Рішення № 95809781, 25.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 р. Справа№200/1211/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код 26288796, 84112, Донецька обл., місто Слов`янськ, вулиця Добровольського, будинок 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 68) про визнання дій протиправними щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”; зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) відповідно до ст.130 Конституцій України, ст.35 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, виплативши недоотриману частину. В обґрунтування позову зазначено, що всупереч вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідач здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", чим порушив гарантії незалежності суддів, визначені Конституцією України.

08 лютого 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 03 березня 2021 року.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області надано відзив, в якому зазначено, що положеннями ч.2 ст.4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн. на місяць. Окрім того, вказано, що зазначене питання розглядалось на засіданні Ради суддів України, де останнім зазначалось, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Також про збалансованість бюджету України і про те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а можуть обмежуватися, говориться в рішеннях Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 р. № 26-рп/2008, від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, а також в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" та від 12.10.2004 р. у справі "Кйяртан Асмундсон проти Ісландії". Відтак, вважає, що зміни в законодавстві України, зокрема прийняття Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину. З огляду на викладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року).

03 березня 2021 року ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про залучення у справі в якості співвідповідачів Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.

03 березня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду на 16 березня 2021 року.

У судове засідання призначене на 16 березня 2021 року представники сторін не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі. Суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України "Про призначення суддів" № 674/2008 від 25 липня 2008 року призначено на посаду судді Володарського районного суду Донецької області.

Наказом голови Володарського районного суду Донецької області від 05 вересня 2008 року №126 ОСОБА_1 зараховано до штату Володарського районного суду Донецької області на посаду судді з 05 вересня 2008 року з посадовим окладом відповідного штатного розпису та з надбавкою 15 % за вислугу років.

Наказом голови Володарського районного суду Донецької області від 20 серпня 2018 року №16-к ОСОБА_1 з 07 серпня 2018 року встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 40 відсотків посадового окладу, стаж роботи якого становить понад 15 років.

Згідно довідки від 22.10.2020 №04-721 ТУ ДСА України у Донецькій області ОСОБА_1 нарахована сума з урахуванням обмеження у розмірі 145718,73 грн., та визначена сума без урахування обмежень – 272382,64 грн. Різниця у нарахуванні склала 126663,91 грн.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Проте 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11 -р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно вимогами статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, якою чітко визначено базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду, при цьому, застосування ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є необґрунтованими, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі “Савіцкас та інші проти Литви” є неприйнятним, оскільки в цій справі надана оцінка нормі “коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується…”, що міститься в п. 3 ст. 11 “Закону про суди” Литви, з урахуванням рішення Конституційного суду цієї держави від 28 березня 2006 року, який вказав, що при такій нормі в такому разі тимчасове скорочення заробітної плати суддів було законним. В той час як норми Закону України “Про судоустрій і статус суддів” таких норм не містять, відповідних рішень Конституційний Суд України не приймав.

Застосування одного й того ж рішення Європейського суду з прав людини до правовідносин, які регулюються іншими нормами права держави Україна, ніж норми права держави, щодо якої Судом прийнято рішення, суперечило би принципу верховенства права.

Посилання відповідача на рішення Ради суддів України є також безпідставними, оскільки вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язковий характер.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування обмежень визначених у ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, а позов належить задовольнити у повному обсязі.

Щодо встановлення судового контролю суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов`язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд звертає рішення про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.

Враховуючи відсутність понесення судових витрат їх розподіл не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 139, 242-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України за 2020 рік”.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код 26288796, 84112, Донецька область, м.Слов`янськ, вул.Добровольського 2) провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, з урахуванням раніше виплачених сум.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Кошкош