Рішення № 95810936, 25.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/1328/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку із позивачем на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 06.02.2020 року у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період із 07.02.2020 року до повного фактичного розрахунку – 22.12.2020 року.

Посилається на те, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.02.2020 року №43-ОС «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 2 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії (тип Б), звільненого за підп.«а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.02.2020 року. При виключенні зі списків особового складу частини відповідач не у повному обсязі виплатив позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення, право на які позивач набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби. Лише 07.05.2020 року та 23.12.2020 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в загальній сумі 60300,54 грн з призначенням платежу: «грошова компенсація вартості за неотримане речове майно» - 33265,90 грн та «індексація грошового забезпечення» - 27034,64 грн відповідно. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини – 06.02.2020 року – відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 23.12.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 Кодексу Законів про працю України та п.242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року. Тому період з 07.02.2020 року по 22.12.2020 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що безпідставними є посилання позивача на положення ст.ст.116, 117 КЗпП України, адже у даному випадку відносини між сторонами не є трудовими, а є відносинами між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ним конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, регулювання яких здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Більше того, на момент звільнення позивача з військової служби з ним були проведені усі необхідні розрахунки, в т.ч. і грошові; жодних зауважень щодо незабезпечення позивача будь-яким видом забезпечення чи клопотань щодо залишення його у списках особового складу військової частини від позивача не надходило. Також, вказав, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, розпорядником коштів 2 рівня є Адміністрація Державної прикордонної служби України, а вже розпорядником коштів 3 рівня є Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494). З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Ухвалою судді від 08.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; з урахуванням клопотання позивача справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно витягу з наказу начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 06.02.2020 року №43-ОС «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 2 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Шегині» (тип А) відділу прикордонної служби «Шегині» І категорії (тип Б), звільненого за підп.«а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.02.2020 року.

Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення.

Вказаний факт сторонами не оспорюється.

07.05.2020 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 33265,90 грн з призначенням платежу: «зарплата», що підтверджується випискою з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» та платіжним дорученням про перерахування таких коштів.

23.12.2020 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 27034,64 грн з призначенням платежу: «зарплата», що підтверджується випискою з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк».

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації відповідачем у день його звільнення не проведено, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 07.02.2020 року по 22.12.2020 року включно. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 1 ст.47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

Таким чином, оскільки компенсація вартості за неотримане речове майно та індексація грошового забезпечення не виплачена позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (06.02.2020 року), вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Разом з тим, у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 року по 22.12.2020 року включно. Втім, суд враховує, що з даного приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі №810/451/17 уже висловлювала правову позицію, згідно якої у випадку, коли позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку – обов`язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.

Тому, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне розрахувати суму середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, у зв`язку із чим враховує наступне.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 року (далі – Порядок №100).

Відповідно до п.2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про нараховане щомісячне грошове забезпечення, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (06.02.2020 року) становив 23709,35 грн (11076,65 грн у грудні 2019 року та 12632,70 грн у січні 2020 року).

Кількість календарних днів за грудень 2019 року-січень 2020 року становить 62 дні.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 382,41 грн (23709,35 / 62 дні).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 07.02.2020 року по 22.12.2020 року (включно) становить 319 календарних днів (а саме: лютий – 28 днів, березень – 31 день, квітень – 30 днів, травень – 31 день, червень – 30 днів, липень – 31 день, серпень – 31 день, вересень – 30 днів, жовтень – 31 день, листопад – 30 днів та грудень – 22 дні).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 121988,79 грн (382,41 грн х 319 календарних днів).

Суд враховує, що в порівнянні із визначеною сумою виплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення (60300,54 грн), вищевказану розрахункову суму (121988,79 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така в два рази перевищує суму такої компенсації.

Встановлений ст.117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Зокрема, істотність частки складових компенсації вартості за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 60300,54 грн (сума компенсації вартості за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення) / 121988,79 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 % = 49,43 %.

Тобто, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 49,43 %, становить: 382,41 грн (середня заробітна плата позивача за один день) х 49,43 % = 18902,53 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, а саме – стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 18902,53 грн (за 319 календарних днів затримки розрахунку при звільненні позивача).

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) (місцезнаходження: вул.Я.Мудрого, 113, м.Мостиська, Львівська область, 81300; код ЄДРПОУ: 14321699) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.02.2020 року по 22.12.2020 року (включно) у розмірі 18902 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот дві) гривні 53 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.