Рішення № 95792757, 16.03.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15816/18

Провадження № 2/522/4577/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі

головуючого судді Шенцевої О.П.

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В

В вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом (а.с. 2-6) до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, у якому просила визнати недійсним Іпотечний договір, який укладено 20.06.2007 р., між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», а іпотекодержателем за яким на час пред`явлення позову було ПАТ «Дельта банк», та ОСОБА_2 , та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, 20 червня 2007 року і зареєстрований в реєстрі № 3532.

У своїх доводах позивач посилалась на те, що вона є дружиною іпотекодавця, про ту обставину, що квартира є предметом іпотеки, позивач дізналась у жовтні 2017 року реалізуючи свій намір відчужити квартиру, до того часу про іпотечний договір їй нічого не було відомо, згоди на укладення оспорюваного Іпотечного договору не надавала, що свідчить про те, що оспорюваний договір порушує її права.

05 вересня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси позов прийнято до розгляду та відкрито провадження (а.с. 46).

31 жовтня 2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси витребувано у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, належним чином завірені копії нотаріальної справи, яка заведена у зв`язку із посвідченням іпотечного договору, який укладено 20.06.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 та зареєстрованим в реєстрі за № 3532 (а.с. 69).

12 березня 2019 року позов було уточнено було уточнено представником позивача (а.с. 118-122).

З врахуванням уточненого позову сторона позивача посилалась на те, що ОСОБА_2 не підписував Договір іпотеки, а ОСОБА_1 не надавала письмової згоди на укладення її чоловіком Договору іпотеки, а підпис, який міститься в матеріалах нотаріальної справи, зокрема у заяві, що міститься на нотаріальному бланку серії ВЕО № 758998, і посвідчений 20 червня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 виконаний не самою ОСОБА_1 , а невідомою їй особою.

10 грудня 2019 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (а.с. 163-164) заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Жукова Тимура Вікторовича про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволено; призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання:

1. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 у Договорі іпотеки, який укладено 20 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за № 3532, тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у Заяві від 20 червня 2007 року (бланк серія ВЕО № 758998), який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою.

Проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідному інститут судових експертиз Міністерства юстиції України. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

У лютому 2020 року листом № 20-228вих від 04.02.2020 року (а.с. 167-170) на адресу суду надійшло клопотання експерта про надання оригіналів досліджуваних документів, додаткових матеріалів та рахунок за попереднім розрахунком вартості проведення експертизи.

10 лютого 2020 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Жукова Тимура Вікторовича з клопотанням ознайомився, рахунок отримав (а.с. 168).

У травні 2020 року листом від 21.05.2020 № 20-228 (а.с. 166) суд повідомлено про залишення ухвали про проведення експертизи без виконання та повернення наданих матеріалів з підстав незадоволення клопотання експерта та несплати рахунку вартості проведення експертизи.

24 вересня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси (а.с. 189) замінено відповідача по цивільній справі № 522/15816/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання недійсним договору іпотеки, з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» (код ЄДРПОУ 42225700, м. Одеса, вул. Пушкінська, 36, офіс 308).

Позивач та його представник у судові засідання 24.09.2020 року, 17.11.2020 року, 16.03.2021 року не з`явились, про час, день та місце слухання справи повідомлялись належним чином, про причини неявки у судові засідання 24.09.2020 року та 16.03.2021 року не повідомили, не повідомлявся суд і про зміну місця проживання позивача.

Представник відповідача надав відзив, у якому проти задоволення позовної заяви заперечував, у задоволенні позову просив відмовити. У судові засідання 24.09.2020 року, 17.11.2020 року, 16.03.2021 року не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки у судові засідання не повідомив, але 16.03.2021 року надав заяву про розгляд справи в порядку статті 247 ЦПК України.

В ході судового розгляду судом встановлено наступне.

3 листопада 1974 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с. 16).

24 квітня 2003 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі продажу квартири (а.с. 15, 92), за змістом пунктом 1 якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_2 , що складається в цілому з двох житлових кімнат, загальною площею 41,7 кв.м., у тому числі житловою площею 24.4 кв.м.

20 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 укладено Кредитний договір № 5-235/ФКВІП-07 за змістом розділу 1 якого Банк надає Позичальнику кредитні кошти, надалі Кредит, на наступних умовах: сума кредиту 85 850 доларів США 00 центів; строк кредитування 180 місяців; дата повернення Кредиту - 19 червня 2022 року; мета кредитування - споживчі потреби; процентна ставка за користування Кредитом 14,6 % річних; комісія за надання Кредиту 1,5 % від суми кредиту; комісія за управління Кредитом - відсутня; комісія за видачу готівкових коштів - 0,3 відсотка від суми Кредиту; комісія за дострокове проведення розрахунків по Кредиту - відсутня.

20 червня 2007 року позивач ОСОБА_1 надала приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 заяву (а.с. 51, 100) за змістом якої перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 дає згоду на передачу в іпотеку в ТОВ «Укрпромбанк» в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 на умовах за його розсудом квартири АДРЕСА_2 , надбаної ними в період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти.

20 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 , що є майновим поручителем ОСОБА_3 , укладено Іпотечний договір № 5-235/ФКВІП-07 (а.с. 71-74), за змістом пункту 1.1. якого іпотека за цим Договором забезпечує вимоги Іпотекодержателя за Кредитним договором № 5-235/ФКВІП-07 від 20 червня 2007 року (а також будь-якими змінами та доповненнями до нього, в тому числі стосовно зміни процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо), укладеним між Іпотекодержателем і ОСОБА_3 , за умовами якого останній зобов`язаний до 19 червня 2022 року повернути кредит у розмірі 85850 доларів США 00 центів, сплатити проценти за користуванням ним у розмірі 14,6 % річних та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором.

За змістом пункту 1.2 вищезазначеного договору предметом Іпотеки є квартира під АДРЕСА_2 , житловою площею 24.4 кв.м., загальною площею 41.7 кв.м.

20 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 5-235/ZФПОР-07 (а.с. 23), за змістом пункту 1 якого поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань за кредитним договором № 5-235/ФКВІП-07 від 20 червня 2007 року, за яким останній зобов`язаний до 19 червня 2022 року повернути кредит у розмірі 85850 доларів США 00 центів, сплатити проценти за користуванням ним у розмірі 14,6 % річних та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а.с. 17).

Заяву про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 до Першої одеської державної нотаріальної контори подала його жінка ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_8 , які проживають в АДРЕСА_3 (а.с. 146).

13 червня 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та Національним банком України укладено договір про передачу Активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку за змістом витягу додатку 2 до якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором № 5-235/ФКВІП-07 від 20.06.2007 року та забезпечувальними договорами (а.с. 18-22).

21.07.2020 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» договір № 2292/К про відступлення прав вимоги (а.с. 175-179), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І.В. та зареєстрованим в реєстрі № 236 за змістом пункту 1 якого за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

За змістом пункту 2 Договору за цим Договором Новий кредитор в день укладення цього Договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами, включаючи: право вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 2 до цього Договору, право вимагати сплати неустойок, пеней, штрафів, передбачених Основними договорами, право вимагати сплати сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (індекс інфляції, 3,0% річних), право вимагати передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань за Основними договорами, право вимагати застосуванню наслідків реституції при недійсності правочинів, право отримання коштів від реалізації заставного та іншого майна Боржників, вимоги, які випливають із судових справ, у тому числі справ про банкрутство Боржників, виконавчих проваджень щодо Боржників, в тому числі щодо майна Боржників, яке не було реалізоване на торгах та підлягатиме передачі стягувачу в погашення боргу після укладення цього Договору, права вимоги за мировими угодами із Боржниками, договорами з арбітражними керуючими Боржників, охоронними організаціями, права участі в комітеті кредиторів Боржників тощо. Розмір Прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку №2 до цього Договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надане Банку відповідно до умов Основних договорів.

За змістом пункту 49 Додатку № 1 до Договору № 2292/К про відступлення прав вимоги від 21.07.2020 року (а.с. 180-182) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_3 за кредитним договором № 5-235/ФКВIП-07 від 20.06.2007 року та ОСОБА_2 за іпотечним договором № 5-235/ФКВІП-07 від 20.06.2007 року та договором поруки № 5-235/ZФПОР-07 від 20.06.2007 року.

Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в силу їх необґрунтованості зважаючи на наступне.

З врахуванням уточненого позову сторона позивача посилалась на те, що:

1. ОСОБА_2 не підписував Договір іпотеки;

2. ОСОБА_1 не надавала письмової згоди на укладення її чоловіком Договору іпотеки, а підпис, який міститься в матеріалах нотаріальної справи, зокрема у заяві, що міститься на нотаріальному бланку серії ВЕО № 758998, і посвідчений 20 червня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 виконаний не самою ОСОБА_1 , а невідомою їй особою.

Судом вживались заходи, направлені на встановлення вказаних обставин справи, зокрема і шляхом призначення ухвалою від 10 грудня 2019 року судової почеркознавчої експертизи.

Разом з тим, будучи оповіщеною через свого представника 14 лютого 2020 року з клопотанням експерта, та отримавши в цю дату рахунок, сторона позивача клопотання експерта не задовольнила, рахунок вартості проведення експертизи не сплатила.

Встановлення обставин підписання документів потребує спеціальних знань, отже, суд не може вважати встановленими обставини, на які посилається позивач у своїх доводах, а саме про те, що ОСОБА_2 не підписував Договір іпотеки, а ОСОБА_1 не надавала письмової згоди на укладення її чоловіком Договору іпотеки.

Згідно ч.1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У свою чергу, наведені вище приписи процесуального закону за встановленого судом факту ухилення позивача від проведення експертизи, дають підстави вважати встановленими факти того, що підписи у Договорі іпотеки, який укладено 20 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 і зареєстрований в реєстрі за № 3532, та підписи у Заяві від 20 червня 2007 року (бланк серія ВЕО № 758998), який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, виконані саме тими особами, від імен яких він зазначений.

Відтак, в ході судового розгляду твердження, на які посилається позивач у своїх доводах, підтвердження не знайшли.

Крім того, позивачем не надано доказів титулу власника предмету іпотеки, тощо, а, отже, не доведено факт того, що оспорюваний іпотечний договір у будь-який спосіб порушує її права.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто правочин є недійсним, якщо він укладений із порушенням вимог закону.

Отже ст.215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Існування обставин, передбачених ст. 203, ст. 215 ЦК України, позивачем доведено не було, а перзумпцію правомірності правочину, встановлену ст. 204 ЦП України не спростовано, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

У ч. 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст.12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на підставах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та 5ст. 81 ЦПК України).

Частина 1 ст.76 ЦПК України наголошує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР, Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Із моменту ратифікації Конвенції Україна взяла на себе низку зобов`язань у сфері захисту прав людини. Серед них відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України. Із метою врегулювання відносин, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ проти України, усунення причин порушення Україною норм Конвенції, впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини та створення передумов для зменшення кількості заяв до ЄСПЛ Верховною Радою України прийнято Закон України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у ст. 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки за змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, основну роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам. Пленум Верховного Суду України у п. 1 постанови від 01.04.94 N 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" звернув увагу на необхідність підвищення особистої відповідальності суддів за своєчасний та якісний розгляд судових справ, оскільки дотримання суддями встановлених законом строків розгляду є їх обов`язком. При цьому навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд та тяганину при розгляді кримінальних або цивільних справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов`язків судді.

У п. 116 рішення ЄСПЛ від 12.03.2009 у справі "Вергельський проти України" зазначено: "розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів". При цьому ЄСПЛ зазначає, що відкладення розгляду справи, призначення і проведення експертизи, участь судді в розгляді інших справ, повернення кримінальної справи прокуророві з метою усунення допущених порушень кримінально-процесуального законодавства самі по собі не суперечать чинному законодавству, але не можуть призводити до порушення права особи на судочинство в розумний строк (рішення ЄСПЛ від 13.07.83 у справі "Цимерман і Штайген проти Швейцарії"). Не може також бути виправданням збільшення строків судового розгляду відсутність достатньої кількості суддів та їх перевантаженість. Згідно з позицією ЄСПЛ Конвенція покладає на держави-учасниці обов`язок організувати свою судову систему таким чином, щоб суди мали змогу діяти відповідно до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції, зокрема розглядати справи впродовж "розумного строку" (рішення від 06.09.2005 у справі "Павлюлінець проти України").

Обґрунтованість тривалості провадження повинно оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. Що стосується останнього, слід також взяти до уваги те, що поставлено на карту для заявника (див. Кудла проти Польщі [ВП], № 30210/96, § 124 ECHR 2000-XI).

Експерти працюють у контексті судового розгляду під наглядом судді, який залишається відповідальним за підготовку та швидке проведення провадження (див., наприклад, Proszak проти Польщі, 16 грудня). 1997, § 44, Звіти про рішення і рішення 1997-VIII, і jukjaniuk проти Польщі, № 15072/02, § 28, 7 листопада 2006 року).

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 109, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, ст. 203, 204, 215 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя 16.03.2021