Рішення № 95812310, 26.03.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3086/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Північна виправна колонія (№90)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні,

встановив:

16.10.2020р. до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Державної установи "Північна виправна колонія (№90)" (далі – відповідач, ДУ "Північна виправна колонія (№90)"), у якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність державної установи "Північна виправна колонія (№90)" щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 13 календарних років служби;

- зобов`язати державну установу «Північна виправна колонія (№90)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 13 календарних років служби;

- стягнути з державної установи "Північна виправна колонія (№90)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2017р. по день ухвалення рішення суду;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання державної установи «Північна виправна колонія (№90)» подати звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги були обґрунтовані наступними обставинами. Так, 31.08.2017р. позивача звільнено зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – ДКВС України) за власним бажанням. На дату звільнення вислуга років ОСОБА_1 склала 13 років 01 місяць 12 днів, у зв`язку із чим останній стверджує, що має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абз. 4 п. 10 постанови КМУ від 17.07.1992р. №393. Втім, станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом, одноразова грошова допомога залишається не виплаченою, що на думку позивача є протиправною бездіяльністю відповідача. Окрім того, у позові ОСОБА_1 стверджує, що за невиплату в день його звільнення зі служби одноразової грошової допомоги ДУ "Північна виправна колонія (№90)" має нести відповідальність, передбачену приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), а саме виплатити на користь звільненого працівника середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З огляду на те, що повного розрахунку з позивачем станом на момент його звернення до суду не проведено, то стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за період з 01.09.2017р. (наступний день після звільнення) по день ухвалення судом рішення за результатами розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 16.10.2020р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні).

09.11.2020 року відповідачем до суду подано відзив, в якому відповідач не погоджується із доводами ОСОБА_1 , викладеними у позовній заяві, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Зазначає, що 26.12.2017р. позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік у розмірі 16222,35 грн., що підтверджується доданим до відзиву видатковим касовим ордером, виданим ДУ "Північна виправна колонія (№90)" 26.12.2017р. Окрім того, заперечуючи проти стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку починаючи з 01.09.2017р. (наступний день після звільнення), відповідач посилається на приписи ст. 116 КЗпП України, зазначає, що так як позивач не працював у день звільнення (згідно табелю робочого часу за серпень 2017р.), то строк затримки розрахунку має обчислюватися із наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Враховуючи проведення за позивачем розрахунку 26.12.2017р., а також зважаючи на те, що до звернення звільненого працівника до суду із даним позовом, останній до державної установи "Північна виправна колонія (№90)" із вимогою про виплату одноразової допомоги не звертався, то відповідна позовна вимога є безпідставною. При цьому, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 відповідач вказує на те, що для звернення працівника до суду із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що роботодавець фактично з ним розрахувався. З огляду на проведення з позивачем повного розрахунку 26.12.2017р., строк на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку розпочався 27.12.2017р. та закінчився 27.03.2018р., у зв`язку із чим звернувшись до суду із відповідною вимогою у жовтні 2020р., позивач пропустив строк на звернення до суду, встановлений приписами ст. 233 КЗпП України.

Ухвалою суду від 16.12.2020р. залишено позовну заяву без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з моменту отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

В ухвалі наголошено на пропущенні позивачем строку звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначено, що позивача звільнено зі служби наказом ДУ "Північна виправна колонія (№90)" від 23.08.2017р. №43о/с з 31.08.2017р., водночас невиплачені позивачу при звільненні суми (одноразова грошова допомога) фактично виплачені 26.12.2017р. Між тим, позов щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні до суду поданий у жовтні 2020р. Між тим, суд врахував висновок Конституційного Суду України в Рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012, згідно якого положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. З наведеного суд дійшов висновку про те, що звернувшись до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку через 2,9 років після фактичного розрахунку, позивач пропустив строк на звернення до суду із даною позовною вимогою, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Відтак, позивача зобов`язано надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку із вказанням підстав такого пропуску, які мають підтверджуватися відповідними доказами.

08.02.2021р. позивачем до суду подано заяву про зміну позовних вимог, в якій він не погоджується із розміром виплаченої одноразової грошової допомоги, при цьому зазначає, що до її складу протиправно не включено доплату за роботу в нічний час та індексацію. Наведена бездіяльність призвела до зменшення розміру виплаченої допомоги, у зв`язку із чим станом на 05.02.2021р. (дата заяви) з позивачем не проведено повного розрахунку, який мав бути проведений при його звільненні. Відтак, з огляду на триваючий характер означеної бездіяльності позивач стверджує, що не пропустив строк на звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За наведених обставин, позивачем змінено позовні вимоги, та викладено їх наступним чином:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби, виходячи із: посадового окладу, підвищення посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислуги років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу з собакою, доплати за роботу в нічний час, середньої премії за 12 місяців та індексації (з урахуванням раніше виплаченої суми);

- стягнути з позивача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2017 року по день ухвалення рішення суду.

Враховуючи доводи позивача, викладені у його заяві від 05.02.2021р., судом постановлено ухвалу від 09.02.2021р., згідно якої вирішено продовжити розгляд справи у порядку загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Призначено підготовче засідання, з урахуванням його відкладення на 25.02.2021р.

10.02.2021р. до суду надійшли письмові пояснення ДУ "Північна виправна колонія (№90)". Окрім тих доводів державної установи, які вже зазначалися у відзиві, відповідач наголошує на несвоєчасному поданні позивачем до суду заяви про зміну позовних вимог (08.02.2021р.), так як за приписами ст. 262 КАС України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відтак, враховуючи відкриття спрощеного позовного провадження по справі без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні) ухвалою суду від 16.10.2020р., кінцевою датою для подання заяви про міну предмету позову було 16.11.2020р.

Суд не погоджується із означеною позицією, та вказує на те, що згідно приписів ст. 47 КАС України, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання, або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд звертає увагу відповідач на те, що ухвалою суду від 09.02.2021р. суд здійснив перехід до подальшого розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання, в той час як ухвалою суду від 25.02.2021р. закрито підготовче провадження та вирішено здійснювати подальший розгляд справи по суті у порядку письмового провадження.

За наведених обставин, звернувшись до суду із заявою про зміну позовних вимог 08.02.2021р., тобто до закриття підготовчого провадження, позивач не пропустив строку на подання відповідної заяви, встановленого приписами КАС України.

15.02.2021р. до суду надійшла відповідь на пояснення, в якій позивач не погоджується із доводами відповідача, викладеними у поясненні від 10.02.2021р., просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Того ж дня до суду надійшов відзив на заяву про зміну позовних вимог, в якому відповідач серед іншого вказує на те, що згідно приписів Інструкції, затвердженої наказом Державного департаменту України з питання виконання покарань від 07.10.2009р. №222, одноразова грошова допомога нараховується з окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та премій. Між тим, відповідач зазначає, що одноразова грошова допомога при звільненні має разовий характер, тому індексації не підлягає, водночас посада молодшого інспектора – кінолога відділу охорони установи, на якій перебував ОСОБА_1 перед звільненням, не передбачала постійного виконання обов`язків у нічний час, тому відповідна виплата не входить до щомісячних додаткових постанційних виплат.

Згідно приписів ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

Наказом в. о. начальника державної установи Північної виправної колонії (№90) від 23.08.2017р. №43о/с прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора – кінолога відділу охорони установи звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі ст. 77 п. 7 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) з 31.08.2017р.

Вислуга років позивача на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 14 років 4 місяців 05 днів, у пільговому обчисленні – 27 роки 00 місяців 17 днів.

При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено грошову допомогу у розмірі 25% щомісячного грошового забезпечення за 14 повних календарних років служби.

Не погоджуючись з остаточним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо наявності/відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у день звільнення суд зазначає наступне.

Згідно ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005р. №2713-IV (далі – Закон №2713-IV, в редакція, яка діяла станом на момент звільнення позивача зі служби в органах ДКВС України), на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як передбачає ч. 1 ст. 102 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015р. №580-VIII (далі – Закон №580-VIII), пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ).

Питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби передбачені ч. 2 ст. 9 даного Закону №2262-ХІІ (в редакції, чинній на час звільнення позивача), яка визначає, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Частинами 3 та 4 ст. 9 Закону №2262-ХІІ визначено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Призначення та виплата одноразової грошової допомоги передбачено також постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (далі – Постанова №393, в редакції, чинній на час звільнення позивача).

Підпунктом 3 п. 10 Постанови №393 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї Постанови.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби за власним бажанням виникає у разі наявності вислуги 10 років і більше.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби, що також визначено ч. 2 та ч. 3 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію".

Таким чином, Законом №2262-ХІІ визначені умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі військовій, в органах внутрішніх справ, Національній поліції та інших органах, що мають відношення до військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Натомість, Законом України "Про національну поліцію" передбачено право особи, яка звільняється зі служби, на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

З наведеного слідує, що ОСОБА_1 , який має вислугу 14 років 04 місяці та 5 днів, набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Втім згідно матеріалів справи, зокрема копій виписки по рахунках ДУ "Північна виправна колонія (№90)" та зведеної відомості, поданої до державної казначейської служби, з позивачем здійснено розрахунок при звільненні на суму 3710,29 грн., в той час як одноразова грошова допомога позивачу виплачена не була, що відповідачем у заявах по суті не заперечується.

Відповідна допомога виплачена ОСОБА_1 26.12.2017р., тобто більше ніж через три місяці після звільнення з органів ДКВС України, у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби в сумі 16 222,35 грн. (підтверджується видатковим касовим ордером від 26.12.2017р.).

Згідно копії пояснень відповідача, доданих до заяви ОСОБА_1 від 05.02.2021р., до складу одноразової грошової допомоги увійшли наступні складові:

- посадовий оклад – 1080 грн.;

- підвищення посадового окладу (5%) – 54 грн.;

- оклад за спеціальним званням – 60 грн.;

- надбавка за вислугу років (25%) – 298,50 грн.;

- надбавка за особливо важливі завдання (50%) – 746,25 грн.;

- надбавка за службу з собакою (7,5%) – 85,05 грн.;

- премія – 2381,74 грн.;

- всього – 4705,54 грн.

Разом – 16469,39 грн. (4705,54 грн. * 25% * 14 повних років), з утриманням податку (військовий збір – 1,5%) – 247,04 грн., всього до виплати – 16222,35 грн.

Позивач не погоджується з означеним розрахунком одноразової грошової допомоги, вказує на те, що при розрахунку допомоги відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову допомогу, індексацію грошового забезпечення та доплату за роботу в нічний час, у зв`язку із чим допомога виплачена у меншому розмірі, ніж той, що передбачений чинним станом на момент звільнення позивача законодавством.

Щодо правомірності не врахування державною установою до складу одноразової грошової допомоги при звільненні позивача індексації його грошового забезпечення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9-4 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Згідно п. 18.2 розділу 18 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту з питань виконання покарань від 07.10.2009р. №222 (яка була чинною на час звільнення позивача, далі – Інструкція №222), одноразова грошова допомога особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби, нараховується з окладів за останніми штатними посадами, займаними перед звільненням, окладів за спеціальними званнями, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру (надбавок, доплат) та премій (обчислених як середньомісячна сума за попередні повні дванадцять календарних місяців), крім одноразових додаткових видів грошового забезпечення, що були їм нараховані в останньому повному календарному місяці служби перед звільненням.

Отже, з вказаного вбачається, що Інструкцією не було передбачено, що індексація не включається до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

В той же час, статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000р. №2017-ІІІ (далі – Закон №2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, у тому числі, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 ст. 19 Закону №2017-ІІІ встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Частиною 5 ст. 94 Закону №580-VIII передбачено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначаються Законом України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», який прийнятий 03.07.1991р.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII (далі – Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 ст. 2 Закону №1282-XII передбачено, то індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі, заробітна плата (грошове забезпечення).

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації \ зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Статтею 6 Закону №1282-XII встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Згідно ст. 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення вдію цього Закону.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок №1078).

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Суд зазначає, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права па отримання індексації.

Отже, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, як складової конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні правові висновки викладені і в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019р. по справі №638/9697/17.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно довідки про складові нарахованого грошового забезпечення молодшого інспектора – кінолога охорони державної установи «Північна виправна колонія (№90)» ОСОБА_1 за останні повні два календарні місяці перед звільненням (липень, серпень 2017р.), до складу грошового забезпечення позивача включалися наступні складові:

- посадовий оклад;

- підвищений посадовий оклад;

- оклад за звання;

- надбавка за особливі умови служби;

- надбавка (кінолог);

- нічні (мається на увазі доплата за роботу в нічний час);

- індексація;

- премія;

- утримання оплати за надмірно використану частину щорічної відпустки.

Разом до виплати за липень 2017р. – 5662,75 грн.; за серпень – 3766,79 грн.

З наведеного вбачається, що грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось з урахуванням індексації.

Таким чином, дії відповідача, які полягають в нарахуванні позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з грошового забезпечення без врахування індексації є неправомірними та порушують його право на соціальний захист, яке є гарантованим Конституцією та законами України.

Щодо правомірності не врахування державною установою до складу одноразової грошової допомоги при звільненні позивача доплати за роботу в нічний час, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно приписів п. п. 1.4, 1.5 Інструкції №222, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу визначаються відповідно до чинного законодавства.

У пункті 7.1 Інструкції №222 передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які виконують службові обов`язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу.

Службою в нічний час вважається виконання особами рядового і начальницького складу органів та установ службових обов`язків у період з 22 до 6 години.

Під виконанням зазначених обов`язків слід розуміти:

- несення служби у складі наряду чергової частини, караулу, зміни, патруля, контрольного пункту, посту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування тощо;

- виконання функцій з контролю за роботою органів та установ, а також сил і засобів, залучених для несення служби;

- участь у навчаннях та перевірках.

Підставами для несення служби в нічний час є:

- графіки нарядів, чергувань, затверджені керівниками органів та установ;

- плани проведення навчань та профілактичних заходів;

- письмові накази (розпорядження) керівників органів та установ про залучення окремих осіб рядового і начальницького складу до несення служби в нічний час. У наказі (розпорядженні) указуються причини, що викликали необхідність залучення осіб до служби в нічний час, та перелік таких осіб, тривалість служби.

Облік часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється оформленням табеля кількості годин, відпрацьованих у нічний час.

Суд встановив, що згідно копії табеля робочого часу відділу охорони ДУ "Північна виправна колонія (№90)" за липень 2017р., у нічний час ОСОБА_1 відпрацював 56 год.

За довідкою про складові нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за липень, серпень 2017р., позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення з урахуванням, зокрема, доплати на службу в нічний час у розмірі 67,76 грн. за липень 2017р., та 62,31 грн. за серпень 2017р.

Відтак, грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось з урахуванням доплати за службу в нічний час, у зв`язку із чим суд критично сприймає та вважає протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування означеної доплати.

Враховуючи наведені норми та встановлені обставин справи, суд не погоджується із розрахунком одноразової грошової допомоги, проведеним державною установою "Північна виправна колонія (№90)", яка мала бути виплачена позивачу при звільненні, оскільки відповідна допомога нарахована позивачу з грошового забезпечення без врахування індексації та доплати за службу в нічний час.

Суд наголошує, що в даному випадку позивачу необхідно розраховувати 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у відповідності до посадового (місячного) окладу, що передував події (звільненню), з якою пов`язана відповідна виплата, а саме 5662,75 грн. (грошове забезпечення позивача за липень 2017р. – місяць, що передував звільненню).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №823/64/16.

Виходячи з викладеного, 25% місячного грошового забезпечення складає 1415,69 грн. (5662,75 грн. х 25%).

Отже, одноразова грошова допомога, яка підлягає виплаті позивачу за 14 повних відпрацьованих календарних років становить 19 819,66 грн. (1415,69 грн. х 14 років).

Таким чином, з урахуванням того, що одноразова грошова допомога після звільнення зі служби в органах ДКВС України позивачу була нарахована в розмірі 16469,39 грн. (без утримання податку), то недорахована її частина (також без урахування податку) складає 3350,27 грн. (19 819,66 грн. – 16469,39 грн.).

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, суд зазначає, що зі змісту встановлених судом обставин справи випливає, що позивача було звільнено 31.08.2017р., у цей день була видана трудова книжка та проведений розрахунок (з розміром якого позивач не погодився). До суду позивач звернувся 15.10.2020р. (поштове відправлення за штрих-кодом №59000570388614).

Суд зауважує на тому, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У ч. 2 ст. 2 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч. 3 ст. 2 цього Закону).

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати і такий самий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №910/4518/16.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За правилами ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У Рішенні від 22.02.2012р. у справі №4-рп/2012.Конституційний Суд України роз`яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення ст. 233 КЗпП України а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При таких обставинах посилання на рішення Конституційного суду від 15.10.2013р. №8-рп/2013, N 9-рп/2013 є помилковим, оскільки висновки зазначених рішень полягають у тому, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте у цій справі йдеться про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені, яка не входить до структури заробітної плати.

Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі №802/28/16-а, від 20.06.2018р. у справі №823/761/17.

Враховуючи те, що позивача було звільнено 31.08.2017р., у цей день була видана трудова книжка та проведений розрахунок (з розміром якого позивач у подальшому не погодився), а до суду позивач звернувся 15.10.2020р. (підтверджується поштовим відправленням за штрих-кодом №59000570388614), тому з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.07.2019р., винесеної за результатами розгляду справи №2140/1471/18.

Суд вже залишав позовну заяву ОСОБА_1 без руху, в якій надавав строк на подання заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку, втім доводи щодо звернення до суду у встановлений законодавцем строк, викладені у його заяві, отриманої судом 08.02.2021р., не спростовують наведеного висновку суду.

Таким чином, суд залишає без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача слід задовольнити частково.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" за звернення до суду із вимогою про стягнення недоплаченої частини одноразової грошової допомоги, а також враховуючи те, що позивачем не визначено суму середнього заробітку, що на його думку підлягав стягненню з відповідача, у зв`язку із чим суд не має змоги здійснити розрахунок судового збору за відповідну вимогу (1% від заявленої суми, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених під час розгляду справи №910/4518/16), питання розподілу судових витрат суд не вирішує.

Керуючись статтями 139, 242 - 246, 250, 255, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Північна виправна колонія (№90)" (код ЄДРПОУ 08564699, 73032, м. Херсон, вул. Некрасова, 234) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 14 календарних років служби.

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 3350 (три тисячі триста п`ятдесят) грн. 27 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині стягнення з Державної установи "Північна виправна колонія (№90)" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, залишити без розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106030000