Рішення № 95807055, 22.03.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" березня 2021 р. м. Вінниця Cправа № 902/31/21

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Міліціанова Р.В., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС", 1-й провулок Свободи, буд. 8, м. Ромни, Сумська область, 42000, код - 40015185

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК", вул. М. Леонтовича, буд. 67, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, код - 23101525

до: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 287 722,71 грн

В С Т А Н О В И В :

11.01.2021 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (№ 4 від 06.01.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК" до ОСОБА_1 про стягнення 287 722,71 грн заборгованості з яких, 150 000,00 грн основного боргу, штраф у розмірі 55 452,47 грн, 28 % річних від суми простроченої заборгованості в розмірі 12 035,33 грн, пеня у розмірі 5 409,71 грн, 14% за користування товарним кредитом в розмірі 26 583,83 грн, втрати від курсових коливань в розмірі 34 686,77 грн, інфляційні збитки у розмірі 3 554,60 грн за Договором поставки № 00289-ВІ від 12.03.2020 року.

Правовими підставами звернення до суду із вказаним позовом стало неналежне виконанням відповідачем 1 зобов`язань за Договором поставки № 00289-ВІ від 12.03.2020 року, в частині оплати за поставлений товар та, як наслідок, виникнення зобов`язань з оплати заборгованості у відповідача 2 (поручителя за договором поставки).

Ухвалою суду від 13.01.2021 року зобов`язано Зарічненську сільську раду та Тульчинську міську територіальну громаду надати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

15.01.2021 року на електронну адресу суду від Виконавчого комітету Тульчинської міської ради до суду надійшов лист (вх.канц. № 01-34/336/21 від 15.01.2021 року).

16.01.2021 року на електронну адресу суду від Виконавчого комітету Тульчинської міської ради до суду надійшов лист (вих. № 05 від 16.01.2021 року).

Ухвалою суду від 20.01.2021 року відкрито провадження у справі № 902/31/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

21.01.2021 року на адресу суду від Виконавчого комітету Тульчинської міської ради до суду надійшов лист (вих. № 05 від 16.01.2021 року), в якому зазначено, що громадянин ОСОБА_1 знятий з місця реєстрації 26.12.2018 року та місце реєстрації його невідоме.

Сторонам встановлено строки на вчинення процесуальних дій до 28.02.2021 року.

Позивачем та відповідачем 1 отримано ухвалу суду 20.01.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 4000910327059 та № 2360002323692, яке наявне в матеріалах справи.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 20.01.2021 року, що надіслана на адресу відповідача ( ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ) повернувся до суду з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Враховуючи викладене, судом вжито всіх можливих заходів для належного сповіщення відповідача 2.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Оскільки, відповідач не значиться за адресою місцезнаходження, тобто відсутній за цією адресою, тому в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвалу суду вручено з дотриманням вимог процесуального закону.

Крім того, за змістом ст. 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи вищевикладене, суд вирішив розглянути справу за наявними доказами.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 12.03.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК" (Покупець) укладено Договір поставки на умовах товарного кредиту № 00289-ВІ.

Відповідно п. 1.1. Договору в строки, визначені договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, строк поставки Покупцю та базис поставки, порядок та термін оплати товару та нарахованих відсотків, а також інші умови, визначені в додатках до договору, які є невід`ємною його частиною. Фактична номенклатура, асортимент та кількість по задоволеним Постачальником замовленням визначаються згідно видаткових накладних. Перераховані аванси зараховуються в оплату товару, який було реалізовано в першу чергу (п. 1.2. Договору).

Якість товару відповідає сертифікату якості підприємства-виробника (п. 1.3. Договору)

Згідно п. 2.1. Договору загальна вартість договору складається з загальної вартості товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 цього договору, що передається за цим договором та сум належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість (ціна) товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до договору.

За змістом п. 2.2. Договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов`язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц = Цдог х Коп/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до оговору; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті оплати Коп/Кдог більше або дорівнює 1,01.

На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обов`язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц = Цдог X (Кпост/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більше або дорівнює 1,01.

Якщо на дату проведення уточнення ціни товару значення комерційного курсу гривні менше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, що передувала даті складання додатку до договору, уточнення ціни товару, передбачене п.п. 2.2 та 2.3 Договору не здійснюється (п. 2.3. Договору).

У випадку, коли на дату платежу за поставлений товар та/або на дату звернення до суду (у разі звернення із позовом до суду при повній або частковій несплаті) Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01, то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. У цьому випадку ціна договору підлягає розрахунку за наступною формулою: Ц = Цпост х (Коп/Кпост), де Цпост - ціна постачання, розрахована з врахуванням п.п. 2.1-2.3; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати та/або даті звернення до суду; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання.

Якщо на дату проведення уточнення ціни товару значення комерційного курсу гривні менше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, що передувала даті поставки, уточнення ціни товару, передбачене п. 2.4 цього договору не здійснюється (п. 2.4. Договору).

Згідно п. 2.5. Договору вирахувана курсова різниця ціни договору, що є додатковими витратами Покупця на втрати від курсових коливань відображається Постачальником у Акті узгодження ціни товару.

У разі, якщо одержані кошти не покривають вартість товару на день проведення розрахунків (через зміну курсу продажу іноземної валюти до гривні), Постачальник має право направити Покупцю додатковий рахунок (рахунки) на оплату решти коштів для покриття повної вартості товару на день проведення розрахунків. Постачальник має право, а Покупець зобов`язаний оплатити зазначені кошти в строки, вказані в такому рахунку.

Відповідно п. 2.7. Договору вартість (ціна) товару в іноземній валюті, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, ПДВ при імпорті товару, введенні нових/додаткових обов`язкових платежів/зборів, ціна договору збільшується в односторонньому порядку Постачальником на відповідну величину. В цьому разі Покупець зобов`язаний компенсувати Постачальнику суму збільшення.

Покупець проводить розрахунки з Постачальником на умовах внесення оплати вартості (ціни) товару, визначеної із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5, у вигляді авансової частини та відстроченого платежу, в розмірах, вказаних в додатках до договору, шляхом перерахування коштів в національній валюті на банківський рахунок Постачальника (п. 2.8. Договору).

Згідно п. 2.9. Договору за користування товарним кредитом, Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком до договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов"язковій оплаті Покупцем.

Строк користування товарним кредитом починається з дня, передбаченого додатком до договору, але не раніше дня наступного за днем отримання товару Покупцем та закінчується в день повного розрахунку Покупцем за поставлений товар, коли Покупець вже немає заборгованості перед Постачальником за поставлений товар згідно даного договору (п. 2.10 Договору).

Відсотки за користування товарним кредитом нараховуються Постачальником. Сторони підписують відповідний акт надання (приймання - передачі) послуг товарного кредитування. Акт про надання послуг товарного кредитування надсилається Постачальником на адресу Покупця, що вказана в тексті цього договору. Покупець зобов`язується підписати акт та повернути його протягом одного дня з дати отримання. У разі якщо підписаний акт не повертається Постачальнику протягом 5 календарних днів, акт вважається схваленим та підписаним Покупцем. Сплата нарахованих відсотків відбувається протягом 10 календарних днів з дати підписання (або схвалення шляхом ненадання відповіді) Акту про надання послуг товарного кредитування (п. 2.13. Договору).

Згідно 2.14. Договору моментом переходу права власності на товар від Постачальника до Покупця є дата виписки видаткової накладної на товар.

Приймання товару по кількості і якості проводиться Покупцем в момент його передачі від Постачалькника (п. 4.1. Договору).

За змістом п. 7.2. Договору у випадках порушення умов даного договору, Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору Покупець:

- сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

- сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання;

- сплачує на користь Постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

У випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості товару та/або відсотків за користування товарним кредитом строком на 30 календарних днів або більше, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язується сплатити та погоджується з тим, що відсотки за користування товарним кредитом протягом усього періоду користування цим кредитом встановлюються в розмірі 14% та мають бути сплачені Покупцем на рахунок Постачальника на умовах, встановлених розділом 2 Договору (п.п. 7.2.1 Договору).

Також, 12.03.2020 року до Договору поставки на умовах товарного кредиту № 00289-ВІ від 12.03.2020 року між Товариством з обмеженою "КРОП-ІНКРІС" (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК" (Боржник) та ОСОБА_1 (Поручитель) укладено Договір поруки № 00289-ВІ.

Згідно п. 1.1. Договору поруки Поручитель зобов`язується перед Кредитором відповідати по всім зобов`язанням Боржника, що виникли з договору поставки на умовах товарного кредиту №00289-ВІ від 12.03.2020 року (Основний договір), який був укладений між Кредитором (який в Основному договорі є Постачальником) та Боржником (який в Основному договорі є Покупцем).

Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, у тому числі за сплату суми поставленого товару по Основному договору, відсотків за користування товарним кредитом, штрафних санкцій за несвоєчасне повернення кредиту, сплату пені, суми річних за прострочення сплати заборгованості, за сплату суми втрат від курсових коливань, інфляційних втрат та інших платежів, що передбачені Основним договором (п. 2.1 Договору поруки).

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання (п. 3.1 Договору поруки).

У разі порушення Боржником зобов`язання за Основним договором Поручитель зобов`язується виконати за Боржника зобов`язання останнього у 5-денний термін з дня отримання вимоги від Кредитора. Сторони договору домовились, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості до Поручителя і таких коштів у останнього не буде, то Кредитор має право звернути стягнення за рахунок майна Поручителя, відповідно до норм чинного законодавства, в тому числі відповідно до виконавчого напису нотаріуса (п. 4.1 Договору поруки).

Відповідно п. 5.1 Договору поруки у разі невиконання Боржником зобов`язання за Основним договором Кредитор має право звернутися з вимогою про виконання такого зобов`язання до Поручителя.

Згідно додатку №КІ000000373 від 12.03.2020 року до Договору №00289-ВІ від 12.03.2020 року, видаткової накладною № 928 від 30.03.2020 року, товарно-транспортної накладної № Р928 від 30.03.2020 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 274 185,24 грн з покладенням обов`язку на ТОВ "РЕМОНТНИК" здійснити згідно графіку оплати:

- передплату у розмірі 54 837,05 грн до 19.03.2020 року (20 % від ціни Договору);

- кредит до 01.09.2020 року 20% ціни Договору в розмірі 54 837,05 грн;

- кредит до 01.10.2020 року 20 % ціни Договору в розмірі 54 837,05 грн;

- кредит до 30.10.2020 року 40 % ціни Договору в розмірі 109 674,09 грн.

Відповідно до обопільно підписаного сторонами Акту узгодження цін товарів № 69 від 09.04.2020 року до Договору № 00289-ВІ від 12.03.2020 року проведено коригування цін товарів, поставлених згідно замовлення Покупця та погоджено зобов`язання Відповідача 1 на оплату поставленого товару в розмірі 278 031,60 грн.

Відповідачем 1 здійснено частково розрахунок у розмірі 128 031,60 грн, з яких: 55 606,32 грн за платіжним дорученням № 12 від 10.04.2020 року, 22 425,28 грн за платіжним дорученням № 259 від 22.10.2020 року, 30 000,00 грн за платіжним дорученням № 286 від 18.11.2020 року, 20 000,00 грн за платіжним дорученням № 293 від 23.11.2020 року.

10.11.2020 року позивачем на адресу відповідача 1 (Боржника) надіслано лист-вимогу (вих. № 614) про погашення дебіторської заборгованості.

Також, 10.11.2020 року позивачем на адресу відповідача 2 (Поручителя) надіслано вимогу кредитора (вих. № 615) щодо сплати заборгованості за договором поставки на умовах товарного кредиту № 00289-ВІ від 12.03.2020 року.

Однак відповіді надано не було, заборгованість не погашено.

За твердженнями позивача, станом 29.12.2020 року загальна сума заборгованості відповідача за Договором поставки на умовах товарного кредиту №00289-ВІ від 12.03.2020 року становить 287 722,71 грн, з яких: сума основного боргу в розмірі 150 000,00 грн, сума штрафу в розмірі 55 452,47 грн, 28 % річних від суми простроченої заборгованості в розмірі 12 035,33 грн, сума пені в розмірі 5 409,71 грн, сума 14 % за користування товарним кредитом в розмірі 26 583,83 грн, інфляційні збитки в розмірі 3 554,60 грн, сума втрат від курсових коливань у розмірі 34 686,77 грн.

Дослідивши матеріали справи, давши оцінку Договором поставки на умовах товарного кредиту №00289-ВІ від 12.03.2020 року суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли відносини, що підпадають під регулювання наступних статей чинного законодавства.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У ст. 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно положень ч. 1 ст. 692 цього ж кодексу, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Слід також зазначити, що з огляду на заявлення позову не тільки до Покупця (відповідача 1) за Договором поставки на умовах товарного кредиту №00289-ВІ від 12.03.2020 року , а і до Поручителя (відповідача 2) за Договором поруки, судом при прийнятті рішення враховано наступні норми матеріального права.

Зокрема із ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно п. 2.1 Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, у тому числі за сплату суми поставленого товару по Основному договору, відсотків за користування товарним кредитом, штрафних санкцій за несвоєчасне повернення кредиту, сплату пені, суми річних за прострочення сплати заборгованості, за сплату суми втрат від курсових коливань, інфляційних втрат та інших платежів, що передбачені Основним договором.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, враховуючи, суд вважає вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми заборгованості у розмірі 150 000,00 грн правомірними та обґрунтованими з огляду на що задовольняє їх у повному обсязі.

Крім того, судом розглянуто вимогу щодо стягнення 3 554,60 грн інфляційних втрат згідно встановленого індексу інфляції за час прострочення, за результатами зроблено наступні висновки.

Згідно п. 2.1. Договору загальна вартість договору складається з загальної вартості товару, визначену із врахуванням вимог п.п. 2.2-2.5 цього договору, що передається за цим договором та сум належних до сплати відсотків за користування товарним кредитом. Вартість (ціна) товару встановлюється у гривнях і відображається в додатках до договору.

За змістом п. 2.2. Договору сторони погодили, що на дату оплати авансової частини ціна товару підлягає обов`язковому уточненню без додаткового узгодження за формулою: Ц = Цдог х Коп/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до оговору; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті оплати Коп/Кдог більше або дорівнює 1,01.

На дату поставки ціна товару (неоплачена частина) підлягає обов`язковому уточненню без додаткового узгодження за наступною формулою: Ц = Цдог X (Кпост/Кдог), де Цдог - ціна товару на дату складання додатку до договору; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання; Кдог - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті складання додатку до договору, якщо на дату, що передує даті постачання Кпост/Кдог більше або дорівнює 1,01.

Якщо на дату проведення уточнення ціни товару значення комерційного курсу гривні менше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, що передувала даті складання додатку до договору, уточнення ціни товару, передбачене п.п. 2.2 та 2.3 Договору не здійснюється (п. 2.3. Договору).

У випадку, коли на дату платежу за поставлений товар та/або на дату звернення до суду (у разі звернення із позовом до суду при повній або частковій несплаті) Коп/Кпост більше або дорівнює 1,01, то ціна товару підлягає уточненню без додаткового узгодження. У цьому випадку ціна договору підлягає розрахунку за наступною формулою: Ц = Цпост х (Коп/Кпост), де Цпост - ціна постачання, розрахована з врахуванням п.п. 2.1-2.3; Коп - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті оплати та/або даті звернення до суду; Кпост - комерційний курс гривні до іноземної валюти на дату, що передує даті постачання.

Якщо на дату проведення уточнення ціни товару значення комерційного курсу гривні менше за значення комерційного курсу, що застосовувався на дату, що передувала даті поставки, уточнення ціни товару, передбачене п. 2.4 цього договору не здійснюється (п. 2.4. Договору).

Відповідно п. 2.7. Договору вартість (ціна) товару в іноземній валюті, визначена на день підписання договору. У випадку введення нових або зміни існуючих ставок ввізного мита, ПДВ при імпорті товару, введенні нових/додаткових обов`язкових платежів/зборів, ціна договору збільшується в односторонньому порядку Постачальником на відповідну величину. В цьому разі Покупець зобов`язаний компенсувати Постачальнику суму збільшення.

Як встановлено нормами Закону № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривні.

Офіційний індекс інфляції це знецінення - зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов`язанні індексації не підлягає (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 року по справі № 638/10417/15-ц).

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2018 року по справі № 905/192/18 (ЄДРСРУ № 77149725), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2018 року по справі № 761/1617/15-ц.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Таким чином, враховуючи зміст договірних відносин та правові позиції Верховного Суду інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

В зв`язку з чим, у задоволенні позову в частині стягнення 3 554,60 грн інфляційних втрат суд відмовляє.

При цьому, позивачем правомірно нараховано, з метою відновлення порушених прав, втрати від курсових коливань в розмірі 34 686,77 грн.

Тому, позов у цій частині вимог підлягає задоволенню.

Також, судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідачів штрафу у розмірі 55 452,47 грн, 28 % річних від суми простроченої заборгованості в розмірі 12 035,33 грн, пені у розмірі 5 409,71 грн, 14% за користування товарним кредитом в розмірі 26 583,83 грн, втрат від курсових коливань в розмірі 34 686,77 грн.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді відсотків річних та відсотків за користування товарним кредитом виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так сторони погодили, згідно п. 2.9. Договору за користування товарним кредитом, Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком до договору. Сума відсотків підлягає оподаткуванню податком на додану вартість. Податок на додану вартість додається до нарахованої суми відсотків та підлягає обов`язковій оплаті Покупцем.

За змістом п. 7.2. Договору у випадках порушення умов даного договору, Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору Покупець:

- сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

- сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання;

- сплачує на користь Постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

У випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості товару та/або відсотків за користування товарним кредитом строком на 30 календарних днів або більше, Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов`язується сплатити та погоджується з тим, що відсотки за користування товарним кредитом протягом усього періоду користування цим кредитом встановлюються в розмірі 14% та мають бути сплачені Покупцем на рахунок Постачальника на умовах, встановлених розділом 2 Договору (п.п. 7.2.1 Договору).

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 536 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, На прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Отже, проценти, визначені ст. 536 Цивільного кодексу України є платою за користування чужими грошовими коштами, яка, за відсутності іншої домовленості сторін, сплачується боржником за весь період користування грошовими коштами, у тому числі після настання терміну їх повернення.

Правомірність вимог позивача в аспекті нарахування та стягнення товарного кредиту підтверджується позицією Верховного Суду у справах №908/24/18 (постанова від 10.09.2018 року), №908/639/18 (постанова від 18.12.2018 року).

Таким чином, вимоги про стягнення відсотків за користування товарним кредитом, задовольняються судом у повному обсязі.

Поряд з цим, за порушення виконання грошового зобов`язання на боржника покладається відповідальність відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти за користування грошовими коштами на умовах товарного кредиту та відсотки річні мають різну правову природу, оскільки їх сплата передбачена різними пунктами Договору, ґрунтується на різних нормах законодавства, проценти є компенсацією за користування чужими коштами, а відсотки в розумінні ст. 625 ЦК України - відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 14 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності розрахунку судом не виявлено помилок.

Також, судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 55 452,47 грн, пені у розмірі 5 409,71 грн.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Розділом 7 договору сторонами погоджено відповідальність сторін.

За змістом п. 7.2. Договору у випадках порушення умов даного договору, Постачальник має право притягти Покупця до відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом. За порушення даних умов договору Покупець:

- сплачує за кожен день прострочення на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу, за кожен день такого прострочення;

- сплачує штраф в розмірі 20 % від несплаченої суми, яка склалася на наступний день після прострочення виконання грошового зобов`язання;

- сплачує на користь Постачальника 28 (двадцять вісім) відсотків річних від простроченої суми та індекс інфляції за весь час прострочення (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу та пені за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно до ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Таким чином, позивачем обґрунтовано заявлено до стягнення 55 452,47 грн штрафу та 5 409,71 грн пені.

При вирішенні питання щодо остаточних сум стягнення штрафу та 28 % річних від суми простроченої заборгованості, суд враховує наступне.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та 28% річних є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (абз.1 п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011).

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу та 28% річних, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р.

Як роз`яснено у п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

Так, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Подібних висновків щодо розміру штрафних санкцій дійшла Велика Палата Верховного Суду 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц; у справі №902/417/18 від 18.03.2020 року.

Дослідивши матеріали даної справи, суд враховує:

- ступінь виконання основного зобов`язання (278 031,60 грн) у розмірі 128 031,60 грн, що становить 46%;

- термін прострочення, який відносно основної суми боргу на момент звернення до суду не перевищує одного року;

- захищеність майнових інтересів позивача внаслідок нарахування пені, 14 % за користування товарним кредитом, курсової різниці;

- значний розмір нарахованих на суму основного боргу штрафних санкцій та мір цивільної відповідальності, сукупний розмір яких становить 91,82%;

- можливість нарахування товарного кредиту, відсотків річних до моменту сплати основної суми боргу.

Таким чином, суд вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення як пені, так і відсотків річних з урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду.

Тому, суд доходить висновку, з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, про наявність достатніх правових підстав для зменшення штрафу та 28% річних на 50%.

Таким чтном, стягненню на користь позивача підлягає 27 726,24 грн - штрафу та 6 017,67 грн - 28% річних, що за переконанням суду у достатній мірі компенсуватиме майнові втрати позивача від знецінення грошових коштів, відповідатиме діловим звичаям та нормальній діловій практиці, забезпечить дотримання розумного балансу, а також інтересів відповідача.

Отже, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення 27 726,23 грн штрафу та 6 017,66 грн 28% річних.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку із зменшенням розміру 28% відсотків річних та штрафу та відмови в стягнення інфляційних втрат.

Окрім того при прийнятті рішення з огляду на те, що відповідач 2 являється фізичною особою без статусу суб`єкта господарювання судом враховано, що у даній справі сторонами основного зобов`язання за договором від 12.03.2020 року, тобто кредитором і боржником, є юридичні особи.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" як кредитор подало до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за Договором поставки № 00289-ВІ, сторонами якого є юридичні особи. Тобто, між позивачем та відповідачем наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за договором поставки, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними приписами ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відтак, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що згідно ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст.4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями ст. 20 ГПК України.

Таким чином, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18.

У випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 202/33292/13-ц).

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Процесуальним законом не передбачено солідарного стягнення судових витрат. Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідачів в рівних частках.

При подачі позову згідно платіжного доручення № 3253 від 05.01.2021 року сплачено 4 315,85 грн.

При цьому, судом відмовлено в частині стягнення 3 554,60 грн інфляційних втрат.

Враховуючи викладене сума судового збору, яка підлягає стягненню становить у розмірі 4 262,52 грн, отже на кожного з відповідачів при розподілі витрат припадає сума 2 131,26 грн.

Вирішення судом питання щодо зменшення розміру штрафу та 28% річних не впливає на розподіл судових витрат в частині відмови у задоволенні позову з цих підстав.

Разом з тим, у зв`язку з відмовою в частині стягнення 3 554,60 грн інфляційних втрат, що становить приблизно 1,23 % судовий збір в сумі 53,33 грн слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК" (вул. М. Леонтовича, буд. 67, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, код - 23101525) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (1-й провулок Свободи, буд. 8, м. Ромни, Сумська область, 42000, код - 40015185) 150 000,00 грн -основного боргу за Договором поставки № 00289-ВІ від 12.03.2020 року, 27 726,24 грн - штрафу, 6 017,67 грн - 28 % річних від суми простроченої заборгованості, 5 409,71 грн - пені, 26 583,83 грн - 14% за користування товарним кредитом, 34 686,77 грн - втрат від курсових коливань.

3. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (1-й провулок Свободи, буд. 8, м. Ромни, Сумська область, 42000, код - 40015185) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК" (вул. М. Леонтовича, буд. 67, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, код - 23101525) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в частині вимог про стягнення 3 554,60 грн - інфляційних втрат, 27 726,23 грн - штрафу та 6 017,66 грн - 28 % річних від суми простроченої заборгованості.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМОНТНИК" (вул. М. Леонтовича, буд. 67, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600, код - 23101525) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОП-ІНКРІС" (1-й провулок Свободи, буд. 8, м. Ромни, Сумська область, 42000, код - 40015185) судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви в рівних частках, тобто по 2 131,26 грн. з кожного.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 53,33 грн - залишити за позивачем.

6. Видати накази після набранням судовим рішенням законної сили.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області.

Повне рішення складено 26 березня 2021 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - позивачу: 1-й провулок Свободи, буд. 8, м. Ромни, Сумська область, 42000; вул. Путивльська, буд. 3, м. Суми, 40009

4 - відповідачу 1: вул. М. Леонтовича, буд. 67, м. Тульчин, Тульчинський район, Вінницька область, 23600

5 - відповідачу 2: АДРЕСА_1