Рішення № 95775751, 25.03.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2021 р. № 400/133/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:військової частини А3163 Міністерства оборони України, вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини А3163 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 30.04.2019 р. по день фактичного розрахунку.

Свої вимоги позивач обґрунтовує наявністю права на індексацію грошового забезпечення, яка за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. відповідачем не проводилася. Позивач вважає, що одночасно з виплатою індексації відповідач повинен нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, як це передбачено ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

16.02.2021 р. відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відзначив, що проведення індексації перебуває в прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. З посиланням на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. № 248/3/9/1/2 відповідач зазначив, що порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, тому підстави для нарахування та виплати індексації за попередні періоди відсутні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині А3163.

Наказом командира військової частини від 26.04.2019 р. № 4-РС позивача звільнено з військової служби в запас за п.п. "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а. с. 9).

Наказом командира військової частини від 26.04.2019 р. № 74 позивача виключено зі списків особового складу частини (а. с. 7-8).

У жовтні 2020 року позивач звернувся до відповідача з рапортом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення (а. с. 11), на що отримав відмову (а. с. 13).

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011 встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Як встановлено судом, позивачу за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. індексація грошового забезпечення не виплачувалась.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Згідно з п.п. 2 п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

З аналізу наведених вище нормативно-правових актів, вбачається що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і, відповідно, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Посилання відповідача на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 р. № 248/3/9/1/2 суд вважає безпідставними, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовим актом та має виключно рекомендаційний характер.

Індексація безпосередньо не пов`язана з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів усіх рівнів. Виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 р. по справі № 825/874/17.

Суд також враховує практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України", де Суд зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. № 9-рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.

Щодо позовних вимог про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку суд виходить з того, що трудові відносини, які складаються під час проходження військової служби мають специфічну правову природу, а тому потребують детального регулювання спеціальним законодавством, яке визначатиме, зокрема, норми оплати праці, соціальні гарантії, тощо. Водночас, чинними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Приписами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У відповідності до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст. 116 та ст. 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.

При цьому, слід зазначити, що закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум у день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

При цьому, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, суд переконаний, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.

Висновки аналогічного змісту були наведені у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. по справі № 825/742/16 і суд не вбачає підстав відступати від них.

Таким чином, позовні вимоги в частині виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку задоволенню не підлягають як передчасні.

Судові витрати по справі відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А3163 Міністерства оборони України (вул. Велика Морська, 14, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 26613898) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 30.04.2019 р. по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3163 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.

3. Зобов`язати військову частину А3163 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р.

4. У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 30.04.2019 р. по день фактичного розрахунку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 25.03.2021 р.

Суддя Н.В. Лісовська