Рішення № 95809042, 22.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 березня 2021 р. Справа № 120/8199/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник" та відмови у призначенні пенсії за віком, скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010805 від 27 серпня 2020 року та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, вказаний період роботи та призначити пенсію.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Проте, рішенням №023830010805 від 27 серпня 2020 року відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не зарахувавши при цьому період роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник" через відсутність на відтиску печатки, яким засвідчені відповідні періоди роботи, ідентифікаційного коду підприємства та відсутності відомостей про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.

Позивач вважає такі дії та рішення органу Пенсійного фонду протиправними, адже, на його думку, відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу період його роботи у малому приватному підприємстві "Вогник", тому й звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою від 28 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16 січня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Проте, згідно із поданими позивачем документами його страховий стаж складає 17 років 04 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення позивачеві пенсії за віком. Так, до страхового стажу не зараховано період роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник", з огляду на відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства, що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №118 від 22 січня 1996 року. Крім того, у відзиві йдеться проте, що за відповідний період відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку. Відтак, на думку відповідача, відсутні правові підстави для визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід звернути увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновків, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

12 серпня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010805 від 27 серпня 2020 року заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком. Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на призначення пенсії за віком з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року мають право особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 27 років. Згідно із поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 складає 17 років 04 місяці 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник" з огляду на відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства, що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118. Крім того, за відповідний період відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закон №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Водночас, порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначені статтею 44 Закону №1058-IV.

Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

При цьому, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058-IV).

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (частина 5 статті 45 Закону №1058-IV).

Правила подання та оформлення документів для призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" деталізовано Порядком, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1).

Пунктом 4.1 Порядку №22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 згаданого вище Порядку).

Відтак, передумовою для призначення пенсії є подання особою заяви про призначення пенсії, після розгляду якої та за наявності необхідного страхового стажу орган, що призначає пенсію, приймає рішення про таке призначення.

Зі змісту рішення №023830010805 від 27 серпня 2020 року, що оскаржується, слідує, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку із незарахуванням до страхового стажу періоду його роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник", адже на відтиску печатки, яким засвідчені відповідні періоди роботи, відсутній ідентифікаційний код підприємства, що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з пунктом 7 Положення про єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118, та з огляду на відсутність відомостей про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.

На переконання суду, відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства "Вогник" не може вважатися обґрунтованою підставою для незарахування періоду роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року до страхового стажу позивача з огляду на наступне.

Особливості ведення трудових книжок визначені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року №58 (надалі - Інструкція №58).

Підпунктом 1.1. Інструкції №58 встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).

За наведеного нормативного регулювання слід дійти висновку, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкції №58, адже записи в трудовій книжці про роботу позивача у період з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року містять дату прийому на роботу, дату звільнення з роботи, номери наказів із зазначенням їх дати, посаду, на якій працював позивач, та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи.

Натомість, відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства не є тим недоліком трудової книжки чи записів у ній, за наявності якого страховий стаж позивача не може вважатися підтвердженим.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2018 року у справі №275/615/17.

Крім того, суд зазначає, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.

При цьому, суд зазначає, що трудова книжка працівника не є видом звітного та/або облікового документа суб`єкта господарювання - юридичної особи, тому дія пункту 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118, відповідно до якого ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах, не може бути застосований у даному випадку.

Водночас, слід врахувати те, що у разі виникнення сумнівів у органу пенсійного фонду щодо правильності заповнення трудової книжки, достовірності даних зазначених у ній або правильності поставленої печатки підприємства, відповідач відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, відповідачем не надано жодних документів, підтверджуючих вчинення будь-яких дій для витребування документів чи проведення перевірки достовірності таких документів.

Необґрунтованими слід визнати як підставу для незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи через відсутність даних про сплату страхових внесків з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частини 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Частиною 3 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частини 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Отже, оскільки Закон №1058-IV набрав чинності з 01 січня 2004 року, яким і передбачено запровадження системи персоніфікованого обліку, а позивачеві не зараховано до страхового стажу період з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року, тому безпідставно стверджувати на необхідності підтвердження сплати страхових внесків за цей період в системі персоніфікованого обліку.

Більше того, частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV чітко визначено, що, як правило, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

При цьому, відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відтак, трудова книжка є тим документом, що підтверджує стаж роботи, і лише за її відсутності або відсутності у ній відповідних записів трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, про які йдеться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

За таких обставин страховий стаж ОСОБА_1 до 01 січня 2004 року обчислюється відповідно до записів у трудовій книжці.

Таким чином, аргументи, наведені відповідачем у рішенні №023830010805 від 27 серпня 2020 року, спростовуються наявними у матеріалах адміністративної справи доказами.

Відтак, оскільки судом встановлено, що відповідачем протиправно не зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу період його роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник", тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010805 від 27 серпня 2020 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник", а також в частині відмови у призначенні пенсії, оскільки задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №023830010805 від 27 серпня 2020 року в повній мірі захищає порушені права позивача на можливість призначення пенсії.

З приводу вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком, тому позовна вимога щодо зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зарахувавши при цьому до страхового стажу період його роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник", також підлягає задоволенню.

Окрім того, задовольняючи позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію, суд зважає на те, що така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.

Визначаючись із датою, з якої позивачу слід призначити пенсію, то суд враховує приписи пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, оскільки позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком 12 серпня 2020 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення позивачеві пенсійного віку (адже ОСОБА_1 60 років виповнилося 19 травня 2020 року), тому пенсію слід призначити з 12 серпня 2020 року.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 18 грудня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому на його користь слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830010805 від 27 серпня 2020 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 12 серпня 2020 року, зарахувавши до страхового стажу період його роботи з 03 жовтня 1991 року по 19 грудня 2002 року у малому приватному підприємстві "Вогник".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)

Повний текст рішення складено 22.03.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович