Рішення № 95775897, 25.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15231/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року м. Одеса Справа № 420/15231/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №155250009323 від 13.10.2020 року про відмову у призначенні пенсії позивачу за його заявою №7982 від 07.10.2020 року та зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі заяви про призначення пенсії від 07.10.2020 року зареєстрованої за №7982 починаючи, з 07.10.2020 року.

Позивач обґрунтовує позов тим, що він, у зв`язку з досягненням пенсійного віку, у вересні 2020 року звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком та просив включити в страховий стаж для пенсії період роботи в Одеській міжобласній конторі постачання та сбуту «УКРПРОФТЕХСНАБ» з 26.05.1981 року по 01.04.1983 рік згідно даних трудової книжки, що є основним документом на підтвердження страхового стажу для здійснення розрахунку пенсії. Позивач вказує, що в зазначеній даті звільнення з роботи в його трудовій книжці допущена описка та зроблено виправлення, що не засвідчено належним чином. Однак 13.10.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області прийнято Рішення №155250009323 про відмову в призначенні пенсії, з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Так, до страхового стажу не враховано період роботи позивача з 26.05.1981 року по 01.04.1983 року на посаді шофера в Одеській міжобласній конторі постачання та сбуту «Укрпрофтехснаб», оскільки в даті про звільнення з роботи виявлено необумовлені виправлення та період проходження військової служби, оскільки записи у військовому квитку містять наявні необумовлені виправлення. Неправильний запис у трудовій книжці позивача виявлено після оформлення звільнення працівника, тобто коли запис про звільнення вже засвідчено підписом керівника установи / спеціаліста кадрової служби і печаткою установи / кадрової служби, на сьогодні вказаного підприємства не існує та архівних відомостей з радянських часів не збереглося. Оскільки підтвердженню підлягає тільки дата звільнення з роботи, а весь відрізок часу з 26.05.1981 року по 01.04.1983 рік підтверджується даними трудової книжки, та оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже і не може впливати на її особисті права, позивач вважає вказане рішення протиправним та просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник ГУ ПФУ в Одеській області в рамках самопредставництва надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2020р. по 31.12.2020 р. - не менше 27 років, водночас страховий стаж роботи позивача складає 23 роки та 11 місяців, що не дає права на призначення спірного виду пенсії. При розрахунку страхового стажу позивача не враховані періоди роботи з 26.05.1981 року по 01.04.1983 року на посаді шофера в Одеській міжобласній конторі постачання та сбуту «Укрпрофтехснаб», оскільки в даті про звільнення з роботи виявлено необумовлені виправлення та не враховано період проходження військової служби, оскільки записи у військовому квитку містять наявні необумовлені виправлення. Виправлення внесені у запис №6 трудової книжки позивача зроблені без додержання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58. Чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, проте, жодних допустимих доказів, передбачених п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. №637, до ГУ ПФУ в Одеській області не було надано. Крім того, записи у військовому квитку також містять необумовлені виправлення, та на час звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії позивачем не було надано документів на підтвердження проходження служби в армії, а довідка про підтвердження проходження військової служби у період з 26.04.1979 р. по 05.05.1981 р. №80, додана до позову, видана 26.10.2020 року, тобто вже після прийняття спірного рішення. Оскільки жодних документів на підтвердження трудової діяльності у зазначені періоди позивачем не було надано, відповідач не мав правових підстав для зарахування вказаних періодів до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , а тому за наслідками розгляду заяви позивача №7982 від 07.10.2020 року, винесено Рішення №155250009323 від 13.10.2020 року про відмову у призначенні пенсії.

Також представник відповідача зазначив, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, а тому позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Ухвалою суду від 04.01.2021 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 25.01.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області в строк для надання відзиву на позов надати до суду належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.10.2020 року звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав необхідні документи (а.с.43).

13.10.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області прийнято Рішення №155250009323 про відмову в призначенні пенсії (а.с.42). Вказаним Рішенням позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача відсутній страховий стаж необхідний для призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років (починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2020 року. по 31.12.2020 року - не менше 27 років) та складає 23 роки 11 місяців. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано: період роботи позивача з 26.05.1981 року по 01.04.1983 року на посаді шофера в Одеській міжобласній конторі постачання та сбуту «Укрпрофтехснаб» та період проходження військової служби, оскільки в даті про звільнення з роботи та у військовому квитку виявлено необумовлені виправлення. Позивачу для вирішення питання щодо призначення пенсії за віком, зокрема, рекомендовано звернутися до Овідіопольського відділу обслуговування громадян та надати до 06.01.2021 року уточнюючі довідки та додаткові документи про стаж роботи та вказано, що право на пенсію позивач набуде при наявності 27 років страхового стажу, а за наявним страховим стажем 23 роки 11 місяців в 63 роки.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.22 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII), пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров`я.

Статтею 12 Закону №1788-XII визначено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Частиною 4 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1 - 3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії досяг пенсійного віку.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, п.1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.6 Порядку №637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються: військові квитки; довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Згідно п.17 та п.18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п.17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Згідно п.23 та 24 Порядку документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. При цьому значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує пільговий стаж роботи, встановлено Законом №1788-XII (стаття 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма ст.62 вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно положень Порядку №637.

Як вбачається з копії трудової книжки Серія НОМЕР_1 , виданої 05.08.1978 року, відносно ОСОБА_1 наявні наступні записи, зокрема: 26.04.1979 рік - 05.05.1981 рік - служба в лавах радянської армії; 26.05.1981 рік - зарахований на роботу шофером 3 класу в Одеській міжобласній конторі постачання та збуту «Укрпрофтехснаб»; 01.04.1983 рік - звільнений по ст.38 КЗпП УССР за власним бажанням з Одеської міжобласної контори постачання та збуту «Укрпрофтехснаб». При цьому в зазначеній даті звільнення, а саме дня місяця, наявне виправлення з « 31» та « 01», виправлена цифра « 3» на «0».

Записи в трудовій книжці щодо відомостей про роботу повинні вноситися відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.

Так, п.8, 9, 10, 16 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (в редакції яка діяла на час внесення записів у трудову книжку позивача), закріплено, що всі записи в трудовій книжці повинні бути точними і вносяться адміністрацією підприємства, установи або організації по виданні наказу або розпорядження про прийом на роботу, переміщення або звільнення працівника. Записи в трудовій книжці вносяться акуратно, чорнилом.

Вносити виправлення в записи про строки і про характер виконуваної роботи або займаної посади, про причини звільнення та інші відомості про роботу може лише те підприємство, установа або організація, яким внесено неправильний або неточний запис.

Відповідальність за організацію правильного ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи чи організації. Безпосередньо відповідає за своєчасне неправильне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок начальник відділу кадрів або спеціальна особа, призначена наказом керівника підприємства, установи чи організації.

Запис про звільнення працівника провадиться з додержанням таких правил, зокрема: в графі 2 проставляється дата звільнення. Місяць і число звільнення записуються тільки арабськими двозначними цифрами.

В п.2.4, 2.6, 2.8, 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 закріплені аналогічні положення, що і в п.2.3, 2.5, 2.7, 2.9 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР

від 02.08.1985 р. №252), а саме всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно пір`яною чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення виконуються адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу.

Якщо підприємство, що внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.

У розділах «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номера, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний. Прийнято за такою-то професією (посадою)» і в графі 4 повторюється дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом по розгляду трудових спорів, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, звільнений ...» і вказується нове формулювання. У графі 4 в цьому випадку робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Крім того п.2.8 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, визначено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки робітників і службовців».

Згідно пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 року «Про трудові книжки робітників та службовців», відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином саме підприємство, яке допустило помилку в записі у трудовій книжці повинно її виправити відповідно з вимогами Інструкції та згідно з вимогами п.18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 року, за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Водночас, суд звертає увагу, що на сьогодні про підприємство Одеська міжобласна контора постачання та збуту «Укрпрофтехснаб» відсутній запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та з Довідки Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради №2532-П-11.1-21 від 21.10.2020 року вбачається, що документи Одеської міжобласної контори постачання та збуту «Укрпрофтехснаб» до департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради не надходили. Місцезнаходження їх департаменту не відомо (а.с.48).

Крім того, суд враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд по справі №677/277/17 у постанові від 06.02.2018 року.

Судом не встановлено ким внесено виправлення у дату, але враховуючи те, що в місяць звільнення виправлення не вносились, та перше число квітня є першим днем місяця, то врахування його для дати звільнення не надає жодної переваги позивачу для розрахунку його стажу в порівнянні з будь-яким іншим днем даного місяця, які навпаки можуть його тільки збільшувати, тому неврахування усього періоду роботи з 26.05.1981 року по 01.04.1983 року є непропорційним наявному порушенню ведення записів у трудовій книжці.

Водночас, суд не бере до уваги доданий до позову висновок експертного дослідження №6-П від 04.12.2020 року щодо внесеного виправлення у трудовій книжці позивача, так як у вказаному висновку відсутні відомості про попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача період проходження військової служби, оскільки записи у військовому квитку містять наявні необумовлені виправлення, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162, передбачено, що особи, які приймаються на роботу в якості робітників або службовців вперше, зобов`язані надати адміністрації довідку про останнє заняття, видану за місцем проживання відповідною житлово-комунальною організацією, селищною або сільською Радою народних депутатів, вуличним комітетом (довідка, видана вуличним комітетом, повинна бути завірена виконавчим комітетом відповідної Ради народних депутатів); звільнені з лав Збройних Сил СРСР зобов`язані пред`явити адміністрації військовий квиток.

Аналогічне положення також закріплено в п.5 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 року «Про трудові книжки робітників та службовців», яким передбачено, що особи, які приймаються на роботу в якості робітників або службовців вперше, зобов`язані надати адміністрації довідку про останнє заняття, видану за місцем проживання відповідним житлово-комунальним органом, сільською або селищною Радою народних депутатів, вуличним комітетом (довідка, видана вуличним комітетом, повинна бути завірена райвиконкомом), а звільнені з лав Збройних Сил СРСР зобов`язані пред`явити адміністрації військовий квиток.

У трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів наступних документів такі записи, зокрема: про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, де на осіб, що проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби (підп. «а» п.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162).

Суд не бере до уваги наявну в матеріалах справи довідку про підтвердження проходження військової служби у період з 26.04.1979 р. по 05.05.1981 р. №80 від 26.10.2020 року, видану Київським районним центром комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (а.с.45), так як суд не вправі оцінювати докази, які не були покладені в основу прийнятого Рішення №155250009323 від 13.10.2020 року про відмову в призначенні пенсії, не досліджувалися і не враховувалися відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення.

Разом з тим, в трудовій книжці позивача вказаний аналогічний період проходження військової служби, а саме 26.04.1979 рік - 05.05.1981 рік, що і у військовому квитку.

Суд зазначає, що в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення та виплату пенсії, через неможливість внести виправлення до трудової книжки підприємством, у якому він працював, належним чином чи підтвердити правильність внесеного виправлення, у зв`язку з ліквідацією такого підприємства та не переданням документів до архівної установи. Також суд враховує, що позивач самостійно вчиняв дії щодо розшуку архівних документів підприємства.

Враховуючи вищевикладене, та неврахування відповідачем усіх обставин при прийнятті Рішення №155250009323 від 13.10.2020 року про відмову в призначенні пенсії суд доходить висновку, що таке Рішення ГУ ПФУ в Одеській області є протиправним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком на підставі заяви про призначення пенсії від 07.10.2020 року зареєстрованої за №7982 починаючи, з 07.10.2020 року, суд зазначає наступне.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 р., кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору ст.13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року по справі №21-87а13.

При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження органу Пенсійного фонду щодо призначення позивачу пенсії.

Згідно з ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Враховуючи той факт, що суд не може підміняти орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде саме зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2020 року про призначення пенсії за віком та питання зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , що надає право на отримання пенсії за віком, періодів роботи та проходження військової служби, з урахуванням висновків суду.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем до суду надано квитанцію №13445 від 11.01.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.

Разом з тим, ч.8 ст.139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн., з ГУ ПФУ в Одеській області.

Водночас, щодо суми 67,20 грн. (908,00 - 840,80 = 67,20), суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 29.12.2020 року, а тому повинен був сплатити судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а саме у розмірі 840,80 грн. та з урахуванням положень ч.3 ст.169 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір», у випадках, установлених п.1 ч.1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Відповідно до п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

На підставі вищезазначеного та враховуючи те, що позивачем при поданні адміністративного позову у справі №420/15231/20 надмірно сплачено судовий збір у розмірі 67,20 грн., суд доходить висновку щодо необхідності повернення надміру сплаченого судового збору ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №155250009323 від 13.10.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком за заявою №7982 від 07.10.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2020 року про призначення пенсії за віком та питання зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , що надає право на отримання пенсії за віком, періодів роботи та проходження військової служби, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн. сплачені по квитанції №13445 від 11.01.2021 року.

Повернути через Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у розмірі 67,20 грн. відповідно до квитанції №13445 від 11.01.2021 року за подання адміністративного позову у справі №420/15231/20.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.