Рішення № 95788262, 11.03.2021, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 646/7150/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року смт Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючого - Вовк Л. В.

з участю секретаря - Полешко О. С.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Василинич О. А.,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Просто - страхування» , ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та збитків від пошкодження транспортного засобу внаслідок страхового випадку ,

у с т а н о в и в :

В жовтні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Просто - страхування» (далі - АТ «Просто-страхування»), ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та збитків від пошкодження транспортного засобу внаслідок страхового випадку .

В позові ОСОБА_3 вказав , що 21.10.2017 р. відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю двох транспортних засобів , автомобіля ВАЗ -21063 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 , та автомобіля «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок якої автомобіль , який належить ОСОБА_3 зазнав механічних пошкоджень. По факту ДТП 21.10.2017 року заведене кримінальне провадження за ознаками злочину , передбаченого ч.1 ст.286 КК України. Постановою заступника начальника СВ Краснокутського ВП Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області від 08.12.2018 р. кримінальне провадження по даному факту було закрито , в зв`язку з отриманням учасниками ДТП легких тілесних ушкоджень. В рамках кримінального провадження призначено судово-автотехнічну експертизу , та згідно висновку № 13780 від 05.07.2018 року , дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.10.1 ПДР України і знаходилися з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди . Цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в АТ «Просто-страхування». 22.02.2019 року ОСОБА_3 звернувся до АТ «Просто-страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок страхового випадку, однак у виплаті страхового відшкодування йому відмовлено . Позивач просить суд визнати поважними причини пропущення ОСОБА_3 строку на звернення до АТ «Просто -страхування» з заявою про здійснення страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку; стягнути з АТ «Просто - страхування» на його користь суму страхового відшкодування в межах визначеного ліміту відповідальності , відповідно до страхового полісу № АК 4024708 від 14.07.2017 року, в розмірі 100 000 грн 00 коп. , та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 196555,35 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав , просить задовольнити.

Представник відповідача АТ «Просто страхування» у судове засідання не з`явився , подав відзив в якому проти позову заперечує , оскільки невстановлена в установленому законом порядку винна особа у вчиненні ДТП , а тому цивільно - правова відповідальність водія ОСОБА_2 , на його думку, не наступає , та просить відмовити в позові і заслухати справу у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнали , просять відмовити, оскільки позивачем не надано доказів законного джерела отримання документів з матеріалів кримінального провадження та копії документів не засвідчені органом , в якому знаходяться їх оригінали.

Суд , заслухавши пояснення представників сторін , відповідача , дослідивши письмові докази , дійшов до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено , що 21.10.2017 р., по вул. Миру в смт Краснокутськ Краснокутського району Харківської області , сталася ДТП за участю автомобілів «ВАЗ 21063» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 ..

За вказаним фактом слідчим Краснокутського ВП Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області було внесено відомості до ЄРДР за № 12017220360000490 від 21.10.2017 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, що підтверджується витягом з ЄРДР ( а.с.12)

В межах кримінального провадження по справі призначено ряд експертиз. За наслідками проведеного експертного дослідження, експертами Харківського НДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса було надано висновок № 13780 від 05.07.2018р., відповідно до якого вказано, що «…В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість запобігти зіткнення для водія автомобіля ВАЗ-2106 ОСОБА_2 визначалася шляхом виконання ним вимог п. 10.1. Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля ВАЗ - 2106 ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України і знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди… В даній дорожньо-транспортній ситуації в діях водія автомобіля Хюндай ОСОБА_3 , при заданих в постанові вихідних даних, не вбачається невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди…».( а.с. 18-20)

Висновком додаткової судово - автотехнічної експертизи № 18649 від 22.10.2018р., було підтверджено результати попередньої експертизи, викладені вище. ( а.с. 22-29)

У зв`язку із тим, що відповідно до висновків судово-медичних експертиз Богодухівського РВ СМЕ, тілесні ушкодження, отримані учасниками ДТП, було віднесено до легких тілесних , постановою заступника начальника СВ Краснокутського ВП Богодухівського ВП ГУНП в Харківській області від 08.12.2018р., кримінальне провадження № 12017220360000490 від 21.10.2017 р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України закрито ( а.с. 30-31) .

В свою чергу, цивільна відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ 21063 д.н.з. НОМЕР_3 , була застрахована в АТ «Просто-страхування», що підтверджується копією полісу обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК4024708 від 14.07.2017 р., дійсність якого засвідчується витягом з офіційного сайту МТСБУ ( а.с. 58-60)

22.02.2019р., ОСОБА_3 , звернувся до філії АТ «Просто-страхування» з заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок страхового випадку, однак, відповіддю вих. 04-514 від 25.02.2019р., АТ «Просто-страхування» було відмовлено в виплаті страхового відшкодування, у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 , не було притягнуто ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності. Крім того, заява про здійснення страхового відшкодування , на думку АТ «Просто-страхування», була подана з пропущенням строку встановленого чинним законодавством.( а.с. 32-33)

Повідомленням про подію , що має ознаки страхового випадку підтверджується , що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повідомили 19.04.2019 року страхову компанію про ДТП (а.с.36,37).

З відповіді ФОП ОСОБА_5 від 14.05.2019 р. , вбачається , що в жовтні 2017р., за замовленням страхової компанії «Просто-страхування» , було проведено дослідження автомобіля «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_2 і складено звіт про матеріальну шкоду після ДТП, яке мало місце 21.10.2017 р., а всі матеріали в оригіналі і в електронному вигляді були передані безпосередньо замовнику ПРАТ «Просто-страхування». ( а.с. 41).

Згідно звіту дослідження спеціаліста-автотоварознавця, складеного 14.12.2017 р., матеріальний збиток, завданий власникові Hyundai Tucson, в результаті його пошкодження при ДТП, станом на час дослідження 26.10.2017 р., складає 296 555 грн. 35 коп. ( а.с. 42-57).

Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту - Закон № 1961-IV) є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У підпункті 33.1.4 п. 33.4. ст. 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Згідно з п. 36.1 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (абзац 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV).

Пунктом 35.1. ст. 35 Закону № 1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37.1. Закону № 1961-IV, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

В той же час, Закон № 1961-IV не містить положення про те, що строки закріплені в його нормах є присікальним і поновленню не підлягає.

Водночас, із загальних положень про строки, зокрема ч. 1 ст. 127 ЦПК України, суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Так, відповіддю на адвокатський запит вих. № 04-1130 від 19.04.2019р., АТ «ПРОСТО- страхування» було надано копії повідомлень про подію, що має ознаки страхового випадку ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , подані 23.10.2017р., тобто в строк, визначений пп. 33.1.4. п.33.1. ст. 33 Закону № 1961-IV.

Водночас, із заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 , звернувся до ПРАТ «Просто-страхування» з пропущенням строку встановленого в пп. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 Закону № 1961-IV, однак, вказаний строк було пропущено з поважних причин, що підтверджується обставинами викладеними вище, а саме, фактом здійснення досудового розслідування в кримінальному провадженні.

Більш того, відповідно до абз. 5 п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV, у разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.

Таким чином, строк є преклюзивним (присікальним) лише у випадку прямої вказівки в законі на те, що він не підлягає поновленню (наприклад: абз. 2 п. 94.10 ст. 94 ПК України).

(аналогічна позиція викладена в окремій думці судді Великої палати Верховного суду Ситнік О.М., по справі № 14-107цс18 від 30.05.2018р.)

В даному ж випадку, з аналізу положень Закону № 1961-IV вбачається, що подання заяви про здійснення страхового відшкодування з порушенням строку, є лише підставою для збільшення строку на прийняття рішення про його виплату.

Крім того, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 442/3106/14-ц від 24.07.2019р., вказано, що «…Підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановленні статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України «Про страхування», згідно з якими страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: 1) навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; 2) вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); 3) невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; 4) неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

З наведених положень вбачається, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку…».

В даному випадку, жодні обставини не завадили страховику переконатись, що ДТП, яке мало місце 21.10.2017р., є страховим випадком, адже до страхової компанії було своєчасно направлено відповідні повідомлення, цей факт зафіксовано правоохоронними органами, і розмір шкоди завданої автомобілю позивача, було розраховано саме за замовленням АТ «Просто-страхування».

Також, страхова компанія в добровільному порядку не виплатила суму страхового відшкодування, посилаючись на те, що вказана вище подія не є страховим випадком, оскільки докази, якими встановлено вину застрахованого водія, відсутні.

Однак, відповідно до висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 761/16292/15-ц від 24.01.2019р., «…Відсутність складу злочину, зокрема, у разі відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України…».

Пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України встановлено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частинами першою та другою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Норми статей 1166, 1187, 1188 ЦК України передбачають презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є правовою підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні джерелом підвищеної небезпеки шкоди не покладається, він лише повинен доказати факт завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними діями або бездіяльністю, її розмір та наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою.

З огляду на додані до позовної заяви докази, слід дійти висновку, що позивач вказані обставини довів.

(аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 320/5229/15-ц від 18.01.2018р.)

Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та (або) майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

За змістом статті 6 цього Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування можуть розглядатись наявні перешкоди страховику переконатись, що подія є страховим випадком.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено правило, згідно якого, при настанні страхового випадку, страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Під оціненою шкодою розуміється процес визначення вартості майна на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

(Правова позиція щодо застосування норм права викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові по справі № 755/18006/15-ц від 04.07.2018р.)

Згідно з ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами підтверджується той факт, що саме дії водія ОСОБА_2 , не відповідали вимогам пункту 10.1 ПДР та знаходилися в причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, слід дійти до висновку про те, що АТ «Просто-страхування», як страховик, що взяв на себе зобов`язання за договором у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату, зобов`язаний відшкодовувати завдану позивачу майнову шкоду в межах визначеного ліміту відповідальності, а саме, відповідно до страхового полісу № АК4024708 від 14.07.2017р., в розмірі 100 000, 00 грн , тоді як з ОСОБА_2 , в порядку ст. 1194 ЦК України, підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 196 555 грн. 35 коп.

Позивач надав достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження позову , тому позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню .

Крім того , суд визнає поважними причини пропущення ОСОБА_3 строку на звернення до АТ «Просто-страхування» з заявою про здійснення страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку з мотивів викладених вище , оскільки строк є преклюзивним (присікальним) лише у випадку прямої вказівки в законі на те, що він не підлягає поновленню . З аналізу положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається , що подання заяви про здійснення страхового відшкодування з порушенням строку , є лише підставою для збільшення строку на прийняття рішення про його виплату.

Твердження представника відповідача ОСОБА_2 про отримання позивачем доказів з порушенням встановленого законом порядку є безпідставними , оскільки суд не має сумнівів в достовірності наданих позивачем доказів , копії яких засвідчені належним чином , відповідають оригіналам , що знаходяться в матеріалах кримінального провадження. Суд, вважає , що надані докази позивачем на підтвердження позову, є належні та допустимі , які відповідають оригіналам письмових доказів. Сумнівів у достовірності оригіналів матеріалів кримінального провадження у суду також не має, відповідачем не спростована відповідність наданих позивачем копій документів їхнім оригіналам . Відповідачем ОСОБА_2 не надано жодних належних та допустимих , достовірних та достатніх , в розумінні приписів ст.77-80 ЦПК України , доказів на підтвердження обставин, якими спростовуються заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову.

Крім того , суд не бере до уваги посилання представника відповідача АТ «Просто-страхування» про відсутність документа ,який підтверджує настання цивільно-правової відповідальності водія автомобіля ВАЗ 21063 ОСОБА_4 , а саме документа про те, що останній порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, оскільки закриття кримінального провадження за правилами КПК України 2012 року , не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності, на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіяння джерелом підвищеної небезпеки шкоди не покладається ,він лише повинен доказати факт завдання шкоди неправомірними діями або бездіяльністю , її розмір та наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою. Позивач вказані обставини довів.

Також відповідач АТ «Просто-страхування» посилається на те, що в матеріалах справи відсутній документ , що посвідчує право власності позивача на автомобіль «Hyundai Tucson» і відсутні докази , що ОСОБА_3 є потерпілою особою відповідно до Закону і що його майну заподіяно шкоду . Однак , вказані посилання відповідача , суд вважає безпідставними , оскільки вони спростовуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 06.06.2015 року виданого центром ДАЇ № 6306 виданого на ім`я позивача та звітом дослідження спеціаліста-автоварознавця № 437/2017 р. від 14.12.2017 р. , відповідно до якого, матеріальний збиток завданий власникові автомобіля «Hyundai Tucson» складає 296 555,35 грн.

Крім того, доводи відповідача про те, що для встановлення розміру матеріального збитку , завданого власнику автомобіля «Hyundai Tucson» необхідно визначити утилізаційну залишкову вартість вказаного автомобіля , що може виключно оцінювач, який проводив огляд транспортного засобу або будь-який експерт при проведенні судової експертизи, є необгрунтованими , оскільки відповідач АТ «Просто-страхування» був замовником дослідження , звіт - дослідження спеціаліста -автоварознавця №437/2017 від 14.12.2017 р. виконаний ФО-П ОСОБА_5 , складений суб`єктом оціночної діяльності та доказів того , що він є неналежним , недопустимим чи недостовірним доказом , відповідач не надав , у тому числі не заявляв клопотання про проведення відповідної судової експертизи.

Інші доводи у відзиві відповідача , суд до уваги не приймає та вони не є підставою для відмови в позові, оскільки вони спростовані вище викладеним та відповідачем не надано належних та допустимих , достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими обгрунтовуюються заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову .

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час звернення до суду позивач поніс судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору у розмірі 2965,50 грн, які відповідно до ст.141 ЦПК України , підлягають стягненню з відповідачів пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.22, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 263-265, 353 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Просто - страхування» , ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування та збитків від пошкодження транспортного засобу внаслідок страхового випадку - задовольнити .

Стягнути з Акціонерного товариства «Просто - страхування» на користь ОСОБА_3 суму страхового відшкодування в межах визначеного ліміту відповідальності , відповідно до страхового полісу № АК 4024708 від 14.07.2017 року, в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 999 (дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 196 555 (сто дев`яносто шість тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 35 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 1965 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять) грн 52 коп..

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його оголошення та в порядку ст.354 ЦПК України.

Учасники справи :

Позивач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП : НОМЕР_5 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ; проживаючий по АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Просто-страхування» , ЄДРПОУ : 24745673, юридична адреса : вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050.

Відповідач : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП : НОМЕР_6 , місце проживання : АДРЕСА_3 .

Суддя Л. В. Вовк