Рішення № 95779790, 25.03.2021, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року м.Харків Справа № 913/26/21

Провадження №34/913/26/21

Суддя господарського суду Луганської області Іванов А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Лиман Донецької області,

до Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, м. Лисичанськ Луганської області,

про стягнення 123 229 грн. 25 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суть спору: Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Лисичанської міської ради Луганської області, в якій просило стягнути з відповідача збитки за пільгове перевезення пасажирів в 2017 році у розмірі 123 229 грн. 25 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.01.2017 по 31.12.2017 Регіональна філія «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснювала перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами, що підтверджується обліковими формами та загальними зведеними відомостями за 2017 рік.

Позивач зазначає, що відповідач мав відшкодувати йому недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян за рахунок коштів місцевого бюджету.

Проте, відповідач вказав, що компенсація збитків за пільгове перевезення громадян неможлива, оскільки питання виділення з місцевого бюджету коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян на проїзд залізничним транспортом на засіданні депутатської комісії з питань бюджету, фінансів та економічного розвитку було відхилено.

Вказане стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2021 справу №913/26/21 передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11.01.2021 позовну заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишено без руху. Надано позивачу 10 днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви та подання до суду відповідної заяви.

22.01.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, разом з якою надав належні докази направлення позовної заяви та доданих до неї документів Лисичанській міській раді Луганської області.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, без виклику сторін.

01.02.2021 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання №176 від 28.01.2021, в якому просив замінити відповідача – Лисичанську міську раду Луганської області на належного відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області (93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 22А, ідентифікаційний код 24205528) та стягнути з нього збитки за пільгове перевезення пасажирів в 2017 році у розмірі 123 229 грн. 25 коп.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.02.2021 клопотання позивача №176 від 28.01.2021 про заміну відповідача задоволено. Замінено первісного відповідача – Лисичанську міську раду Луганської області на належного відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області (93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 22А, ідентифікаційний код 24205528).

01.03.2021 на адресу суду від відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області, надійшов відзив на позовну заяву №1458 від 22.02.2021, в якому позовні вимоги не визнав повністю.

Відповідач вказує, що питання про внесення змін до міського бюджету на 2017 рік в частині виділення коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян на проїзд залізничним транспортом виносилося на розгляд Лисичанської міської ради, однак за підсумкам обговорення зазначеного питання проект рішення «Про внесення змін до міського бюджету на 2017 рік» було відхилено.

На думку відповідача, покладання тягаря щодо здійснення компенсації по всім видам пільгових перевезень громадян лише на місцевий бюджет є фінансово неспроможним для такого бюджету, тому, компенсація пільг, встановлених та гарантованих законом, повинна бути передбачена, перш за все, Державним бюджетом.

Також відповідач зазначає, що головний розпорядник коштів компенсаційних виплат за пільговий проїзд деяких категорій громадян на залізничному транспорті не визначений, оскільки рішенням міської ради не встановлені видатки у місцевому бюджеті на відшкодування таких виплат.

Крім того, відповідач стверджує, що договір про здійснення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом Управління з позивачем не укладало, тобто будь-які правовідносини між ними протягом 2017 року в частині здійснення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом відсутні. З огляду на таке, Управління вважає, що воно не може виступати відповідачем у даній справі.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Протягом 2017 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснювала перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами по станції Лисичанськ Луганської області.

Як зазначає позивач, перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 підтверджується обліковими формами та загальними зведеними відомостями за 2017 рік (а.с. 12-62).

Договору про відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом між позивачем та відповідачем укладено не було.

Так, в жовтні 2017 року позивач листом №2021/3532 від 26.10.2017 звертався до відповідача з пропозицією укласти Договір про відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом (а.с. 68).

У відповідь листом №4846/01-20 від 17.11.2017 відповідач повідомив, що питання щодо фінансування пільгового проїзду окремих категорій громадян залізничним транспортом розглянуто та підтримано 21.02.2017 на засіданні виконавчого комітету Лисичанської міської ради, але на засіданні депутатської комісії з питань бюджету, фінансів та економічного розвитку, яке відбулося 24.02.2017, при розгляді проекту рішення «Про внесення змін до міського бюджету на 2017 рік» питання виділення з місцевого бюджету коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян на проїзд залізничним транспортом було відхилено (а.с. 66-67).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №2021/6284 від 11.12.2019, в якій просив протягом 7 календарних днів, з дня отримання даної претензії, сплатити заборгованість в розмірі 123 229 грн. 25 коп. (а.с. 63-64).

Натомість, в листі №321 від 14.01.2020 відповідач вказав, що Управління в 2017 році не визначене в якості головного розпорядника бюджетних коштів на здійснення компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом осіб, які мають право на пільги, тому претензія направлена не за належністю та не підлягає розгляду (а.с. 65).

Позивач вказує, що недоотримав за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян кошти на суму 123 229 грн. 25 коп.

Оскільки відповідачем обов`язок щодо відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 не виконано, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача збитків по відшкодуванню витрат за пільгове перевезення громадян за 12 місяців 2017 року у розмірі 123 229 грн. 25 коп.

Суд враховує, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради було перейменовано на Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області, що підтверджується відповідною випискою (а.с. 114).

В подальшому Управління праці та соціального захисту населення Військово-цивільної адміністрації міста Лисичанськ Луганської області перейменовано на Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, що вбачається з інформації з вказаного реєстру і приймається судом до уваги (а.с. 141).

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 1, 6 ст. 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Статтею 19 вказаного Закону визначено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Частиною 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» унормовано, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Норми вказаних законів закріплюють, серед іншого, реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, оскільки безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, обслуговуючи категорію громадян України, які мають право на пільговий проїзд залізничним транспортом, залізниця не має права відмовити їм з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізницям витрат на перевезення визначених категорій громадян.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19.

За змістом ст.ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, визначений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №256).

Відповідно до п. 3 Порядку №256 головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Згідно з пунктом 5 Порядку №256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення).

В абз. 1 п. 6 Порядку №256 зазначено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.

Відтак, розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг у даному випадку є Управління праці та соціального захисту населення, тому відшкодування витрат, понесених внаслідок пільгового перевезення має здійснюватися саме відповідачем.

Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі, встановлено Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2009 №1359, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №1359).

Пунктом 2 Порядку №1359 визначено, що до пільгових перевезень залізничним транспортом (далі - пільгові перевезення) належать безоплатні перевезення або перевезення окремих категорій громадян зі знижкою, встановленою законодавством.

Відповідно до п.п. 3, 4 Порядку №1359 облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформлені та видані пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг.

Інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності (п. 5 Порядку №1359).

За приписами п. 7 Порядку №1359 сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира.

Положеннями п.п. 9-11 Порядку №1359 передбачено, що на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, згідно з додатком. Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом. Залізниці не пізніше ніж 15 числа місяця наступного звітного періоду подають відповідним головним розпорядникам коштів рахунок на суму, яка підлягає компенсації, та облікові форми. Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці.

Таким чином, вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов`язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгових категорій населення в повному обсязі.

Судом встановлено, що в період з 01.01.2017 по 31.12.2017 позивач здійснював перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами по станції Лисичанськ Луганської області.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення пасажирів пільгових категорій за пільговими тарифами протягом 2017 року підтверджується обліковими формами та загальними зведеними відомостями по типах пільг та квитків у приміському сполученні за січень-грудень 2017 року (а.с. 12-62).

Так, згідно складених позивачем облікових форм про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів, сума недоотриманих коштів за січень 2017 року становить 7 558 грн. 64 коп., за лютий 2017 року – 7 296 грн. 79 коп., за березень 2017 року – 10 672 грн. 52 коп., за квітень 2017 року – 11 920 грн. 38 коп., за травень 2017 року – 10 670 грн. 29 коп., за червень 2017 року – 10 556 грн. 91 коп., за липень 2017 року – 9 917 грн. 23 коп., за серпень 2017 року – 10 085 грн. 08 коп., за вересень 2017 року – 11 633 грн. 46 коп., за жовтень 2017 року – 12 354 грн. 67 коп., за листопад 2017 року – 11 004 грн. 24 коп. та за грудень 2017 року – 9 549 грн. 04 коп., а всього – 123 229 грн. 25 коп.

Приписами ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на вказане, суд зауважує, що в правовідносинах, які склалися між сторонами, обов`язок щодо здійснення перевезень окремих категорій громадян за пільговими тарифами покладений на позивача відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремою угодою чи договором, укладеними між сторонами. Відповідно й зобов`язання з відшкодовування позивачу збитків залізничного транспорту від їх використання за рахунок бюджету також виникає у відповідача в силу закону.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.03.2020 у справі 904/94/19 перевезення пасажирів на пільгових умовах виконано залізницею не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. Як наслідок, уповноважений на те державою орган - відповідач у справі, у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Однак, відповідачем сума недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян не була компенсована позивачу.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався до відповідача з претензією №2021/6284 від 11.12.2019, в якій просив протягом 7 календарних днів, з дня отримання даної претензії, сплатити заборгованість в розмірі 123 229 грн. 25 коп. (а.с. 63-64).

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без задоволення, оскільки в листі №321 від 14.01.2020 відповідач вказав, що Управління в 2017 році не визначене в якості головного розпорядника бюджетних коштів на здійснення компенсаційних виплат за перевезення залізничним транспортом осіб, які мають право на пільги, тому претензія направлена не за належністю та не підлягає розгляду (а.с. 65).

Відтак, станом на момент звернення позивача до суду відповідач не відшкодував залізниці збитки по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 в сумі 123 229 грн. 25 коп. Доказів оплати відповідачем вказаних збитків в сумі 123 229 грн. 25 коп. матеріали справи не містять

Таким чином, оскільки відповідач не відшкодував позивачу суму витрат за перевезення пільгових категорій громадян залізничним транспортом за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, суд дійшов висновку, що позивач правомірно вимагав сплатити збитки по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом в сумі 123 229 грн. 25 коп., що, в свою чергу, відповідачем здійснено не було.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2017 року у розмірі 123 229 грн. 25 коп.

Стосовно доводів відповідача про те, що рішенням міської ради не встановлені видатки у місцевому бюджеті на відшкодування виплат за пільговий проїзд деяких категорій громадян на залізничному транспорті, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, положення вказаних актів прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

До того ж, Закон України «Про залізничний транспорт» та Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 №1196, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

Крім того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Кечко проти України», ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

З огляду на вказане, доводи відповідача про те, що видатки у місцевому бюджеті на відшкодування виплат за пільговий проїзд деяких категорій громадян на залізничному транспорті не передбачені, є безпідставними та відхиляються судом.

Відносно тверджень відповідача про те, що договір про здійснення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом Управління з позивачем не укладало, тому будь-які правовідносини між ними протягом 2017 року в частині здійснення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян на залізничним транспортом відсутні, в зв`язку з чим Управління не може виступати відповідачем у даній справі, суд вказує таке.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відтак, відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, оскільки зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у згадуваній вище постанові від 03.03.2020 у справі 904/94/19, також зауважила, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах.

При цьому, позивач в жовтні 2017 року листом №2021/3532 від 26.10.2017 звертався до відповідача з пропозицією укласти Договір про відшкодування витрат по перевезенню пільгових категорій громадян залізничним транспортом, однак у відповідь листом №4846/01-20 від 17.11.2017 відповідач повідомив, що питання щодо фінансування пільгового проїзду окремих категорій громадян залізничним транспортом розглядалося, але було відхилено (а.с. 66-68).

З урахуванням наведеного, твердження відповідача про те, що договір про здійснення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян залізничним транспортом Управління із залізницею не укладало, тому будь-які правовідносини між ними протягом 2017 року в частині здійснення компенсаційних виплат за пільгове перевезення окремих категорій громадян на залізничним транспортом відсутні, є необґрунтованими та такими, що не беруться судом до уваги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

З позовної заяви вбачається, що судовими витратами в даній справі є сума сплаченого судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області (93100, Луганська обл., м. Лисичанськ, вул. Малиновського, буд. 22А, ідентифікаційний код 24205528) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (84400, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22, ідентифікаційний код 40150216) збитки за пільгове перевезення пасажирів за 12 місяців 2017 року у розмірі 123 229 грн. 25 коп. та судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 102 грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та у порядку, визначеному пп. 17.5 п. 17 Перехідних положень ГПК України.

Рішення складено та підписано без його проголошення 25.03.2021.

Суддя А.В. Іванов