Рішення № 95792944, 25.03.2021, Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/1866/20

Номер провадження: 2/511/61/21

25 березня 2021 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Іванової О. В.,

секретаря судового засідання - Кирилової І.В.,

за участю:

представника відповідача адвоката Панчошенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Роздільна Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № ODR0GK01420014 від 20.03.2008 року, а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилався на те, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 20.03.2008 року уклали кредитний договір № ODR0GK01420014. Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 25000,00 доларів США на термін до 20.03.2018 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору. У порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509,526,1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконала. 14.02.2009 року АТ КБ «Приват Банк» звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської області з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2009 року було стягнуто з відповідача заборгованість в розмірі 194320,74 Доларів США нарахованих станом на 21.01.2009 року. Винесення рішення від 22.10.2009 року Роздільнянським районним судом не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Прострочена сума заборгованості становить 19422,59 Долара США. Оскільки з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2009 року, тобто за період з 20.03.2009 року, тому на думку позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі - 6748,42 Долара США за період після подання позовної заяви від 14.02.2009 року, тобто з 15.02.2009 року по 03.09.2020 року, яка складається з наступного: - 6748,42 Долара США - 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою судді від 29.10.2020 року по справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Частково не погодившись з позовними вимогами позивача представник відповідача ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву, а також подав заяву про застосування строків позовної давності. Заперечення обґрунтовані тим, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на їх користь суму боргу в розмірі 5081,19 дол.США, що еквівалентно 140444,09грн не підлягають задоволенню. Вказані заперечення обґрунтовані наступним, так 20.03.2008 року АТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ODR0GK01420014, згідно якого відповідач отримала 25000 доларів США на термін до 20.03.2018 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки. В подальшому із - за фінансової кризи відповідач не змогла повернути кредит та сплачувати відсотки, тому 22.10.20009 року рішенням суду було стягнуто солідарно з відповідача та її поручителя ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість в розмірі 194320,74грн., що еквівалентно 25236,46 дол. США, а не 194320,74 дол.США, як про це вказує позивач. Прострочена сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 03.09.2020 року становить 19422,59 дол. США. Позивач керуючись ч.2 ст.625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на його користь 3% річних від суми заборгованості 19422,59 долара США, що становить 6748,42 дол. США, за період з 20.03.2008 року по 21.01.2009 року та за період з 15.02.2009 року по 03.09.2020 року. Отже на думку позивача період прострочення грошового зобов`язання складає 4151 день та стягненню підлягає сума 6748,42 дол.США, що за курсом 27,64 (відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.09.2020 року), складає 186526,53грн. Не оспорюючи суму заборгованості в розмірі 19422,59 долара США, позивач просить застосувати строки позовної давності та в обґрунтування вищенаведеного посилається на наступне. Відповідач вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою 20.10.2020 року то вимоги позивача за період з 15.02.2009 року по 20.10.2017 року на суму 5081,19дол. США, що еквівалентно 140444,09грн. задоволенню не підлягають так як відносно вказаних вимог сплинув загальний строк позовної давності 3 роки. Таким чином позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково - тільки за період з 20.10.2017 оку по 31.12.2019 року (за 798днів) та за період з 01.01.2020 року по 03.09.2020 року (за 247днів) на суму 1274 дол. США + 393,23 дол. США = 1313,23 дол. США, що еквівалентно 3629,67грн. (а.с.46-53).

11.01.2021 року до суду від представника позивача Меркулової В.В. надійшла відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_2 , в якому вказала, що відповідач має заборгованість у розмірі 6748,42 дол. США, яка складається з 6748,42 дол. США -3% річних від простроченої суми. Щодо позовної давності зазначила, що відповідно до п. 6.1 Договору, вказаний договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Оскільки відповідач свої зобов`язання за Договором не виконала, будь - яких доказів виконання не надано, такий Договір не може вважатись виконаним. Договір являється чинним та продовжує свою дію, обставини на які відповідач посилається не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано при зверненні до суду.(а.с.62-63).

Судові засідання по справі, які були призначені на 03.12.20, 28.12.2020р., 26.01.2021р., 23.02.2021 року, неодноразово відкладалися в тому числі з клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи на більш пізнішу дату у зв`язку з його зайнятістю в іншому процесі в м. Київі, хвороби головуючого тощо.(а.с.68).

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність.

Представник відповідача адвокат Панчошенко С.О. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував частково, підтримав всі доводи, які викладені у відзиві та просив суд застосувати строки позовної давності.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши думку представника відповідача, суд приходить до наступних висновків.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як було встановлено судом, АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 20.03.2008 року уклали кредитний договір № ODR0GK01420014.

Згідно договору АТ КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 25000,00 Долар США на термін до 20.03.2018 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору.

У порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509,526,1054ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконала.

14.02.2009 року АТ КБ «Приват Банк» звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської області з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.10.2009 року було стягнуто з відповідача заборгованість по вказаному кредитному договору в розмірі 194320,74 грн, що дорівнює 25236,46 доларів США за курсом 7,70грн, які нараховані станом на 21.01.2009 року та якім складаються з заборгованості по кредиту у розмірі 24495,93 доларів США, по відсоткам 724,71 доларів США, по комісії 10.10 доларів США та пені 5,72 долара США.

Винесення рішення судом 22.10.2009 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання.

Проте і після цього, відповідачем умови договору не виконувалися, що призвело до виникнення заборгованості за кредитом.

Як видно з розрахунку суми заборгованості за кредитним договором № ODR0GK01420014 від 20.03.2008 року, виданої АТ КБ «ПриватБанк» у вигляді таблиці, станом на 03.09.2020 року всього зараховано штрафних санкцій у вигляді 3% річних - 6748,42 дол. США, загальна заборгованість - період прострочення грошового зобов`язання 4151 день; до стягнення 6748,42 дол. США, що за курсом 27.64 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.09.2020 року складає 186526,33грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положення ст.610 ЦК України встановлюють, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його невиконання (договір чи діалект).

Відповідно до ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовими є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Разом з тим, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Подібний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 910/11249/17.

Так, Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Великою Палатою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зроблено висновок щодо можливості застосування положень ст. 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов`язань незалежно від підстав виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Постановою ВС від 06 березня 2019 року у справі № 577/5360/15-ц зроблено висновок, що за змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18, від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц.

Також суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц відповідно до якої формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року по справі N 127/15672/16.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення з урахуванням строку позовної давності.

Суд з метою перевірки розрахунку наданого позивачем, провів свої розрахунки та дійшов до наступного висновку, погодившись з посиланням відповідача щодо необхідності застосування строків позовної давності.

Так, обов`язок відповідача щодо необхідності виконати грошове зобов`язання виник на підставі рішення суду від 22.10.2009 року (а.с.4-5), зобов`язання відповідачем не виконано, з позовною заявою банк звернувся до суду 09.10.2020р. та просить стягнути 3% річних за період з 15.02.2009 року по 03.09.2020 року., що складає 4151 день прострочення грошового зобов`язання та дорівнює 6748,42 долара США.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто, позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення захисту свого права шляхом подання позовної заяви до суду.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. 252-255 ЦК України.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст. 259 ЦК України).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду за захистом свого права, зокрема, щодо стягнення 3% річних 09.10.2020 року та вказує на наявність простроченого зобов`язання до 03.09.2020 року, то позивач має право на стягнення заборгованості в межах 3-х річного строку позовної давності.

Суд перевірив розрахунок позивача та здійснив свій розрахунок, який дещо відрізняється від наданого позивачем розрахунку.

Так, три відсотки річних від загальної суми боргу 6748,42 Долара СШАза період з 15.02.2009 року по 02.09.2017 року становить 6162,03дол.США, що за курсом 27.64 грн. службового розпорядження НБУ від 03.09.2020 року складає 170 318, 51коп.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність задовольнити позовні вимоги частково в межах 3-річного строку позовної давності, що складає 6162,03дол.США

Оскільки позовні вимоги банку задовольняються частково, тому частковому задоволенню підлягає і вимога про стягнення судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 2 554,77 грн.

На підставі наведеного, ст.ст.257,267,598,599,625, 1046-1054 ЦК України, керуючись ст.ст.16,263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) 3 % річних від простроченої суми за період з 15.02.2009 року по 02.09.2017 року у розмірі 6162,03дол.США, що за курсом 27.64 грн. службового розпорядження НБУ від 03.09.2020 року складає 170 318 (сто сімдесят тисяч триста вісімнадцять гривень) 51коп. за кредитним договором № ODR0GK01420014 від 20.03.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) судовий збір у розмірі 2 554,77 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 25.03.2021 року.

Суддя: О. В. Іванова