Рішення № 95776198, 24.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2021 року Справа №480/5603/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5603/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Сумській області про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Сумській області (далі - відповідач), в якому просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 237104,30 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 31.08.2017 звільнено зі служби в поліції та виключено зі списків особового складу, знято зі всіх видів забезпечення, проте в день звільнення з позивачем розрахунок не було проведено у повному обсязі, а саме не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки. Сума вихідної допомоги виплачувалась позивачу частинами у період з 22 вересня 2017 року по 23 серпня 2018 року. Крім того, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 480/2699/19 суд зобов`язав відповідача сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2016 рік у сумі 3340,80 грн., та лише після набрання судовим рішенням законної сили в кінці 2019 року відповідач виплатив позивачу вказану суму компенсації. Так само й грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки не була виплачена позивачу при звільненні, що стало предметом спору у судовій справі № 480/2072/20. Позивач вказує, що оскільки розрахунку з ним у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, не було здійснено, це є підставою дня відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 237104,30 гривень.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши, що норми КЗпП України, на які посилається позивач у позовній заяві, не регулюють питання виплати працівникам Національної поліції грошового забезпечення та не регулюють правовідносини, пов`язані з пенсійним забезпеченням громадян (у т.ч. поліцейських). Крім того, одноразова грошова допомога, передбачена частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби не є складовою щомісячного грошового забезпечення поліцейського, а являється соціальною державною гарантією, яка нараховується та виплачується один раз за життя, а саме при звільненні працівника поліції з органів Національної поліції, а тому жодні законні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати вказаної грошової допомоги при звільненні у позивача відсутні. Відповідач зауважив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Таким чином, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок відповідача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає виключно за умови невиплати з його вини належних позивачу сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а оскільки відповідач 22 вересня 2017 року провів з позивачем повний та остаточний розрахунок (крім спірних сум коштів, які були предметом спору та виплачені позивачу на підставі ухвалених судом рішень) жодної вини відповідача в здійсненні неповного розрахунку з позивачем немає то відсутні жодні законні підстави для притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 117 КЗпП України шляхом нарахування та стягнення з нього на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року.

Ухвалою суду від 17.09.2020 було зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 480/2072/20.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій з аргументами, наведеними у відзиві не погодився, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що, на думку відповідача, заявляючи адміністративний позов, позивач повинен самостійно обґрунтувати правомірність і законність своїх позовних вимог, але він цього не зробив. Саме по собі звернення ОСОБА_1 до суду через три роки після свого звільнення у відповідача з даною позовною заявою без надання ним жодного нормативного обґрунтування і належного або допустимого доказу в підтвердження своєї правової позиції не може слугувати законною підставою для задоволення судом його позовних вимог.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 провадження у справі поновлено.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 в Національній поліції, перед звільненням обіймав посаду поліцейського взводу охорони об`єктів публічної безпеки № 2 батальйону Управління поліції охорони в Сумській області.

Наказом начальника Управління поліції охорони в Сумській області від 31 серпня 2017 року № 289 о/с «По особовому складу» відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» позивача звільнено зі служби із займаної посади через хворобу з 31 серпня 2017 року (а.с. 6).

При цьому, в день звільнення позивачу не проведено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки.

Виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні (в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби) у сумі 72036,00 грн. здійснювалась частинами, починаючи з 22 вересня 2017 року, а остаточно виплачена - 23 серпня 2018 року, що підтверджується довідкою Управління поліції охорони в Сумській області від 25.09.2020 № 1959/43/38/3/01-2020 (а.с. 101).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 у справі №480/2699/19 визнано протиправною відмову Управління поліції охорони в Сумській області у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпуски за 2016 рік у сумі 3340 грн. 80 коп. Зобов`язано Управління поліції охорони в Сумській області (40022, м. Суми, вул. Псільська, 36, ідентифікаційний код 40108871) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпуски за 2016 рік у сумі 3340 (три тисячі триста сорок) грн. 80 коп. з відрахуванням необхідних податків та зборів (а.с. 10-12).

На виконання вказаного рішення суду 14.11.2019 Управлінням поліції охорони в Сумській області платіжним дорученням № 3433 перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані дні відпуски за 2016 рік у сумі 3290,69 грн. з відрахуванням необхідних податків та зборів (а.с.107-110).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 480/2072/20 визнано протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невідбуті додаткові відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ - 31 серпня 2017 року. Зобов`язано Управління поліції охорони в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невідбуті додаткові відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з органів внутрішніх справ - 31 серпня 2017 року: 3042,20 грн. за 2016 рік та 3042,20 за 2017 рік, всього за два роки - 6084,40 грн. (а.с. 123-126).

На виконання вказаного рішення суду 08.02.2021 Управлінням поліції охорони в Сумській області платіжним дорученням № 5125 перераховано на рахунок позивача грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки у сумі 4897,94 грн. з відрахуванням податків та зборів (а.с. 142, 143).

Позивач, вважаючи, що відповідач порушив строки розрахунку при його звільненні та повинен сплатити на його користь середній заробіток за період з 31 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 237104,30 грн., звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("С. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява №21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, утому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому нал ежать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

У справі, що розглядається, в день звільнення позивачу не було виплачено:

- одноразову грошову допомогу при звільненні, затримка тривала 358 днів (з 31.08.2017 по 23.08.2018);

- грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016 рік, затримка тривала 806 днів (з 31.08.2017 по 14.11.2019);

- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки, затримка тривала 1258 днів (з 31.08.2017 по 08.02.2021).

Таким чином, суми одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2016 рік та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 та 2017 роки виплачені позивачеві поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.

Суд звертає увагу на те, що ст. 117 КЗпП України не встановлює залежність між виплатою середнього заробітку та своєчасної виплати заробітку. Норма встановлює обов`язок роботодавця здійснити виплату належних звільненому працівникові сум, що включає не лише складові грошового забезпечення, а й інші суми, виплата яких пов`язана із фактом звільнення особи.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно норм абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).

Тому, подією, з якою пов`язане вчинення відповідачем дій щодо нарахування позивачу суми компенсації за неотримане речове майно, є звільнення зі служби ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу наказом від 31.08.2017, суд дійшов висновку, що при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню - червень та липень 2017 року.

Згідно розрахункових листків за два повні календарні місяці червень та липень 2017 року (а.с. 161, 162) позивачу нараховано 15133,93 грн. (7569,18+7564,75) грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 15133,93 грн. : 61 день = 248,01 грн., середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 15133,93 : 2 місяці = 7566,97 грн.

Вирішуючи спір по суті щодо суми середнього заробітку за час затримки, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постановах від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 та від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо необхідності дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Суд вважає за необхідне розрахувати розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 72036,00 грн../23 (роки за які нараховувалась виплата)/12 = 261,00 грн. / 7566,97 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,034% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо одноразової грошової допомоги становить 358 днів, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (248,01 грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 248,01 грн.*358 днів*0,034 коефіцієнт = 3018,77 грн.

Виплата компенсації щорічної основної відпустки за 2016 рік в сумі 3340,80 грн./16 (дні за які нараховувалась виплата) = 208,80 грн./7566,97 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,027% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо виплати компенсації щорічної основної відпустки за 2016 рік становить 806 днів, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (248,01 грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 248,01 грн.*806 днів*0,027 коефіцієнт = 5397,19 грн.

Виплата компенсації щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017 роки в сумі 6084,40 грн./2 (роки за які нараховувалась виплата)/12 = 253,52 грн. / 7566,97 грн. (середня заробітна плата з урахуванням повних двох останніх місяців роботи) = 0,033% (від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Кількість днів затримки розрахунку при звільненні щодо компенсації щорічної додаткової відпустки за 2016, 2017 роки становить 1258 днів (з 31.08.2017 по 08.02.2021), однак у позовній заяві позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні тільки за період з 31.08.2017 по 27.08.2020, тобто за 1091 день.

Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача (248,01грн.), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить (248,01грн.*1091день*0,033 коефіцієнт) = 8929,10 грн.

На підставі зазначеного, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про доцільність нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 17345,06 грн. (3018,77 + 5397,19+8929,10).

З урахуванням вищевикладеного, позовну вимогу щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку належить задовольнити у вказаній частині.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Сумській області про зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Зобов`язати Управління поліції охорони в Сумській області (40022, м. Суми, вул. Псільська, 36, ідентифікаційний код 40108871) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 серпня 2017 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 17345 (сімнадцять тисяч триста сорок п`ять) грн. 06 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко