Рішення № 95775216, 11.03.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/159/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Державної міграційної служби України, вул. Володимирська,9, м. Київ,01001

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної міграційної служби в Кіровоградській області, вул. Єгорова,25а, м. Кропивницький,25015

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в інтересах якої діє представник, звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державної міграційної служби в Кіровоградській області, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати п.6 наказу Державної міграційної служби України від 14.08.2020 р. №146 про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню і знищенню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.11.2007, серії ІН№068010 від 18.05.2015 та №900004951 від 26.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірним наказом, посвідки видані їй на постійне проживання, визнані недійсними. При цьому, представник позивача вказує, що єдиною підставою для скасування посвідки на постійне проживання, зазначеною у висновку від 15.06.2020 року – відсутність в матеріалах справи документу, який би підтверджував реєстрацію позивача. Однак, на переконання представника позивача, відповідач належним чином не дослідив обставини щодо проживання позивачки на території України.

Ухвалою суду від 22.01.2021 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає, що поданий позов є таким, що не підлягає задоволенню та зазначив рішення приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним та таким що прийняте в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України, а тому скасуванню не підлягає (вх.№3619/21 від 10.02.2021).

В судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача та третьої особи проти позовних вимог заперечив.

Відповідно до усної ухвали, занесеної до протоколу судового засідання від 11.03.2021 року, подальший розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач прибула в Україну з Республіки Таджикистан, разом з батьками в травні 1993 року.

Батьки позивача, 14.05.1993 р. були тимчасово приписані в с. Димине Новоукраїнського району, про що в паспортах громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, проставлено штамп про прописку (а.с.19-20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер.

10.11.2007 року ВГІРФО УМВС України в Кіровоградській області позивачу видано посвідку на тимчасове проживання.

26.02.2019 року УДМС в Кіровоградській області видано посвідку на постійне проживання.

14.09.2020 року позивачем отримано лист УДМС від 01.09.2020р., яким її повідомлено, що наказом ДМС України від 14.08.2020 р. №146 посвідка на постійне проживання, яка видана на її ім`я визнана недійсною.

Листом від 20.10.2020 р. Управління державної міграційної служби в Кіровоградській області надіслано висновок від 15.06.2020 р., відповідно до якого вирішено надіслати висновок із матеріалами справи для підготовки наказу про визнання наказу про визнання посвідки недійсною.

Наказом ДМС України від 14.08.2020 р. №146, посвідки, видані позивачу на постійне проживання – визнані недійсними.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленням обставин справи, суд виходить з таких мотивів.

Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України "Про імміграцію" від 7 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Згідно підпункту 1 пункту 4 Прикінцевих положень Закону № 2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності цим Законом і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.

Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 разом з батьками прибула в Україну в травні 1993 року. Матеріали справи містять копію сторінок паспортного документа батька позивача, ОСОБА_2 з проставленим штампом: «прописан временно в дер. Дымино 14 мая 1993г» (а.с.20, зв.бік).

Згідно висновку УДМС України в Кіровоградській області від 15.06.2020 року, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, встановлено, що на даний час ОСОБА_3 надала довідку №113 від 10.03.2020р.,видану виконкомом Диминської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, де вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно проживає на території Диминської сільської ради з 1993 року. Разом з тим, вказана особа не змогла надати паспорт громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, виданий на ім`я її матері – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з відміткою про прописку, що не дає можливості підтвердити фактичну реєстрацію заявниці. Зроблено висновок, що правових підстав, згідно з Законом України "Про імміграцію" на документування посвідкою на постійне проживання у зазначеної особи не було, так як відсутні документи, що підтверджують її реєстрацію (а.с.15-16).

Як зазначалось вище, згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі № 820/1863/17.

При наданні позивачу у 2007 році посвідки на постійне місце проживання в Україні Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області проводило перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача є підробленою або отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.

Між тим, доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала посвідку на постійне проживання за прийняття безпідставного рішення не надано.

Отже, суд зазначає, що на момент звернення позивача із заявою про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.

Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України, працює та має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачка народила доньку – ОСОБА_5 (а.с.29), а 08.08.2012 р. уклала шлюб з громадянином України – ОСОБА_6 (а.с.30).

При цьому, суд зазначає що відмова іноземцю в оформленні або видачі посвідки, яка з 2007 року вже була документована посвідкою на постійне проживання, тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст.13 Закону України "Про імміграцію", є вилучення посвідки на постійне проживання, обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством.

Таким чином, суд дійшов висновку, що п. 6 наказу Державної міграційної служби України №146 від 14.08.2020 року про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню і знищенню, посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.11.2007, серії ІН№068010 від 18.05.2015 та №900004951 від 26.02.2019, прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем у порушення ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність оскаржуваного рішення, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з вказаним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 908 грн., що підтверджується квитанцією №38239 від 17.01.2021р. (а.с.6).

Таким чином, суд вважає, що сплачений представником позивача судовий збір у сумі 908,00 грн. підлягає стягненню з Державної міграційної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 257 - 263, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати п. 6 наказу Державної міграційної служби України від 14.08.2020 року за №146 про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню і знищенню посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 10.11.2007, серії ІН№068010 від 18.05.2015 та №900004951 від 26.02.2019р.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 908 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 24.03.2021 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко