історій» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Із заяви-анкети для отримання кредиту № 1917619490619 від 25.06.2019 вбачається, що позивач ОСОБА_1 , ознайомившись з кредитним договором, додатком 2 - Умовами надання та обслуговування кредитів, що розміщенні на офіційному сайті smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua, та погодившись з ними, ознайомившись із Правилами про порядок надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариства, просив надати йому кредит на особисті потреби у розмірі 3400 грн., розмір затвердженої суми 3400 грн., строком на 16 днів до 10.07.2019, та зобов`язалася повернути кредит у розмірі 3400грн., та сплатити проценти у розмірі 1088,00 грн., а також зобов`язалася при простроченні оплати за кредитом та процентами сплатити процент за користування кредитом з розрахунку 2% за кожен день користування (730 відсотків річних або 732 відсотки річних якщо на період користування кредитом припадає високосний рік). Також, в заяві зазначено, що при виникненні заборгованості зобов`язується сплатити неустойку в розмірі штрафу 3% від суми виданого кредиту та пеню у розмірі 1% від суми заборгованості починаючи з першого дня заборгованості. (а.с.49).

Відповідно до Витягу з ЄРДР номер кримінального провадження 12020085060000717 від 12.11.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, вбачається, що 12.11.2020 до Вознесенівського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області надійшла ухвала Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя щодо внесення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про шахрайські дії невідомої особи під час оформлення кредиту в ТОВ «Служба миттєвого кредитування» (а.с.5).

З кредитної історії «Українське бюро кредитних історій» (станом на 06.12.2020) відносно ОСОБА_1 вбачається, що є договір позики від 25.06.2019 на суму 3400 грн., який відкрито, також є в наявності кредитна картка ПриватБанк, сума кредиту становить 25000 грн., загальна поточна заборгованість складає 16739,43 грн. (а.с.8-14).

Згідно довідки ТОВ «Служба миттєвого кредитування» від 22.12.2020 року ОСОБА_1 оформила кредитний договір №19176119490619 від 25.06.2019 на суму 3400,00 грн. На її банківську карту були перераховані кошти за кредитним договором -на підтвердження чого надані дані ПАТ «ПУМБ» м. Київ з підтвердженням отримання на карту 3400,00 грн. - номер карти НОМЕР_4 власник карти, категорія карти Visa час запиту 25.06.2019 09:56:28.(а.с.52).

Як встановлено з Довідки АТ «ПУМБ» від ZA6-50.4./1 від 04.01.2021 року У ОСОБА_1 станом на 25.06.2019 року відкритих рахунків в АТ «ПУМБ» не було. Станом на 04.01.2021 року відкритих та діючих рахунків немає.(а.с.75).

У відповідності до статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи чи інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 215 ЦК України розмежовано недійсні правочини на нікчемні - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до положень частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У ч. 2 ст. 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції

За правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За приписами частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

З аналізу положень п. 6, 12 ч. 1 ст. 3, ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що клієнт має бути ідентифікований одразу при реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній мережі за допомогою електронного підпису або електронного цифрового підпису, інших аналогів власноручних підписів і лише на етапі акцептування пропозиції про укладення договору акцепт підписується одноразовим ідентифікатором, який відповідно до п.п. 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» є алфавітно-цифровою послідовністю.

Дослідивши заяву-анкету №1917619490619 від 25.06.2019 суд встановив, що вона не підписана позивачем, оскільки не містить ні алфавітно-цифрової послідовності, передбаченої законом для одноразового ідентифікатора, ні електронного, ні електронного цифрового підпису, ні аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) позивача.

Матеріали справи також не містять даних про те, що особа позивача була належним чином ідентифікована при його реєстрації в ІТС відповідними електронним підписом, електронним цифровим підписом чи іншим аналогом власноручного підпису.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази щодо укладення кредитного договору з використанням власних персональних даних ОСОБА_1 на отримання кредитних коштів у сумі 3400 грн. в онлайн - режимі на підставі заяви-анкети №1917619490619 від 25.06.2019.

Крім того, суд зазначає, що у статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, з яких би вбачалось існування між позивачем та відповідачем кредитних або інших зобов`язальних правовідносин, а матеріали справи не містять і доказів того, що відповідачем виконані умови кредитного договору №1917619490619 від 25.06.2019 та надано позивачу кредит у розмірі 3400 грн.

На підтвердження надання грошових коштів відповідачем ТОВ «Служба миттєвого кредитування» надано суду довідку про зарахування грошових коштів ПАТ «ПУМБ» м. Київ з підтвердженням отримання на карту 3400,00 грн. - номер карти НОМЕР_4 власник карти, категорія карти Visa час запиту 25.06.2019 09:56:28, разом із тим, прізвище власника, як і повний номер картки на яку перераховані кошти вказана довідка не містить, а з урахуванням даних, зазначених у Довідці АТ «ПУМБ» від ZA6-50.4./1 від 04.01.2021 року щодо відсутності у ОСОБА_1 відкритих рахунків в АТ «ПУМБ», суд вважає недоведеним факт надання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 3400,00 грн.

З огляду на наведене, а також за відсутності належних доказів про укладення між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитного договору 1917619490619 (як про це зазначає позивачка та який вона просить визнати нікчемними), підстав вважати, що такий договір між сторонами укладався та визнання його нікчемним немає.

За приписами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, позивачка вказує, що вона такого договору не укладала і кредитних коштів не отримувала, номер мобільного телефону, який вказано в заяві на отримання кредиту їй не належить, номер карткового рахунку на який видано кредит також їй не належить, а крім того, використаний емайл також не її, оскільки вона має електронну скриньку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у заявці вказано, що електронний адрес, який їй не належить ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак наведені обставини відповідачами жодним належним доказом не спростовані.

З огляду на викладене, враховуючи приписи ч. 2 ст. 207, ст. 1055 ЦК України, якими встановлені вимоги щодо обов`язкової письмової форми кредитного договору, з огляду на те, що кредитний договір № №1917619490619 від 25.06.2019 не підписаний позивачем у відповідності до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а також те, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, як укладення договору №1917619490619 від 25.06.2019, так і існування між сторонами кредитних або зобов`язальних правовідносин, суд приходить до висновку, що договір №1917619490619 від 25.06.2019 є неукладеним.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що судом встановлено, що договір №1917619490619 від 25.06.2019 є неукладеним, а неукладений договір не може бути визнаний нікчемним, а тому підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання договору нікчемним немає і задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Разом із тим, судом також встановлено, що відповідно до інформації, розміщеної у базі ТОВ «Українське бюро кредитних історій» щодо позивача, 25.06.2019 року нею отримано у ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитні кошти за договором №1917619490619 від 25.06.2019 у розмірі 3400,00 грн.

Станом на 19.10.2020 року, як вбачається з витягу бази ТОВ «Українське бюро кредитних історій» розмір кредитної заборгованості позивача за договором №1917619490619 від 25.06.2019 на суму 3400,00 грн. становить 70630,24 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що також підтверджено і представником позивача у судовому засіданні, ОСОБА_1 отримано повідомлення в «Приват24» про те, що її кредитним ліміт 25000 грн, яким вона користувалася більше 10 років закрито до моменту погашення заборгованості в іншому банку, зазначені обставини також встановлені із наданої суду виписки по рахунку АТ КБ «Приватбанк».

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (частина перша статті 5 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 686/7590/18 (провадження № 61-698св19) вказано, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності».

Відповідно до Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (надалі -Закон № 2704-IV) вказаний закон визначає правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій

У ст.7 Закону №2704-IV кредитна історія містить таку інформацію, зокрема: 1) відомості, що ідентифікують особу: а) для фізичних осіб: прізвище, ім`я та по батькові; дата народження; паспортні дані; місце проживання; ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів (у разі наявності) (далі - ідентифікаційний номер); відомості про поточну трудову діяльність; сімейний стан особи та кількість осіб, які перебувають на її утриманні; дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації та основний предмет господарської діяльності фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності; 2) відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії: а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину); б) сума зобов`язання за укладеним кредитним правочином; в) вид валюти зобов`язання; г) строк і порядок виконання кредитного правочину; ґ) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов`язання за кредитним правочином; д) дата виникнення прострочення зобов`язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення; е) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо); є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

У частині першій статті 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» передбачено, зокрема, що джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону №2704-IV інформація для формування кредитної історії надається користувачем до бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст.10 Закону №2704-IV бюро вилучає з кредитної історії: інформацію, яка передбачена п.2 ч.1 ст.7 (відомості про грошове зобов`язання суб`єкта кредитної історії) у разі відсутності кредитного правочину, договору або визнання їх недійсними; всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через бюро інформації про нього.

Відповідно до ч.2 ст.10 Закону №2704-IV, бюро має право за участю користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та договором.

Відповідно до ч.11 ст.13 Закону №2704-IV, суб`єкт кредитної історії має право оскаржити в судовому порядку дії Бюро або Користувача, які порушують його права.

Відповідно до ч. 6, 7, 8, ст. 13 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро при отриманні заяви від суб`єкта кредитної історії зобов`язане на час перевірки інформації позначити кредитну історію такого суб`єкта кредитної історії відповідною позначкою та протягом п`яти робочих днів з дня отримання заяви звернутися до користувача, який надав інформацію, що заперечується, про її підтвердження або зміну. Бюро залишає кредитну історію суб`єкта кредитної історії без змін та знімає з кредитної історії позначку у разі підтвердження користувачем інформації, що заперечується. У цьому випадку суб`єкт кредитної історії має право на включення до своєї кредитної історії коментарю обсягом не більше ніж 100 слів щодо інформації, що заперечується, а бюро зобов`язане долучити цей коментар до його кредитної історії. Бюро вносить зміни до інформації, що міститься у кредитній історії суб`єкта кредитної історії, та знімає з кредитної історії позначку у разі зміни користувачем інформації, що заперечувалася суб`єктом кредитної історії.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро має право за участю користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим законом та договором.

Підсумовуючи викладене, з урахуванням тих обставин, що судом встановлено, що договір №1917619490619 від 25.06.2019 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 не укладався, тому, з метою захисту порушених прав позивача, відповідно до пункту 1 частини першої ст. 10,ст.13 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», суд приходить до висновку про задоволення в іншій частині вимоги позивача шляхом зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» внести зміни до кредитної історії ОСОБА_1 , вилучивши з кредитної історії ОСОБА_1 інформацію за кредитним договором № 191761949619 від 25.06.2019 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 , надану Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» (код ЄДРПРОУ 38839217).

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 263-265,274 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», про захист прав споживачів, зобов`язання вчинення дій, задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» (код ЄДРПОУ 33546706, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 1-Д) внести зміни до кредитної історії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), вилучивши з кредитної історії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) інформацію за кредитним договором № 191761949619 від 25.06.2019 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , надану Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» (код ЄДРПРОУ 38839217).

В решті частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дні вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частина рішення складені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22.03.2021 року. Повний текст рішення складено 29.03.2021року.

Суддя: Ю.В. Апаллонова