Рішення № 95808138, 15.02.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.02.2021Справа № 910/16906/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення 47 166, 67 грн.

Представники учасників справи:

Від позивача: Лисенко Д.В;

Від відповідача: Собуцька Я.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі - відповідач) про стягнення 47 166, 67 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі Договору добровільного страхування транспортного засобу № 777.18.2400368 від 27.04.2018 внаслідок настання страхової події - дорожньо - транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля марки VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , а тому, відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу ТО -30, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", а тому позивач зазначає, що обов`язок з відшкодування збитків в межах фактичних затрат покладається на відповідача. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/16906/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подачі відзиву, позивачу для подачі відповіді на відзив.

17.09.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог та вказав, що позивач звернувся до відповідача із заявою № 3.19.479 від 22.10.2020 про виплату страхового відшкодування через півтора роки після ДТП, а тому у відповідача відсутні правові підстави для здійснення виплати страхового відшкодування, з огляду на положення п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

26.11.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що транспортний засіб Навантажувач ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 не був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та до нього не застосовуються положення п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки навантажувач ТО-30 не є транспортним засобом.

Крім того, позивач просив суд витребувати у відповідача копію Договору добровільного страхування цивільної відповідальності серії УБ № 1265092 від 23.05.2018 та копію Правил добровільного страхування власників наземного транспорту № 98 від 28.04.2010 та залучити до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 21.12.2020.

14.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказав, що відповідно до історії справ у системі АudaHistory (програма Audatex) транспортний засіб VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 до ДТП (23.02.2019) тричі був відремонтований.

Відповідно до Дослідження № АІ 9115 НЕ від 27.03.2019 коефіцієнт фізичного зносу складових КТЗ VOLKWAGEN/Passat становить 0, 44, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 16 327, 55 грн.

Крім того, у запереченнях на відповідь на відзив міститься клопотання про призначення судової авто товарознавчої експертизи.

14.12.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли пояснення на клопотання про витребування доказів та залучення третьої особи, в яких відповідач надав документи, які просив витребувати від нього позивач та вирішення питання щодо залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 поклав на розсуд суду.

Судом у судовому засіданні 21.12.2020 відкладено вирішення питання щодо клопотання позивача про залучення третьої особи та клопотання про призначення експертизи до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляд справи № 910/16906/20 до 18.01.2021.

04.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення щодо призначення судової автотоварознавчої експертизи.

05.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли пояснення.

18.01.2021 судове засідання по справі № 910/16906/20 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2021 призначено судове засідання по справі № 910/16906/20 на 15.02.2021.

21.01.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли пояснення щодо клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи.

Судом у судовому засіданні 15.02.2021 вирішено відмовити у задоволенні клопотання про залучення до участі у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, з огляду на їх безпідставність, оскільки суд не вважає, що рішення по даній справі вплине на права та обов`язки ОСОБА_1 , та на думку суду спір можливо розглянути без проведення експертизи, за наявними в матеріалах справи документами.

Представник позивача у судовому засіданні 15.02.2021 підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.02.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.02.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.04.2018 між Товариством з додатково відповідальністю «Експрес Страхування», як страховиком та ОСОБА_2 , як страхувальником було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 777.18.2400368, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням, зокрема, транспортним засобом автомобілем марки VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року випуску.

23.02.2019 в м. Полтава по вул. Європейська, 27/24 сталася дорожньо- транспортна пригода за участю автонавантажувача ТО, 30 д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 .

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_3 п.п.12.1,13.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 12.03.2019 № 554/1718/19 встановлено порушення гр. ОСОБА_3 п.п.12.1,13.1 Правил дорожнього руху та визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

26.04.2019 страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування №777.18.2400368 від 27.04.2018.

Згідно рахунку - фактури № АБС 71/19 від 23.05.2019, виставленого ПП «АВТО - БУД - СЕРВІС», вартість відновлювального ремонту складає 47 166, 67 грн.

27.05.2019 позивачем був складений та підписаний страховий акт № 3.19.479-1, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 47 166, 67 грн.

На підставі складеного страхового акту № 3.19.479-1 від 27.05.2019 позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором добровільного страхування наземного транспорту №777.18.2400368 від 27.04.2018, перерахував на рахунок ПП «АВТО - БУД СЕРВІС» суму страхового відшкодування у розмірі 47 166, 67 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № ЦО02462 від 27.05.2019.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, до Товариства з додатково відповідальністю «Експрес Страхування» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Під час розгляду справи встановлено, що транспортний засіб Навантажувач ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 та знаходився під керуванням ОСОБА_3 .

Доказів того, що ОСОБА_3 не мав права керування транспортним засобом - Навантажувачем ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_3 встановлена в судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 відшкодовується ОСОБА_3 , як особою, яка на законних підставах керувала транспортним засобом Навантажувачем ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Доказів наявності вини інших осіб в ДТП, що відбулася 23.02.2019 суду не надано.

Суд не приймає заперечення позивача у відповіді на відзив щодо того, що транспортний засіб Навантажувач ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 не був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та, що до нього не застосовуються положення п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки навантажувач ТО-30 не є транспортним засобом, з огляду на наступне.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , який керував Навантажувачем ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Оранта» згідно із Договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту серія УБ, № 1265092, який наявний в матеріалах справи.

Відповідно до Договору серії УБ № 1265092 страхувальником - особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована полісом є ОСОБА_1 , а відтак відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу - Навантажувача ТО -30, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 має нести Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Оранта».

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Статтею 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

З огляду на вищевикладене, страхувальник, який зазнав майнової шкоди, набув право вимоги до заподіювача та у зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика (позивача у справі) перейшло право вимоги до заподіювача у межах фактичних витрат.

В той же час, за змістом пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Системний аналіз положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Виплата страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв`язку з цим набув прав кредитора за договором обов`язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов`язанні), та страховиком за договором обов`язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.

Заміна кредитора у зобов`язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов`язання - права і обов`язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.

При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).

Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за Договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № 1265092 від 23.05.2018 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

В силу п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Таким чином, враховуючи викладене, для отримання страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування потерпілий повинен подати страховику за договором обов`язкового страхування заяву на виплату страхового відшкодування у порядку, передбаченому п. 35.1. ст. 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

При цьому, враховуючи положення ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик зобов`язаний не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17 зробила наступний висновок щодо застосування норм права: "Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб`єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування".

Як вбачається з положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов`язань не є безумовним, а пов`язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.

При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 вказаного Закону строк є присічним і поновленню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль марки VOLKWAGEN/Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , сталася 23.02.2019.

Тож, позивач, як новий кредитор, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за Договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № 1265092 від 23.05.2018, повинен був у строк до 23.02.2020 подати страховику за вказаним полісом - Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Оранта» заяву на виплату страхового відшкодування.

Доказів подання позивачем заяви на виплату страхового відшкодування Договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту № 1265092 від 23.05.2018 протягом одного року з моменту ДТП під час розгляду справи суду надано не було, що свідчить про наявність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування відповідачем у відповідності до вимог п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" відмовити повністю.

2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 25.03.2021.

Суддя М.Є.Літвінова