Рішення № 95825186, 18.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/15595/15-ц

Провадження №2/523/2656/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2021 р.

Суворовський районний суд м.Одеси в складі:

головуючої судді - Середи І.В.,

при секретарі – Щербан О.Д.,

представника позивача - Яковлевої-Ангеловської О.А.,

представника відповідача - Чапуріної С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

АТ КБ «ПриватБанк» 18.09.2015р. звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 22.08.2014 року між банком та відповідачем була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, відповідно до якого банк надав йому кредит у розмірі 79009,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на споживчі цілі строком з 22.08.2014р. по 28.02.2015р., в обмін на зобовязання зайомщика по поверненню кредита, сплаті відсотків в розмірі 0,01% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з «1» по «25» число кожного місяця. Зайомщик зобовязався надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в розмірі 13168,17 грн. для погашення заборгованості по кредиту. Оскільки відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 01.07.2015 року утворилася заборгованість у розмірі 169304,88 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом – 48644,97 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом – 3,35 грн., заборгованості по комісії за користуванням кредиту – 13612,88 грн., а також штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 107043,68 грн., які позивач просить стягнути на його користь разом з понесеними судовими витратами.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 18.12.2015р. позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

17.05.2018р. ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування заочного рішення від 18.12.2015р. по справі №523/15595/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обгрунтування заяви ОСОБА_1 вказував на те, що про розгляд справи не був повідомлений, рішення суду не отримував. З позовом він не згоден, заперечує проти розмірів заборгованості, також вказував на те, що його дружина ОСОБА_2 не надавала згоди на укладення Генеральної угоди про реструктуризацію боргу.

26.07.2018р. ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси скасовано заочне рішення, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

26.03.2019р. ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси за клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 призначено у справі судову економічну експертизу провадження зупинено.

15.11.2019р. на адресу суду надійшов висновок судового експерта провадження поновлено.

Ухвалою від 09.02.2021р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 заперечувала проти заявлених вимог, посилаючись на висновок експерта щодо того, що розрахунок заборгованості станом на 01.07.2015р. не відповідає вимогам Генеральної угоди.

Згідно з вимогами ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що 22.08.2014 року між позивачем та ОСОБА_1 була укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт (а.с.7), відповідно до якої АТ КБ «ПриватБанк» надає відповідачу грошові кошти у сумі 79009,00 грн. на строк з 22.08.2014р. по 28.02.2015р. зі сплатою 0,01% в місяць для погашення заборгованості по кредиту, а остання повинна щомісячно повертати кредит щомісячними платежами з «1» по «25» число в розмірі 13168,17 грн. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 28.02.2015р. При цьому, позивач вважає, що своїм підписом в угоді відповідач підтвердив, що підписана ним угода разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг.

Відповідно до Умов та Правил, у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти та штраф.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань по наданню грошових коштів для погашення заборгованості за кредитними договором та з урахуванням внесених коштів на погашення боргу, відповідно до розрахунку станом на 01.07.2015 року загальна заборгованість склала 169304,88 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом – 48644,97 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом – 3,35 грн., заборгованості по комісії та пені – 13612,88 грн., а також штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 107043,68 грн., (а.с.5).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пені та штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Вирішуючи питання про стягнення нарахованої банком заборгованості по кредитному зобов`язанню, суд враховує правову позицію, висловлену ВП ВС у справі №342/180/17-ц.

У Генеральній угоді від 22.08.2014р., підписаній сторонами, в п.2.8 зазначено, що при порушенні зайомщиком зобов`язань з погашення кредиту, зайомщик сплачує банку пеню, розмір якої вказано в умовах та Правилах за кожен день прострочки.

З виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів(а.с.44-45). Що узгоджується з правовою позицією, висловленою в Постанові Верховного Суду від 16.09.2020р. по справі № 200/5647/1.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 .

Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом .

Доводи відповідача про недоведеність позовних вимог зводяться виключно до недоведених припущень, містять вимогу щодо переоцінки наявних у справі доказів. Відповідач не надав під час розгляду справи доказів на спростування доводів позивача та на підтвердження власних заперечень проти позову, не надав на підтвердження заперечень доказів погашення заборгованості, зокрема платіжних документів. Наведене свідчить про недотримання мінімальних стандартів добросовістної поведінки сторони у судовому процесі, на які вправі розраховувати суд, так і протилежна у спорі сторона

У висновку експерта Новоселової В.В.№146/е від 13.11.2019р. зазначено, що вона не змогла встановити, яка сума заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом, пенею та штрафом відповідно до умов генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 22.08.2014 р. про надання кредитних коштів у розмірі 79009 грн. залишилась у ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приватбанкт» станом на 01.07.2015 р. та яка сума коштів була сплачена ОСОБА_1 на виконання вимог договору.

Разом з тим, суд враховує що під час укладення Генеральної угоди ОСОБА_5 погодився з її умовами, а саме з визначеними сумами кредиту, штрафу, сплатою щомісячних платежів як їх розміру так і строку погашення. З того часу такі умови не оскаржувались, з вимогами про визнання такого договору недійсним не звертався, більше того протягом тривалого часу виконувались ним, тому розрахунок за боргованості станом на 01.07.2015р. є належним доказом щодо розміру заборгованості відповідача.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та`практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСП/1) як джерело права.

ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення боргу на загальну сум 169304,88 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом – 48644,97 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом – 3,35 грн., заборгованості по комісії за користуванням кредиту – 13612,88 грн., а також штрафу відповідно до п.2.2 Генеральної угоди – 107043,68 грн. підлягають задоволенню, так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що є порушенням грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідача також підлягають стягненню на користь позивача сплачений ним і документально підтверджений судовий збір в розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12,13, 76, 81, 89, 95,141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354,355 ЦПК України, –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», (ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299), заборгованість по Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 22.08.2014 р. в сумі 169304,88 грн., яка складається із заборгованості за кредитом – 48644,97 грн., заборгованості за відсотками – 3,35 грн., заборгованості за комісією – 13612,88 грн., штрафу, передбаченого п.2.2 Генеральної угоди – 107043,68 грн. , а також судові витрати - у сумі 2539,57 грн. .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення складено 23.03.2021 р.

Суддя: